Робота з текстом твору

Українська література            група 9 – ПК - 18     22.05.2020

 Тема: О. Гончар. Новела «За мить щастя». Краса й сила кохання як матеріал художнього осмислення. Узагальнений образ миті життя, філософія миті щастя людини.

Мета: учити учнів аналізувати епічний твір, визначати новелістичний жанр, виділяти провідні ідеї, образи, розкривати їх, спираючись на текст; розвивати вміння використовувати деталі, кольорову гаму для розкриття стильової палітри твору; виховувати усві­домлення філософської сутності щастя людини, його відносності й короткочасності.

 Тип уроку: комбінований.

           Серед усіх чудес світу найбільше чудо — це людина й ко­хання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити жит­тя, не пізнавши цього почуття, я думаю, бажаючих би не було. І навіть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава й кохання, то переважна біль­шість вибрала б останнє.

Так що ж таке кохання, щастя, життя? Над цими питан­нями людство міркує скільки існує. Тлумачний словник подає такі пояснення:

Кохання — почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі;

Щастя — стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості;

Життя — стан живого організму в стадії розвитку, зросту.

Звичайно, ці визначення не в змозі передати сили потрясіння, захвату, захоплення, екстазу, що викликають ці поняття-почуття в душі людини. Звернімо увагу, що саме поняття «життя» вклю­чає в себе «щастя», а «щастя» — «любов». Я живу, коли щасли­вий, я щасливий, коли люблю!

          Новела «За мить щастя» писалась, коли в літературу прийшло більше трагічної правди про війну. На той час О. Гончарем був написаний роман «Людина і зброя» про трагедію студентського батальйону, бійцем якого був і сам автор; у його уяві окреслю­вався роман «Циклон» про страшну табірну одіссею радянських полонених. Через те не дивно, що новела «За мить щастя» спов­нена болю, суперечностей, побудована на багатьох опозиціях.

        Її задум виник у далекій Бірмі, у місті Рангуні. Тамтешні молоді солдати з автоматами й храми-пагоди, що нагадують опо­відачеві «стоги жовтогарячого жнив'яного блиску», стали імпуль­сом спогаду про давню історію. Очевидно, цей архетипний образ сонячних жнив, снопів, полукіпків, як символ життя, зберігався в підсвідомості автора ще з повоєнного літа поруч із образом смерті як кари за смерть. Але тієї смертної кари не приймала душа автора, котрий пройшов крізь пекло війни й таборів. Більше того, смерті на війні протиставлено радість життя й кохання — і ті дві смерті вже після війни, коли фронтовикам мріялося про вічний мир. Свої давні тривоги й сумніви автор відбив у слові, воскре­сивши найбільш вражаючі епізоди тієї давньої історії й намага­ючись осмислити те, що сталося...

Скупими деталями окреслено історичні умови, здавалося б, локальної події, що сталася на жнивах у полі, біля угорського містечка, поруч із яким розташувалися окупаційні частини, «солдатська цивілізація», як не без іронії висловлюється опові­дач про землянки, споруджені в колишньому графському лісі. У ситуації, що склалася, не могли не виникати проблеми взаємин солдатів і місцевого населення. Автор подає лише окремі деталі кризових моментів тих відносин: «боєць лежить на винограднику затоптаний, поглумлений, з перерізаним горлом»; трапляється, місцеві любителі вина й «бійців споюють».

Теорія літератури

       Новела (іт. novella, від лат.novellus — новітній) — невели­кий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вима- льованою дією.    

Ознаки новели:

•лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів;

• строга й усталена конструкція;

•наявність строгої та згорненої композиції з яскраво вираже­ним композиційним осередком (переломний момент у сюжеті, кульмінаційний пункт діл, контраст чи паралелізм сюжет­них мотивів і т.д.);

• перевага сюжетної одноліншності, зведення до мінімуму кіль­кості персонажів;

• персонажами новели є особистості, як правило, цілком сфор­мовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини;

• автор у новелі концентрує увагу на змалюванні внутрішнього світу героїв, переживань і настроїв;

• сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки.

Робота з текстом твору

1. Прочитайте опис місцевості на початку твору. Які деталі свід­чать, що нещодавно тут була війна?

2. Охарактеризуйте настрій головного героя на початку твору.

3. На яких деталях акцентує увагу автор в описі жінки на полі?

4. Опишіть мить кохання між героями.

5. Як подає автор мить убивства? (Лаконічно, однією фразою «Пролунав постріл»)

6. Які наслідки для Сашка Діденка мав випадок на полі? Чи усвідомлює він їх?

7. Як до вчинку Сашка ставляться його сослуживці? Прочи­тайте.

8. Чому, на вашу думку, такий жорстокий вирок призначено Сашку? Смерть за смерть — це ознака цивілізації"?

9. Чому немає майбутнього в кохання головних героїв? (Закон цього не дозволяє. «Проти любові закон? Не може бути такого закону!»)

10. Прочитайте епізод побачення закоханих. Чи дійсно вони люб­лять? Які деталі свідчать про це?

11. Чи каються герої в здійсненому? Обґрунтуйте.

12.У творі любов подається у двох вимірах: любов до Жінки й любов до Батьківщини. Що для героя ці почуття? (Слова про Ларису «Я любив і люблю її» — це останнє, що пов'язує Діденка з життям. А слова про Вітчизну, готовність «смертю... змити» її заплямовану честь — то вже прощання Діденка з цим світом)

13. Перекажіть фінал твору. Чому подається два варіанти роз­в'язки?

             Творчі зусилля автора зосереджено на розкритті психології персонажів. Оповідач, теж фронтовик, тонко передає внутрішній стан Сашка Діденка, артилериста, котрий був добрим солдатом, «воював по-геройськи», як характеризує його комбат. У його душі змагаються любов і смерть. Притлумивши голос смерті, яка в умовах війни надмірно активізувалася, Сашко живе передчут­тям радості. У тому святковому настрої дисонансом прозвучало лише порівняння його гогокання з виттям степового вовка. Жит­тєствердний настрій Діденка як переможця вибухає естетичним ставленням до світу («хміль сонця», «литво полукіпків... виблис­кує золотом») і готовністю кохати. Але так сталося, що любов і смерть у житті Діденка трагічно стали поруч. Перші обійми жінки закінчилися пострілом у її чоловіка.

       Прикметно, що и війна, и ця смерть на жнив яному полі від­сунені на маргінеси свідомості оповідача. Сашко лише мимохідь згадує фронт, передній край, який «галасу не любить». Навіть у звістці про вирок трибуналу та в описі його виконання оми­нається слово смерть («Сталося те, що мало статись»). Водночас автор не приховує, як у свідомості солдатів деформується саме поняття цінності життя: «Бо чи таке воно й страшне, що він (Сашко) накоїв,— один постріл, а перед тим мільйони, мільярди пострілів було зроблено по людині».

      Суперечність в оцінці вчинку Діденка закладена в глибинах свідомості оповідача. З одного боку, він представляє Сашка як переможця, котрий відповідно діє: прилюдно на жнивному полі демонструє своє право на чужу жінку, обнімається-цілується з нею (двозначна деталь: «вона лежала горілиць») і вбиває її чоловіка. «Преса на Заході» (у контексті твору це поняття має негативний відтінок) так і витлумачила вчинок Діденка — як завойовника: радянські окупаційні війська «вбивають чесних католиків, ґвал­тують їхніх дружин». З другого боку, після виконання вироку військового трибуналу оповідач, як уже цитувалося, стримано заявляє: «Сталося все, що мусило статись».

      А як же шалене кохання Діденка й Лариси, що, ледь спалах­нувши, було насильно погашене? Чи урівноважує воно наявну суперечність?

Два виміри життя Діденка, двоплановість образу Лариси, два варіанти фіналу новели — то знаки сум'яття автора перед склад­ністю життя. Враження від фактів, які довго жили в пам'яті, виявилися сильнішими за їхнє осмислення. Ось як подано код незвичайного стану солдата: «Що знав він досі, що бачив, чим жив? Вирви, та бруд, та сморід війни, снаряди одні тільки й умів фугувати, смерть одну тільки бачив, а вона, ця любов несподі­вана, з'явилась, мов з неба, і сонячним духом снопів — подихом самого життя — тебе обдала».

          Придивімось до цього уривка: від оповіді в третій особі однини автор переходить до улюбленої, з нотками сповідальності форми викладу в другій особі однини, що засвідчує входження чужого життя до внутрішнього світу автора, звідси йде ліризація трагіч­ного часу, як специфічна гончарівська реакція на війну.

 

Завдання для самостійної роботи:

1. Дослідити, які кольори домінують у творі, їх роль у створенні настрою або ознаки романтизму в новелі.

 

2. Читати новелу «Залізний острів».

 

Преподаватель:                                                      О.Н. Бутенко