Додатковий матеріал до заняття

· Представники шістдесятництва: художниця А.Горська, кінорежисер С.Параджанов, поет і композитор В. Івасюк.

А. ГОРСЬКА

А. Горська. Напрочуд обдарована людина, художник широких творчих обріїв, живописець, монументаліст, театральний художник, графік. Написала гарні портрети О.Довженка, В. Симоненка, Є. Сверстюка, І. Драча, В. Стуса. (Демонструються репродукції портретів.) Як театральний художник плідно співпрацювала з видатним режисером Лесем Танюком.

У своїй творчості А. Горська не визнавала ідеологічного замовлення, офіціозу. Її завжди цікавила тільки людина. Вона була душею «шістдесятництва», одухотвореною рушійною силою всіх його зачинань, у ті задушливі часи надихала на боротьбу проти сваволі й тотального залякування. У грудні 1970 року художниця загинула за нез’ясованих обставин. Це вбивство так і не було розкрито.

«Її постать яскравіша від легенди,— пишуть про А. Горську товариші,— сяйво її зірки не погасне на нашому небосхилі». В. Стус відгукнувся на смерть А. Горської поезією, сповненою болю та відчайдушної рішучості не звертати з обраного шляху.

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.

У білій стужі серце України.

А ти шукай — червону тінь калини,

На чорних водах — тінь її шукай.

Бо — горстка нас. Малесенька шопта.

Лише для молитов і сподівання.

Застерігає доля нас зарання,

Що калинова кров — така густа,

Така крута, як кров у наших жилах,

У білій стужі білих голосінь

Це гроно болю, що паде в глибінь,

На нас своїм безсмертям окошилось.

С. ПАРАДЖАНОВ

С. Параджанов — «божевільний геній» в українській пустелі. 1965 року в кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму «Тіні забутих предків» за повістю М.Коцюбинського. Фільм-легенда, якому в нашому кіно судилося стати сміливим новаторським експериментом кінорежисера. Саме на цій прем’єрі І. Дзюба виголосив промову на захист безневинно засуджених, а В. Стус запропонував вставанням продемонструвати свій протест проти сваволі влади.

Керівництво кінематографа намагалося «спрямувати» творчі зусилля Параджанова «в русло соцреалізму». Але це виявилося неможливим, і всесвітньо відомий майстер, талант якого був на злеті і прагнув реалізації, залишився без роботи. Натомість — судові процеси і принизливі звинувачення. У 1991 році С. Параджанов помер.

В. ІВАСЮК

Хто сьогодні не знає пісні «Червона рута»? Людям різного віку близька її мелодія, так само як ім’я автора — В. Івасюка. Життя композитора — мов натягнута струна, мажорна мелодія якої змушувала митця робити її ще тугішою. «Івасюківський вибух» — яскравий, могутній, підхоплений його друзями — С. Ротару, Н. Яремчуком, В.Зінкевичем, так зворушив задрімані душі, що українці, які, здавалось, уже назавжди перекували свої голоси на чужу мову, заспівали рідною. Пісні Івасюка захоплювали нові й нові позиції на естраді, нагадували нам, чиїх батьків ми діти, долали національну байдужість. І це в той час, коли офіційна влада зустрічала в штики будь-який свіжий струмінь у нашійкультурі. В. Івасюк зник 24 квітня 1979 року, а 18 травня знайшли його тіло.

Роки тамують біль втрати, але пам’ять береже світле ім’я композитора-самородка, відкривача новітнього пласту української музичної культури. М. Івасюк, поет, батько Володі, писав:

Благословляю, сину, ті роки,

Що розчинили тобі навстіж двері

У царство творчості, і на папері

Лягли слова і ноти на рядки.

Обирати власну долю тоді означало або затятися на своєму — і згинути в нерівній боротьбі, або піти на компроміс — і залишитися живим. Серед шістдесятників і непримиренні максималісти-смертники (В. Стус, І. Світличний, А. Горська), й «емігранти без еміграції» (Л.Костенко, В.Шевчук, М.Коцюбинська), й ті, котрі свідомо чи несвідомо служили своїми талантами існуючій системі (Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич, Б. Олійник).