Спільні риси творчості

НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ ДО ЗАНЯТТЯ

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Група київських “неокласиків». Їхнє творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму вірша. Приналежність до групи М. Зерова, М.Рильського. Різногранний творчий шлях митців.

2. Короткі відомості про поета М. Зерова. Філософічність, афористичність лірики.

3. Огляд життя та творчості поета М. Рильського. Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність.

Теорія літератури: філософічність, сонет.

Практичне заняття.

1. Виразно й усвідомлено читати поезії М.Зерова й М.Рильського.

2. Аналіз поезій. Визначити основні ознаки індивідуального почерку, провідних мотивів і настроїв. Пояснити смислову і настроєву значущість деталі, образу.

3. Висловити власні думки з приводу поетичної майстерності, філософічності поетичного самовираження М. Зерова й М.Рильського.

ЗАПИС У ЗОШИТИ

üНеокласицизм (з грецької - новий і зразковий) — течія в літературі та мистецтві, що знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод

ü Київські «неокласики» – умовна назва естетичної платформи невеликого кола київських поетів, літературознавців і перекладачів періоду «розстріляного відродження»:

· Миколи Зерова (лідер);

· Михайла Драй-Хмари;

· Павла Филиповича;

· Юрія Клена (Освальда Бургардта);

· Максима Рильського.

ü Сонет (sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абабввд, еед і т. п.

ü Філософічність – насиченість тексту філософською проблематикою.

Київські «неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами – неформальне товариство вільних митців, що гуртувалися спочатку при часописі «Книгар» (1918–1920),, а згодом – навколо видавництва «Слово».

Вони відмежовувалися від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського.

Михайло Драй-Хмара в сонеті «Лебеді» назвав «неокласиків» «гроном п'ятірним нездоланих співців».

Своєрідним естетичним кредо київських «неокласиків» є сонет Миколи Зерова «Pro domo» («На захист», початкова назва – «Молода Україна»):

Класична пластика, і контур строгий,

і логіки залізна течія –

Оце твоя, поезіє, дорога.

Леконт де Ліль, Жозе Ередіа,

Парнаських зір незахідне сузір'я

Зведуть тебе на справжні верхогір'я.

Шостий у «п'ятірному гроні» – Віктор Домонтович (Петров), єдиний прозаїк серед «неокласиків».

Спільні риси творчості

· «аристократизм духу», протистояння духовній варваризації суспільства;

· орієнтація на довершену культуру поетичного мислення й дисципліну поетичного мовлення;

· тяжіння до гармонії між раціональною сферою та почуттями;

· захоплення досконалістю античної лірики, літератури відродження та класицизму, філігранністю творів французьких «парнасців».

Неокласики позиціонували себе як естетів. Те, що неокласики прагнули впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалося невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М.Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, у підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.

Проходив у цій справі неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування й не повернувся. А М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.

Зеров Микола Костянтинович (26 квітня 1890 р. – 3 листопада 1937 р.) – відомий український поет, майстер сонетів, полеміст та літературознавець. З’явився на світ в м. Зіньків Полтавської області. Його батько – вчитель місцевої школи, особливу увагу приділяв розвитку майбутнього письменника. Закінчивши школу, юнак пішов навчатися до гімназії м. Охтирка, а у 1909 р. став студентом Київського університету Св. Володимира. З 1912 по 1920 рр. М. Зеров викладає історію та українознавство у провідних навчальних закладах столиці, а у 1923 р., врешті-решт, здобуває наукове звання професора. Невдовзі, стає активним учасником культурного життя країни: знаходить себе як письменник у течії «неокласиків», публікує критичні статті.

Вперше вірші М. Зерова вийшли до друку в 1911 р., однак справжня популярність прийшла до поета після виходу у світ збірки поезій «Камена» (1924 р.). Також його авторству належать історико-біографічні нариси «Леся Українка», «Нове українське письменство», численні публікації в журналі «Життя і революція».

Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, українській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блискучий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатющий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.

Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу (М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бургардта), полягала в необхідності засвоєння найвищих літературних здобутків людства як передумови справжнього розквіту мистецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20–30-ті роки ХХ ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав українську словесність невід’ємною складовою європейської словесності.

Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вболівав за майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925– 1928 рр., ставши на бік М. Хвильового та інших членів ВАПЛІТЕ.

Дбаючи про майбутнє українського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати досвід минулих поколінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві.

Йому було чуже неуцтво й пристосовництво в літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й почалося: неокласики, ортодокси, руйначі усталених традицій, формалісти, попутники, а значить — вороги народу. 1934 р., вересень — звільнення від викладацької роботи в університеті, позбавлення можливості займатися науковою роботою. Його твори були заборонені, а сам автор – у квітні 1935 р. заарештований та ув’язнений. 1936 р., лютий — суд, вирок «терористові» — 10 років таборів.

1936 р., травень — вивезений на Соловки.

1937 р., жовтень — справу переглянуто й винесено вищу міру покарання.

1937 р., 3 листопада — розстріляний в урочищі Сандормох (Карелія).

Митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспільства. Його реабілітовано посмертно (1958 р., березень).

Майбутній поет М. Зеров із задоволенням показував Київ гостям, живописні куточки його, бо дуже любив це місто. Уважав, що оглядати місто краще навесні, «коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схоже на півдохле кошеня». Микола Зеров називав сонет формою «ліро-епічної мініатюри окремої схеми».

Київ – традиція

Ніхто не заперечить прав.

Так, перший світ осяв твої висоти;

До тебе тислись войовничі готи,

І Данпарштадт із пущі виглядав.

Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав

Щербив мечі об Золоті ворот;

Про тебе теревені плів Ляссота

І Левассер Боплан байки складав.

І в наші дні зберіг ти чар-отруту:

В тобі розбили табір аспанфути –

Кують, і мелють, і дивують світ.