2020-09-24
82
Положення про виготовлення та розповсюдження копій нормативних документів (надалі – Положення) розроблено відповідно до статті 15 Закону „Про стандартизацію”.
Це Положення встановлює порядок виготовлення та розповсюдження копій нормативних документів. Вимоги цього Положення не відносяться до нормативних документів, що вперше видані типографським способом.
У цьому Положенні терміни вживаються у такому значенні:
нормативний документ - документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Згідно зі статтею 15 Закону України „Про стандартизацію” це Положення стосується національних стандартів, кодексів усталеної практики, класифікаторів, каталогів, а також міждержавних нормативних документів;
копія нормативного документу (далі - копія) – автентичне відтворення зображення нормативного документу в цілому, або його частини на паперовому або магнітному носії, у вигляді окремого документу чи у складі збірок нормативних документів, або інших групувань, що включають нормативні документи, рекомендації, нормативно-правові акти, наукові статті тощо;
Генеральний агент - особа, уповноважена Держстандартом на інформаційне
забезпечення в галузі стандартизації, кодифікації, метрології та оцінки відповідності;
- Агент – особа, якій згідно з цивільно-правовою угодою Генеральним агентом делегується право на виготовлення та розповсюдження копій.
Вимоги цього Положення є обов’язковими для Генерального агента.
Генеральний агент має право делегувати повноваження на виготовлення та розповсюдження копій іншій особі- Агенту. Генеральний агент несе відповідальність за діяльність Агента в частині дотримання та збереження ним прав держави щодо нормативних документів, визначених в цьому положенні, виготовлення та розповсюдження копій цих нормативних документів.
Генерального агента не обмежено у вибірі осіб, які можуть бути його Агентами. Ними можуть бути Державні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України (далі – ДЦСМС) або інші особи незалежно від форми їх власності, підпорядкування, місця розташування, які є суб’єктами підприємницької діяльності.
Для виготовлення копій використовуються оригінали Головного фонду нормативних документів та офіційні актуалізовані видання Держстандарту.
Копії виготовляються на паперовому або магнітному носіях.
Генеральний агент зобов»язаний створити та вести робочу базу даних копій (далі-Робоча база даних). Робоча база даних є автоматизованою інформаційно – пошуковою системою, призначеною для введення, зберігання, актуалізації та надання офіційних, повнотекстових нормативних документів телекомунікаційними мережами. Робоча база може бути єдиною або складатися з кількох окремих баз даних з визначеним окремо для кожної бази даних порядком доступу та видом надання інформаційного ресурсу. Робоча база повинна мати пошуковий апарат та повнотекстові відображення нормативних документів у “незмінних” форматах файлів.
Робоча база даних повинна мати інтерфейс доступу до неї відаллених користувачів.
Вимоги Генерального агента до інформаційних систем та баз даних копій Агентів повинні враховувати умови цього положення та містити мінімальні вимоги, необхідні для проведення Агентом робіт згідно делегованому йому праву.
Копії на паперовому носії виготовляються:
безпосередньо копіюванням з оригіналу нормативного документу;
шляхом автоматичного машинного друку з копії документу на магнітному носії;
друкуванням з Бази даних або інформаційної системи Агента.
Копії на мігнітному носії виготовляються шляхом сканування з нормативного документу. Копії на магнітному носії можуть зберігатися у вигляді окремого документу або у структурі (складі) бази даних.
Копія на паперовому носії повинна містити ознаки за якими можливо було б відрізнити офіційну копію від підробленої (неофіційної копії), яку виготовив не Генеральний агент (агент) з екземпляру нормативного документу, статус якого та чинність невідомі.
Магнітний носій копії у електронному вигляді, або відповідний документ на інформаційну систему чи базу даних, які містять копії у електронному вигляді, повинні мати ознаки відповідно до яких можливо відрізнити офіційну копію від підробленої (неофіційної) копії.
Генеральний агент зобов”язаний довести до відома Держстандарту ознаки за якими можливо ідентифікувати копію на паперовому носії та у електронному вигляді, як офіційну. Генеральний агент зобов'язаний негайно інформувати Держстандарт про всі зміни ідентифікаційних ознак.
У разі невідповідності наявних ознак на копії ідентифікаційним ознакам офіційної копії, така копія вважається не дійсною.
На виконання положень Закону України „Про стандартизацію” та з метою вдосконалення інформаційного забезпечення нормативними документами у сфері стандартизації, сертифікації та акредитації, права власника на які, від імені держави, здійснює Держстандарт видано Наказ Держстандарта України від 04 квітня 2002 року №207 Про уповноваження УкрНДІССІ щодо виконання функцій Генерального агента.
Згідно наказу повноваження на виконання обов’язків Генерального агента з інформаційного забезпечення користувачів в галузі стандартизації, кодифікації, метрології та оцінки відповідності надається Українському науково–дослідному інституту стандартизації, сертифікації та інформатики.
Видання і розповсюдження документів міжнародних (регіональних) організацій із стандартизації, членом яких є Україна, здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації та інші суб’єкти стандартизації на підставі положень цих організацій.
Забороняється повністю чи частково відтворювати, тиражувати і розповсюджувати як офіційні видання будь-які стандарти, кодекси усталеної практики, технічні умови або їх частини без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи, крім випадків передбачених законом.
У разі відтворення чи розповсюдження стандарту, кодексу усталеної практики, технічних умов без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи суб’єкт стандартизації не несе відповідальності за невідповідність тексту розповсюджуваного документа його офіційному тексту чи за наслідки, спричинені застосуванням розповсюджуваного документа.
Суб’єкт стандартизації має право на відшкодування збитків, завданих йому несанкціонованим розповсюдженням стандарту, кодексу усталеної практики, технічних умов, відповідно до закону. Порядок видання та розповсюдження технічних регламентів встановлюється законом.
Надання інформаційних послуг регламентовано положеннями статті 16. Інформаційні послуги надаються шляхом опублікування офіційних текстів стандартів, інформаційних та довідкових видань, а також їх розповсюдження інформаційними мережами в ініціативному порядку та на замовлення.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації через національний інформаційний фонд нормативних документів та національний центр міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO забезпечує інформацією вітчизняних та іноземних користувачів.
Для інформаційного забезпечення користувачів центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує формування каталогу нормативних документів у сфері стандартизації на національному рівні, встановлює правила його створення та ведення.
Суб’єкт стандартизації, відповідальний за розроблення і схвалення стандартів, які можуть створити технічні бар'єри у торгівлі, надає відповідну інформацію центральному органу виконавчої влади у сфері стандартизації, який через міжнародну інформаційну мережу ISONET WTO надає цю інформацію користувачам у строки, встановлені кодексом усталеної практики стандартизації.
Міжнародне співробітництво у сфері стандартизації регламентується положеннями розділу п”ятого “Міжнародне співробітництво”. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації відповідно до закону представляє інтереси України в міжнародних організаціях із стандартизації, вживає заходів щодо адаптації законодавства України у сфері стандартизації до законодавства Європейського Союзу, здійснює співробітництво в цій сфері з відповідними органами інших країн, приймає рішення про приєднання до міжнародних (регіональних) систем стандартизації, укладає договори про співробітництво та здійснення робіт у сфері стандартизації (стаття 17).
Якщо мiжнародним договором, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України, встановлено iншi норми, нiж тi, що передбачені цим Законом, то застосовуються норми мiжнародного договору.
Вимоги до фінансування робіт із стандартизації викладені у розділі шостому Закону. Зазначено, що роботи із стандартизації фінансуються замовниками цих робіт.
Згідно положень статті 18 джерелами фінансування є:
кошти Державного бюджету України;
кошти, передбачені на виконання програм і проектів;
кошти суб’єктів господарювання;
кредити банків;
інші кошти, передбачені законом.
Витрати підприємств, пов'язані з розробленням стандартів, відносяться до витрат на науково-технічне забезпечення їх господарської діяльності. Витрати на роботи із стандартизації бюджетних установ та організацій відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених на їх утримання.
Замовниками робіт із стандартизації за кошти Державного бюджету України є центральні органи виконавчої влади, на які законодавством покладено відповідальність за технічне регулювання у визначених сферах діяльності. Замовлення робіт із стандартизації за кошти Державного бюджету України, в тому числі на державне оборонне замовлення, здійснюється без проведення торгів (конкурсів, тендерів).
Кошти, одержані від реалізації національних, регіональних і міжнародних стандартів, спрямовуються виключно на виконання робіт із стандартизації, розвиток науково-технічної бази (стаття 19).
Прикінцевими положеннями Закону передбачено Кабінету Міністрів України протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом:
внести до Верховної Ради України законопроекти щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;
прийняти нормативно-правові акти, що випливають з цього Закону;
забезпечити приведення власних нормативно-правових актів, а також нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність з нормами цього Закону;
визначити порядок та терміни дії галузевих стандартів та прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР.
Зазначено, що державні та інші стандарти є чинними до припинення їх дії або до прийняття відповідних стандартів, згідно з вимогами цього Закону.
Вимоги державних та інших стандартів, обов'язкові до виконання, є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ці питання.
До приведення законодавства у вiдповiднiсть з цим Законом законодавчi та iншi нормативно-правовi акти застосовуються в частинi, що не суперечить цьому Закону.
Закон України “Про пiдтвердження вiдповiдностi”
Цей Закон визначає правовi та органiзацiйнi засади пiдтвердження вiдповiдностi продукцiї, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технiчної полiтики у сферi пiдтвердження вiдповiдностi.
 |
У Статті 1 наведені основнi термiни, які вживаються у цьому законі та їх визначення:
продукцiя - будь-який вирiб, процес чи послуга, що виготовляється, здiйснюється чи надається для задоволення суспiльних потреб;
виробник - юридична або фiзична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, вiдповiдальна за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукцiї незалежно вiд того виконуються зазначені операцiї самою цiєю особою чи вiд її iменi;
система якості – сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів організаційної структури, визначених механізмів відповідальності, повноважень та процедур організації, а також процесів та ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю та її відповідність встановленим вимогам;
система управління якістю – сукупність органів і об’єктів управління, взаємодіючих за допомогою матеріально-технічних і інформаційних засобів під час управління якістю продукції;
система управління довкіллям – сукупність організаційної структури, діяльності та відповідних ресурсів і методів для формування, здійснення, аналізу і актуалізації екологічної політики;
постачальник - юридична або фiзична особа - суб'єкт пiдприємницької дiяльностi, яка вводить в обiг продукцiю чи безпосередньо бере в цьому участь;
пiдтвердження вiдповiдностi - дiяльнiсть, наслiдком якої є гарантування того, що продукцiя, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал вiдповiдають встановленим законодавством вимогам;
декларування вiдповiдностi - процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа (далi - виробник) пiд свою повну вiдповiдальнiсть документально засвiдчує, що продукцiя вiдповiдає встановленим законодавством вимогам;
сертифiкацiя - процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку, орган документально засвiдчує вiдповiднiсть продукцiї, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам;
випробувальна лабораторiя - лабораторiя, яка проводить технічні операції, що полягають у визначенні однієї чи декількох характеристик даної продукції згідно з встановленою процедурою;
сертифiкат вiдповiдностi - документ, який пiдтверджує, що продукцiя, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал вiдповiдає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа визначеного законодавством;
декларацiя про вiдповiднiсть - документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантiя вiдповiдностi продукцiї вимогам встановленим законодавством;
аудитор з сертифікації - особа, яка має відповідну кваліфікацію, теоретичну і практичну підготовку, необхідну для проведення одного або кількох видів робіт з сертифікації, і атестована в установленому порядку та занесена до відповідного реєстру;
технiчний регламент з пiдтвердження вiдповiдностi - нормативно-правовий акт, затверджений Кабiнетом Мiнiстрiв України, в якому мiстяться опис видiв продукцiї, що пiдлягає обов'язковому пiдтвердженню вiдповiдностi, вимоги безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкiлля, процедури пiдтвердження вiдповiдностi цим вимогам, правила маркування i введення продукцiї в обiг;
свiдоцтво про визнання вiдповiдностi - документ, що засвiдчує визнання iноземних документiв про пiдтвердження вiдповiдностi продукцiї вимогам, встановленим законодавством України;
введення продукцiї в обiг – виготовлення або ввезення на митну територію України продукції з наступною самостійною або опосередкованою її реалізацією на території України;
законодавчо регульована сфера - сфера, в якiй вимоги до продукції та умови введення її в обiг регламентуються законодавством;
законодавчо нерегульована сфера - сфера, в якiй вимоги до продукції та умови введення її в обiг не регламентуються законодавством.
Цей Закон регулює вiдносини, що виникають у процесі пiдтвердженням вiдповiдностi продукцiї, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу вимогам, встановленим законодавством України i поширюється на виробникiв та постачальникiв продукцiї незалежно вiд форми власностi і видiв дiяльностi, на органи з сертифiкацiї, випробувальнi лабораторiї, а також відповідні органи державної влади (стаття 2).
У статті 5 Закону представлені основні принципи державної полiтики у сферi пiдтвердження вiдповiдностi:
координацiя дiй органiв виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi, розмежування їх повноважень та уникнення дублювання;
неупередженість, прозорість та доступність процедур пiдтвердження вiдповiдностi;
застосування з урахуванням iснуючої мiжнародної практики способiв пiдтвердження вiдповiдностi залежно вiд потенцiйного ризику;
забезпечення iдентичних процедур пiдтвердження вiдповiдностi продукції вiтчизняного та iноземного походження;
гармонiзацiя національних нормативно-правових актiв з пiдтвердження вiдповiдностi з мiжнародними та європейськими;
сприяння розвитку сфери пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо нерегульованiй сферi;
дотримання вимог щодо конфiденцiйностi iнформацiї, отриманої в результатi робiт з пiдтвердження вiдповiдностi;
забезпечення повного та всебiчного iнформування з питань пiдтвердження вiдповiдностi всiх заiнтересованих сторiн.
Згідно повноважень органiв виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi, викладених у статті 6 Закону:
Кабінет Міністрів України у сфері підтвердження відповідності:
забезпечує здійснення державної політики у сфері підтвердження відповідності;
визначає центральні органи виконавчої влади з питань технічного регулювання у відповідних сферах діяльності;
визначає центральні органи виконавчої влади, на які покладається розроблення технічних регламентів;
затверджує технічні регламенти з підтвердження відповідності;
укладає міжнародні угоди у сфері підтвердження відповідності, приєднання України до міжнародних (регіональних) систем сертифікації.
Спецiально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi:
бере участь у формуваннi державної полiтики у сферi пiдтвердження вiдповiдностi;
забезпечує проведення єдиної державної технiчної полiтики у сферi пiдтвердження вiдповiдностi;
готує пропозицiї щодо укладання мiжнародних угод у сферi пiдтвердження вiдповiдностi, приєднання України до мiжнародних (регіональних) систем сертифiкацiї, приймає рiшення про порядок визнання результатiв робiт, проведених органами з сертифiкацiї iнших країн;
координує дiяльнiсть центральних органiв виконавчої влади у визначених сферах діяльності з пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованій сфері;
органiзовує розроблення проектів нормативно-правових актiв, що встановлюють загальнi вимоги та правила процедури пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованiй сферi;
надає методологiчну допомогу центральним органам виконавчої влади у розробленні проектiв законiв, iнших нормативно-правових актiв з пiдтвердження вiдповiдностi, у тому числі технiчних регламентів;
узгоджує розробленi центральними органами виконавчої влади технiчнi регламенти з пiдтвердження вiдповiдностi що подаються на затвердження Кабiнету Мiнiстрiв України;
органiзовує ведення державного реєстру уповноважених органiв з сертифiкацiї та встановлює порядок надання ними iнформацiї, що стосується виданих сертифiкатiв вiдповiдностi та свiдоцтв про визнання вiдповiдностi;
органiзовує пiдготовку та атестацiю аудиторiв з сертифiкацiї;
органiзовує ведення національного фонду нормативно-правових актiв з питань пiдтвердження вiдповiдностi;
здiйснює iнформацiйне забезпечення з питань пiдтвердження вiдповiдностi.
Центральні органи виконавчої влади, на які покладені функції технiчного регулювання у визначених сферах дiяльностi:
готують пропозицiї щодо уповноваження органiв з сертифiкацiї на проведення робiт з пiдтвердження вiдповiдностi у законодавчо регульованiй сферi;
беруть участь у розробленні проектiв технiчних регламентів з пiдтвердження вiдповiдностi та інших нормативно-правових актiв у цій сфері;
органiзовують пiдготовку та пiдвищення квалiфiкацiї фахiвцiв з пiдтвердження вiдповiдностi.
Центральний орган виконавчої влади з питань економiки:
за погодженням iз спецiально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi та з центральними органами виконавчої влади, на які покладені функції технiчного регулювання у визначених сферах дiяльностi, уповноважує органи з сертифiкацiї (далі - уповноваженi органи з сертифiкацiї) на проведення робiт з пiдтвердження вiдповiдностi у законодавчо регульованiй сферi;
органiзовує нагляд за проведенням робіт з підтвердження відповідності уповноваженими органами з сертифiкацiї.
Положення статті 7 наголошують на те, що Процедура пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованiй сферi є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифiкацiї.
Пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо нерегульованiй сферi здiйснюється на добровiльних засадах. Вiдповiдність продукцiї вимогам, встановленим законодавством, засвiдчується декларацiєю про вiдповiднiсть або сертифiкатом вiдповiдностi.
Стаття 8 стосується вимог до використання Національного знаку відповідності. Національний знак відповідності - знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї. Опис та правила застосування нацiонального знака вiдповiдностi встановлюються Кабінетом Міністрів України.
29 листопада 2001р. прийнята Постанова КМУ N1599 Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності. Відповідно до постанови:
Національний знак відповідності засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї.
Знак відповідності наноситься тільки на ті види продукції, опис яких міститься в технічних регламентах з підтвердження відповідності. При цьому нанесення знака відповідності є обов'язковим.
У разі підтвердження уповноваженим органом із сертифікації відповідності продукції поряд із знаком відповідності наноситься ідентифікаційний номер цього органу згідно з державним реєстром таких органів.
Знак відповідності наноситься на продукцію безпосередньо її виробниками.
Знак відповідності наноситься на виріб та/або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідну документацію тощо. Місце та cпосіб нанесення (друкування, наклеювання, гравірування, травлення, штампування, лиття тощо) знака відповідності визначається виробником продукції.
Дозволяється використовувати зображення знака відповідності у рекламі позначеної ним продукції.
Національний знак відповідності (далі - знак відповідності) має форму незамкненого з правого боку основного кола, усередині якого вміщено стилізоване зображення трилисника.
Від виробника вимагається наносити нацiональний знак вiдповiдностi в законодавчо регульованій сфері на продукцiю, вiдповiднiсть якої вiн засвiдчив декларацiєю. У разі підтвердження відповідності продукції уповноваженим органом з сертифікації до національного знаку відповідності додається ідентифікаційний номер цього органу.
