Засоби планування сім'ї

Коли сім'я не може мати багато дітей, у подружжя виникає потреба у протизаплідних засобах. Нині існують такі запобіжні засоби.

Механічні — гумові презервативи (від лат. презервація — запобігання), яки­ми користується чоловік, і гумові ковпачки на шийку матки для жінок. Знач­ного поширення набули так звані спіралі з м'якої еластичної пластмаси. Їх уводять до порожнини матки. Тоді вкорінення заплідненої яйцеклітини не мо­же відбутися в її слизовій оболонці. До речі, про те, що стороннє тіло в матці запобігає вагітності, знали ще з часів давньої Русі — заможні жінки вводили до матки золоті каблучки і не вагітніли.

Хімічні — це різні спеціальні лікарські свічки, таблетки, кульки, що ство­рюють у піхві кисле середовище. Їхня дія ґрунтується на тому, що спермато­зоїди можуть жити і бути активними тільки у слабколужному середовищі.

Гормональні — нині найпоширеніші у світі. Вони     містять жіночі гормони, які припиняють овуляцію, і яйцеклітина стає нездатною до запліднення.

Фізіологічні. Як ми вже знаємо, у певні дні менструального циклу ймовірність зачаття набагато        нижча. Такі "безпечні" дні залежать від тривалості менструального циклу.

Аборт — штучне переривання вагітності хірургічним шляхом. Він є дуже небезпеч­ною і болючою операцією, бо спричинює порушення в       усьому організмі жінки, настроєному на вагітність, часто призводить до тяжких запальних процесів статевої системи і, як наслідок, — до неплідності.

З погляду моралі аборт є негуманною операцією. Це справжнє вбивство маленького життя. Адже в строки, коли його звичайно роблять (на 6-му — 12-му тижнях вагітності) зародок уже має ручки, ніжки, очки, в нього б'ється сердечко. Усе це руйнує і нищить безжальний хірургічний інструмент.

  ВЕНЕРИЧНІ ХВОРОБИ. Усі венеричні хвороби, а їх нині нараховують близько 600, передаються переважно статевим шляхом. Найчастішими серед них є сифіліс та гонорея. 

Сифіліс — це дуже тяжке захворювання усього організму, що призводить до каліцтва і смерті людини. Збудником його є мікроорганізм — бліда спірохе­та. Перша ознака сифілісу — поява неболісних виразок на зовнішніх статевих органах, збільшення пахових лімфовузлів. Через кілька тижнів ці явища зни­кають, і людина вважає себе здоровою. Але в цей час відбувається приховане поширення збудника по організму з кров'ю та лімфою. На шкірі, голосових зв'язках, у ротовій порожнині з'являються висипання рожевого кольору. Лю­дина в цей час стає дуже заразною. У неї випадає волосся на голові, брови, вії. Через три-чотири роки уражуються внутрішні органи, руйнуються носові кістки, спотворюється обличчя. Ще через два-три роки внаслідок ураження спинного мозку виникає параліч ніг. І після кількох років тяжких страждань людина помирає.

Гонорея спричинює гнійне запалення статевих та сечових шляхів. Збудни­ком її є мікроорганізм — гонокок. Через кілька днів після зараження із сечо­вих шляхів починає виділятися у великій кількості гній, підвищується тем­пература тіла, з'являється різкий біль при сечовипусканні. Потім ці явища зникають і інфекція переходить у хронічну. Жінки можуть не відчувати пер­ших ознак гонореї. З часом руйнуються статеві залози — яєчники і яйцеводи у жінок (при цьому останні злипаються, зростаються, і жінка стає неплідною), яєчка та сім'яники у чоловіків. У них припиняється вироблення спермато­зоїдів.

Профілактикою венеричних захворювань є, безумовно, дотримування пра­вил гігієни статевого життя, уникання випадкових сексуальних зв'язків.

ЗАПЛІДНЕННЯ ТА ВНУТРІШНЬОУТРОБНИЙ РОЗВИТОК

Життя людини почи­нається в той момент, коли у материнському організмі зливаються разом дві статеві клітини — яйцеклітина і сперматозоїд та утворюється запліднена яйцеклітина — зигота. Для цього пот­рібно, щоб сперматозоїди із спермою проникли глибоко у піхву. За допомогою своїх хвостиків вони активно про­суваються до матки, а з неї — до труб-яйцеводів. Життє­здатними у жіночих статевих шляхах сперматозоїди лиша­ються протягом 12—24 годин, а потім гинуть.

У трубі величезна кіль­кість сперматозоїдів оточує яйцеклітину, хоча про­никає до неї лише один. Для успішного запліднення треба, щоб у 1 мл сперми було не менш як 20 млн.сперматозоїдів. Така велика їхня кількість зумовлена тим, що багато сперматозоїдів гине у жіночих статевих шляхах.

Та ось один із "найсильніших" та "найспритніших" сперматозоїдів проник у яйце­клітину. У ту саму мить на її мем­брані виникають складні електричні й хімічні процеси, в результаті яких зазвичай уже жо­ден інший сперматозоїд до неї не потрапить.

Генетичні матеріали (по 23 хромосоми) сперматозоїда і яйцеклітини з'єднуються. То­му запліднена клітина має вже повний набір хромосом — 46. Таким чином майбутній ди­тині дістається половина спадкового матеріалу від матері, а половина — від батька.

У момент злиття двох статевих клітин визна­чається стать майбутньої дитини. В усіх яйцеклітинах статеві хромосоми однакові, їх позначають літерою X. Сперматозоїди ж мають різні статеві хромосоми. Приблизно половина з них несе жіночі хромосо­ми (X), а половина — чоловічі, які позначають літерою У. Х-хромосому чоловік успадкував від матері, а У-хромосому — від батька. Якщо до яй­цеклітини потрапить сперматозоїд, що несе X-хромосому — народиться дівчинка, якщо У-хромо­сому — хлопчик. Отже, стать майбутньої дитини залежить від батька. В процесі еволюції людини відбувся природний добір, спрямований на народ­ження однієї дитини. Це зумовлено тим, що одна дитина завжди міцніша, і їй більше вистачає молока. Але інколи жінка водночас народжує кілька дітей. Так, коли запліднена яйцеклітина ділиться під час першого поділу на дві однакові, вони відокремлюються одна від одної і дають початок двом самостійним організмам. При цьому народжуються так звані однояйцеві близнюки. Вони мають один і той самий набір генів, завжди однієї статі і дуже схожі одне на одного. Коли ж одночасно дозрівають дві яйцеклітини, які одночасно запліднюються різними сперматозоїдами, народжуються двояйцеві близнюки (двійчата). Ці організми генетично різні, вони можуть бути навіть різної статі, а схожі вони між собою так само, як можуть бути схожими діти від однієї матері і одного батька, народжені в різні часи.

ПОДІЛ ЗАПЛІДНЕНОЇ ЯЙЦЕКЛІТИНИ І УТВОРЕННЯ ЗАРОДКА. Після запліднення у трубі (утворення зиготи) через 10—15 хв запліднена клітина починає дробіння спочатку на 2, потім на 4, 8, 16 зовсім однакових дочірніх клітин. Так утворюється зародок. Він постійно ділиться, поступово просуваючись трубою до матки. На цей шлях йому потрібен тиждень. Проходячи по трубі, заро­док повністю витрачає весь запас поживних речовин, що був у яйцеклітині.

Потрапивши до матки, зародок продовжує поділ клітин. Його зовнішні кліти­ни вростають у слизову оболонку стінки матки. Там вони знову діляться, ростуть і розгалужуються. Всередині них утворюються кровоносні судини, що мають зв'язок із кровоносною системою матері. Таким чином утворюється плацента, або дитяче місце. З цього моменту в організмі матері і плода виникає певною мірою спільний кровообіг. Клітини зародка і далі постійно діляться. Спочатку зародок стає схожим на кульку, заповнену рідиною. А потім клітини, що поділилися, починають розподілятися на три шари, які дають початок усім органам і системам людини.

Наприклад, із зовнішнього шару утворюється шкіра, слизові оболонки і нервова система; із се­реднього — скелетні м'язи, скелет, печінка, ни­рки, а із внутрішнього — внутрішні органи (серце, легені, травний тракт).

Запам'ятайте! У момент поділу запліднена яйце­клітина дуже чутлива до дії різних чинників, як зов­нішніх, так і внутрішніх (хвороби, хвилювання тощо).

Починаючи з другого тижня, утворюється тонка сполучнотканинна оболонка так званого плідного міхура, що оточує зародок. Її внутрішні клітини виробляють рідину- навколоплідні води, у яких плід "плаває". Вони захищають його від різних механічних пошкоджень. До моменту наро­дження дитини накопичується 1—1,5 л навколо­плідної рідини.

Плацента, або послід, утворюється на початку третього тижня життя зародка із зовнішніх клітин плідного яйця, що вросли у матку. Вона є тимчасовим органом і росте безперервно разом із плодом. Плацента повинна знаходитись у верхній частині матки, вище дитини. Якщо буде навпаки, вона народиться раніше за дитину, що спричинить загибель останньої та смертельну кровотечу. З дитиною плаценту зв'язує пупковий канатик, або — пуповина. Плаценту можна назвати ще ендокринною залозою, бо вона виробляє гормони, які готують молочні зало­зи до годування дитини, запобігають передчасному скороченню м'язів матки, пригнічують процес овуляції на період вагітності (тому у вагітних жінок припиняються менструації).

Кровоносні судини матері і плода у плаценті тісно контактують між собою. Це забезпечує безперебійне постачання майбутньої дитини поживними речо­винами, киснем, а також видалення з її організму перероблених продуктів обміну речовин. Якщо жінка добре і правильно харчується, часто буває на свіжому повітрі, вона забезпечує своїй майбутній дитині сприятливі умови для розвитку. Через плаценту до організму плода проникає багато речовин: вода, глюкоза, прості білки і жири, вітаміни, мінеральні солі, антитіла, ки­сень. Складні речовини, наприклад, деякі органічні отрути, вона затримує.

Оберігаючи дитину від різних шкідливих речовин, плацента, на жаль, не може протистояти алкоголю, нікотину та наркотикам. Виявлено, що нікотин накопичується у ній і навколоплідних водах. А чадний газ та інші речовини тютюнового диму погіршують постачання плода киснем. Самолікування від різних хвороб під час вагітності також неприпустиме, бо багато лікарських препаратів проникають крізь плаценту до організму плода й отруюють його або спричинюють різні вади розвитку.