Власне обрядові пісні

1. Колядки і щедрівки – новорічні пісні; причому колядки відомі ще з язичництва, уславлюють господарів, а коляди мають християнську тематику; щедрівки – побажання до Щедрого вечора. Цей цикл пісень має конкретного адресата, супроводжується діями (наприклад, коза, Маланка); вони складаються із заспіву і приспіву (приспів – побажання, звертання). 

2. Веснянки – ще дохристиянські пісні. Конкретної дати зустрічі весни не було (спочатку – день весняного рівнодення, згодом – Благовіщення). У цих піснях відбито двовір’я, причому переважає язичництво. Тематика: заклики весни, аграрна, любовна.

    Різновиди: 1) драматичні дії, ігри; 2) водіння танків; 3) закличні пісні. Весна виступає як одухотворений, “олюднений” образ. Згадуються Лада, Лель (Леля, Льоля). Танці: круговий (сонце), кривий; гра у коструба – уособлення природи, що на зиму завмирає, а весною оживає.

3. Русальні і царинні пісні. Русальні – культ русалок, берегинь (ранні берегині – русалки). Відзначали при переході весни в літо, згодом злилося зі святом Трійці. Обряд “клечання” (прикрашання зеленню) іде саме від русалок, звідси поняття “клечальна неділя”, четвер – русалчин Великдень.

    Зі святом пов’язаний обряд куста – водіння дівчини по селу.

Царинні пісні пов’язані із звичаєм обходити громадою поля. При цьому звертались до природи, просили милостей. 

4.  Петрівчані пісні – після Зелених свят (друга назва – Петрівки). Співають їх дівчата і жінки; тема кохання, цим вони ніби продовжують веснянки. Це період найдовших днів і найкоротших ночей, закінчується перед часом свята Івана Купала.

5. Купальні пісні присвячені святу Купала (язичництво), згодом – Іоанна Хрестителя Різдво. Мотиви купальських пісень: купання, ворожіння; пізніше – кохання, сватання, сатирична тематика. Літнє сонцестояння. 

6. Жнивні пісні: початок і кінець жнив, а під час самого процесу пісень немає. Тематика пісень величальна (господар і господиня). Перший сніп стояв на покуті до Різдва; наявні обряди завивання бороди, обжинковий вінок. Тематика: тяжка праця, похвала “золотій ниві”, уславлення женців.  

    Родинно-обрядовий фольклор присвячений основним моментам життя людини: народження, весілля, похорон. Найбільше пісень пов’язано з весіллям.

    Народження  дитини мало такі складові: регулювання поведінки майбутньої матері, перші дні життя (вибір імені, вибір кумів, відвідини породілі); хрещення, очищення породілі і повитухи, перше постриження дитини (рік).

    Таких пісень збереглося мало. Наявні також заклинально-обрядові пісні.

    Весілля має багато місцевих відмінностей. Найбільше діючих осіб (свати, бояри, дружки тощо), фактично кожен гість виконував певну роль. Етапи весілля:

§ передвесілля (сватання, заручини);

§ власне весілля (запросини, випікання короваю, дівич-вечір, вінчання, перехід молодої до хати чоловіка);

§ післявесілля.

    Похорон в першу чергу представлений голосіннями (хоча голосити могли з будь-якого приводу). Найдавніші голосіння мали дві частини:

§ лірична – незмінна, висловлено тугу за померлим;

§ епічна – імпровізаційна, перераховані добрі справи небіжчика (згодом від епічних частин утворено думи). 

    Серед ліричних творів виділяють ще замовляння (заговори, закляття) – поетичні твори, яким приписувалась чудодійна сила впливу на природу, людину, її соціальне оточення тощо.

    Замовляння супроводжується елементами дії; більшість із них має діалогічну форму, це можуть бути замовляння-звертання, замовляння-описи, замовляння-молитви. Первісні замовляння мали господарський характер, пізніше додались лікувальні.

 

    Народний епос  передбачає розгорнутий сюжет розповіді про події чи факти, при цьому оповідач не втручається у події. Сюди належать анекдоти, казки, легенди, перекази; думи, історичні пісні, балади, пісні-хроніки.

    Думи поділяються на

§ історичні (боротьба з турками, татарами, поляками);

§ моралізаторські (змальовують родинне життя);

§ гумористично-пародійні. 

    Мають таку структуру:

§ заплачка (це своєрідний вступ, привертання уваги);

§ виклад подій;

§ славословіє.

    Виконувалися кобзарями, бандуристами, лірниками.

    Історичні пісні – пісні про конкретних історичних героїв чи історичні події. Вони супроводжували всі основні події у житті народу, причому події, змальовані в них, часто неадекватні історичним.

    Співанки-хроніки передають події у хронологічному порядку. Будь-яка подія могла стати хронікою. Ці пісні позбавлені метафоричності, яскравої образності.

    Балади – віршовані ліро-епічні твори про виняткову родинно-побутову, соціально-побутову чи легендарну подію (відомі з ХV - ХVІ ст.).

    Казки – епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру. Відповідно казки поділяють на казки про тварин, чарівні (героїко-фантастичні) та соціально-побутові.

    Легенди – казковий чи фантастичний переказ про якусь визначну подію чи особистість. Виділяють апокрифічні, міфологічні та історичні легенди.

    Анекдоти – короткі жартівливі оповідання про незвичайну смішну подію, пригоду чи ситуацію, рису людського характеру чи вчинок.

 

Окремо виділяють фольклорні твори, що не належать ні до епосу, ні до лірики.

    Заклички – вид дитячого фольклору, пісенне звертання до природи із проханням допомоги, сприяння.

    Прислів’я та приказки – стислі і влучні афористичні вислови, в яких у художній формі виражено судження народу про життєві явища.

    Загадки – переважно метафоричні вислови розповідного або питального характеру, розраховані на кмітливість того, хто має відгадати загадане.

        

    Народна драма. Драматичне дійство супроводжувало будь-які звичаї та обряди. Один із різновидів власне народної драми – це вертеп.

 

ПЕРЕЛІК ТЕМ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

 

Тема 1

Витоки української культури

1. Археологічні знахідки залишків культур палеоліту на Чернігівщині та Київщині.

2. Трипільська культура.

3. Культура скіфів, готів.

4. Розселення слов`янських племен. Виникнення Київської Русі.

 

Література

1. Антонович Д. Українська культура. – К., 1993

2. Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури: Підруч.-К., 2000

3. Історія української культури / За заг. ред. І.Крип’якевича – К., 1994

4. Історія українського мистецтва: у 6 т. – К., 1966-1970

5. Культура українського народу: Навч. посібник – К., 1994

6. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури - К., 1992

7. Огієнко І. Українська культура – К., 1918, К., 1991

8. Семчишин Я. Тисяча років української культури – Нью-Йорк, 1985

9. Українська культура: історія і сучасність.: Навч. посібник \ За ред. Черепанової С.О. – Львів, 1994

Тема 2