Вплив християнства на культуру

КИЇВСЬКОЇ РУСІ

 

    Князь Володимир охрестив русичів у 988 р. Відомості про перших митрополитів Київської Русі відсутні.

    Прийняття християнства мало великий вплив на розвиток культури у державі. Процес християнізації Русі був довгим і складним. Протягом століть народ зберігав двовір’я, християнський культ накладався на язичницькі обряди і свята, змішувались боги і їх функції тощо.

   Головними осередками культури стають храми та монастирі. Найбільшим культурним центром була Києво-Печерська лавра. При монастирях і церквах засновуються школи, бібліотеки.

    Відповідно пам’ятки язичницької культури знищувались (ідолів кидали у річку, знищували язичницькі храми тощо).

    Освіта у державі поширюється за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Населення держави майже все було грамотним.

    Існувало три типи шкіл:

§ палацова школа підвищеного типу (за рахунок князя);

§ школа “книжного вчення” (для священиків);

§ світська школа домашнього навчання (для купців і ремісників). 

    Школи будувалися за грецьким зразком. У них вивчали письмо, читання, рахунок, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (латинську та грецьку).

    Писали, як правило, стилем на дерев’яних дощечках чи бересті, іноді на пергаменті (він був дорогим).

    Таким чином, освіту міг отримати практично кожний мешканець міста. До того ж, у 1086 році онучка Ярослава Ганна Всеволодівна відкрила у Києві школи для дівчат.

    Література у Київській Русі набула великого значення. Появу літератури пов’язують із прийняттям християнства, оскільки саме воно принесло на наші землі слов’янську писемність.

    За християнської доби писемність жваво розвивається, література стає популярною, хоча книги коштували дорого. Книги переписували спеціальні майстри, цим займалися при монастирях. Як правило, замовниками книг були заможні люди (церковні ієрархи, князі, високі бояри тощо).

    Переписувачі книжок використовували три способи написання літер:

§ устав – каліграфічне письмо;

§ напівустав – письмо з елементами округлення літер;

§ скоропис – найближчий до сучасного письма від руки.

       Література Київської Русі представлена перекладами та оригінальною літературою. З грецької мови перекладалися біблійні тексти, їх укладали у молитовники чи “ізборники”, також популярними були переклади світських творів:

§ військової тематики (“Александрія”, “Троянська війна”, “Дєвгєнієве діяння”);

§ природничої тематики (“Фізіолог”, “Шестиднев”, “Християнська топографія”) тощо.

    Дещо пізніше з’являються оригінальні літературні твори. Русь намагалася відстояти своє право бути рівною з іншими державами, адже відчувався тиск з боку Візантії. Тому оригінальні художні твори мали довести християнську чинність Русі, показати, що, незважаючи на коротку християнську історію, вона може надати приклади страждань та мучеництва за віру. 

    Тому чимала увага приділяється агіографічним творам-описи життя давніх святих і мучеників (зокрема, нових, місцевих святих – Бориса та Гліба, Феодосія Печерського тощо). Серед патериків (від латинського pater – отець) першим відомим твором є “Києво-Печерський патерик”.  Популярними були апокрифи – неканонізовані перекази на Біблійні теми, проповіді священиків, дидактичні (повчальні) твори: “Слово про Закон і благодать” митрополита Іларіона. Цей твір прославляє Володимира Великого, він спрямований проти панування Візантійської церкви у Русі. Відомий твір “Повчання” Володимира Мономаха (“Повчання дітям”) приблизно 1117 р. Це і морально-філософське узагальнення, й автобіографія, і своєрідна передсмертна сповідь. У творі Володимир Мономах торкається питань віри, проте основна настанова – створити ідеал державного діяча.

    Літописи – історичні твори про події та факти, подані в хронологічному порядку. Назва жанру походить від початку кожного річного запису: “В літо...”. Проте не всі історичні описи мали такі датування. У ХІІ - ХІІІ ст. переписувачі літописів ставили дати, проте це не завжди могло бути правильним.

    Найдавніші літописи: Київський (1037 р.), Києво-Печерський (1073 р.), Новгородський (1079 р.) – до наших часів не дійшли (відомі за згадками). Частково вони увійшли до “Повісті врем’яних літ” (приблизно 1110 р.). Твір виник на основі Початкового або Києво-Печерського зведення (1093 р.). До нас “Повість...” дійшла у двох списках V ст.: Іпатіївському та Лаврентіївському. Творець “Повісті...”, напевне, Нестор – ченець Києво-Печерської Лаври. Серед літописів інших князівств найвідомішим є Галицько-Волинський (ХІІІ ст.).

  Відомий твір світського характеру – “Слово про Ігорів похід” – написаний між 1185 і 1187 рр. Автор невідомий, хоча на сьогодні існує чимало версій щодо нього.

    У ХІІІ ст. кількість світських творів у Київській Русі збільшується Популярними стають описи мандрівок до інших країн, зокрема, до Візантії: “Ходіння в Царьград” Добрині Ядрейковича, “Повість про взяття Царьграда флягами (хрестоносцями)”.

    Відомий твір – “Моління Даниїла Заточника”.

Архітектура. Із появою християнства на території Київської Русі починається храмобудівництво. Перший кам’яний храм Київської Русі – Церква Богородиці Десятинна (989-996 рр.).

   Перша світська споруда у Києві – палац князя Володимира, побудований з поєднанням візантійських і ранньороманських традицій зодчества (кінець Х – початок ХІ ст.). Серед світських споруд цього часу найвідомішою пам’яткою є Золоті ворота (збудовані за часів Ярослава Мудрого). Вони також мали церкву – так звану домову. Збереглися до сьогодні.  

   Поступово в Київський Русі сформувалася власна культура будівництва, що відрізнялася від іноземної. Найвідомішим храмом Київської Русі була церква Святої Софії (1037 р., будівництво тривало ще декілька років). Ідею храму було підказано центральним собором Костянтинополя. Проте Софія Київська відрізняється від Костянтинопольської: царгородська церква була типовим базилікальним храмом з одним великим куполом, у Києві – хрестово-купольна модель, мала 5 нефів та 13 куполів.

Софія Київська. Сучасний вигляд

 

    З кінця ХІ ст. архітектурні культові споруди стають іншими: меншими за розміром, без грандіозних форм. Найпоширеніша форма – кубічний однокупольний храм, вони будувались по всій державі. Зразок – П’ятницька церква у Чернігові.

    Подібний вигляд мав і Михайлівський собор Видубицького монастиря (1088 р.) у Києві. Зразки 3-5 купольних будівель: Кирилівська церква (1146 р.), Василівська (1183 р.) – у Києві, Спасо-Преображенський собор (1036 р.) і Борисоглібський (1128 р.) – у Чернігові, Успенський собор Києво-Печерської лаври (1073-78 рр.).

    Скульптура (об’ємна) у православних церквах є небажаною, дозволено лише мистецтво плаского рельєфу.

    У Десятинній церкві наявні численні мармурові елементи. У 1240 році церква розвалилася. Розкопки 1635 р. встановили давні саркофаги з рослинно-орнаментальними мотивами.

    Софія Київська також мала значну кількість рельєфних орнаментальних прикрас. Тут зберігається саркофаг Ярослава Мудрого.

    Збереглися 4 сюжетні рельєфи із Успенського собору Києво-Печерської лаври та Михайлівського золотоверхого монастиря.

    Живопис в основному представлений храмовими розписами: фресками і мозаїками. Оздоблення церков спочатку здійснювалось грецькими і малоазійськими майстрами.

   З появою Десятинної церкви пов’язують існування Київської архітектурно-будівничої й мистецької школи. Десятинні мозаїки не збереглися.

    Мозаїки вважалися надто дорогими, тому фрески були поширенішими. Найвизначніші пам’ятки – фрески та мозаїки Софії Київської. З них збереглися приблизно третина. Частина розписів була світського характеру. Відома мозаїка – Марія Оранта.

    У князівських палатах також наявні були фрескові розписи (до сьогодні вони не збереглися).

    З другої половини ХІ ст. поширюється роль Печерського монастиря, тут була сформована друга київська художня школа.

    Розвивається й іконопис (культ ікон було прийнято у м.Нікеї в 787 році на сьомому вселенському соборі). Спочатку ікони на Русь завозилися з Візантії. Наприклад, копію з ікони євангеліста Луки (сучасна Володимирська Божа Матір) молодому Володимиру Мономаху подарували на початку ХІІ століття.

    З другої половини ХІ ст. при давньоруських монастирях починають працювати власні іконописні майстерні. Відомі імена іконописців Григорія та Аліпія (к. ХІ – поч. ХІІ ст.), жили при Києво-Печерській лаврі.

    Відома вже і військова тематика іконописання: “Георгій – воїн”, “Дмитро Солунський”. З ХІІІ ст. з’являються ікони із зображенням перших слов’янських (руських) святих – Бориса і Гліба.

    Поява книг призводить до розвитку книжкової мініатюри: “Остромирове Євангеліє” (1057 р.) – “Апостол Лука”, “Ізборник Святослава” (1073 р.) тощо.

    Музика Київської Русі представлена обрядовими піснями, скоморошими іграми, гуслярськими співами тощо.

    Музичним супроводом служила гра на рожку, сопілці, гуслях, гудку. Найпопулярнішими були струнні інструменти.

    Скоморохи все ще користувалися популярністю, проте їх називали поганцями, християнська церква забороняла їхню діяльність.

    Поширився спів у церквах: одно- і багатоголосся. Стиль – знаменний розпів.

    Наявна була нотна система. У рукописних богослужебних книгах зустрічалися умовні ідеографічні записи наспівів.

    Важливу роль відігравала військова та урочисто-церемоніальна музика. Військова музика – гра на трубах та бубнах.

Музика звучала на офіційних прийомах, на бенкетах тощо.

Оранта. Мозаїка центрального вівтаря Софії Київської

 

 

ТЕМА 5

 УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ПІСЛЯ МОНГОЛО-ТАТАРСЬКОЇ НАВАЛИ

(КУЛЬТУРА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ РУСІ)

 

    Уже напередодні монголо-татарської навали Київська Русь розділилася на значну кількість дрібних князівств, які були незалежними одне від одного або пов’язаними неміцно. Дослідники нараховували приблизно 18 князівств (з найдрібнішими до 30). Зрозуміло, що роздрібнені русичі не могли протистояти татарам.

      Більшість князівств потрапляє під владу іноземців. Цей процес тривав з 40-х років ХІІІ ст. Власне напади не припинялись до кінця століття. Зрозуміло, що майже усі культурні здобутки попередніх поколінь були знищені.

    За перші 50 років ординського правління не було побудовано жодного міста. Багато цінних ремесел були забуті. Майже розірвано зв’язок між містом і селом. Втрачено торгівельні зв’язки з іншими державами.

    У ХІІІ - ХІV ст. остаточно формуються основні регіони тогочасної Русі: південно-західний з центром у Галицько-Волинському князівстві (в основному територія сучасної України); північно-східний з центром у Володимиро-Суздальському князівстві; північно-західний з центром у Новгороді.

    Торгівельні зв’язки з Європою поширюються на території Галицько-Волинського князівства. Землі князівства були розташовані далеко від військових зіткнень з монголо-татарами. Це обумовило інтенсивний культурний розвиток цього регіону.

    Землі Галичини набувають значення ще за часів Ярослава Осмомисла (його згадано у “Слові о полку Ігоревім”). Об’єднання земель навколо Галичини й Волині починає Роман Галицький. Цей процес завершив через 40 років Данило Галицький. Він же дістав ярлик (грамоту, що давала право на княжіння) від татарського хана.

    Столицями князівства виступали Перемишль, Галич, Холм (засноване 1237 р., відновлене після татар), Львів (перша згадка – в літописі у 1256 році). Заснував місто Данило Галицький, назвав на честь свого сина.

    На розвиток культури Галицько-Волинської Русі впливає не стільки східна культура (як у Київській Русі), скільки західна.

    Наука й освіта розвивається в основному завдяки монастирям. Населення було досить грамотним.

    Знайдені берестяні грамоти у Звенигороді Галицькому і в Бересті; у Звенигороді, Перемишлі, Галичі, Львові – бронзові стилуси для письма на воскових табличках. На Волині існували школи. Відомостей про тогочасну освіту мало. Відомо, що освіта мала переважно богословський характер (бо при церкві). Навчали читанню складами і письму. Були і більш освічені люди, вони працювали у князівських і єпископських канцеляріях. Наприклад, при дворі Данила Галицького нормальним вважалося знання 5-7 мов.

    Серед наук популярними були філософські та політичні. Математика не була поширеною, оскільки для кожного розряду чисел існували буквені позначення з титлом; простий дріб називався словом (“півтретини” – 1/6, “півпівтретини” – 1/12), десятеричний дріб не застосовувався. 

    Література. Книжкова справа. Книгописання в Україні у ХІІІ ст. перебувало у важкому становищі. Відомо, що книги переписувались (і писались) у Києво-Печерському монастирі, у Володимирі-Волинському, Холмі і Львові. Збереглося близько 200 рукописів і уривків, датованих ХІІІ - ХІV ст. Вони були написані на пергаменті. 

     Серед рукописів ХІІІ ст. більшу частину становили богослужебні книги (в основному візантійські): “Богослов’я Іоанна Дамаскіна, твори Максима Сповідника, Федора Едейського, Ніла Синайського, збірники церковних і світських законів (“кормчі книги”). Були відомі канонічні збірники (пояснення норм церковних покарань, повчання ченцям і мирянам: послання володимирського єпископа Симона та інока Полікарпа (1214-1226 рр.), “П’ять слів печерського ігумена, пізніше володимирського єпископа Серапіона” (1239-1275 рр.).

    Найважливіший жанр – літопис. Головний твір – Галицько-Волинський літопис (охоплює події 1201-1291 рр.), створений у другій половині ХІІІ ст. У Києві літописання велося до 1238 року, у Чернігові і Переяславлі – до 1228 року. У літописі переважає світський зміст, відсутні роздуми релігійного характеру, йдеться в основному про життя князя Данила Романовича та його оточення. Завершується твір тими роками, коли почалося литовське панування.

Відомий твір – “Слово про погибель Руської землі”, його вважають початком твору про навалу монголо-татар, сам же твір не зберігся. 

    Архітектура. Живопис.  

    Данило Галицький та його послідовники відбудовували міста, зруйновані ординцями, будували нові.

    З другої половини ХІІІ ст. будуються кам’яні замки у Луцьку, Кременці, Хотині. У культовому будівництві переважає романський стиль, пізніше – переплетіння візантійсько-руського із готичним (галицька архітектурна школа).

           Зразки будівель такого типу: церкви Успіння та Івана Предтечі в Холмі; храми Іоанна Богослова і Дмитра в Луцьку, церква Миколи у Львові, церква Пантелеймона у Галичі тощо.

  В архітектурі відомі так звані ротонди – кругла будівля під куполом – у Вишгороді (1115 р.), Галичі, Володимир-Волинському.

   Часто храми прикрашали різьбленням, іноді вітражами (церква Іоанна Златоуста в Холмі) і фресками. Продовжується розвиток іконопису. Популярні ікони на тему заступництва і покровительства (ікона Христа Спасителя у Мельнику). З київських – “Богоматір Печерська (1288 р.), “Ігорева Богоматір”, “Микола з житієм”. Ці ікони позбавлені суворого аскетизму, одяг виписано детально, обличчя – м’яко.

У 1349 році польський король Казимир прийшов на землі Галицько-Волинського князівства з військом угрів. Наступники Казимира поступово обмежували права місцевого населення, наслідком чого стало приєднання Галичини до польської держави у 1387 році.

 

ТЕМА 6