Перша допомога при травмах

Травматизм. В економічно розвинутих країнах дедалі більше зростає кількість виробничих, транспортних і, особливо, автомобільних травм. Травмою називають насильне пошкодження тканин і органів під впливом механічних, фізичних, хімічних та інших чинників (внаслідок ударів, поранень, переломів, опіків тощо).

В Україні проводиться велика робота щодо запобігання травматизму та організації швидкої допомоги. Незважаючи на це, у великих містах виклики карет швидкої допомоги з приводу пошкоджень органів, тканин становлять близько 1/3  всіх викликів. Травматичні пошкодження бувають невиробничі (транспортні, побутові, спортивні) і виробничі (промислові і сільськогосподарські). На підприємствах і під час сільськогосподарських робіт часто до прибуття медичних працівників першу допомогу надають працівники санітарних постів. Організація їх роботи, боротьба з травматизмом і запобігання йому—основні завдання пунктів охорони здоров'я, амбулаторій, медико-санітарних частин промислових підприємств.

Велику групу травм у містах становлять вуличні, особливо транспортні, що нерідко бувають дуже тяж­кими. Медичну допомогу в таких випадках надає пер­сонал бригад швидкої медичної допомоги, яку необхідно негайно викликати по телефону 03. На жаль,  до її прибуття пер­ша допомога потерпілому надається малопідготовленим людям. Через це виникає необхідністъ широкоі популяризації знань про першу допомогу при травмах.

Найчастіше транспортними травматичними пошкодженнями бувають забиття і розтягнення м'язових тка­нин, іх поранення, переломи кінцівок та черепно-мозкові травми. До вуличного травматизму нерідко призводить пияцтво. Кожний четвертий потерпілий пішохід і кожний шостий водій транспорту, причетний до аварії, перебувають у нетверезому стані.

Якщо потерпілий, що втратив свідомість, був п'яний то важко встановити, внаслідок чого сталася втрата свідомості — під впливом алкоголю чи через пошкодження мозку ударом.

Побутові травми бувають внаслідок ударів або пораненнь. Часто до травматизму в побуті призводить алкогольне сп'яніння.

Спортивний травматизм зустрічаеться рідше, переважно при поганій організації змагань чи занять спортом (гра в футбол на непідготовлених майданчиках,тощо).

Дитячий травматизм (найчастіше — це транспортні, побутові, спортивні травми) виникає тоді, коли діти залишаються без нагляду старших. Ознайомлення дітей з правилами вуличного руху, організація їхнього дозвілля — такі основні профілактичні заходи проти дитячого травматизму.

На боротьбу з виробничим і, зокрема, промисловим травматизмом спрямований високий рівень охорони праці і техніки безпеки в нашій країні.

0рганізацію запобігання сільськогосподарському травматизмові   ускладнюють сезонність сільськогосподарських робіт і розпорошеність людей, які працюють у полі, на фермах, та значна віддаленість їх від медичних закладів. У цих умовах велике значення мають підготовка сільського населення щодо оволодіння правилами само- і взаємодопомоги, навчання техніки безпеки, организація санпостів.

Загальні заходи першої допомоги. При травмах необхідно, насамперед, встановити причину іх і загальний стан потерпілого (за зовнішнім виглядом), контроль частоти пульсу і дихання тощо. Загальними заходами при всіх травматичних пошкодженнях на місцях є усунення загрози життю потерпілого, запобігання можливим ускладненням, виклик швидкої допомоги та доставка його допоміжним транспортом до лікувально закладу. Від вчасного здійснення цих заходов значною мірою залежить стан здоров'я потерпілого.

Забиті місця

Під забитими місцями розуміють пошкодження м'яких тканин і судин тупим предметом або внаслідок падіння без порушення цілості покриву тіла. При цьому відбуваються крововиливи в тканини — створюються синці.

Ознаки. Біль під час удару і в перші години після нього різної інтенсивності, залежно від місця і поширення травми, утруднення рухів забитою частиною тіла, поява синця (крововиливу).

Пошкодження великих судин при ударі може зумовити значне скупчення крові в тканинах, порожнинах і порожнистих органах, розлади кровообігу і порушення функції потерпілого органу. При сильних, поширених забитих місцях можливий шок.

До дуже важких належать травми від тривалого здавлювання, наприклад, при обвалах, коли розтрощуються м'язи, судини і нерви (частіше кінцівок). У таких випадках, крім шоку, буває тяжке отруєння продуктами розпаду тканин з наступним порушенням роботи нирок.

Перша допомога. При важких ударах, особливо при здавлюванні, потерпілого необхідно витягнути із завалу, з-під уламків. Щоб запобігти шоку, його зігрівають: дають йому гарячого чаю або кави, а здавлену кінцівку, створивши для неї цілковитий спокій, якщо можливо, обкладають льодом. Потерпілого швидко і обережно доставляють у лікарню або викликають швидку медичну допомогу. У разі легшого травмування для зменшення крововиливу і швидкого вгамування болю до забитого місця прикладають холод (міхур із льодом чи снігом, мокру серветку і підвішують руку на пов'язці). При ударі по нозі потерпілий повинен лежати. Класти тепле (грілку тощо) на забиту ділянку і робити масаж пошкодженого місця відразу ж після удару не можна. Удари по голові, в живіт і груди можуть супроводжуватися тяжким пошкодженням внутрішніх органів.

Внаслідок здавлювання тулуба чи кінцівок важким тягарем (землею, колесами транспортних засобів і т. ін.), особливо при його тривалій дії, роздроблюються глибокі шари тканин. Це супроводжується шоком, а згодом виникає тяжке отруєння організму потерпілого продуктами розпаду пошкоджених тканин і порушується життєдіяльність внутрішніх органів.

Ознаки. При здавлюванні тіла і грудної клітки  на шкірі грудей, голови і шиї з'являються крововили, тривале стискування кінцівки викликає в ній зміни: зниження температури, блідість, а потім посиніння шкіри, набряк, відсутність активних рухів. Через кілька годин після звільнення кінцівки, хворий збуджується, а потім стає байдужим, інколи в нього спостерігається блювання і тяжка інтоксикація, виділення сечі відбувається в значно меншій кількості або і зовсім припиняється.

Перша допомога. Необхідно швидко і обережно витягнути потерпілого з-під тягара, прикласти до ушкодженого місця холодний компрес (міхур з льодом), накласти шинну пов'язку, а потім транспортувати. Якщо тканини дуже роздріблені, а кінцівка тривалий час перебувала в стиснутому стані, першою допомогою має бути накладення джгута, щоб зменшити всмоктування продуктів розпаду тканин в організм. Дуже важливі протишокові заходи. Такі хворі підлягають терміновій госпіталізації.

Піки

Внаслідок дії на тіло високої температури на ньому утворюються опіки (термічні). Можливі опіки міцними кислотами і основами, йодом, фосфором та іншими хімічними речовинами, парою бензину і газу (хімічні). До осо­бливо тяжких належать ураження напалмом, тобто запалювальною сумішшю (що складається з конденсованого бензину), яка щільно обкутує шкіру. Ця суміш під час горіння дає температуру 1100—1300°.

Тяжкість опіку залежить від глибини пошкоджень та розмірів його поширення. Ті, що займають 10 % поверхні тіла і більше, супроводяться тяжкими ускладненнями — опіковим шоком. Опіки, які охоплюють в дорослих третину їх тіла, а в дітей — третину або четверту частину, небезпечні для життя.

0піковий шок. Обпечений скаржиться на сильний біль і спрагу. Він збуджений, пульс в нього прискорений. Потім потерпілий стає апатичним. 3'являються: задишка, синюшність, нудота, блювання, пульс ще більше прискорюється, а згодом уповільнюється, зменшується або і зовсім припиняється виділення сечі. 3 пошкодженої ділянки в кров всмоктуються продукти розпаду і мікробні токсини. Починається нагноєння поверхні опіку.

Ознаки опіку. Розрізняють чотири ступені опіків. І ступінь — на місці опіку з'являються почервоніння, припухлість, болісність, яка минає через 2—3 дні. II ступінь — утворюються пухирі, загоєння настає через 6 днів. III ступінь — більш глибоке пошкодження шкіри, в місці опіку утворюється струп, що довго гоїться. ІV ступінь — змертвіння не тільки шкіри, але й тканин, які лежать глибоко, інколи їх обвуглення.

Перша допомога. Необхідно швидко припинити вплив високої температури на тіло потерпілого. Якщо на ньому загорівся одяг, треба негайно погасити полум"я, накинувши ковдру, килим тощо, щільно притиснувши їх до тіла. Якщо на потерпілому тліє одяг, слід полити його водою. В разі опіку гарячими рідинами одяг потрібно знімати дуже швидко. При поширеному опікові одяг не знімають, а розрізують. Допомогу надають обережно, не посилюючи страждань потерпілого. Не можна відривати прилиплі в ділянці опіку частини одягу. Слід обрізати їх і зверху накласти пов'язку. Змазування поверхні опіку будь-якими домашніми мазями, олією може ускладнити наступну хірургічну допомогу (обробку опіку і шкіри навколо нього).

При хімічних опіках на обпалене місце ллють багато води або нейтралізують кислоти слабкими розчинами основ (сода), а основи —слабкими розчинами кислот.

Відмороження.

Тривала дія холоду на тіло людини призводить до зниження його температури, пригнічення всіх життєвих процесів і навіть до смерті.

 

Ознаки. Людина спочатку відчуває озноб, потім сонливість, дрімоту, потім виникає глибокий сон, протягом якого послаблюються дихання і серцева діяльність, організм замерзає — настає смерть.

 

Перша допомога. Необхідно швидко зігріти відморожену частину тіла, але не біля вогню чи чогось гарячого. Не рекомендується також розтирати її снігом. Найкраще занурити відморожену ділянку тіла у теплу воду і, доводячи поступово температуру до 37—38°, обмиваючи милом і роблячи обережний, але енергійний масаж, погладжувати обморожену частину в напрямку серця. Це полегшує кровообіг і запобігає закупорці та змертвінню тканин. Масаж продовжують доти, доки відморожені тканини не потепліють. Якщо синюшність з'являється знову, масаж поновлюють. Коли ж відморожене місце вкривається міхурами, робити масаж не рекомендують. Потерпілому дають гарячого чаю, кави або горілки.

При потеплінні відмороженої ділянки її обтирають спиртом, одеколоном чи горілкою і накладають на ділянку тіла пов'язку із значною кількістю вати. Марлеві пов'язки шкідливі, бо вони ускладнюють наступну хірургічну обробку відмороженого місця.

Для здійснення інших заходів допомоги (протиправцева сироватка, антибіотики, новокаїнова блокада), хворого необхідно швидко доставити в лікувальний заклад. Щоб запобігти відмороженню, треба загартовувати організм — поступово звикати до холоду. В холодну пору необхідно стежити за тим, щоб взуття не стискувало кінцівок і не пропускало воду. Під час роботи на холоді потрібно посилено харчуватись, вживати гаряче, шкіру обличчя і рук змазувати салом чи риб'ячим жиром.

Отруєння

Отруєння — тяжке захворювання, наслідки якого час­то залежать від швидкості вжитих заходів. У побуті і в народному господарстві широко застосовуються хімічні речовини, які нерідко мають отруйні властивості. При неправильному користуванні цими речовинами можливі отруєння тих, хто з ними стикається в роботі. Ступінь отруєння залежить від властивості отруйної речовини, кількості отрути, що потрапила в організм, її концентрації, шляхів проникнення, стану здоров'я потерпілого і тривалості перебування отрути в організмі. Ряд медикаментів у ве­ликих дозах, особливо виписаних для дорослих, але вжи­тих дітьми, викликають тяжкі отруєння. До небезпечних наслідків може призвести и помилкове застосування ліків, призначених іншим хворим.

Деякі хімічні препарати (фосфорні сполуки, сполуки ртуті) проникають в організм через шкіру, легкі та газоподібні речовини потрапляють в нього через дихальні шляхи. Більшість отрут всмоктуються в шлунку і ки­шечнику.

Тривалість розвитку отруєння залежить від характе­ру, концентрації отрути, швидкості всмоктування. При цьому велике значения має те, чи проникла отрута в повний, чи в порожній шлунок. Деякі препарати можуть затримуватися в шлунку.

Більшість отруйних речовин викликають в организмі кисневе голодування. Виділяються отрути через нирки і шлунково-кишковий тракт, легені, шкіру, деякі з них нейтралізуються в організмі. Чим довше отруйні речо­вини залишаються в організмі, тим важчі ураження вони викликають. Особливо важко переносять їх діти та ослаблені дорослі і хворі.

Ознаки. Основними ознаками отруєння є втрата свідомості (коматозний стан), порушення дихання та серцевої діяльності. Розлади дихання при отруєннях можуть бути викликані затрудненим надходженням повітря в дихальні шляхи внаслідок западання язика в хворих, які перебувають у непритомному стані. Такі явища спостерігаються найчастіше при отруєнні наркотиками. Можливе порушення дихання також через потрапляння в дихальні шляхи блювотних маси (отруєння снотворними ліками та ін.) і спазм гортані (отруєння кислотами, особливо оцтовою, нашатирним спиртом). При цьому з'являються синюшність губ і кінцівок, прискорене клекотливе дихання, а потім і цілковите його припинення. При  порушеннях серцевої діяльності з'являються блідість шкіри, прискорення чи ослаблення пульсу, інколи настільки, що він ледве вловлюється, а то і зовсім не виявляється.

Перша допомога. Слід негайно викликати швидку допомогу або направити хворого до найближчої лікарні. Дуже важливо з’ясувати, чим викликано отруєння. Необхідно зберегти рештки отрути до прибуття лікаря. Треба спробувати дізнатися, як і скільки введено отру­ти, чи була вона розведена якоюсь рідиною і чи в повний шлунок потрапила. Найчастіше реєструються отруєння снотворними сполуками, алкоголем, фосфорними сполуками, каустичною содою, оцтовою кислотою, недоброякісною їжею та чадним газом.

У ряді випадків не вдається з'ясувати, якими речовинами викликано отруєння (отруєння невідомою отрутою). Незважаючи на це, загальні заходи першої допомоги мають бути здійснені негайно. Цими заходами є: виведення отрути з організму, нормалізація дихання, серцевої діяльності та  боротьба з впливом отруйної речовини на центральну нервову систему.

Виведення отрути. Якщо отруту було вжито, то необхідно якомога швидше вивести її із шлунка або послабити її концентрацію. Першого можна домогтися штучно викликаним блюванням. Для цього необхідно закласти глибоко в рот два палці і подразнювати язичок м'якого піднебіння. Можна дати потерпілому випити 3—4 склян­ки теплої води, а потім також викликати в нього блювання. Медичні працівники, що прибудуть за викликом, промиють шлунок. Не вдається викликати блювання при отруєнні міцними кислотами, а також при непритомному стані хворого.

Якщо отрута вже потрапила в кишківник, тобто після отруєння минуло більше години при порожньому шлунку, або понад 2 години після ситної їжі, хворому треба дати проносне. Найефективніша допомога при от руєнні— це застосування антидоту.

При всіх отруєннях дуже добре вжити одну столову ложку порошкоподібного активованого вугілля. Щоб зменшити всмоктування отрути, треба випити 2.5-3л. води, розчин крохмалю або молоко. При підозрі на отруєння фосфором, молока вживати не можна.

Для збудження дихання вдихають нашатирний спирт, розтирають шкіру шерстяною тканиною (одягом). При розладах дихання необхідно видалити хусточкою чи марлею блювотні маси з рота і горла. Іноді порушення дихання може статися внаслідок інтоксикації. У цих випадках треба застосовувати штучне дихання. Якщо зовсім немає ознак життя і хворий перебуває в непритомному стані, роблять непрямий масаж серця.

Щоб запобігти отруєнню лікарськими препаратами, їх слід зберігати разом з рецептами і тільки в пакеті одержаному в аптеці. Вживати ліки потрібно точно за прописом лікаря. Всі медикаменти із загубленими етикетками і рецептами необхідно знищувати. Треба ретельно стежити, щоб ліки не потрапляли до дітей, які можуть прийняти їх за цукерки, особливо ті, що виготовлені у формі драже.

Для запобігання виробничим отруєнням під час роботи з хімікатами в промисловості і сільському господарстві необхідно дотримуватися правил безпеки.

Отруєння снодійним. Основний розлад при цих отруєннях — це порушення дихання.

Ознаки. Засинання від снодійного починається через 30 хвилин — годину після його вживання. З’являються слабкість, сонливість, невиразна мова. Після поверхової коми настає глибокий сон, але на больові подразники потерпілий не реагує. Для цього стану характерне шумне дихання та інші дихальні розлади, прискорення пульсу. При глибокій комі реакції на біль немає, хворий дихає аритмічно, в нього з'являється синюшність, прискорюються, а потім уповільнюються пульс та дихання, настає колапс.

Перша допомога. Якщо снодійне вжито недавно і хворий ще міцно не заснув, необхідно вивести його організм з цього стану: ввести велику кількість теплої води, викликати блювання, дати проносне (вазелінове масло).

Алкогольне отруєння — це найбільш поширений вид отруєння. Алкоголь впливає на нервову систему, спочатку збуджуючи її, а потім пригнічуючи, викликаючи наркотичний сон. Особливо чутливі до алкоголю діти і підлітки. В стані сп'яніння людина часто не відчуває порушення регуляції температури свого тіла,     що призводить до відморожень частин тіла і навіть замерзання.

Ознаки. Існує три стадії сп'яніння: легке (обличчя червоне, пульс прискорений, хода хитка, реакція на навколишню обстановку збережена), середнє (різке посилення згаданих ознак, орієнтація в навколишньому середовищі знижена, координація рухів порушена, виражене коливання настрою—буйна веселість змінюється бешкетуванням і пригніченим станом), тяжке сп'яніння (порушена здатність нормально пересуватися, блідість або синюшність шкіри, часте блювання, наркозний сон з мимовільним сечовипусканням і випорожненням, слабкий пульс, порушення дихання). У всіх випадках алкогольного отруєння відчувається алкогольний запах з рота. Тяжке отруєння алкоголем загрожує життю.

Перша допомога. Слід провести туалет порожнини рота і горла при утрудненому диханні під час глибокого сну, витягнути або тримати в правильному положённі щелепи. При легкій і середній стадіях отруєння можна викликати блювання, заклавши в рот два пальці. Якщо хворий при свідомості, то йому можна промити шлунок, давши випити велику кількість теплої води, потім викликати блювання, а також прискорити випорожнення кишечника, застосувавши проносне. Коли сп'янілий непритомний, йому дають вдихати нашатирний спирт. При необережному користуванні нашатирним спиртом можна викликати опік слизової оболонки рота, носа, горла, а то й спинити дихання. У зв'язку з втратою чутливості до болю в стані глибокого сп'яніння таких осіб оглядають з метою виявлення в них пошкоджень. Це можуть бути садна, крововиливи, кров'яні сліди в носі, вухах, зміна форми рук, ніг тощо. Навіть при видимих незначних пошкодженнях, потерпілого треба доставити в лікарню, бо в нього можна не помітити пошкодження черепа, печінки та інших внутрішніх органів, переломів ребер, інфаркту мюкарда, інсульту тощо. Непритомність буває не тільки внаслідок сп'яніння, а й від травми черепа. Тому при наявності такої ознаки, як напружений та уповільнений пульс їх необхідно доставляти в лікарню, не приводячи до тями. П'яниць з порушеною свідомістю, проявами злісності, агресивності, маячні, без будь-яких пошкоджень, слід направляти у витверезник. Для профілактики алкогольних отруєнь, необхідно постійно боротися з алкоголізмом, проводити санітарно-освітню роботу, спрямовану на роз'яснення безпеки вживання алкогольних напоїв, особливо їх поганих підробок.

 

Харчові отруєння. Внаслідок проникнення в харчові продукти різних хімічних речовин, а частіше при потраплянні в них мікробів, виникають харчові отруєння. Найчастіше вони бувають від споживання несвіжих рибних або м'ясних страв і грибів, не придатних для вживання (бліда поганка, мухомор). Особливо тяжкі і небезпечні отруєння, викликані розмноженням у харчових продуктах паличок ботулізму. Палички часто потрапляють в овочі, фрукти і гриби з грунту і розмножуються в них, коли порушуються правила консервування та зберігання цих продуктів в домашніх умовах.

Ознаки харчового отруєння з'являються через кілька годин після вживання заражених грибів і через 1 — 2 доби після вживання несвіжими інших харчових продуктів.

Можливі масові отруєння. При цьому з'являються біль у животі, спрага, сухість у роті, розлад ковтання, слинотеча, блювання, запаморочення, головний біль і пронос.

Ознаки. Слабкість, сонливість, інколи маячення, порушення дихання, підвищення температури, послаблення серцевої діяльності та порушення зору.

Перша допомога. Хворого треба зігріти, промити йому шлунок, штучно викликати блювання, шляхом вве­дення в нього великої кількості теплої рідини. Якщо їжі в шлунку вже немає (минуло більше, як 2 години після її вживання), хворому треба дати багато питва і проносне. Необхідно викликати невідкладну медичну допомогу, встановити причину отруєння і доставити хворого в лікарню. При ботулізмі велике значення має вчасне застосування спеціальної сироватки. У зв'язку з цим необхідно забезпечити ранню госпіталізацію хворих.

Щоб запобігти харчовим отруєнням, потрібно вживати тільки свіжу, доброякісну їжу, правильно зберігати харчові продукти, піддавати їх достатній тепловій обробці, тримати кухонний інвентар у чистоті. При появі несправності консервної тари або здуття кришки, при зміні запаху, смаку і кольору консервів, вживати їх для приготування їжі не можна (особливо це стосується консервів домашнього приготування).

Отруєння кислотами, основами. Помилкове вживання всередину міцних кислот (оцтова, соляна, азотна, сірчана) або основ (розчин нашатирного спирту, каустичної соди) викликає тяжкі опіки ротової порожнини, стравоходу, шлунку і дихальних шляхів.

Ознаки. Хворі збуджені, скаржаться на пекучий біль у роті і за грудиною при ковтанні. Нерід­ко в них з'являється блювання з кров'яними домішками, блідість, клекотливе дихання і послаблення пульсу. На губах, у ротовій порожнині і горлі проступають сліди опіку у вигляді білих, жовтуватих або сірих плівок, інколи відчувається характерний запах з рота (оцтової кислоти, нашатирного спирту).

Перша допомога. Необхідно якомога швидше викликати швидку медичну допомогу, або доставити потерпілого в лікувальний заклад. Якщо хворий не втратив свідомості, треба промити шлунок водою, але без соди. Даремно намагатись нейтралізувати в шлунку кислоти і основи. Потерпілому дають випити рослинну олію, моло­ко, яєчний сирий білок, які обволікають слизові оболонки і запобігають дії на них цих речовин.

Щоб запобігти помилковому вживанню кислот і основ, їх слід зберігати в відповідному посуді з відповідним написом, у місці, не доступному для дітей.

Отруєння отрутохімікатами. В сільському господарстві широко застосовують отрутохімікати дляборотьби зрізними шкідливими комахами та бур'янами тощо.

Під час роботи з отрутохімікатами, що застосовуються в сільському господарстві, можливі отруєння дихальних шляхів, шкіри, слизових оболонок та шлунково- кишкового тракту.

Потерпілі скаржаться на головний біль, запаморочення, слабкість, пітливість, порушення зору, рідке випорожнення.

Ознаки. При отруєнні буває прихований період, який триває від 15 хвилин до кількох годин. Потім підсилюються перистальтика кишечника, слинотеча, збільшуєтьсяся виділення слизу з дихальних шляхів. Хворий збуджується, виявляє занепокоєння. В нього виникають судоми, порушується свідомість. Отруєння може розвиватися дуже швидко і закінчитися припиненням серцевої діяльності та дихання.

Перша допомога. Слід провести туалет порожнини рота і горла, зняти забруднений хімікатами одяг. У разі потрапляння отрути на шкіру, необхідно обмити забруднену ділянку. Якщо хімікати проникли через рот, необхідно викликати у потерпілого блювання і дати йому проносне. Потім негайно викликати швидку допомогу.

Щоб запобігти отруєнням отрутохімікатами, котрі застосовують у боротьбі проти шкідників, хвороб рослин і бур'янів, потрібна спеціальна підготовка для боротьби з ними, точне дотримання правил техніки безпеки, застосування індивідуальних засобів захисту шкіри (рукавиці, взуття), органів дихання (респіратори), слизових оболонок очей (захисні окуляри).

Отруєння чадним, світильним та іншими газами, отруєння окисом вуглецю (чадний газ) спостерігається у гаражах, автомобільниих майстернях при поганій вентиляції. Світильним газом отруюються тоді, коли він витікає внаслідок несправності газових пальників і порушення цілості з'єднаннь. Внаслідок ураження газами порушується кисневий обмін, що спричиняє кисневе голодування мозку.

3'являються запаморочення, відчуття тяжкості в го­лові, головний біль, шум у вухах, нудота, блювання, слабість, серцебиття.

Ознаки. Тяжке отруєння призводить до сонливості, запаморочення і непритомності. Виявляється почервоніння шкіри, прискорення пульсу, задишка, припинення дихання і судоми.

Перша допомога. Необхідно вивести потерпілого з приміщення, де виділяється чадний чи світильний газ, або, в крайньому разі, зробити протяг. Хворого треба звільнити від одягу, який заважає диханню, очистити порожнину рота і горла від блювотних мас. При потребі вдаються до штучного дихання, але воно протипоказане при приступах кашлю і подразненні слизових оболонок. У випадку тяжкого отруєння потрібно викликати лікаря.

Тепловий і сонячний удари. Перегрівання, тобто посилена продукція тепла і недостатня тепловіддача, порушує регуляцію температури тіла, кровообіг — згущується кров і настає тепловий удар, який є наслідком набряку мозку і мозкових оболонок. Найбільш схильні до теплового удару діти і літні люди, а також ті, що хворіють на серцево-судинні хвороби та ожиріння.

Під час теплової дії сонячного проміння на тіло, осо­бливо на непокриту голову, виникає подібний до попереднього стан — сонячний удар.

Тепловому удару сприяють вологість навколишнього повітря, посилена м'язова робота, перевтома, дуже теплий і непроникний для випаровування поту одяг, а та­кож недостатнє поступлення в організм рідини. Особли­во швидко перегріваються маленькі діти і літні люди. При цьому потерпілі скаржаться на біль у ногах і спині, головний біль, нудоту, блювання, слабкість.

Ознаки. Почервоніння шкіри обличчя, прискорене ди­хання і пульс, сонливість, підвищення температури тіла, пізніше — блідість, синюшнють і, нарешті, непритомність. При сонячному ударі спостерігаються посіпування окремих м'язів і судоми.

Перша допомога. У разі теплового удару потерпілого треба перенести в прохолодне приміщення, зняти одяг, на голову покласти холодний компрес і дати йому випити багато рідини, а при сонячному ударі— насамперед, захистити від сонячного проміння (перенести в тінь), розстібнути чи зняти одяг, покласти на голову холодний компрес, обтерти тіло холодною водою.

Щоб запобігти тепловому удару, людей, які працюють в умовах високої температури, треба забезпечувати достатньою кількістю підсоленої (краще газованої) води. Їм слід максимально користуватися засобами механізації виробничих процесів, одягати легкий, зручний для роботи одяг.

3 метою профілактики сонячного удару, треба працювати в головному уборі, одяг має бути легким, сонячні ванни слід приймати тільки під наглядом лікаря.

Допомога потопаючому

Причинами нещасних випадків на воді є невміння плавати, нетверезий стан плавців, купання дітей без нагляду дорослих і в небезпечних, заборонених місцях, невміння користуватися апаратурою для підводного плавання.

У зв'язку з тим, що більшість людей, особливо діти, відпочивають біля води, запобігання нещасним випадкам на воді дуже важливе. За статистичними даними, больше половини потонулих становлять діти.

Топляться найчастіше ті, хто не вміє плавати, або плаває погано, поводиться на воді легковажно, порушує техніку безпеки при користуванні човнами, плотами, колодами тощо. Тому всім, особливо дітям, потрібно вчитись плавати, а тим, що вміють плавати,— рятувати потопаючих.

Перебуваючи  довго під водою під час підводного плавання, людина внаслідок нестачі кисню і надлишку вуглекислого газу може знепритомніти. Користування аквалангами також часом викликае ускладнення, пов'язані з порушенням режиму занурення на глибину і випливання на поверхню. Добре організований водний спорт запобігае виникненню нещасних випадків на воді. Для цього організують чергування працівників товариства сприяння розвиткові водного транспорту і охорони життя на воді у місцях масового купання людей та забезпечують їх сучасними технічними засобами рятування. Велике значения має також навчання широких кіл населения прийомам подання медичної допомоги потопаючим. Рятувати потопаючого треба швидко, смерть його може настати протягом 4—5 хвилин. Підпливши до потерпілого ззаду, беруть його під руки або за підборіддя, повертають обличчям догори і пливуть з ним до берега.

Шкіра в утоплених бліда або синя. В першому випадку в дихальних шляхах і легенях води немае, другому — з рота і носа виділяеться велика кількість рідини, інколи пінистої.

Перша допомога. У тих, хто наковтався води, іне втратив свідомості, на березі можливі блювання, непритомний стан. 3вільнивши потерпілого від одягу, слід витерти його насухо, закутати і зігріти. Якщо блювання немає, бажано викликати його, подразнюючи корінь язика і задню стінку глотки.

При непритомності необхідно якомога швидше очистити хусточкою або марлею порожнину рота і глотки від слизу, мулу і піску. У разі посиніння шкіри, необхідно видалити рідину з дихальних шляхів і шлунка. Потерпілого кладуть грудьми на коліно того, хто надає допомогу, щоб голова звисала вниз і ритмічно, кілька разів натискують на спину. Це дає змогу частково видалити воду з його легень. Потім, повернувши потерпілого обличчям догори, проводять штучне дихання способом з рота в рот і роблять непрямий масаж серця. Крім того, необхідно, знявши з нього одяг, енергійно розтерти шкіру якою-небудь сухою тканиною (або одягом), краще шерстяною. Треба вжити заходів до його зігрівання (застосування теплого чаю, горілки, закутування).

Оживления потонулих з синьою шкірою вдається після перебування їх під водою протягом 5 хвилин, а блідошкірих-—навіть тоді, ко­ли їх витягли через 10 хвилин, а то і більше.

 

 

Питання для самостійної роботи і реферування:

27.Травми і їх класифікація.

28.Ураження електричним струмом, перша допомога.

29.Укуси бджіл і змій. Перша допомога.

30.Поняття синдрому тривалого здавлення. Перша допомога.

31.Техногенні катастрофи в сучасному світі.

 

 

Рекомендована література

32.Пиріг, Н.Я. Мельман “Хвороби нирок”, Київ, Здоров’я 1989 р., стор. 48 - 51.

33.Васильев, В.И. Комар, В.М. Циркунов “Практика инфекциониста”, Минск 1993г., стр 7 - 47

34.Александров “Профилактика сердечно-сосудистых заболеваний в молодом возрасте”, Москва, Медицина 1987г., стр 7 - 33.

35.“Искусство быть здоровым”. Физкультура и спорт. Москва,1987. Ч.2 стр.56-60.

36.А.М. Великоредський “Перша долікарська допомога”, Київ, “Здоров’я”, 1974р. стор 3-48.

 

  Методична розробка теми № 13.

з курсу “Валеологія” для 11 класу медичного ліцею

 

 

 

    Тема: ” Репродуктивна функцiя людини. Анатомiчна будова репродуктивної системи людей. Методи контрацепцiї. Запобiгання хворобам, що передаються статевим шляхом. Валеологiчнi аспекти сексологiї,шлюбу та сiм’ї.”

Мета заняття: Ознайомити ліцеїстів з репродуктивною системою людини, її будовою та функціонуванням, методами планування сім’ї.   

 

 

План заняття та розподіл часу:

1.	Ознайомити ліцеїстів з анатомічною будовою статевих органів чоловіків та жінок.	30 хвилин
2.	Гігієна статевого життя. Методи контрацепції, запобігання хворобам, що передаються статевим шляхом.	60 хвилин
3.	Запліднення та внутрішньоутробний розвиток.	30 хвилин
4.	Вагітність та її гігієна. Валеологiчнi аспекти шлюбу та сiм’ї.	60 хвилин

 

 

         

 

 

Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони також будуть вихователями своїх дітей.

                                                                               (А.С.Макаренко).

 

СТАТЕВІ ОРГАНИ

   Людина, як і більшість вищих ссавців, розмножується стате­вим шляхом. Запліднення і наступний розвиток зародка відбувається всередині організму матері.

Жіночі статеві клітини називають яй­цеклітинами, чоловічі — спермато­зоїдами. У результаті злиття цих клітин — запліднення, або зачаття — утво­рюється запліднена яйцеклітка — зиго­та, потім — зародок, плід, а через пев­ний термін народжується дитина.

БІОЛОГІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЖІНКИ. Розрізняють зовнішні та внутрішні ста­теві органи 

До зовнішніх жіночих статевих органів належать: великі та малі соромітні губи, отвір сечівника, що відкривається окремо від статевих шляхів, та отвір піхви. У дівчат він укритий тонкою складкою спо­лучної тканини — дівочою плівкою. У ній є невеличкий отвір, звідки виходять менструальні виділення. Ця плівка захищає внутрішні ста­теві органи від інфекції. При перших статевих зносинах во­на рветься і вже не віднов­люється. Деякі дівчатка наро­джуються без неї.

Внутрішні статеві органи складаються з піхви, матки, яєчників та яйцеводів (мат­кових труб).

Матка — це порожнистий товстостінний м'язовий орган грушоподібної форми завдов­жки 6—8 см. Вона міститься у нижній частині черевної порожнини. Головною її функцією є забезпечення ро­звитку зародка та виштовхування плода під час пологів. Усередині матка вис­телена слизовою оболонкою. У піхву вона відкривається шийкою.

Піхва — м'язова трубка завдовжки 7—9 см, яка завдяки великій кількості м'язових складок може значно збільшуватися у розмірах, наприклад, при проходженні дитини під час пологів.

ЯЄЧНИКИ — парні статеві залози, розташовані у нижній частині живота по обидва боки від матки. У них дозрівають жіночі статеві клітини — яйцеклітини.

На відміну від чоловіків, у яких сперматозоїди починають утворюватися тільки з періоду статевого дозрівання, новонароджена дівчинка вже має близько мільйона яйцеклітин. Усі вони занурені в особливі міхурці з рідиною — фолікули (від лат. фолікулюс — мішечок). Дві третини яйцеклітин гинуть ще до того, як дівчинка досягне періоду статевого дозрівання. Протягом жит­тя у жінки дозріває всього 400—500 яйцеклітин. Коли починається процес ста­тевого дозрівання, яйцеклітини стають здатними до запліднення, і дівчинка перетворюється на дівчину.

Яєчник функціонує також і як залоза внутрішньої секреції, яку контролюють гіпоталамус та гіпофіз. Гормони яєчників регулюють: процеси дозрівання яйцеклітин; запліднення; розвиток плода у матці; перебіг вагітності; пологи. Саме ці гормони визначають характерний жіночий зовнішній вигляд. Труби яйцеводів — їх дві, по одній з кожного боку. Вони мають три частини. Перша — ампула — відкривається у вільну черевну порожнину. Своїм кінцем вона нагадує торочкувату лійку. Ці торочки захоплю­ють дозрілу яйцеклітину, що виходить з яєчника. Тонкою трубкою — власне трубою (друга частина) завдовжки 10—12 см яйцеклітина просувається до мат­ки. Третя частина труби — маткова, відкривається отвором у стінці матки.

СТАТЕВЕ ДОЗРІВАННЯ ЖІНКИ І МЕНСТРУАЛЬНИЙ ЦИКЛ. Статеве дозрівання дівчини починається приблизно у 10—12 років. Гормони передньої частки гіпофіза стимулюють розвиток яєчників. Він виробляє жіночі статеві гормони: у дівчаток починають рости молочні залози, з'являється волосся на лобку, у пахвових ямках. Скелет росте вже за жіночим типом.

Ще через два — чотири роки починають дозрівати яйцеклітини, і з'являється перша менструація (від лат. мензіс — місяць). Вона і є виявом того, що дівчинка стала дівчиною. У цей час яйцеклітина може запліднитися, але весь організм дівчини ще не готовий для повноцінного розвитку плода.

Процес дозрівання яйцеклітин перебігає циклічно і називається менструальним циклом. Тривалість його 22-30 днів.

Яйцеклітини дозрівають у яєчниках почергово. Під впливом гормонів гіпофіза та яєчників одна з них починає дозрівати. Цей процес триває два тижні. Повне дозрівання яйцеклітини закінчується лопанням фолікула і виходом яйцеклітини у черевну порожнину; цей процес називається овуляцією (від лат. овум — яйце). З черевної порожнини яйцеклітину захоп­люють торочки ампули і спрямовують її усередину труби яйцевода. Війки тру­би, що безперервно рухаються у напрямку до матки, проштовхують її до по­рожнини матки. Цей шлях триває ще 7 днів.

На місці фолікула, що лопнув, утворюється жироподібна сполучна ткани­на — так зване жовте тіло. Це — єдина в організмі жінки тимчасова залоза внутрішньої секреції.

Функції жовтого тіла: затримує дозрівання інших фолікулів; готує матку до прийняття заплідненої яйцеклітини (товщина слизової оболонки матки збільшується, вона стає пухкою, проростає великою кількістю судин, перепов­нених кров'ю).

Запліднення відбувається у трубі яйцеводу. Якщо цього не сталося, яйцекліти­на гине, руйнується жовте тіло, припиняючи вироблення свого гормону, потовще­ний шар слизової оболонки матки відмирає і відшаровується разом із новостворе-ними судинами. Виникає тимчасова менструальна кровотеча, або менструація.

Вона триває три — п'ять днів. По ії закінченні слизова оболонка матки віднов­люється, і цикл починається спочатку, але яйцеклітина дозріває вже у друго­му яєчнику.

ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО МЕНСТРУАЦІЮ ТА ЇЇ ПОРУШЕННЯ. Перша мен­струація звичайно починається у дівчат у віці 13—14 років. Перші півроку-рік менструації можуть бути нерегулярними, виділяється або дуже мало, або дуже багато крові.

Напередодні і на початку менструації можуть виникати різні хворобливі стани — головний біль, кволість, дратівливість, біль знизу живота й у спині. У цей час можна робити звичайні домашні справи, ранкову гімнастику. Але не бажано піднімати вантажі, їздити на велосипеді, лижах, не можна плавати, щоб унаслідок переохолодження організму не трапи­лося запалення яєчників і разом з водою не потрапила до внутрішніх статевих ор­ганів інфекція; важливо до­тримуватися правил особис­тої гігієни.

Якщо у дівчинки немає менструацій у 15—16 років або під час менструації ви­никають сильні болі чи кро­вотечі, слід обов'язково звернутися до лікаря.

Менструальний цикл у жінки існує протягом ЗО—40 років, потім менструації припиняються — почи­нається так званий клі­макс, або менопауза. Яйцеклітини не дозрівають, і жінка вже не може стати матір’ю.

 

БІОЛОГІЯ ТА ФІЗІОЛОГІЯ ЧОЛО­ВІКА.

Чоловіча статева система складається з яєчок, сім'явиносних проток з сім'яними міхурцями, передміхурової залози і статевого члена — пеніса. Останній має дві фізіологічні функції: виділення сперми під час статевого акту, а також виведення сечі з сечового міхура (у нього відкривається отвір сечівника).

Яєчка — це чоловічі статеві залози, які виробляють чоловічі ста­теві клітини — сперматозоїди — і так само, як яєчники, є залозами внутрішньої секреції, виробляючи чо­ловічі статеві гормони. На відміну від жіночих статевих залоз, що розташову­ються всередині тіла, яєчка містяться у мошонці, бо сперматозоїди можуть пов­ноцінно розвиватися тільки при температурі, що на 2—З °С нижча від температури внутрішніх органів.

Сперматозоїди починають вироблятися і дозрівати (75 днів) тільки з початку статевого дозрівання хлопчика — з 13—15 років. Припиняється цей процес у віці 60—65 років.

Не всі сперматозоїди дозрівають водночас — тисячі і ти­сячі клітин перебувають на різних стадіях розвитку. Утво­рюється їх близько 50—100 млн. за добу. Дозрілі спермато­зоїди виходять з яєчок у сім'явиносну протоку, де потрап­ляють у спеціальну рідину, яку виробляють сім'яні міхурці сім'явиносних проток та клітини передміхурової залози. Ця рідина разом із сперматозоїдами називається спермою.

Сперматозоїд має голівку, де міститься ядро, тіло і хвостик, схожий на джгутик найпростіших. Він відіграє велику роль у заплідненні, оскільки забезпе­чує рухливість сперматозоїда. У цій частині клітини багато мітохондрій та скоротливих мікротрубочок.

Чоловічі статеві гормони забезпечують характер­ний зовнішній вигляд чоловіків, ріст волосся на об­личчі, впливають на голос, а також стимулюють ут­ворення та дозрівання сперматозоїдів.

З 13—15 років у хлопчиків починає вироблятися сперма. Мимовільне виділення її назовні під час сну називають полюцією (від лат. полюціо — забруднен­ня). Це нормальне фізіологічне явище, його початок свідчить про те, що хлопчик став юнаком.

 

 

ГІГІЄНА СТАТЕВОГО ЖИТТЯ

ПОНЯТТЯ ПРО СТАТЕВЕ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ. У людини в певний час її життя спрацьовує природний інстинкт до розмноження, тобто починають про­буджуватися безумовні й умовні статеві рефлекси. У закоханих одне в одного юнака та дівчини виникає природна потреба створити сім'ю, бажання мати дітей. Таким чином у людини починається так зване статеве життя, або сек­суальні (від лат. сексус — стать) стосунки.

У вищих тварин вони відбуваються через статевий акт, який у біології на­зивається копуляцією. У людини цей процес набагато складніший і потребує різних умов. Насамперед — почуття кохання, потягу одне до одного. Велике значення мають ласкаві слова, ніжні погляди, поцілунки, приємні навко­лишні обставини.

Якщо між чоловіком і жінкою немає кохання, вірності і відданості, пер­спектив подальшого щасливого спільного життя, сексуальні стосунки між ни­ми нагадуватимуть копуляцію у тварин, тобто стануть виконанням природних фізіологічних потреб.

У людському суспільстві кохання між подружжям — невід'ємна частина його культури. Але щодо статевого життя є певні погляди, зумовлені приро­дою й соціальною доцільністю. Так, не рекомендується починати його надто рано — у 12—14 років. Адже анатомічно й фізіологічно організм ще не готовий до нього. У психологічно незрілих юнаків і дівчат внаслідок випадкових ста­тевих стосунків спотворюється уявлення про осіб протилежної статі, почуття між чоловіком і жінкою. З'являється цинізм і зневага до них. До того ж у цьому віці молодь ще не готова ні фізично, ні в соціальному плані виховува­ти дитину.

У людському суспільстві вважається за аморальне мати статеві стосунки з багатьма партнерами, часто міняючи їх. До того ж це набагато збільшує ри­зик можливості захворювання на венеричні хвороби, зокрема СНІД.

ФІЗІОЛОГІЯ СТАТЕВОГО ЖИТТЯ людини грунтується на інстинктивно­му потязі до особи протилежної статі, який називають лібідо, а сам статевий акт — коїтусом.

Поява лібідо в людини в певний період її життя — природний фізіологічний процес, який зумовлюється генетично. Він залежить від роботи залоз внутрішньої секреції, насамперед гіпофізу, статевих залоз, які виробляють статеві гормони. Велике значення у цьому має кора головного мозку.

Під впливом статевого потягу, зумовленого викиданням у кров великої кількості статевих гормонів, у чоловіка збуджується симпатична й парасимпа­тична нервові системи, виникає ерекція (від лат. ерекціо — випростування, на­бухання) пеніса. Він наповнюється кров'ю завдяки розширенню його артерій та звуженню вен. Статевий член збільшується у розмірах і в такому стані його можна ввести у піхву жінки. У чоловіків статевий акт закінчується викидан­ням сперми, що супроводжується надзвичайно приємною емоційною розряд­кою — оргазмом. У жінки при статевому збудженні також набрякають статеві органи, оболонка піхви виділяє багато слизу, що сприяє рухам пеніса в ній. У жінки статевий акт також може закінчитися оргазмом, під час якого скорочуються м'язи піхви і матки. Це сприяє кращому просуванню сперматозоїдів по статевих шляхах. Проте запліднення яйцеклітини не пов'язане з оргазмом у жінки.

СТАТЕВЕ ЖИТТЯ І ШКІДЛИВІ ЗВИЧКИ. Будь-які шкідливі звички над­то виснажують організм людини. Коли людина зловживає спиртним або нар­котиками, її статеві функції згасають. У жінок порушуються або припиняють­ся менструації, втрачається статевий потяг. А в чоловіків може виникнути імпотенція (від лат. імпотенціо — неспроможність), або статеве безсилля. Такий стан у чоловіків також виникає при частій зміні сексуальних парт­нерів.