Спроби реформація Компартії України. Демплатформа

Партійно-політична диференціація суспільства негативно позначилася на становищі компартії України. У 1990–1991 рр. її покинули сотні тисяч членів. Однак і після цього в складі залишалося понад 3 млн чол. Але тієї монолітної єдності, яка була властива КП України раніше і яка підтримувалася жорстким придушенням будь-якого інакомислення в партії і в суспільстві, у кінці 80 х років уже не було. У січні 1990 р- в КПРС з’явилася група реформаторів, що оформилася в демократичну платформу. Головною своєю метою вона оголосила перетворення КПРС на партію парламентського типу. На загальносоюзній конференції Демократичної платформи в КПРС, що відбулася в середині червня 1990 р. більшістю голосів прийнято рішення: на ХХУІІІ з’їзді КПРС поставити ряд вимог, головними з яких були відмова від монополії однієї ідеології в партії, від комунізму як мети КПРС, право на створення фракцій. У руслі цих вимог відбувалося утворення Демплатформи в КП України. Реформаторам вдалося провести своїх делегатів на ХХУІІІ з’їзд компартії України, де вони сформулювали свої вимоги: дозволити організаційне об’єднання за платформами, здійснити деполітизацію органів КДБ, МВС, військових і управлінських державних установ. Крім того, демплатформа в КПУ виступила за реорганізацію КПРС, перетворення її в союз компартій республік. Оскільки ці вимоги були відкинуті, координаційна рада Демплатформи вирішила вийти з КПУ і утворити нову партію. Установчий з’їзд ціє партії – вона одержала назву Партія демократичного відродження України (ПДВУ) – відбувся в Києві 1–2 грудня 1990 р. У прийнятій на з’їзді Декларації ПДВУ характеризується як партія «ліводемократичної орієнтації». У питаннях національно-державного будівництва вона стояла на конфедеративних позиціях. Співголовами ПДВУ обрано В. Гриньова, О.Ємця, В. Філенка, М. Поповича, В. Хмелька, С. Лилика, О. Базилюка. Частина членів Демплатформи залишилася в КПРС, не наважуючись на повний розрив з нею або ж сподіваючись демократизувати її з середини.

Незважаючи на велику кількість політичних партій, які виникли в 1990 на початку 1991 рр., реального політичного плюралізму в республіці на той час не було. Багатопартійна система мала значною мірою декларативний характер. Жодна політична партія не мала такого впливу і можливостей, як правляча КП України під контролем якої залишалися правоохоронні органи, КДБ, армія, господарський і державний апарат, механізм економіки.

Спроба державного перевороту в СРСР 19 серпня 1991р., його вплив на процес державотворення в Україні.

Державний переворот 19-21 серпня 1991 р. очолили віце-президент СРСР Г. Янаєв, прем'єр-міністр В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністри оборони і внутрішніх справ Д. Язов, Б. Пуго та ін. Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), до складу якого ввійшло 8 осіб, у тому числі й названі змовники, заявив про намір відновити в СРСР порядок і не допустити розпаду Радянського Союзу. Призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій і масових рухів. Заборонялися мі-тинги, демонстрації, страйки. Встановлювався контроль над засобами масової інформації. Проте змовники одразу ж зіткнулися з рішучою протидією керівництва РСФСР на чолі з Президентом Б. Єльциним. Керівництво Верховної Ради України заявило про те, що постанови ДКНС не мають юридичної сили в Україні.Спроба здійснити державний переворот закінчилася поразкою. Компартія виявилась остаточно дискредитованою. Народна Рада перейшла в рішучий наступ. Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. прийняла Акт проголошення незалежності України, що мав бути підтверджений референдумом 1 грудня 1991 р. Підтримали Акт 346 депутатів, "проти" - один: такими були результати голосування. Після спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 року були остаточно скомпрометовані прихильники тоталітарного режиму. Верховна Рада України 24 серпня прийняла Акт, яким проголосила незалежність України. Процес дезінтеграції СРСР набрав незворотного характеру.

1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум – 90,34% виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України.

8 грудня 1991 р. Президенти Росії, України і Білорусії підписали угоду про припинення існування СРСР і утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

В процесі державотворення незалежна Україна пройшла перший і, безумовно, найтяжчий та вирішальний етап. В його ході можна виділити дві основні стадії, які характеризуються: І-а глибоким падінням економіки та кризою влади (24 серпня 1991 р. – весна 1994 р.). ІІ-а масштабними компромісами з противниками демократії, незалежності і державності (почалася весною 1994 р.).

Демократичні сили України з різних причин не змогли взяти на себе формування владних структур тому їм довелося, з одного боку ламати шалений опір старої держпартноменклатури, з другого – співробітничати з нею у вирішенні складних, інколи несподіваних проблем державотворення таких як: нелегітимного відділення Криму, спроб відновлення Криворіжської республіки, статусу Севастополя, розподілу Чорноморського флоту, територіальних претензій з боку Росії і т.п.

Незалежна Україна відбулася остаточно і безповоротно. Вона живе повноцінно і повнокровно, в усіх властивих суверенним державам вимірах і параметрах. На 2000 р. Україна мала дипломатичні відносини з 153 країнами світу і з 187 здійснювала торгівельні операції. 9 листопада 1995 р. – першою з держав СНД – Україна вступила до Ради Європи. В липні 1997 р.

Відбулися якісні зміни в усіх сферах суспільства, і насамперед в економіці. Прийшли й міцніють нові форми господарювання, засновані на приватній власності, економічній зацікавленості, діловій ініціативі. Появився відповідальний господар. Кількість підприємств, які не належать до державного сектора сягнула за 80% від їх загального числа. До такої ж цифри наближається частка промислової продукції, яку вони виробляють.