2020-08-05
53Нормативно – правові акти:
1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996, №30. – Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України №435 – IV від 16.01.2003 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2003, №40–44. – Ст. 356.
3. Сімейний кодекс України №2947 - III від 10.01.2002 / Відомості Верховної Ради України. – 2002, №21-22. – Ст. 135.
4. Господарський кодекс України №436 – IV від 16.01.2003 / Відомості Верховної Ради України. – 2003, №18, №19–20, №21–22. – Ст. 144.
Наукові та навчально-методичні джерела:
1. Харитонов Є. О., Харитонова О. І., Старцев О. В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 3, перероб. і доп. – К.: Істина, 2011. – 808 с.
2. Цивільне право України: Підручник / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – 567 с.
3. Цивільне право України: Навчальний посібник/За заг. ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заїки. – К.: Істина. – 2004. – 224 с.
4. Цивільне право України: Підручник: У 2 книгах / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – 2–е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – 703 с.
5. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник/За ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. – X.: ТОВ "Одіссей". – 2002 – 640 с.
6. Цивільне право України: Академічний курс: [Підруч.: У 2 т.] / [За аг. Ред. Я.М. Шевченко]. – [2 – ге вид.]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т. 1.: Загальна частина. – 696 с.
7. Цивільне право України. Підручник: У 2 т. / За заг. редакцією В. І. Борисової, І. В. Спасибо – Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.
1. Цивільні правовідносини не існують абстрактно: вони виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміжки часу, які називаються строками. Стаття 251 Цивільного Кодексу України (надалі – ЦК) розрізняє строки та терміни.
Під строком у цивільному праві розуміють період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей проміжок часу (три роки) і є строком. Під терміном у цивільному праві розуміють певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме - до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і не залежить від волі суб'єктів цивільних правовідносин. Цю думку поділяють більшість цивілістів. Але в юридичній літературі висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій. Цю позицію поділяє і професор В. В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній системі юридичних фактів, а є часовою формою протікання подій або здійснення дій, оскільки строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями чи подіями.
Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації. Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.
І. За правовими наслідками строки поділяються на:
– правовстановлюючі або правостворюючі - це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права (ст. 34 ЦК);
– правоприпиняючі - це строки, з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Наприклад, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя; Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (ст. 559);
– правозмінюючі - по закінченню цих строків припиняються одні права та обов'язки і виникають інші. Наприклад, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту подання заяви про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:
1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;
2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої права на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.
2. Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.
3. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації.
Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб (ст. 338 ЦК).
II. За підставами встановлення строки розрізняють:
– законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю. Так, при порушенні переважного права купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік (ст. 362 ЦК);
– судові - це строки, тривалість яких визначається судом чи господарським судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Скажімо, якщо в засіданні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, господарський суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;
– договірні - це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.
III. За ступенем самостійності сторін у установленні строків:
– імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);
– диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'язання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання (ст. 530 ЦК).
IV. За призначенням:
– строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого власник суб'єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами. Це - строки придатності, зберігання, гарантійні строки;
– строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);
– строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).
V. За способами визначення, а саме - строки, які визначаються:
– календарною датою (строк повернення боргу);
– певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна);
– вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).
VI. За ступенем визначеності:
– визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;
– невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу «за першою вимогою»).
2. Обчислення строків. Правила щодо визначення та обчислення строків містяться у ст. 252-255 ЦК, крім того їх визначення та обчислення може здійснюватися за правилами ЦПК України (глава 6 Процесуальні строки) та ГПК України (розділ VII Процесуальні строки).
Строки можуть обчислюватися роками, місяцями, тижнями, днями, годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Наприклад, при розірванні договору найму нерухомої речі, укладеного на невизначений строк, наймодавець зобов'язаний попередити про це наймача за три місяці (ст. 763 ЦК). За конкретними договорами про охорону, супровід вантажів, виконання певних обчислювальних робіт строки можуть обчислюватися й погодинно.
Перебіг строку починається наступного дня після закінчення календарної дати чи події, якою визначено його початок (ст. 253 ЦК). Так, 6-місячний строк для прийняття спадщини починається обчислюватися від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року цього строку, а якщо строк обчислюється місяцями - то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця (ст. 254 ЦК). Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тимчасово відсутнім наймачем зберігається житлове приміщення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відповідно 30 вересня, оскільки у вересні останній день – 30 число.
Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Якщо строк встановлений для вчинення певної дії, то він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчується в той час, коли в даній організації припиняється робота. Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, інші документи, грошові кошти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказаних дій підтверджується поштовою чи телеграфною квитанцією, штемпелем на листі, випискою з реєстру поштових відправлень тощо.
3. Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певними правами та обов'язками, законодавець водночас піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.
Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК). Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.
Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.
Строки позовної давності встановлюються законом, але сторони за угодою можуть збільшувати їх, уклавши правочин у письмовій формі. Скорочення строків позовної давності угодою сторін не допускається (ст. 259 ЦК). Суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК).
При порушенні суб'єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.
У матеріальному розумінні право на позов – це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд (ч. 4 ст. 267 ЦК), але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює (ч. 2 ст. 267 ЦК).
Право на позов у процесуальному розумінні – це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, і це право строками позовної давності не обмежується. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин.Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, стабільність господарських відносин.
Якби законодавець не обмежував можливість захисту порушеного права певним строком, це знижувало б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов'язань, створювало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з перебігом часу докази втрачаються, а фактичні відносини опиняються під загрозою постійного оспорювання.
Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ЦК (ст. 268 ЦК) або в інших нормативних актах.
Позовна давність не поширюється:
q на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі;
q на вимоги вкладників до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
q на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Задовольняються ці вимоги не більше ніж за три роки, що передують пред'явленню позову;
q на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушене його право власності або інше речове право;
q на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
q на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв";
q інші випадки, передбачені законодавством, наприклад, відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі (Закон України від 8 лютого 1995 року "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку").
В цивільному праві застосовуються два види строків позовної давності: а) загальні; б) спеціальні. Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.
Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб'єктного складу відносин (ст. 257 ЦК).
Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки порівняно із загальними можуть бути або скороченими, або подовженими.
Скорочені строки позовної давності тривалістю у один рік поширюються на вимоги:
1) про стягнення неустойки (пені, штрафу);
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;
3) про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК);
4) у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);
5) про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);
6) у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);
7) про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).
За деякими вимогами скорочені строки позовної давності встановлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства України (КТМУ) до вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученні, застосовується річний строк позовної давності.
Дворічний строк позовної давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, здійснення рятувальних операцій (ст. 389 КТМУ).
У законодавстві передбачені й випадки, коли строк позовної давності встановлено більш тривалий порівняно із загальним строком:
· позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману (ч. 3 ст. 258 ЦК);
· позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину:
· позовна давність у 10 років застосовується до вимог про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної майну чи навколишньому середовищу (ст. 76 Закону України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку").
4. Для обчислення строків позовної давності потрібно визначити їх початковий момент, оскільки від цього залежить не тільки правильне обчислення строку, а й можливість захисту порушеного матеріального права.
За загальним правилом перебіг строку позовної давності починається з того моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК). Так, якщо за договором позики боржник повинен був повернути борг 1-го числа, але не повернув, то право на позов виникає у кредитора з 2-го числа, оскільки він знає, що боржник порушив строк виконання своїх обов'язків.
ЦК також встановлюються спеціальні правила щодо початку перебігу строків позовної давності. Так, згідно зі ст. 261 ЦК перебіг строків позовної давності:
· за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;
· за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;
· у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
· за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;
· за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
· за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
В ЦК та в деяких спеціальних нормативних актах містяться й інші правила початку обчислювання перебігу строків позовної давності.
Так, наприклад, КТМУ встановлено такі особливості обчислення строків позовної давності:
o за вимогами щодо відшкодування збитків від втрати вантажу строк позовної давності починається після закінчення 30-ти днів від того дня, коли вантаж повинен бути виданий, а у змішаному перевезенні - після закінчення 4-х місяців з дня прийняття вантажу до перевезення (ст. 388);
o за вимогами щодо відшкодування збитків від нестачі або пошкодження вантажу, щодо прострочення доставки або затримання з видачею вантажу і щодо повернення перебору або стягнення недобору провізних платежів - з дня видачі вантажу, а якщо вантаж не було видано, - з дня, коли повинен був бути виданий (ст. 388).
Як вже зазначалося, згідно зі ст. 389 КТМУ, до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, зіткнення суден, здійснення рятувальних операцій, застосовується дворічний строк позовної давності і цей строк обчислюється:
1) за вимогами, що виникають з договору перевезення пасажирів і багажу:
стосовно пасажира - з дня, коли пасажир залишив або повинен був залишити судно, а якщо вимога заявлена у зв'язку із заподіянням під час перевезення шкоди здоров'ю пасажира, що спричинила його смерть, - з дня смерті пасажира, але не більше трьох років з дня, коли пасажир залишив судно;
стосовно багажу - з дня видачі багажу або з дня, коли він мав бути виданий;
2) за вимогами, що виникають з договору фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг, морського страхування, угод, укладених капітаном у силу наданих йому законом прав (статті 58, 68, 69 цього Кодексу), - з дня виникнення права на позов;
3) за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зіткнення суден, - з дня зіткнення суден;
4) за вимогами, що виникають із проведення рятувальних операцій, - з дня закінчення рятувальної операції.
o За зворотними вимогами, передбаченими ст. 302 КТМУ, застосовується річний строк позовної давності, обчислюваний з дня сплати відповідної суми.
Свої особливості має порядок обчислення строків позовної давності з вимог, що випливають з поставки некомплектної продукції при відвантаженні її вузлами (окремими частинами комплекту). У разі порушення зобов'язання, як підкреслено в роз'ясненні президії Вищого господарського суду України №01-6/438 від 16 квітня 1993 року "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів" (п. 5), строк позовної давності, що випливає з факту поставки некомплектної продукції, потрібно обчислювати з дня закінчення строку поставки останнього вузла (складової частини комплекту) з урахуванням строку доставки.
Початок перебігу строків позовної давності по спорах про стягнення неустойки визначається за загальними правилами, тобто від того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Але особливість обчислення строків позовної давності в цьому випадку полягає в наступному: якщо відповідно до умов договору чи чинного законодавства неустойка підлягає стягненню за кожний день прострочки зобов'язань, то строк позовної давності обчислюється щодо кожного дня окремо. Наприклад, правилами підряду на капітальне будівництво передбачено стягнення неустойки за кожний день порушення строків здачі об'єкта, за кожний день не усунення недоробок. За цих обставин строк позовної давності варто обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання в межах 12 місяців, що передують поданню позову.
Якщо після задоволення такого позову недоробки не будуть усунуті, то позивач має право звернутися з позовом про стягнення штрафу знову ж таки в межах річного строку, який передує зверненню з позовом.
5. Сторона, право якої порушено, може звернутися в юрисдикційний орган протягом певного, встановленого законом, часу за захистом порушеного права. Але обставини можуть скластися так, що позивач у зв'язку з умовами, які від нього не залежали, не зміг вчасно звернутися до суду. Законодавець враховує такі об'єктивні обставини і допускає в законі зупинення перебігу строків позовної давності.
Звичайно, таке зупинення означає, що в строк позовної давності не зараховується той проміжок часу, протягом якого особа не мала можливості звернутися з позовом.
Перелік обставин, які є підставою для зупинення строку позовної давност і, наводиться у ст. 263 ЦК України:
1) якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). Законодавець наводить основні ознаки, які дають змогу вважати ту чи іншу обставину непереборною. До них належать: а) надзвичайність обставин; б) невідворотність обставин за даних умов; в) такими обставинами виступають саме події. Надзвичайність означає відсутність закономірностей у розвитку події. Наприклад, тривалий снігопад у Криму. Невідворотність означає, що саме за цих умов настання події неможливо було відвернути (тобто за звичайних умов її можна було б відвернути). Непереборною силою виступає саме подія, тобто такий юридичний факт, настання якого не залежить від волі людей.
Прикладами непереборної сили можуть бути руйнівні природні явища – повінь, шторм, буревій, землетрус і такі явища, які об'єктивно зробили неможливим подання позову (у зв'язку з проведенням аварійних, рятувальних робіт тощо).
Питання про те, чи можна до непереборної сили зарахувати й хворобу, якщо вона тривалий час перешкоджала особі звернутися до суду, є дискусійним. Зауважимо, що інститут добровільного представництва дає змогу особі захищати свої інтереси у тих випадках, коли вона захворіла; якщо ж вона визнана недієздатною, то її інтереси представляє законний представник. Якщо строк позовної давності пропущений саме через хворобу позивача, то суд може врахувати хворобу позивача як обставину, що дозволяє поновити пропущений строк позовної давності;
2) встановлена законодавством відстрочка виконання зобов'язань (мораторій). Мораторій може бути оголошений у зв'язку з різними надзвичайними подіями, викликаними складним міжнародним становищем, неординарними громадськими явищами. Мораторій може мати як загальний, так і спеціальний характер, бути поширеним як на певну територію, так і на певний вид зобов'язань. Загальні мораторії в нашій країні не оголошувалися навіть за важких умов Великої Вітчизняної війни; часткові ж мораторії мали місце. Так, під час війни була встановлена відстрочка для стягнення заборгованості за грошовими зобов'язаннями державних та кооперативних організацій, що перебували на тимчасово окупованій території.
3) однією з підстав зупинення перебігу строків позовної давності є перебування позивача чи відповідача в лавах Збройних Сил України, які переведені на військовий стан. Якщо ж громадянин у мирний час призваний до військової служби – це не є підставою зупинення строків позовної давності, оскільки він має можливість звернутися до суду через представника.
4) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.
Окрім загальних підстав зупинення позовної давності, передбачених ст. 263 ЦК України, є й інші, які передбачені певними статтями кодексу та деякими нормативними актами.
Так, згідно з ч. 2 ст. 265 ЦК якщо суд залишив без розгляду позов, пред’явлений у кримінальному процесі, час від дня пред’явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою, ніж 6 місяців, вона продовжується до 6 місяців.
За позовами про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, перебіг строку позовної давності зупиняється зверненням потерпілого або непрацездатних осіб, які перебували на його утриманні чи мали на день смерті право на одержання від нього утримання, а також дитини, яка народилася після його смерті, до відповідного органу із заявою про призначення пенсії або допомоги – строк зупиняється до призначення або відмови в призначенні.
Ще одна підстава зупинення перебігу строку позовної давності передбачена ст. 392 КТМУ. При загальній аварії право на позов виникає у вантажоодержувача від дня видачі вантажу. В тих випадках, коли потрібно провести розрахунки по загальній аварії, тобто розподілити збитки між судном, фрахтом та вантажем відповідно до їх вартості, перебіг строку позовної давності зупиняється з моменту винесення постанови про наявність загальної аварії і до одержання диспаші (тобто, розрахунку по розподілу загальної аварії) зацікавленою особою.
Всі інші обставини не є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності. Так, якщо складання розрахунку аварії на морі є підставою для зупинення перебігу строку позовної давності, то такі самі обставини, пов'язані з аварією наземного транспорту (наприклад, проведення розслідування за фактом зіткнення джерел підвищеної небезпеки), не зупиняє перебіг строків позовної давності. Строк позовної давності в таких випадках починається не від дня винесення вироку суду чи постанови слідчих органів за фактом автоаварії, а від дати завдання збитків, причому час, потрібний для встановлення остаточної суми збитків, не впливає на вирішення питання про початковий момент перебігу строків позовної давності (див. п. 6 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 16 квітня 1993 року "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів").
Від зупинення строків позовної давності потрібно відрізняти зупинення провадження по справі в органах суду.Справа в тому, що інколи вже почате провадження в суді з об'єктивних причин не може бути закінченим. Так, ст. 79 ГПК України передбачає, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:
1) призначення господарським судом судової експертизи;
2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;
3) заміни однієї з сторін її правонаступником.
Господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення. Про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала. Ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено.
Згідно зі ст. 201 ЦПК України, суд зобов'язаний постановити ухвалу про зупинення провадження у справі у разі:
1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;
2) злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі;
3) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан;
4) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства;
5) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених частинами першою - третьою статті 43 цього Кодексу;
6) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави;
7) надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.
Після усунення цих перешкод провадження по справі поновлюється.
Після того, як обставина, що була підставою для зупинення перебігу строку позовної давності, зникла, перебіг строку позовної давності продовжується до строку позовної давності за вимогою.
Ст. 393 КТМУ називає виняток з цього загального правила. У випадку, коли судно протягом позовної давності не могли застати у водах України, строк позовної давності продовжується до трьох років.
Переривання перебігу строків позовної давності. Перебіг позовної давності може бути не тільки зупинено, а й перервано. Переривання перебігу позовної давності відрізняється від її зупинення як за підставами, так і за юридичними наслідками. Загальною підставою для переривання строку позовної давності є звернення з позовом у встановленому порядку, тобто звернення з позовом належного позивача до належного відповідача і в належний судовий орган (ст. 264 ЦК).
Якщо позивач не виконав вимог щодо оформлення позовної заяви, то відповідно до ст. 63 ГПК України позовна заява повертається без розгляду і таке звернення не перериває перебігу строків позовної давності.
Перебіг строку давності переривається вчиненням дій, що свідчать про визнання боргу (часткове виконання зобов'язання, письмове прохання про відстрочку сплати боргу тощо). Усне визнання зобов'язання чи усна обіцянка сплатити борг певного числа не є підставою для переривання перебігу строку позовної давності.
При зупиненні строку перебіг строку продовжується, а в разі переривання – перебіг строку починається спочатку.
Поновлення строків позовної давності. Якщо позивач пропустив строк позовної давності – це безумовна підстава для того, щоб залишити його позов без задоволення. Але пропуск строку може мати місце за обставин, які не залежали від позивача і які, проте, не є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності. Тому було б несправедливим відмовляти позивачеві в захисті порушеного права з підстав пропуску строків давності.
За виняткових обставин суд чи господарський суд може поновити пропущений строк позовної давності і захистити порушене право (ч. 5 ст. 267 ЦК).
В цивільному законодавстві України відсутній перелік таких поважних причин. Російський законодавець серед таких підстав називає тяжку хворобу позивача, безпомічний стан, безграмотність (ст. 205 ЦК Російської Федерації).
У судовій та господарській практиці такими обставинами, як правило, визнаються також неповноліття позивача при відсутності опікунів чи піклувальників, перебування в довготривалому закордонному відрядженні, у місцях позбавлення волі з наступною реабілітацією. За спорами з участю організацій – невстановлення відповідача у зв'язку з відсутністю маркіровки вантажу тощо.
Закінчення строку позовної давності позбавляє позивача права на позов у матеріальному розумінні, оскільки позивач втрачає право на примусове виконання зобов'язання порушником. Але боржник може виконати зобов'язання добровільно і після закінчення строку позовної давності.
Боржник, який виконав зобов'язання після закінчення строку позовної давності, навіть за умов, що він не знав про закінчення строку позовної давності, не має права вимагати повернення того, що він виконав (ч. 1 ст. 267 ЦК).
Щодо наслідків закінчення перебігу строків позовної давності в літературі висловлювалися різні думки.Одні автори вважають, що закінчення строку позовної давності припиняє й існування самого суб'єктивного права, яке не може існувати без можливості примусового його здійснення (Йоффе О.С.). Інші автори висловлюють точку зору, згідно з якою управомочена особа втрачає суб'єктивне право лише з моменту винесення судом рішення про відмову в задоволенні позову або в поновленні порушеного строку позовної давності (Грибанов В. П.).
Більшість же цивілістів вважають, що закінчення позовної давності не припиняє існування суб'єктивного права, оскільки боржник може виконати зобов'язання, незважаючи на закінчення строку позовної давності (Пушкін О. А.).
Строки позовної давності в інших країнах: Франція, Німеччина – 30 років, Швейцарія – 10 років, Великобританія – 12 років.
Викладач:
доцент кафедри
цивільно – правових дисциплін,
кандидат юридичних наук Т.В. Івченко
