Роман в новелах О. Гончара «тронка»

Українська література            група 9 – ПК - 18     22.05.2020

 Тема: О. Гончар. Новела – засторога «Залізний острів» з роману «Тронка». Гуманістичні цінності під загрозою цивілізаційних процесів. 

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні особливості, естетичну наснаженість, художню майстерність твору письменника; розвивати образне, асоціативне мислення, вміння самостійно аналізувати твори й готувати повідомлення; поглиблювати навички літературознавчого аналізу, висловлення власної думки щодо прочитаного; виховувати активну громадянську позицію, несприйняття антигуманної воєнної політики та «гонки озброєнь», любов до літератури, повагу до митців, щирих людських почуттів.

 Тип уроку: формування вмінь та навичок.

РОМАН В НОВЕЛАХ О. ГОНЧАРА «ТРОНКА»

Яким світлим, яким багатонадійним і радісним почуттям душа моя бриніла, коли я «Тронку» перечитував.
П. Тичина

Роман О. Гончара «Тронка» — гімн Людині, її творчій праці.
Журналістом Гончар чимало поїздив рідною Україною, чарівний образ якої постає в його ранніх оповіданнях і повістях.
Твір переносить нас в один зі степових радгоспів України. Тут ми зустрічаємо людей різних поколінь, професій, характерів: старого чабана Горпищен-ка, що уособлює мудрість і працелюбність народу, його дітей — сина Петра, льотчика-винищувача, служба якого — щоденний подвиг, дочку Тоню — палку, чисту й віддану у своєму першому коханні.
Сам письменник говорив: «Наше суспільство — це суспільство будівничих, людина праці — центральна постать нашого життя». «Без наших буднів хіба були б людям свята?» — зауважує героїня твору Лукія Рясна.
О. Гончар завжди вмів бачити в людях красиве, благородне, світле. У «Тронці» цей бік його таланту виявився з особливою силою. Душевну красу героїв роману — голови робіткому Лукії Рясної і капітана далекого плавання Дорошенка, начальника полігону Уралова і його дружини Галі, Грині Мамайчука і бульдозериста Браги, Ліни Яцуби і Віталія Рясного — автор не декларує. Ми бачимо їх у нелегкій праці і в години роздумів, у хвилини веселих бесід і непоправних утрат.
Роман «Тронка» вийшов 1963 року, а через рік був відзначений Ленінською премією.
Твір складається з 12 новел, об’єднаних темою праці, спільними персонажами.
Д. Павличко писав: «Тронка — дзвіночок на овечій шиї, голос заблуканої отари, звук чабанської землі. Звучання рідної мови переливається в людську душу і саму її робить звучною. Хто не чує своєї землі, той приречений на духовну німотність».
В однойменній з романом новелі автор розв’язує проблему єдності поколінь і спадкоємності традицій, а також проблему зв’язку людини з рідною землею.
Тоня дуже пишається своїм батьком. Дівчина розуміє, що чабанська праця потребує терпіння, високої відповідальності, і готова продовжити його справу. Вустами Тоні письменник осуджує ницих душею нероб, їхнє пусте життя за татів гаманець і стверджує думку про те, що тільки праця робить людину красивою.
Віталик — розумний, цілеспрямований, чесний, чистий душею хлопець. Він закоханий у море й свої південні степи. Тронка нагадує йому звук шкільного дзвоника, що назавжди лишається в душі людини. І коли юнак від’їздить з капітаном Дорошенком на кораблебудівний завод, аби стати на судні радистом, у світанковому полі йому вчувається звук тронки — символ невидимого єднання людини з землею своїх батьків: «Та знає: хоч де буде він, хоч під якими сузір’ями, всюди йому як позивна мелодія степового рідного краю ніжно й сумовито дзеленчатиме тронка».
Дорошенко — капітан далекого плавання. Він не раз огинав планету, бував у найвіддаленіших гаванях світу, а все ж його весь час вабить «це село степове». Чому? Бо рідна сторона, де ступив перші кроки, де залишилися батьки, завжди для людини найдорожча.
Провідна думка роману — боротьба за мир у всьому світі, за право людини вільно працювати, жити спокійно, не боячись «гарячої палуби» рідної землі, розпеченої ядерними випробуваннями. Тому Д. Павличко й назвав «Тронку» «книгою доби». Змальована тут місцевість постає як один з найважливіших центрів сучасної світобудови. Дихання планети вчувається в розповідях про морські маршрути капітана Дорошенка (вражений безмежжям океану, не може він не думати про всіх людей, що живуть на планеті), вчувається у звуковому хаосі радіоефіру, який слухає радист Віталик. У цьому творі вперше прозвучала думка про загальну відповідальність за життя на землі: «Все під загрозою. Вчені, хто-хто, а вони вже знають і самі б’ють тривогу. Тут треба всім задуматись — і їхнім, і нашим».
«Малою стає планета, а людина велетнем стала» — може вона зруйнувати це небо, спалити хмари, але нічого з того ні створити, ані очистити вона не зможе.
Є у творі епізод, у якому з «космічної точки зору» — у сприйманні Вітали-ка і Сашка — розгорнуто пейзажну картину: «Палаюче бескеття хмар на заході уже переплавляється в якісь дирижаблі, постають там, мов на гігантських стапелях, обриси якихось розбудованих кораблів, велетенських ракет, а сонце кує у своїй майстерні все нові й нові кораблі, і вони вже палають по обрію святково-чисті, блискучі, стартово націлені в неземні простори».
Скільки краси, романтики. Та водночас Гринь Мамайчук звертає увагу друзів на протилежний край неба: «Одна хмара стоїть, піднявшись над іншими сторчма. Висока, біла, клубчаста, як химерно застиглий у небі, непорушний атомний гриб! Притихлі, вражені стоять хлопці».
Так у романі стикаються основні контрасти і провідні проблеми доби. З одного боку — «де, на якій планеті будуть ще оці прекрасні фрески неба»? З другого — реальна загроза ядерного смерчу, оті атомні перегони. Тож і важливо, аби кожен крок людина узгоджувала із вдумливою відповіддю на запитання «Для чого я живу?».

Завдання для самостійної роботи:

1. Випишіть приклади художніх засобів та прийомів (пейзаж, портрет, опис корабля), з’ясуйте їхню роль у творі.
2. Назвіть елементи композиції та сюжету в новелі, враховуючи те, що вона входить до складу роману.

Преподаватель:                                                      О.Н. Бутенко