2020-08-05
86
Дата 19.03.2020
Клас 9-А
Тема. Метапредметні зв’язки. Внутрішньотекстові зв’язки. Складне синтаксичне ціле та абзац
Мета:
поглибити знання учнів про текст; ознайомити з поняттям «складне синтаксичне ціле» та з його основними ознаками; навчити відрізняти складне синтаксичне ціле від набору речень; розвивати творчі вміння працювати зі складним синтаксичним цілим, складати висловлювання різних типів і стилів в усному й писемному мовленні; за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу навчати школярів розуміти і цінувати життя, дане батьками і долею, щоб любити, цінувати його і творити заради майбутнього.
Перебіг уроку
Перед тобою світ —
великий том розкритий.
М. Рильський
І. Організаційний момент
ІІ. Ознайомлення з темою і метою
Вступне слово вчителя.
У процесі вивчення розділу «Складне синтаксичне ціле» ви навчитеся знаходити складне синтаксичне ціле в тексті, визначати його істотні ознаки, види і засоби міжфразного зв’язку; усвідомите відомості про розподіл тексту на мікротеми, членування речень у висловлюванні на відоме і нове, співвідношення складного синтаксичного цілого з абзацем; зможете оцінювати виражальні можливості складних синтаксичних цілих різних типів і стилів; набудете вмінь і навичок конструювати невеликі тексти на певну тему, доцільно розподіляючи їх на складне синтаксичне ціле й абзаци відповідно до комунікативного задуму, використовуючи членування речень на відоме й нове для забезпечення оптимальної зв’язності текстів, а також використовувати виражальні можливості складних синтаксичних цілих різних типів і стилів у власному усному й писемному мовленні.
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
1)Бесіда за запитаннями (письмово дати відповідь в зошит)
1. Чим відрізняється речення від тексту?
2. Що таке текст?
3. Назвати основні ознаки тексту.
4. Як визначити тему й основну думку тексту?
5. Назвати мовні засоби речень у тексті.
6. Пригадати основні етапи аналізу тексту.
Навчальна лекція з візуалізацією
Законспектувати теоретичний матеріал
(Пам’ятайте, що під час конспектування слід дотримувати певних правил: скорочувати слова й речення, намагатися почути найбільш важливе й записати його, структурувати текст конспекту).
Текст — це сукупність речень, що пов’язані змістом і мовними засобами. У кожному наступному реченні використана попередня інформація, що й становить змістовий зв’язок між. його частинами (реченнями, абзацами). Мовні засоби тексту, що виступають для зв’язку,— узгодження форм часу і способу дієслів, займенники, синоніми, сполучники тощо.
Залежно від комунікативного спрямування та інформативної мети висловлювання речення поділяють на дві основні частини: дане (тема, відоме) і нове (рема, повідомлюване).
Дане — частина речення, яка містить відому інформацію і зумовлена ситуацією спілкування.
Нове — частина речення, що містить основний зміст висловлювання, те нове, що повідомляється.
Розподіл речення на дане і нове (актуальне членування) не має прямого зв’язку з поділом його на члени речення: до нового можуть входити підмет і другорядні члени речення. Речень без нового немає, а без даного є, тобто все речення може бути новим. Наприклад, у тексті «Я впізнаю Ті. Вона пливе, чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка...» (М. Коцюбинський) перше речення становить лише нове, а в другому з’являється дане (вона), остання інформація (пливе, чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка) належить до нового.
У кожному тексті є основна думка, те головне, заради чого створюють текст. Думка в тексті розвивається.
Те, про що говориться в тексті, називають темою. Вона найчастіше відображена у заголовку. Тема — ознака будь-якого тексту. Крім того, тема може членуватися па підтеми (мікротоми).
Частиною тексту, в якій розкривається зміст підтеми (мікротоми), є абзац. Речення, охоплені абзацом, як правило, тісно пов’язані і складають складне синтаксичне ціле (ССЦ). Але ССЦ не слід змішувати з абзацом. Так, у діалогічному мовленні в окремий абзац виділяють слова кожного зі співрозмовників. Отже, абзац — це стилістико-композиційна мовна одиниця, а ССЦ — структурно-семантична.
Рубрикація — це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Часто використовується в офіційно-діловому стилі. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь Складності рубрикації залежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація — поділ па абзаци.
Абзац — це відступ у правому початковому рядку, яким починається виклад нової думки у тексті, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. На письмі абзац виділяється відступом вправо. Перші речення абзацу вимовляються з більшою силою голосу. Між абзацами паузи довші, ніж між реченнями в середині абзацу.
Типовий абзац має три частини: зачин (формулюється мета абзацу, тобто повідомляється, про що йтиме мова); фраза (міститься основна інформація абзацу); коментарі (підбивається підсумок того, про що говорилося в абзаці).
Вважається, що середня довжина абзацу — це 4-6 речень. Проте в текстах документів бувають абзаци, що складаються з одного речення. Однак якою б не була його довжина, слід пам’ятати, що це внутрішньо замкнене смислове ціле.
Щоб не утруднювався процес читання й опрацювання документа, у ділових паперах рубрики нумеруються. Існує дві системи нумерації — традиційна й нова.
Традиційна базується на використанні знаків різних типів: римських та арабських цифр, великих та малих літер. Вона доповнює абзацне членування тексту (нумерування тез, пунктів, правил), яке залежить від змісту, обсягу, складу документа. Система використання різних позначень повинна мати логічну будову:
А. Б. В. Г. Д...
I. II. III. IV. V...
1. 2. 3. 4. 5...
1) 2) 3) 4) 5)...
а) б) в) г) д)...
Рубрики, більші за абзац, називають так: параграф (§), глава, розділ, частина. Вони теж нумеруються. Під час рубрикації тексту слід дотримувати таких правил:
1) нумерувати рубрики, якщо є хоча б два однорідних елементи перерахування;
2) застосовувати однорідні засоби нумерації до однотипних частин;
3) дотримувати правил пунктуації в разі комбінованих способів нумерації;
4) використовувати лаконічні, однозначні заголовки. Нова система нумерації базується па використанні лише арабських цифр, розміщених у певній послідовності. Застосовуючи її, слід враховувати:
а) після номера частини, розділу, пункту, підпункту ставлять крапку;
б) номер кожної складової частини включає номери вищих ступенів поділу:
• розділи — 1.; 2.; 3.;
• номери підрозділів включають у себе також номери розділів — 1.1.; 1.2.; 1.3.;
• номери пунктів містять номер розділу, підрозділу, пункту — 1.1.1.; 1.1.2.; 1.1.3.
Використання цієї системи нумерації дає можливість не вживати словесних найменувань і заголовків до частин документа.
