Сутність банкрутства підприємства та причини його виникнення

Діяльність підприємства має бути ефективною, а його фінансовий стан — стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необґрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості, вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями. Економічна криза в Україні призводить до погіршення фінансового стану багатьох підприємств: збільшення кількості збиткових підприємств, дебіторської та кредиторської заборгованості, затримки або невчасного виконання платіжних зобов'язань, тобто створюються умови для банкрутства підприємств.

Банкрутство — встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів він здатний лише через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єктами банкрутства можуть бути боржники, неплатоспроможність яких виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Боржник — це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Грошове зобов'язання — це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Умови і порядок визнання боржників — суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами, порядок здійснення процедури банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначаються Законом України "Про банкрутство" зі змінами, внесеними Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Причини банкрутства можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

До зовнішніх причин банкрутства належать зниження попиту на продукцію підприємства і спад цін на неї; підвищення цін на сировину, матеріали та енергоресурси; економічна криза та інфляція в Україні.

До внутрішніх причин банкрутства належать недостатня кваліфікація керівництва підприємством; його нездатність своєчасно і правильно реагувати на зміни в економіці; помилки у виробничо-технічній політиці, а також у виборі стратегії розвитку підприємства; невміння мобілізувати колектив на виконання поставлених завдань.

Зовнішнім показником банкрутства (неспроможності) підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність забезпечити виконання вимог кредиторів, якщо вони сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом, як правило, трьох місяців з дня настання строків їх виконання.

Водночас крім реального банкрутство може бути умисним або фіктивним. Умисне банкрутство виявляється в тому, що керівник або власник в чиїхось або особистих інтересах навмисно робить підприємство неплатоспроможним. Фіктивне банкрутство — це заздалегідь фальшиве оголошення про фінансову неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів відстрочення або зниження платежів (боргів).

Суб'єктом банкрутства або банкрутом виступає боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Технологія порушення та проведення процедури банкрутства щодо підприємства-боржника передбачає такі головні етапи її здійснення:

1. мирова угода;

2. досудова санація (інвестування капіталу);

3. судова санація, включаючи і реструктуризацію підприємства-боржника;

4. банкрутство і ліквідація.

В основу системи банкрутства покладена перш за все нормативно-правова база, спрямована не на ліквідацію виробничих потужностей підприємств-боржників, а на їх збереження, відновлення виробництва, забезпечення робочими місцями працюючого населення, збереження великої кількості платників податків, життєздатних клієнтів банківської системи.

Реалізація на практиці системи банкрутства за рахунок санації, як основної процедури, повинна забезпечити появу реальних, а значить, і ефективних власників, усунення від керівництва осіб, не здатних працювати в умовах ринкової економіки.

Зважаючи на те, що банкрутство в Україні стало масовим явищем, прискорене запровадження процедур банкрутства за ініціативою як кредиторів, так і боржників стає ефективним інструментом прискорення економічних реформ. Гальмування цих процесів призводить до знищення виробничих потужностей, втрати робочих місць, а значить, і до соціальної напруги в трудових колективах підприємств, що опинилися в стані неплатоспроможності.

Загальні причини неплатоспроможності та банкрутства українських підприємств зумовлені впливом як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

До факторів, що відображають вплив зовнішнього середовища, слід віднести:

- форсовану лібералізацію економічної діяльності в умовах відсутності конкуренції;

- недостатній розвиток ринкової інфраструктури;

- непередбачувані зміни нормативно-правової бази;

- непристосованість українських підприємств до існування в умовах ринкової економіки, зумовлену розглянутими вище причинами;

- значне зменшення сукупного попиту на продукцію вітчизняного виробництва у зв'язку з падінням купівельної спроможності населення та споживачів інших категорій;

- відсутність протекціоністської (ефективної зовнішньо торгівельної політики, яка спрямована на підтримку внутрішнього виробника) політики з боку держави.

Внутрішні фактори, що визначають кризовий стан підприємства, можуть бути зведені до двох основних груп:

1) відставання від вимог ринку (за асортиментом, що пропонується, за ціною, якістю та ін.;

2) незадовільне фінансове керівництво підприємством.

Аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів діяльності підприємств, що перебувають у кризовому стані, дав змогу виділити дві основні категорії:

1. періодично неплатоспроможні підприємства, тобто підприємства, що тимчасово перебувають у кризовому стані й мають потенційні можливості вийти з нього;

2. підприємства-банкрути.

До підприємств, неплатоспроможність яких може бути оцінена як періодична, доцільно вжити певні антикризові заходи, в результаті здійснення яких такі підприємства можуть бути виведені зі стану неплатоспроможності. Якщо ж господарюючий суб'єкт фактично є банкрутом, то його подальше існування видається економічно недоцільним, оскільки воно безповоротно поглинає матеріальні, трудові, енергетичні ресурси, які могли б знайти раціональніше використання.

Банкрутство є складним процесом, його можна охарактеризувати з різних сторін: юридичної, фінансової, організаційної, управлінської, тощо.

Існують різні підходи щодо визна­чення поняття банкрутства. Взагалі, поняття «банкрутство» - італійського походження. У дослівному розумінні банкрутство означає відмову громадянина або фірми сплачувати за власними борговими зобов'язаннями через брак коштів.

Таблиця 6 – Основні підходи щодо визначення поняття банкрутства у юридичному та економічному аспектах

Визначення поняття		Джерело інформації, автор
Юридичний аспект	Банкрутсво - це нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури	Господарський Кодекс України (ст.209)
	Банкрутство - визнана арбітражним судом неспро­можність боржника відновити свою платоспромож­ність та задовольнити визнані судом вимоги креди­торів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури	Закон України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом (Про банк­рутство) (ст.1)
	Банкрутство - це неспроможність юридичної осо­би - суб'єкта підприємницької діяльності у встанов­лений строк задовольнити вимоги кредиторів, по­вернути кредити банку та забезпечити обов'язкові платежі до бюджету	Методичні рекомендації НБУ щодо застосування комерційними банками Закону України "Про банкрутство" (п.2) від 21.07.94р. N 23012-/105
	Банкрутство – неспроможність підприємства платити за своїми борговими зобов’язаннями, що може бути зумовлена конкуренцією, некомпетентним управлінням, біржовими спекуляціями, тощо	Методичні рекомендації Центральної спілки споживчих товариств України з аналіз у і оцінки фінансового стану підприємств (розд.2) 28.07.2006
	Банкрутство – одна із юридичних підстав ліквідації підприємства, яка виявляється у неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для цього термін пред’явлені йому кредиторами вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом	Яблонська А.С.
	Банкрутство – встановлена господарським судом неплатоспроможність боржника відновити свою платоспроможність, і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів він здатний лише через застосування ліквідаційної процедури	Філімоненков О.С.
Економічний аспект	Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів	Терещенко О.О.
	Банкрутство – відмова громадянина або фірми сплачувати за власними борговими зобов’язаннями через брак коштів	Пепа Т.В.
	Банкрутство – це нездатність суб’єкта господарювання фінансувати свою поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов’язання	Шеремет А.Д.
	Банкрутство суб’єкта господарювання – це крах, викликаний технічною або фізичною нездатністю суб’єкта господарювання погасити взяті на себе фінансові зобов’язання	Білоліпецький Н.П.
	Банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства, що виявляється в перевищенні витрат на виробництво продукції над виторгом від її реалізації	Скворцов М.М.
	Банкрутство (фінансовий крах) – це документально підтверджена нездатність суб’єкта господарювання платити за своїми зобов’язаннями і фінансувати основну поточну діяльність у зв’язку з відсутністю коштів	Шморгун Н.П.
	Банкрутство – це неспроможність підприємства платити за своїми борговими зобов’язаннями та виконувати зобов’язання перед бюджетом	Базілінська О.Я.

 

Вид банкрутства безпосередньо залежить від істинної причини його виникнення, і відповідно до неї й ідентифікується той чи інший вид. визначення виду банкрутства є важливим не лише для його економічної оцінки. Воно також має правовий характер, оскільки поняття «фіктивне банкрутство» та «навмисне банкрутство» застосовуються в кримінальному праві України.

Розрізняють наступні види банкрутства:

1. Реальне – характеризує повну неспроможність підприємства відновити свою фінансову стабільність і платоспроможність в найближчий період через витрату капіталу;

2. Технічне – неплатоспроможність підприємства, що викликана суттєвим простроченням його дебіторської заборгованості;

3. Фіктивне – характеризується неправдивим оголошенням підприємства про своє банкрутство з метою одержання відстрочки по виконанню своїх кредиторських зобов’язань;

4. Навмисне – неплатоспроможність підприємства, яка створена штучно його керівництвом або власником.

З метою запобігання фінансовій кризі на підприємстві та виявлення причин, що її зумовлюють, необхідно розробляти систему попереднього регулювання загрози банкрутства та комплекс попереджувальних заходів.

Питання діагностики банкрутства підприємства на сьогодні одне з центральних в економічній науці. Це зумовлено тим, що:

по-перше, банкрутство певного суб'єкта господарювання має суттєві негативні наслідки не лише для його власників, а й для широкого кола господарських партнерів (постачальників, сумісників), робітників і держави в цілому у зв'язку з порушенням (чи подальшою розбалансованістю) макро-економічної рівноваги;

по-друге, від об'єктивності оцінки ступеня ймовірності банкрутства підприємства залежить його інвестиційна привабливість, вартість підприємства, що також негативно позначається на економічних інтересах держави;

по-третє, розробка ефективної методології діагностики ймовірності банкрутства сприятиме об'єктивнішій оцінці життєздатності підприємств, доцільності їх санації для відновлення нормальної життєдіяльності в інтересах як самого підприємства, так і держави в цілому.

Згідно із законом України «Про банкрутство» суб’єктом банкрутства може бути будь-яка юридична особа, що не спроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів та сплатити податки. Ця юридична особа має бути зареєстрованою як суб’єкт підприємницької діяльності. Боржником є юридична особа, проти якої порушено справу про банкрутство, а банкрут - це боржник, що перебуває у процесі ліквідації.

Як кредитор може виступати будь-яка українська або іноземна юридична чи фізична особа, що має вимоги (претензії) до боржника на підставі як майнових, так і немайнових зобов’язань останнього. Вартість вимоги визначається залежно від її сутності: вартість негрошового зобов’язання - за ринковою ціною на день подання заяви про банкрутство (до подання такої заяви сума будь-якої вимоги включає лише відсотки та штрафи), вартість вимоги за контрактом - за вартістю збитків заподіяних кредитору боржником у зв’язку з невиконанням умов контракту.

Заяву про банкрутство можуть подати кредитори (крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою), органи державної податкової служби, органи державної контрольно-ревізійної служби, сам боржник. Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні утворюють так звані збори кредиторів. Заява про банкрутство подається до Господарського суду за місцем знаходження боржника.

Заяву кредитора може бути відкликано заявником до прийняття судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора.

Після прийняття заяви проводиться попереднє засідання Господарського суду, на якому розглядаються подані документи, заслуховується пояснення сторін і, в разі необхідності, призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд вирішує, що всіх процедурних вимог дотримано, то він призначає судовий розгляд справи, надсилає повідомлення всім сторонам судового процесу і публікує повідомлення про рішення суду в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України.

У місячний строк (від дня опублікування повідомлення) Арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами до боржника, скликати збори кредиторів, а якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб - створити повноважний комітет. Повноваження комітету визначаються зборами кредиторів.

Будь-яка фізична чи юридична особа (у тім числі і сам боржник чи кредитор), які бажають взяти участь у реструктуризації або санації боржника, у той самий строк повинні подати до суду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу, а також указати умови проведення процесу реструктуризації або санації.

У даному разі санація є процедурою, що включає угоду між санатором та кредиторами, спрямовану на врегулювання боргів та фінансове оздоровлення юридичної особи боржника.

Отже, першим етапом санації є перехід до санатора боргів боржника; другим - узгодження умов реструктуризації юридичної особи боржника; третім - узгодження між санатором та кредиторами умов виплати боргу.

Практика показує, що реструктуризація може здійснюватись у різних формах через придбання санатором та/або фізичною чи юридичною особами, ним визначеними, усього чи частки статутного фонду боржника для виплати боргів боржника згідно з умовами плану реорганізації; усього чи частки майна боржника (включаючи частину або всі його угоди) з метою одержання коштів для погашення боргів; здавання в оренду (лізинг) усієї або частини власності боржника з метою розподілу орендних платежів між кредиторами; передачі підприємства в оренду трудовому колективу, якщо боржник - державне підприємство.

Будь-який план санації має включати черговість задоволення претензій (вимог) до боржника відповідно до умов пропозиції про санацію. За браком відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника Господарський суд визнає боржника банкрутом і з цього приводу ухвалює відповідну постанову.