Цукрового діабету, обмінних поліартритів, діатезів, екзем, псоріазу

Теорією комунікації, міжкультурною комунікацією, комунікативною

компетенцією тощо.

 Препарати кульбаби лікарської стимулюють жовчотворну функцію,

застосовуються для лікування недуг печінки та жовчного міхура,

цукрового діабету, обмінних поліартритів, діатезів, екзем, псоріазу

(за Є. Товстухою).

Прості двоскладні речення з відокремленими членами вживаються в

текстах усіх стилів:

 публіцистичного: Діяльність великого князя, справедливо нареченого

Мудрим, стала великою традицією (П. Кононенко).

 наукового: Листки, притиснуті до землі або висхідні, розміщаються в кореневій розетці (за Є. Товстухою).

 художнього: Ми далі й далі ринемо, всміхаючись майбутньому

(П. Тичина).

Речення із вставними і вставленими конструкціями, так само, як і

речення з відокремленими членами, характерні для всіх стилів сучасної

української мови.

Зокрема, спостерігаються такі приклади вживання вставних слів і

словосполучень:

 посилання на джерело інформації: За думкою експертів, молочна сировина

закупається за цінами, які не окуповують її собівартості.

 правдивість висловленого: Правду сказати, доволі щось туго виходить у

нас із засвоєнням цієї науки (А. Погрібний).

 упевненість чи невпевненість у висловленому: Звичайно, не в усіх мовах

існує однакова кількість назв на позначення кольору (І. Кочан).

 припущення:

Місяць хоче,

мабуть, погрітись, –

суне в шибку

свій блідий диск.

(В. Симоненко)

 особисте ставлення до висловленого: На жаль, так ніколи ми й не

дізнаємося, ким був Тичина і хто керував зиґзаґами його долі (зі статті).

 конкретизація сказаного: Ще у статті «Польський селянин в освітленні

польської літератури» (1887) І. Франко порушує ряд проблем сучасної

йому польської літератури, зокрема великої прози (М. Гнатюк).

Проте в науковому й офіційно-діловому стилях вставні конструкції

вирізняються емоційною нейтральністю, а в художніх творах у переважній

більшості підкреслюють ставлення мовця до висловленого, почутого чи

побаченого.

Вставлені конструкції так само використовуються в усіх стилях і в

основному виконують функцію уточнення вже сказаного: Середній син

сільського попа Патрикія Яковича Свидницького (другий із шести його дітей)

за офіційним положенням мав піти шляхом свого батька, який, здобувши

сяку‐таку освіту, після довгих років церковної служби, нарешті, вибився у

священики (Р. Міщук).

Звертання переважно використовується в розмовному, публіцистичному й

художньому стилях:

 Костю! Скільки можна! Знову рюкзак на полу посеред коридору!

 Мистецтво таке різне: контрастне, емоційне, з якогось боку зрозуміле

всім, з якогось – абсолютно абстрактне. Але сила пензля та уяви

робить дива. Сьогодні маю намір познайомити вас з Андрієм Гладовим –

самоучкою з надзвичайним талантом бачити та передавати красу.

Пропоную дізнатись більше про художника.

 Андрію, о собисто для мене малювання – це паралельний світ. Тому моя

намальована квітка в першому класі і зараз – це практично одне і те ж.

А ти пам'ятаєш свою першу картину? Якою вона була?

103

 Розкажи, розкажи мені, поле:

Чого рідко ростуть колосочки? (П. Тичина)

 О панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз – ще й тлінно (П. Тичина).

Звертання, виконуючи функцію конкретизації адресата мовлення, як

ускладнювальний компонент використовується переважно в поетичних і

прозових текстах:

 Микола підводиться з лавки, робить для розминки кілька вільних помахів

руками, потім каже задумливо:

 На добраніч тобі, Вірунько. Вітаю твоє класичне чекання … (О. Гончар).

У текстах офіційно-ділового стилю звертання вживаються в текстах

ділових листів, запрошень, оголошень, офіційних звернень, у науковому стилі  – тільки в усному мовленні під час виголошення доповідей й наукових промов.

Наприклад:

 Глибокоповажний голово спеціалізованої вченої ради!

 Вельмишановні судді! Мені здається достовірною та характеристика,

яка дана підзахисному в промові прокурора.