Не, кожух, чужий, гріє

Двадцять восьме квітня

Класна робота

Словосполучення. Просте речення

Ознайомитися з теоретичною частиною

СИНТАКСИС

Синтаксис (від гp. syntaxis — побудова) вивчає правила поєднання слів у словосполученнях і реченнях. Завдання синтаксису — вивчення синтаксичних зв’язків і утворюваних на їхній основі синтаксичних одиниць.

Синтаксичний зв’язок буває сурядним і підрядним. Сурядний зв’язок поєднує граматично незалежні слова або речення. Наприклад: зошити й олівці; Сходить сонце, й оживає степ. Підрядний зв’язок поєднує два слова або речення, одне з яких є залежним від іншого: малювати олівцем; Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак (Микола Хвильовий).

Словосполучення і речення — основні одиниці синтаксису, що утворюються на основі синтаксичних зв’язків.

Словосполучення	Речення
1) називає: 2) містить головне й залежне слова; 3) слова пов’язані підрядним зв’язком	1) виражає думку, повідомляє; 2) має граматичну основу (підмет, присудок); 3) слова пов’язані сурядним і підрядним зв’язком

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

Словосполучення — поєднання двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку: яскравий приклад, служити Батьківщині, поводитися гідно.

Підрядний зв’язок спричиняє те, що слова в складі словосполучення різні за роллю: одне з них — головне, інше — залежне.

Головне слово визначає граматичну форму залежного. Залежне слово граматично і за змістом залежить від головного.

Не становить словосполучення граматична основа речення: підмет і присудок — взаємозалежні граматичні форми:

 

Не можна вважати словосполученням фразеологізми: пасти задніх, торочити про Хітині кури та ін., значення яких не виводиться з лексичних значень слів у їхньому складі. Такі сполучення слів вивчає фразеологія, тоді як синтаксис вивчає вільні словосполучення.

За способом вираження головного слова словосполучення бувають іменникові (солов'їна мова), прикметникові (ледве помітні), числівникові (двоє друзів), займенникові (ми з братом), дієслівні, коли головне слово — будь-яка з форм дієслова (іти гаєм, вивчиш мову, зранку дощило, давно забутий, ідучи до шкали, зачинено на обід) і прислівникові (далеко від міста, майже вчасно).

Головне і залежне слова в словосполученні можуть мати при собі інші слова, що їх пояснюють. Тоді словосполучення є поширеним. Наприклад:

 

Якщо ж таких слів немає, словосполучення є непоширеним: читати роман; відгукуватися про екранізацію.

РЕЧЕННЯ

Речення — основна синтаксична одиниця, яка має граматичну основу й слугує засобом спілкування. Граматична основа — головні члени речення (підмет і присудок).

Речення, яке має одну граматичну основу, є простим. Речення з двома і більше граматичними основами — складне.

ПРОСТЕ ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

Речення має певний порядок слів. В українській мові він є вільним, але водночас слугує взаєморозумінню учасників мовленнєвого спілкування. Пор.: Наталка розв'язала навіть цю задачу. — Цю задачу розв'язала навіть Наталка.

Звичайним для української мови є прямий порядок слів. Він потребує вживання присудка після підмета. узгодженого означення — перед означуваним словом, а неузгодженого — після нього іменників у непрямих відмінках у ролі додатків після слова, яке вони пояснюють обставини перед присудком.

Однак задуму мовця може відповідати й інший, зворотний, порядок слів, тобто інверсія: У такий спосіб він виділяє в реченні найважливіше. Удається мовець і до посилення голосу — логічною наголосу.

У поетичному мовленні інверсія становить художній прийом і слугує засобом його увиразнення, наприклад: Нас доля так уже скарала тяжко... (Леся Українка), пор.: Доля так уже тяжко скарала нас; (В. Симоненко).

Типи простого речення

За метою висловлювання речення бувають розповідними, питальними і спонукальними, кожне з яких може бути окличним (емоційно забарвленим) або неокличним.

За складом граматичної основи речення бувають двоскладні (Мовчать далекі села) і односкладні (Пахло м’ятою).

Речення, у яких наявна лише граматична основа, є непоширеними (Учень відповідає). Поширені речення містять, окрім головних членів, також другорядні (Учень упевнено відповідає на запитання вчителя).

За наявністю необхідних членів речення (головних і окремих другорядних) речення бувають повними і неповними (у неповних такі необхідні члени речення опушені). (Коло бабусиної хати ростуть вишні, біля хвіртки — кучерявий бузок, а від вулиці — явори).

Забудовою речення бувають прості і складні. Прості мають одну граматичну основу: (Є. Гуцало). Складні — дві й понад дві. У реченні бувають ускладнювальні засоби: однорідні члени: Ішов лугами, полями й лісами юнак (Ф. Мамчур); звертання: Україно, ти моя молитва... (В. Симоненко); вставні слова і конструкції: В калині, кажуть, материна любов і мудрість (В. Скуратівський); відокремлені члени: В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням (Григір Тютюнник).

Відповідно речення поділяють на ускладнені: Вже почалось, мабуть, майбутнє (Л. Костенко); і неускладнені: Полин снігів повзе по видноколу (В. Симоненко).

Вправа 1

3 указаних пар слів випишіть словосполучення. Якою частиною мови виражене в них залежне слово? Позначте головне та залежне слово. Визначте вид підрядного зв’язку.

Наприклад: повітряна куля – СС, просте ( бо складається з головного і залежного слова ), іменне, іменникове ( бо головне слово – іменник ), узгодження ( залежне слово узгоджується з головним у роді, числі, відмінку );

 виписати з підручника – СС, просте, дієслівне, керування ( бо головне слово вимагає від залежного тільки певний відмінок, у данному СС це родовий відмінок);

йти повільно – СС, просте, дієслівне, прилягання ( бо залежне слово виражене незмінною частиною мови ).

  Білі троянди, до брата, приїхати до міста, з пагорба, на батька, схожий на батька, вдячний учителеві, грають весело, в підручнику, над деревами, за лісом.

Вправа 2

Скласти з поданих слів речення-прислів'я й підкреслити в них граматичну

основу.

Не, кожух, чужий, гріє.