Діяльність головного мозку при розумовій праці

 Розумова праця (РП) – це діяльність людини, пов’язана з прийомом та переробкою інформації, що потребує переважно напруження сенсорного апарату, уваги і пам’яті, активізації процесів мислення, емоціональної сфери без значних фізичних зусиль.

Головною особливістю РП у фізіологічному відношенні є те, що при ній мозок виконує функції не лише координаційного, але і основного органу. Мозок, який становить 1,5% відносно маси тіла, потребує понад 20% енергетичних ресурсів кисню. Надходження крові до мозку, який працює, збільшується у 8-10 разів у порівнянні із станом спокою. Росте його потреба в глюкозі, в мозку посилюються витрати метіоніну, глютаміну та інших незамінних амінокислот та вітамінів групи В. При цьому значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, ускладнюються прийом і переробка інформації, утворюються нові функціональні зв’язки, нові комплекси умовних рефлексів.

РП людини відрізняється тим, що вона пов’язана з тривалим перебуванням людини в закритому приміщенні і з постійним сидячим способом життя. Це викликає небажані зміни у функціональних системах організму: посилена праця мозку - підвищений тонус судин мозку; напівзігнуте сидяче положення призводить до стискання грудної клітки і до погіршення вентиляції легень. Застій крові призводить до порушення функцій всіх внутрішніх органів.

Білет 29

Функції гіпоталамуса

Гіпоталамус регулює функції АНС й ендокринної системи, необхідні для підтримки гомеостазу, за винятком автоматичних дихальних рухів, ритму серця й кров'яного тиску. Гіпоталамус також бере участь в організації поводження, що потрібно для виживання організму й популяції в цілому у відповідь на зміну внутрішнього середовища організму в різних умовах зовнішнього середовища, і пов'язаний з такими функціями, як пам'ять, емоції, поводження по добуванні їжі, розмноження, турбота про потомство й ін.

Гіпоталамус одержує інформацію про хімічний склад і температуру крові й спинномозкової рідини прямо завдяки тому, що гематоенцефалічний бар'єр в області гіпоталамуса проникний, а перивентрикулярна зона безпосередньо контактує із третім желудочком. Керування автономними реакціями здійснюється за допомогою зв'язків гіпоталамуса із центрами, розташованими в довгастому мозку, мосту й середньому мозку.

Гіпоталамус, маса якого не перевищує 5 % мозку, є центром регуляції ендокринних функцій, він поєднує нервові й ендокринні регуляторні механізми в загальну нейроендокринну систему. Гіпоталамус утворить із гіпофізом єдиний функціональний комплекс, у якому перший грає регулюючу, другий - еффекторну роль.

Механізм внутрішнього гальмування

Внутрішнє гальмування (гальмівні умовні рефлекси) - це згашувальне, диференційоване, умовно-гальмівне, запізнювальне і слідове. Локалізується внутрішнє гальмування в корі головного мозку, хоча тимчасові зв'язки охоплюють і підкіркові структури. Сам механізм його виникнення полягає в тому, що підкріплення в кірковій проекції умовно-рефлекторної реакції спричиняє спряжене гальмування, яке відіграє оберігальну роль. Якщо підкріплення немає, то в кірковій проекції умовного подразника розвивається вичерпання, яке й стимулює внутрішнє гальмування (як охоронне). Воно виникає в центрі того самого умовного рефлексу. Основна умова його розвитку - відсутність підкріплення умовного подразника безумовним. Тобто воно розвивається за відсутності зворотної аферентації, яка підтверджує пристосоване значення даного умовного рефлексу. Це свідчить, що умовні подразники, які вже не викликають дану умовно-рефлекторну діяльність, набули негативного гальмівного значення, спричиняючи внутрішнє гальмування.

Отже, механізми внутрішнього гальмування можуть бути обумовлені зменшенням викиду медіатора без активного гальмування самого нейрона, зниженням збудливості кіркових нейронів. За І.П. Павловим, кора великих півкуль являє собою постійно змінювану "мозаїку" загальмованих і збуджених ділянок та всіляких переходів між ними. Існує зовнішній гальмівний ефект - припинення якоїсь діяльності, але немає гальмування як особливого процесу, протилежного збудженню. Вважають, що гальмування виникає внаслідок зіткнення двох зустрічних збуджень, що не дозволяє їм виконати їхнє безпосереднє завдання.