Психологічна природа сприймання

Сприймання – психічний пізнавальний процес цілісного відображення предметів і явищ оточуючої дійсності при їхньому безпосередньому впливі на органи чуття.

Для пояснення психологічної природи сприймання необхідно зауважити, що внаслідок сприймання формується цілісний образ предмету через відображення усієї сукупності його властивостей. Але відчуття не є сумою відчуттів перцептивний образ (тобто образ сприймання) є структурованим та складається з комплексу відчуттів.

В акті сприймання виявляється зв’язок між сенсорними процесами та свідомістю людини: в процесі сприймання кожний предмет надуває певного узагальненого значення, виступає у певному відношенні до інших предметів.

Відчуття є необхідною умовою реалізації процесу сприймання, та між цими процесами є суттєві відмінності (див. таблицю далі).

Отже, виходячи з даних наступної таблиці, можна дати наступне визначення сприймання.

Сприймання – це усвідомлений синтез різних відчуттів, що утворюється від цілісного об’єкту; цей синтез виступає у вигляді перцептивного образу даного предмету, процесу чи явища, який складається у ході активного відображення.

 

Відмінності процесів відчуттів і сприймання

Відчуття	Сприймання
Здатність до відчуттів дана людині та усім живим істотам від народження, тобто генетично задана здатність до визначення біологічної значущості подразника.	Здатність сприймати формується та удосконалюється в людини (а також у вищих тварин) разом з досвідом і є прижиттєвим утворенням.
Властивості зовнішнього світу, впливаючи на органи чуттів, викликають суб’єктивний ефект у вигляді відчуттів без будь-якої власної активності суб’єкта по відношенню до подразника.	Щоб деякий предмет був сприйнятий, суб’єкту необхідно виявити певну внутрішню або зовнішню активність, спрямовану на дослідження цього об’єкту з метою формування його перцептивного образу.

 

 

Відчуття знаходяться так би мовити «в самій людині» а не розуміються як властивості конкретних предметів, явищ або процесів, що відбуваються поза організму людини.	Сприймання виступають як суб’єктивно співвіднесені з предметно оформленою дійсністю, яка існує незалежно від людини.
Результатом виникнення відчуття є відповідне чуття (відчуття, світлі, кольору, солодкого, солоного, гучного, висоти, рівноваги тощо).	Результатом сприймання є перцептивний образ, який включає комплекс різних відчуттів, що приписуються свідомістю предмету, явищу процесу.

 

Моторний компонент сприймання

Життєва практика змушує людину в процесі її онтогенезу перейти від неумисного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження, яка включає активний аналіз, синтез, усвідомлення та тлумачення того, що сприйнято. Тобто, «в процесі сприймання людина не тільки бачить, але й дивиться, не тільки чує, але й слухає. А іноді людина не тільки дивиться, але й розглядає чи вдивляється, не тільки слухає, але й прислухається» (С.Л.Рубінштейн).

Таким чином, можна стверджувати, що сприймання у процесі спостереження – це цілеспрямована дія, спрямована на обстеження об’єкта, який сприймається, і на утворення його копії (психічного перцептивного образу).

Суттєвим компонентом сприймання є моторні процеси:

ü Рухи руки (обмацування) при активному дотику.

ü Рухи очей при зоровому сприйманні.

ü Рухи голосових зв’язок при сприймання звуку.

ü Рухи усієї поверхні шкіри при пасивному дотику.

Сутність роботи моторного компоненту сприймання можна охарактеризувати словами І.М.Сеченова: «Око, як і рука, послідовно «обмацує» контури малюнка або предмету. Рухи ока і рук при сприймання абсолютно повнозначні за психологічним сенсом».

Є два класи функціональних дій моторного компоненту сприймання в процесі активного спостереження.

І. Підготовчі дії

Забезпечуються такими рухами: ü Пошукові рухи – пошук заданого об’єкту сприймання. ü Установчі рухи – установка органу чуття у «вихідну позицію». ü Коригуючи рухи – коригування цієї позиції.

ІІ. Перцептивні дії

Забезпечуються такими рухами: ü Рухи, які приймають участь у побудові перцептивного образу. ü Рухи, які забезпечують з’ясування просторових характеристик об’єкта. ü Рухи, які забезпечують упізнання знайомих об’єктів тощо.

 

Вище вже було зауважено, що сприймання є прижиттєвим утворенням, і тому людина не може сприймати, перш ніж навчиться сприймати. Сприймання є системою перцептивних дій, і оволодіння ними потребує спеціального навчання і практики. Сенсорний та руховий апарати в процесі надбання людиною життєвого досвіду поєднуються в єдину відображувальну перцептивну систему.