2020-09-26
1079Збірка інтимної лірики «Цю жінку я люблю»
Збірка «Цю жінку я люблю» видана у 1990 році. Відкривається збірка віршем «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…».
Про кохання М. Вінграновський писав завжди, а своєрідна антологія інтимної лірики письменника «Цю жінку я люблю», до якої ввійшли твори більш як тридцятилітнього відрізка творчості, безсумнівно, одна з найкращих в українському письменстві книжок про Любов.
Вінграновський-поет у ній несподіваний і впізнаний, традиційно-класичний і сміливо-новаторський. Здається, що течія його поезії плине між двох берегів: по один бік - ідея пошуку суспільної та творчої рівноваги й гармонії, ясність і шляхетна простота вірша, висока культура образу, по другий - чуттєвість, дивовижно органічна образність, що містить у собі парадоксальну єдність гармонійного й дисгармонійного, якусь язичницьку стихію пристрасної любові, бентежний дух неспокою. Тож любовна тема в нижці «Цю жінку я люблю» виявлена різнобічно, образи кохання й коханої репрезентовані в багатьох обличчях, настроях, сповнених то мажорних, то мінорних інтонацій.
Справжньою М. Вінграновський уважав поезію, що не скаламучує людську душу: «Нам слів таких потрібно від поетів, Щоб не піднять з душі, як небо не піднять». Цій настанові поет був вірний упродовж життя, перетворивши її на кредо своєї творчості.
Чи не кожна літературна епоха пропонує власну філософію кохання, свій образ Прекрасної Дами. М. Вінграновський подав широку типологію кохання, тонко змальовуючи різні його стадії та грані, кольори та звуки.
Поет простежив різний «вік» кохання. Так, зародження почуттів називається «передчуттям любові»: «Передчуттям любові і добра. І в ці рази я тішусь та радію». Боячись сполохати, ніби пташку, ці почуття, ліричний герой заклинає: «Не зрадь хоч раз, не проминися даром, Один хоч раз, передчуття моє» («Передчуттям любові і добра»). А у вірші «Ще молодесенька» очікування кохання втілено у зворушливому образі олюдненого серця: «Навшпиньки не ходило, її ще серце під вікном любові».
Здатність людини кохати перетворюється в системі цінностей поета на вагомий критерій вартісності особистості. На думку письменника, людина, що не вміє кохати й не цінує почуттів інших, - убога. Почуття любові виступає у Вінграновського силою, що надихає й відроджує, що може врятувати людське серце від зубожяння. Адже «Любов - не зло», проголошує ліричний герой, а у вірші «Зупинилась тиша тиха і незбудна» заклинає: «Йди ж, моя любове, доки твоя воля, коли навіть пройдеш і саму себе…», тому що «Є ще в світі душі і печальні очі, в спраглому чеканні виглядають нас».
Головна й домінантна ознака лірики Миколи Вінграновського - оптимістичність і емоційність світобачення ліричного героя. Його переживання завжди напружені й драматичні.
Поет осмислює любов у трьох основних вимірах. У суто особистому (кохання як глибинна, нерозгадана таємниця серця), суспільному (любов до рідної землі, до України, до народу й просто - до людини, близької и далекої, знайомої и незнайомої) і, нарешті, у глобальних, космічних масштабах як один із законів Всесвіту, основа жаданої гармонії, джерело єдності всіх творчих, життєспраглих сил.
Узагалі в найінтимніших поезіях письменника не варто надто дослівно сприймати адресування. Може виявитися, що мова йде «не про ту любов», про іншу. Його мадонна, його Марія, його наречена, подруга, жона, мати, дівчина, Оксана, Надія, дитя, ластів’ятко, Дніпро, Рось - усі і все, кому й чому він звіряється в любові,— усе це зливається в один великий і неосяжний образ. Поет говорить про свою Вітчизну. Вона для нього - в усьому житті.
Про що б не писав Микола Вінграновський, він пише не з гніву и тим більше не з ненависті, а з любові. І навіть найгостріші речі зігріті якимось непотьмареним внутрішнім світом, зворушливою людяністю й добротою.
Цю жінку я люблю
Цю жінку я люблю. Така моя печаль.
Така моя тривога і турбота.
У страсі скінчив ніч і в страсі день почав.
Від страху і до страху ця любота.
Аби ще в жнива — то було б іще…
Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко…
Цю жінку я люблю, і цю любов-лелеку
Не радістю вкриваю, а плачем.
Воно мені, мабуть, так мало бути.
Мабуть, воно так сказано мені.
Бо так вже склалось — не забуть, не збути,
Не призабути навіть уві сні.
Як чорний чай, як чорний чай Цейлону,
Мені це літо впало у лиман…
Цвів молочай. Посічкану солому
Везли з гарману — даленів гарман…
1964
Аналіз вірша «Цю жінку я люблю» (1964)
Вид лірики: інтимна.
Тема: розкриття почуттів, які спалахнули на схилі літ.
Ідея: показати вічність кохання, важливість навіть спогадів про нього.
Віршовий розмір: 5-стопний ямб із незначним вкрапленням пірихія в 3–4-му рядку передостанньої строфи.
Римування: непарні рядки вірша – чоловічі рими, парні – жіночі.
Образи. Кохана ліричного героя – звичайна жінка, але любов до неї – єдина. Це найвище з усіх почуттів. Ліричний герой панічно боїться втратити кохану, хоча розуміє, що урожаю (створення сім’ї, дітей) від неї не діждеться – обоє давно вже у зрілому віці й, очевидно, мають родинні обов’язки. Хоч буденність у цьому вірші переважає над святом (на це вказує образ соломи, яку звозять із току), однак високе почуття переповнює душу ліричного героя: «Цвів молочай. Посічкану солому / Везли з гармана – даленів гарман…». Таке завершення вірша створює песимістичний настрій і прихований жаль, що чекати змін на краще не доводиться.
Композиція. Вірш складається з чотирьох катренів.
Художні засоби. У вірші двічі повторюється вислів «Цю жінку я люблю», який підтверджує впевненість ліричного героя у власних почуттях. Таким чином це речення стає художнім тропом, який називається анафора і забезпечує піднесений тон, благоговіння. У четвертій строфі третій рядок зумисно розірвано на два верси й змінено характерну для вірша кількість складів. Так автор передає особливий стан тривоги, схвильованість ліричного героя.
Ознаки індивідуального стилю митця:
× естетизм, тонке відчуття прекрасного;
× інтимно-сповідальний стиль;
× багато новотворів;
× яскрава образність;
× петраркізм;
× оптимістичність;
× емоційність світобачення.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацювати навчальний матеріал, вміти характеризувати інтимну лірику поета (усно).
