Стаття 8 містить положення про Раду стандартизації. Рада стандартизації (далі - Рада) є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України

Нові закони України в сфері технічного регулювання

 

 Закон України «Про стандартизацію»

 

Закон України «Про стандартизацію» підписано Президентом України 17 травня 2001 року №2408-ІІІ. Цей Закон встановлює правові та організаційні засади стандартизації в Україні і спрямований на забезпечення єдиної технічної політики у цій сфері.

 

 

 

 

У статті 1 закону наведені основні терміни та їх визначення:

 

стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеню відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву;

міжнародна стандартизація - стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь, у якій відкрита для відповідних органів усіх країн;

регіональна стандартизація - стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь, у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору;

національна стандартизація - стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни;

орган стандартизації - орган, що займається стандартизацією, визнаний на національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів;

нормативний документ - документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття, як “стандарт”, “кодекс усталеної практики” та “технічні умови”;

консенсус - загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості заінтересованих сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору;

стандарт - документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу;

міжнародний та регіональний стандарти – стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації;

національні стандарти – державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого кола користувачів;

кодекс усталеної практики (звід правил) - документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

технічний регламент - нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх зміст.

 

Стаття 2 визначає сферу дії Закону. Закон регулює відносини, пов'язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів і поширюється на суб'єкти господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності, органи державної влади, а також на відповідні громадські організації.

Відзначено, що дія цього Закону не поширюється на ядерні матеріали, фармацевтичну продукцію, стандарти медичного обслуговування, бухгалтерського обліку, освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких встановлюється відповідними законами.

Як зазначено у статті 3 Закону “Про стандартизацію” законодавство України у сфері стандартизації складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері.

 

Стаття 4 наводить об'єкти стандартизації, якими є продукція, процеси та послуги (далі - продукція), зокрема, матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

 

З метою та основними принципами державної політики у сфері стандартизації знайомить стаття 5 Закону. Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.

 

Основні принципи державної політики у сфері стандартизації:

забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

відкритості та прозорості процедур розроблення й прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

відповідності стандартів законодавству;

адаптації до сучасних досягнень науки й техніки з урахуванням стану національної економіки;

пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;

дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

 

Суб'єкти стандартизації представлені у статті 6 другого розділу “Організація стандартизації". Суб'єктами стандартизації є:

центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;

рада стандартизації;

технічні комітети стандартизації;

інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

 

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.

Основні його функції перелічені у статті 7 Закону:

забезпечення реалізації державної політики у сфері стандартизації;

вживання заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

встановлення правил розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

вживання заходів щодо виконання зобов'язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпраця у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

формування програми робіт із стандартизації та координація її реалізації;

прийняття рішень щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначення їх повноваження та порядок створення;

організація створення і ведення національного фонду нормативних документів та національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO;

організація надання інформаційних послуг з питань стандартизації.

Зазначено, що центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України та вносить подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності.

Стаття 8 містить положення про Раду стандартизації. Рада стандартизації (далі - Рада) є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.

Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України. Основною метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

Рада формується на паритетних засадах із представників органів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, суб'єктів господарювання, Національної академії наук України, галузевих академій наук та відповідних громадських організацій. Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності.

Основною функцією Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:

створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх діяльності;

прийняття міжнародного, регіонального чи іншого стандарту як національного стандарту;

проведення експертиз проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;

програм робіт із стандартизації.

Відмічено, що Рада має право:

одержувати від органів виконавчої влади інформацію і матеріали з питань, що належать до її компетенції;

залучати в разі потреби у встановленому порядку до роботи в Раді спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та організацій;

вносити пропозиції до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до її відання.

11 квітня 2002 р. прийнята ПОСТАНОВА КМУ № 484 Про Раду стандартизації,

якою затверджено Склад Ради та Положення про Раду стандартизації

Рада стандартизації (далі — Рада) є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України, утвореним з метою налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами виконавчої влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

У своїй діяльності Рада керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Основним завданням Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:

створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх діяльності;

прийняття міжнародного, регіонального або іншого стандарту як національного;

проведення експертизи проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;

програм (планів) робіт із стандартизації.

Рада відповідно до покладених на неї завдань:

розглядає комплексні питання розвитку стандартизації, впровадження стандартів;

оцінює рівень та достатність нормативного забезпечення національних, державних, галузевих програм економічного та науково-технічного розвитку;

аналізує застосування стандартів та сприяє їх впровадженню у виробничу сферу;

розробляє пропозиції щодо пріоритетних напрямів застосування європейських і міжнародних стандартів, забезпечення їх впровадження в усіх секторах економіки з метою підвищення конкурентоспроможності продукції українських виробників у традиційних галузях експорту, просування товарів на зовнішні ринки;

розглядає питання відповідності діяльності у сфері стандартизації всіх її учасників вимогам Угоди про технічні бар’єри в торгівлі та Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів Світової організації торгівлі, завданням інтеграції до Європейського Союзу;

готує пропозиції щодо вдосконалення організації експертизи проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;

розглядає звернення суб’єктів господарювання та громадян стосовно проблемних питань у сфері стандартизації, зокрема недотримання вимог щодо добросовісної конкуренції товарів і послуг на внутрішньому ринку, гальмування технологічного оновлення виробництва та підвищення рівня його продуктивності, обмеження діяльності технічних комітетів стандартизації, стримування впровадження європейських і міжнародних стандартів за наявності потреб у цьому національної економіки тощо.

Рада має право:

одержувати від органів виконавчої влади інформацію з питань, що належать до її компетенції;

залучати в разі потреби в установленому порядку до роботи в ній працівників органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та організацій;

вносити до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції з питань, що належать до її компетенції;

утворювати консультативні комітети (комісії) для розгляду питань, що належать до її компетенції.

Рада формується на паритетних засадах у складі представників органів виконавчої влади та суб’єктів господарювання, Національної академії наук, галузевих академій наук, відповідних громадських організацій. Діяльність Ради базується на принципах відкритості та гласності.

Раду очолює Віце-прем’єр-міністр України. Заступник голови і секретар Ради обираються на засіданні Ради. Члени ради беруть участь у її роботі на громадських засадах.

Організаційною формою роботи Ради є засідання, які скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на півроку. Засідання Ради проводить її голова, а у разі його відсутності — заступник голови. Засідання Ради вважається правоможним, якщо на ньому присутня більшість її членів.

Рішення Ради приймається простою більшістю голосів присутніх на засіданні.

Члени Ради, які не змогли взяти участь у її засіданні, подають свої пропозиції у письмовій формі для врахування при голосуванні.

У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

Рада провадить свою діяльність за планами, що затверджуються її головою.

Рішення Ради оформляються прото­колом і мають рекомендаційний характер.

Організаційне та інформаційне забезпечення роботи Ради здійснює Держстандарт.

Рада має бланк із своїм найменуванням.

 

У статті 9 описані основні вимоги до Технічних комітетів стандартизації. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати. Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності.

 

У статті 10 зазначені інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень, установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:

розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування;

подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення національних стандартів чи прийняття, як національних стандартів, міжнародних (регіональних) чи власних стандартів;

представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов'язання, які передбачені відповідними положеннями цих організацій;

створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну;

видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим юридичним особам;

інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами.

Заінтересовані особи мають право брати участь у сфері стандартизації, розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.

Міністерство оборони України, враховуючи особливості сфери оборони, визначає порядок застосування стандартів для забезпечення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

Стаття 11 розділу третього “Стандарти та їх застосування” стосується розроблення, прийняття, перевірки, внесення змін та перегляду стандартів.

Залежно від рівня суб'єкта стандартизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:

національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Об’єкт стандартизації може бути об’єктом інтелектуальної чи промислової власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об’єкт.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням суспільної потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій технічних комітетів стандартизації та інших суб'єктів стандартизації щороку формує програму робіт із стандартизації (далі - програма), яка включає перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення. Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації та розміщується в інформаційних мережах.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизації, а в разі їх відсутності - іншими суб'єктами стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.

Правила та порядок розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та припинення дії національних стандартів, які встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, повинні передбачати:

критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення національних стандартів;

критерії визначення розробників національних стандартів;

визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних) стандартів;

механізм апеляції;

інформування заінтересованих сторін про стан робіт у сфері національної стандартизації. Строк розгляду проекту національного стандарту та подання відгуків не може бути меншим, ніж 60 днів від дня його опублікування;

ознайомлення за рівних умов з проектами національних стандартів усіх заінтересованих сторін.

Зазначено, що під час схвалення або прийняття національного стандарту центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації визначає дату надання стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів щодо його впровадження.

Вимагається, щоб перелік національних стандартів, схвалених та прийнятих протягом місяця, було опубліковано наступного місяця в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації.

Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту визначено як опублікування національного стандарту, що ґрунтується на відповідному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту.

Перевірку чинних національних стандартів на відповідність законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжнародних і регіональних стандартів здійснюють відповідні технічні комітети або інші суб’єкти стандартизації відповідно до цього Закону. Стандарти на продукцію перевіряються не рідше одного разу на п’ять років. За результатами перевірки відповідні технічні комітети або інші суб’єкти стандартизації подають пропозиції про перегляд, зміни чи скасування стандартів до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації.

Перегляд, в результаті якого розроблюється новий національний стандарт або вносяться зміни до чинного стандарту здійснюється у порядку встановленому для розроблення стандартів.

Припинення дії національного стандарту здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації у разі припинення випуску продукції, регламентованої цим стандартом, а також у разі розроблення, схвалення або прийняття замість нього іншого стандарту за поданням відповідного технічного комітету стандартизації або іншого суб’єкта стандартизації відповідно до цього Закону.

Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм чинності.