2020-10-11
242
13.1. Назвіть основні форми місцевих розладів кровообігу.
Артеріальна гіперемія, венозна гіперемія, ішемія, стаз, тромбоз, емболія.
13.2. Що таке артеріальна гіперемія?
Артеріальна гіперемія - це збільшення кровонаповнення органа або тканини за рахунок надмірного надходження крові по артеріальних судинах.
13.3. Які функціональні зміни й клінічні ознаки характеризують артеріальну гіперемію?
При артеріальній гіперемії спостерігають розширення дрібних артерій, артеріол, вен і капілярів; прискорення течії крові в них, пульсацію дрібних артерій і капілярів, збільшення числа видимих оком судин, збільшення тиску в артеріолах, капілярах і венах. У результаті зазначених змін виникає почервоніння, підвищується місцева температура, збільшується об'єм гіперемованої ділянки, підвищується тургор тканини, посилюються обмін речовин і функція органа.
73.4. Які фактори можуть бути причиною артеріально)' гіперемії? Що мають на увазі, коли кажуть про фізіологічну й патологічну артеріальну гіперемію?
Причиною артеріальної гіперемії може бути вплив фізичних, хімічних і біологічних факторів зовнішнього середовища; збільшення навантаження на орган або ділянку тканини; психогенні впливи.
ФЬіологічною називають артеріальну гіперемію, що виникає під дією звичайних фізіологічних подразників (збільшення навантаження на орган, психогенні впливи). Основними її різновидами є робоча й реактивна гіперемія.
Робоча гіперемія - це збільшення течії крові в органі під час посилення його функції (збільшення вінцевого кровообігу при посиленні роботи серця, гіперемія слинних залоз під час приймання їжі та ін.).
Реактивна гіперемія являє собою збільшення течії крові після його короткочасного обмеження. Розвивається зазвичай у нирках, головному мозку, шкірі, кишках, м'язах.
Патологічна артеріальна гіперемія виникає під дією незвичайних (патологічних) подразників або в результаті підвищення чутливості судин до звичайних впливів. Вона супроводжує розвиток таких патологічних процесів, як запалення, алергія, опіки, гарячка, її клінічними прикладами можуть бути інфекційний або алергічний висип, почервоніння обличчя при багатьох інфекційних хворобах (кір, скарлатина, висипний тиф), почервоніння половини обличчя при невралгії трійчастого нерва і т. д.
13.5. Назвіть основні механізми розвитку патологічної артеріальної гіперемії.
Розрізняють два механізми: нейрогенний і пов'язаний з дією місцевих хімічних (метаболічних) факторів.
Нейрогенна артеріальна гіперемія залежно від конкретних механізмів її розвитку може бути нейротонічного і нейропаралітичного типів.
Гіперемію, пов'язану з дією місцевих гуморальних факторів, іноді називають мі-опаралітичною, підкреслюючи тим самим первинність порушень скоротливих властивостей гладких м'язів судин під впливом хімічних агентів.
13.6. У чому сутність нейротонічного механізму розвитку артеріальної гіперемії?
Нейротонічний тип артеріальної гіперемії розвивається при збільшенні імпуль-сації по судинорозширювальних нервах (вазодилататорах). До останніх належать парасимпатичні нерви і симпатичні холінергічні нерви, медіатором яких є ацетилхолін.
В експерименті на тваринах цей тип артеріальної гіперемії відтворюють шляхом подразнення судинорозширювальних нервів. Так, подразнення chorda tympani (гілка n. facialis) викликає артеріальну гіперемію і посилення секреції піднижньощелепної слинної залози (дослід К. Бернара).
У клініці нейротонічна гіперемія виникає найчастіше рефлекторно у зв'язку з подразненням екстеро- та інтерорецепторів, а також при подразненні судинорозширювальних нервів та їх центрів. Цим, зокрема, пояснюється почервоніння обличчя і шиї при патологічних процесах у внутрішніх органах (яєчниках, серці, печінці).
13.7. Поясніть нейропаралітичний механізм розвитку артеріальної гіперемії.
Нейропаролітична артеріальна гіперемія розвивається при припиненні імпуль-сації по симпатичних адренергічних нервах, що мають судинозвужувальну дію. В експерименті на тваринах її моделюють за допомогою хірургічних втручань і фармакологічних способів. Часто застосовують перетинання симпатичних адренергічних волокон і нервів. Так, при перетинанні симпатичних волокон сідничного нерва спостерігають розширення судин лапки жаби (дослід А. Вальтера), а при видаленні шийного вузла симпатичного стовбура- почервоніння й підвищення температури вуха кроля збоку операційного втручання (дослід К. Бернара).
Серед фармакологічних способів відтворення артеріальної гіперемії нейропаралітичного типу — блокада передачі нервових імпульсів у симпатичних вузлах за допомогою гангліоблокаторів, порушення утворення, депонування й виділення катехоламінів закінченнями симпатичних нервів (застосування симпатолітиків); блокада а-адрено-рецепторів судинних гладких м'язів за допомогою відповідних адреноблокаторів.
13.8. Які гуморальні фактори можуть викликати розвиток артеріальної гіперемії?
Артеріальна гіперемія міопаралітичного типу може розвиватися за умов дії трьох груп гуморальних факторів:
1) неорганічних іонів (калію, водню) і дефіциту кисню;
2) метаболітів (молочної кислоти, органічних кислот циклу Кребса, АДФ, АМФ, аденозину);
3) біологічно активних речовин (гістаміну, серотоніну, кінінів, простагландинів).
Зазначені фактори спричинюють розширення судин, діючи або безпосередньо на гладкі м'язи судинної стінки, або опосередковано, через вплив на ендотелій судин.
13.9. Яка роль ендотелію кровоносних судин у розвитку артеріальної гіперемії?
Під впливом цілого ряду місцевих гуморальних факторів, зокрема, біологічно активних речовин, ендотеліальні клітини судин виділяють речовину, що отримала була назву фактора релаксації ендотеліального походження. Нині відомо, що цією речовиною є оксид азоту (II), який утворюється з амінокислоти аргініну під впливом ферменту NO-синтази. Оксид азоту діє на гладком'язові клітини судинної стінки й викликає їхню гіперполяризацію. Результатом цього є зменшення базального тонусу кровоносних судин та їх розширення під дією тиску крові.
13.10. Назвіть можливі наслідки артеріальної гіперемії.
У більшості випадків артеріальна гіперемія супроводжується збільшенням інтенсивності обміну речовин і посиленням діяльності органа, що є пристосуванням до дії підвищеного функціонального навантаження.
Однак можливі й несприятливі наслідки. При артеріосклерозі, наприклад, різке розширення судини може супроводжуватися розривом її стінки і крововиливом у тканину. Особливо часто подібне явище спостерігається в головному мозку.
13.11. Що таке венозна гіперемія?
Венозна гіперемія - це збільшення кровонаповнення органа або ділянки тканини в результаті утрудненого відтоку крові по венах.
13.12. Які фактори можуть бути причиною венозної гіперемії?
Порушення відтоку крові по венах може бути пов'язане з такими чинниками:
1) внутрішньосудинними (закупорка вен тромбом або емболом);
2) позасудинними (здавлювання вен пухлиною, рубцем, збільшеною маткою, набряковою рідиною);
3) факторами самої судинної стінки (конституціональна слабкість еластичного апарату вен, недостатній розвиток і знижений тонус гладком'язових елементів їхніх стінок);
4) порушеннями загальної гемодинаміки (ослаблення функції правого шлуночка серця, зменшення присмоктувальної дії грудної клітки, утруднення течії крові в малому колі кровообігу).
13.13. Якими ознаками виявляє себе венозна гіперемія?
Для венозної гіперемії характерне збільшення об'єму органа або ділянки тканини, ціаноз, місцеве зниження температури, набряк, підвищення тиску у венах і капіля-
pax застійної ділянки, уповільнення течії крові, вихід еритроцитів за межі судинного русла (діапедез). На завершальному етапі гіперемії можливий маятникоподібний рух крові і стаз. Тривале розширення вен призводить до розтягнення їхньої стінки, що може супроводжуватися гіпертрофією м'язової оболонки, явищами флебосклерозу і варикозного розширення вен.
13.14. Які місцеві й загальні порушення можуть бути наслідком венозної гіперемії?
Місцеві зміни при венозній гіперемії пов'язані в основному з кисневим голодуванням (гіпоксією) тканини. Гіпоксія при цьому спочатку обумовлена обмеженням припливу артеріальної крові, а потім дією на тканинні ферментні системи продуктів порушеного обміну, наслідком чого є порушення утилізації кисню.
Кисневе голодування при венозній гіперемії обумовлює розлади тканинного метаболізму, викликає атрофічні і дистрофічні зміни, надмірне розростання сполучної тканини (наприклад, цироз печінки при венозному застої, викликаному недостатністю функції серця).
Якщо венозна гіперемія має генералізований характер, то можливим є ряд загальних гемодинамічних порушень з важкими наслідками. Найчастіше вони виникають при закупорці великих венозних судин - ворітної, нижньої порожнистої вен. Скупчення крові в зазначених судинних резервуарах (до 90 % всієї крові) супроводжується різким зниженням артеріального тиску, порушенням живлення життєво важливих органів (серця, мозку), що може призвести до смерті.
13.15. Що таке ішемія?
Ішемія - це зменшення кровонаповнення органа або ділянки тканини в результаті обмеження або повного припинення припливу артеріальної крові. Ішемію називають ще місцевим недокрів'ям.
13.16. Які ознаки характерні для ішемії?
Ішемія характеризується зблідненням ділянки органа, зниженням його температури, порушенням чутливості (відчуття оніміння, поколювання, "повзання мурашок"), больовим синдромом, зменшенням швидкості течії крові і об'єму органа, зниженням артеріального тиску на ділянці артерії, розташованій нижче перешкоди; зниженням напруги кисню в ішемізованій ділянці органа або тканини, зменшенням утворення тканинної рідини і зниженням тургору тканини, порушенням функції органа або тканини, дистрофічними змінами.
13.17. Назвіть основні типи ішемії залежно від причини й механізмів її виникнення.
Основними типами ішемії є компресійна, обтураційна і ангіоспастична.
Компресійна ішемія виникає в результаті здавлювання артерій ззовні лігатурою, рубцем, пухлиною, стороннім предметом та ін.
Обтураційна ішемія є наслідком часткового звуження або повного закриття просвіту артерій атеросклеротичною бляшкою, тромбом або емболом.
Ангіоспастична ішемія виникає внаслідок спазму артерій, викликаного емоційним впливом (страх, хвилювання, гнів), фізичними факторами (холод, травма, механічне подразнення), хімічними агентами, біологічними подразниками (токсини бактерій) і т. д. В основі спазму можуть лежати нервові рефлекторні механізми або безпосередня дія подразників на гладкі м'язи судин (вплив вазопресину, ангіотензи-ну II, ендотеліну).
13.18. Чим визначається характер обмінних, функціональних і структурних порушень у тканині при її ішемії?
Характер таких порушень визначається ступенем кисневого голодування. Важкість гіпоксії, у свою чергу, залежить від швидкості розвитку й типу ішемії, її тривалості, локалізації, характеру колатерального кровообігу, функціонального стану органа або тканини.
Ішемія, що виникає на ділянці повної обтурації або компресії артерій, за інших рівних умов викликає важчі зміни, ніж при спазмі. Ішемія, що швидко розвивається, як і тривала, протікає важче порівняно з ішемією, що розвивається повільно, або нетривалою.
Ішемія життєво важливих органів (мозок, серце) має важчі наслідки, ніж ішемія нирок, легень, селезінки, а ішемія останніх - важчі, якщо порівнювати з ішемією скелетної, м'язової, кісткової або хрящової тканини. Мозок і серце характеризуються високим рівнем енергетичного обміну, але, незважаючи на це, їх колатеральні судини функціонально не здатні компенсувати порушення кровообігу. Навпаки, скелетні м'язи й особливо сполучна тканина, завдяки низькому рівню енергетичного обміну в них, більш стійкі в умовах ішемії.
Утруднення припливу артеріальної крові при підвищеній функціональній активності органа або тканини небезпечніше, ніж у стані спокою.
13.19. Якими послідовними стадіями характеризується патогенез порушень в ішемізованій тканині?
Виділяють такі стадії патогенезу
I. Порушення енергетичного обміну. Вони виявляють себе зниженням ефективності циклу Кребса і тканинного дихання, активацією гліколізу, а в кінцевому підсумку - зменшенням вмісту в клітинах макроергічних сполук — креатинфосфату і АТФ. Порушення утворення енергії на ділянці ішемії патогенетично пов'язане з недостатньою доставкою кисню й необхідних для окиснення субстратів, зниженням активності й синтезу ферментів, виходом ферментів з ушкоджених клітин, роз'єднанням окиснення й фосфорування.
II. Порушення енергозалежних процесів у клітинах, викликане зменшенням утворення енергії. При цьому порушуються специфічні функції клітин (скоротлива, секреторна та ін.), механізми активного транспорту речовин, зокрема, робота іонних насосів; знижується біосинтез білків неколагенового типу, що беруть участь у структурній організації клітин і тканин. В остаточному підсумку розвиваються ушкодження клітин і некробіотичні зміни, які в найважчих випадках закінчуються утворенням осередку некрозу - інфаркту.
III. Посилення біосинтезу компонентів сполучної тканини - колагену, глікозамі-ногліканів, глікопротеїнів, що є основою для наступного склерозування ішемізо-ваної ділянки тканини або органа.
13.20. Що таке стаз?
Стаз - це уповільнення й зупинка течії крові в капілярах, дрібних артеріях і венах.
13.21. Назвіть основні варіанти стазу та їхні причини.
Розрізняють ішемічний, венозний та істинний (капілярний) стаз.
Ішемічний і венозний стаз розвивається як наслідок ішемії та венозної гіперемії, а тому має ті ж причини, що й зазначені місцеві розлади кровообігу.
Причиною істинного стазу можуть бути фізичні (холод, тепло), хімічні (отрути, концентрований розчин натрію хлориду й інших солей, скипидар) і біологічні фактори (токсини мікроорганізмів).
У патогенезі істинного стазу велике значення надають двом факторам:
1) внутрішньокапілярній агрегації еритроцитів, тобто їх склеюванню й утворенню конгломератів, що утрудняють течію крові;
2) уповільненню течії крові в капілярах унаслідок згущення крові. В останньому випадку провідна роль належить підвищенню проникності стінок судин, розташованих у зоні стазу.
13.22. Що таке тромбоз?
Тромбоз -це процес прижиттєвого утворення на внутрішній поверхні стінки судин згустків крові, що складаються з її елементів. Ці згустки отримали назву тромбів.
Тромби бувають пристінковими (частково зменшують просвіт судини) і закупорювальними.
Залежно від будови розрізняють білі, червоні й змішані тромби. У першому випадку тромб утворюють тромбоцити, лейкоцити, а також невелика кількість білків плазми; у другому - еритроцити, скріплені нитками фібрину; змішані тромби складаються з білих та червоних шарів, що чергуються між собою.
13.23. Назвіть три основні фактори, що сприяють тромбоутворенню (тріада Вірхова).
1. Ушкодження судинної стінки. Воно може виникати під дією фізичних факторів (механічна травма, електричний струм), хімічних, біологічних (ендотоксини мікроорганізмів), а також у результаті порушення живлення й метаболізму судинної стінки.
2. Порушення активності систем зсідання і протизсідання у крові та судинній стінці. Для утворення тромбів велике значення має як підвищення активності системи зсідання крові за рахунок збільшення в ній концентрації прокоагулянтів, так і зниження активності антикоагулянтної і фібринолітичної систем.
3. Уповільнення течії крові. Цей чинник дає можливість пояснити, чому у венах тромби утворюються частіше, ніж в артеріях, у венах нижніх кінцівок - частіше, ніж у венах верхніх кінцівок; а також високу частоту тромбоутворення при декомпенсації кровообігу, тривалому перебуванні хворої людини в ліжку.
13.24. З яких фаз складається процес утворення тромбу? У чому їх сутність?
Процес тромбоутворення має дві фази: клітинну і плазматичну.
Сутність клітинної фази полягає в адгезії, агрегації й аглютинації тромбоцитів (докладно див. розд. 26).
Плазматична фаза (фаза коагуляції крові) являє собою ланцюг послідовних біохімічних реакцій зсідання крові, кінцевим результатом яких є утворення фібрину -важливого компонента тромбу.
13.25. Які негативні наслідки може мати тромбоутворення в умовах патології?
"При різних захворюваннях утворення тромбів може супроводжуватися важкими наслідками, зумовленими гострим порушенням кровообігу в зоні судини, в якій виник тромб (ішемія при тромбозі артерій і застій крові при тромбозі вен). Кінцевим етапом може бути розвиток некрозу (інфаркту) у басейні тромбованої, позбавленої колатералей судини. Особливо велика роль тромбозу вінцевих артерій у розвитку інфаркту міокарда. Тромбоз артерій може призводити до трофічних порушень із наступним розвитком гангрени кінцівок при атеросклерозі, облітеративному ендартеріїті, цукровому діабеті.
13.26. Що таке емболія?
Емболія — це закупорка судин тілами, принесеними течією крові або лімфи. Ці тіла називаються емболами.
13.27. Які виділяють види емболії?
Залежно від характеру емболів та їхнього походження розрізняють емболію екзогенну й ендогенну.
За локалізацією виділяють емболію великого і малого кола кровообігу, а також системи ворітної вени.
Дуже рідко буває так звана ретроградна емболія, коли рух ембола відбувається не за гемодинамічними законами, а відповідно до сили тяжіння самого ембола, і парадоксальна емболія, що спостерігається при незарощенні міжпередсердної або між-шлуночкової перегородки, у результаті чого емболи з вен великого кола кровообігу й правої половини серця переходять у ліву, обминаючи мале коло.
13.28. Назвіть основні причини емболії екзогенного походження.
Залежно від природи й характеру емболів, що надходять ззовні, розрізняють такі види екзогенної емболії: повітряну, газову, бактеріальну, паразитарну, емболію твердими сторонніми тілами.
Повітряна емболія виникає при пораненні великих вен голови й шиї, які слабко спадаються й тиск у яких близький до нуля або негативний. У результаті в ушкоджені вени засмоктується повітря, особливо на висоті вдиху, з наступною емболією судин малого кола кровообігу.
Газова емболія розвивається при різкому перепаді атмосферного тиску від підвищеного до нормального (у робочих кесонів і водолазів) або від нормального до зниженого (при швидкому піднятті на висоту або під час розгерметизації кабіни висотного літального апарата). При цьому зменшується розчинність газів у тканинах і крові, відбувається десатурація, тобто перехід газів з розчиненого стану в газоподібний, і закупорка бульбашками цих газів (у першу чергу азоту) капілярів, розташованих головним чином у системі великого кола кровообігу.
13.29. Назвіть основні причини емболії ендогенного походження.
До ендогенної емболії відносять емболію тромбом (тромбоемболію), жирову емболію, тканинну емболію, емболію навколоплідними водами.
Джерелом тромбоемболії є тромб, що відірвався, найчастіше при асептичному або гнійному його розплавленні.
Жирова емболія виникає при потраплянні в кровоносні судини крапель жиру. Причиною цього найчастіше є ушкодження (роздроблення, сильний струс) кісткового мозку, підшкірної або тазової клітковини.
Тканинна емболія може бути обумовлена занесенням у кровоносне русло частинок різних тканин організму при їх ушкодженні. Особливе значення має емболія судин клітинами злоякісних пухлин, оскільки вона є основним механізмом утворення метастазів.
Емболія навколоплідними водами виникає в результаті потрапляння навколоплідних вод під час пологів в ушкоджені судини матки на ділянці плаценти, що відокремилася.
13.30. Що розуміють під мікроциркуляцією? Назвіть основні типи порушень мікроциркуляції.
Мікроциркуляція — це рух крові й лімфи по мікроциркуляторних кровоносному і лімфоносному руслах.
Мікроциркуляторне кровоносне русло складається з судин, діаметр яких не перевищує 100 мкм, тобто артеріол, метартеріол, капілярних судин, венул і артеріоло-ве-нулярних анастомозів (рис. 38).
Рис. 38. Схема будови мікроциркупяторного русла: ABA - артеріовенозний анастомоз
Мікроциркуляторне лімфоносне русло представлене початковим відділом лімфатичної системи, у якому відбувається утворення лімфи і надходження її в лімфатичні капіляри.
Порушення мікроциркуляції поділяють на три типи: внутрішньосудиннї, порушення, пов 'язані зі змінами самих судин; позасудинні.
- Великі успіхи у вивченні закономірностей мікроциркуляції в нормі і при патології пов'язані з іменем О. М. Чернуха.
13.31. У чому сутність феномена під назвою "сладж"?
Сладж є внутрішньо судинним порушенням мікроциркуляції, пов'язаним зі зміною реологічних властивостей крові. Основні фактори таких змін — це порушення суспензійної стабільності крові, а також підвищення її в'язкості.
Головними особливостями крові при сладжі є прилипання один до одного еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів, збільшення в'язкості крові, що утруднює її рух по мі-кросуцинах. При цьому течія крові різко уповільнюється й нагадує переміщення мулу по дну ріки (назва "сладж" походить від англ. sludge - густа грязь, баговиння, мул).
Залежно від розмірів агрегатів клітин крові, характеру їхніх контурів і щільності впакування еритроцитів розрізняють такі типи сладжу: класичний (великі розміри агрегатів, нерівні обриси контурів і щільне впакування еритроцитів), декстриновий (різна величина агрегатів, округлі обриси, щільне впакування еритроцитів) і аморфний гранулоподібний (величезна кількість дрібних агрегатів у вигляді гранул, що складаються всього з декількох еритроцитів).
13.32. Як здійснюється обмін води між плазмою крові й інтерстиціальною рідиною?
В основі обміну води між плазмою крові й інтерстиціальною рідиною лежать три механізми (рис. 39).
Рис. 39. Обмін рідини між кровоносними капілярами і міоісклітинним простором
1. Двостороння дифузія. Має найбільше значення. її швидкість настільки велика, що при проходженні крові через капіляри рідина плазми встигає 40 разів повністю обмінятися з рідиною міжклітинного простору.
Швидкість дифузії води через загальну обмінну поверхню капілярів становить 60 л за 1 хв, або 85 000 л за добу.
2. Фільтрація-реабсорбція. Це механізм перерозподілу води, що визначається двома факторами: а) гідростатичним тиском крові і міжклітинної рідини; б) онкотичним тиском плазми крові і рідини інтерстиціального простору. Співвідношення між цими факторами таке, що в артеріальній частині капіляра відбувається фільтрація води, а у венозній частині ~Ji реабсорбція.
Швидкість фільтрації через загальну обмінну поверхню капілярів організму становить 14 мл/хв., або 20 л за добу, а швидкість реабсорбції- 12,5 мл/хв., або 18 л за добу.
3. Мікр о везикулярний транспорт. Це механізм активного транспорту через ендотелій капілярів. Його основу становить явище ендоцитозу (піноцитоз, мікропіноцитоз).
13.33. Як впливають зміни гідростатичного і онкотичного тиску крові та міжклітинної рідини на інтенсивність процесів фільтрації-реабсорбції води в капілярах?
Напрямок руху води й інтенсивність процесів фільтрації-реабсорбції визначаються величиною ефективного фільтраційного тиску (Реф).
де Рг й Рок - гідростатичний і онкотичний тиск крові; Р^ і Рот - гідростатичний і онкотичний тиск тканинної рідини.
За умов норми в артеріальному кінці капілярів Р = 9 мм рт. ст. і рідина переходить із просвіту судин у тканину (фільтрація), а на венозній ділянці Р = -6 мм рт. ст, тому рідина переходить у зворотному напрямку — з тканин у капіляри (реабсорбція).
Фільтрація води збільшується, а реабсорбція зменшується при збільшенні гідростатичного тиску крові й онкотичного тиску інтерстиціальної рідини, а також при зменшенні онкотичного тиску плазми крові й тканинного гідростатичного тиску.
Фільтрація води зменшується, а реабсорбція зростає при зменшенні гідростатичного тиску крові й онкотичного тиску міжклітинної рідини, а також при збільшенні онкотичного тиску плазми крові й гідростатичного тиску рідини інтерстиціального простору.
13.34. Що таке недостатність лімфообігу? Назвіть основні її форми.
Недостатність лімфообігу - це стан, при якому лімфатичні судини не виконують свою основну функцію - здійснення постійного й ефективного дренажу інтерстиціального простору.
Розрізняють такі форми недостатності лімфообігу. 1. Механічна недостатність. Виявляє себе утрудненням відтоку лімфи у зв'язку з наявністю органічних (здавлювання пухлиною, рубцем, облітерація лімфатичних
судин при їх запаленні, тромбозі та ін.) або функціональних причин (підвищення тиску в магістральних венозних судинах, спазм лімфатичних судин, припинення м'язових скорочень та ін.).
2. Динамічна недостатність. Виникає тоді, коли об'єм транссудації міжклітинної рідини перевищує можливості лімфатичної системи забезпечувати ефективний дренаж інтерстиціальної тканини,
3. Резорбційна недостатність. Обумовлена структурними змінами інтерстиціальної тканини, накопиченням білків і осадженням їхніх патологічних видів в інтерстиції.
Основними проявами недостатності лімфообігу в гострій стадії є набряк, накопичення білків і продуктів їхнього розпаду в інтерстиціальній тканині, а в хронічній стадії - розвиток фіброзу й склерозу.
14. Запалення
74.7. Дайте визначення поняття "запалення".
Запалення - це типовий патологічний процес, що виникає в результаті ушкодження тканини й виявляє себе комплексом структурних, функціональних і метаболічних порушень, а також розладами мікроциркуляції.
74.2. Чому запалення називають типовим патологічним процесом?
Загальні закономірності розвитку запалення виявляють себе завжди, незалежно від його причини, локалізації, виду організму та його індивідуальних особливостей.
Запалення може виникати в різних органах і тканинах (ангіна, пневмонія, апендицит), його причиною можуть бути механічна травма, вплив температури, віруси, бактерії та ін.; воно може розвиватися у тварин і в людини. У кожному конкретному випадку запалення має свої особливості. Однак є щось загальне, яке виявляє себе завжди. Це загальне й становить сутність запалення як типового патологічного процесу.
14.3. Назвіть зовнішні ознаки запалення.
Припухлість (tumor), почервоніння (rubor), жар (color), біль (dolor) і порушення функції (functio laesd). Ці ознаки відомі як пеншада Цельса—Голена.
14.4. Що може бути причиною запалення?
Фактори, здатні викликати розвиток запалення, називають флогогенними. Та-кими є:
1) фактори фізичного походження (механічні, термічні, іонізуюча радіація, ультрафі- \ олетове випромінювання та ін.);
2) хімічні фактори (кислоти, луги, солі важких металів, феноли, альдегіди та ін.);
3) біологічні агенти (віруси, бактерії, найпростіші).
Стосовно організму флогогенні агенти можуть бути екзогенними й ендогенними. Екзогенні надходять в організм або діють із зовнішнього середовища. Ендогенні утворюються в самому організмі (токсичні продукти обміну, жовчні кислоти та ін.).
74.5. Які методи використовують при вивченні запалення?
Конгейм уперше запропонував вивчати зміни місцевого кровообігу при запаленні на брижі жаби (дослід Конгейма).
Подружжя Кларків розробило таку методику. На двох протилежних ділянках шкіри вуха кроля видаляли епідерміс і на його місце вставляли диски зі слюди. У такому прозорому віконці можна було безперервно спостерігати кровообіг при запаленні в тонкому шарі тканини між дисками.
Пізніше Сельє запропонував вивчати кровообіг при запаленні в судинах защічних мішків хом'яка, роздутих повітрям.
Широко використовують також біохімічні методи дослідження (Менкін), що дозволяють вивчати біологічно активні речовини і порушення метаболізму у вогнищі запалення.
Порівняльно-еволюційний підхід до вивчення запалення був запропонований /. /. Мечтіковим.
14.6. З яких компонентів складається патогенез запалення?
У патогенезі запалення розрізняють:
1) альтерацію;
2) порушення мікроциркуляції 'з явищами ексудації і еміграції;
3) проліферацію.
Ці компоненти іноді називають стадіями запалення (рис. 40). Однак варто пам'ятати, що зазначені процеси не є строго послідовними, оскільки вони перекриваються в часі.
Рис. 40. Стадії патогенезу запалення
14.7. У чому сутність стадії альтерації?
В основі альтерації лежать дві групи явищ:
1) ушкодження клітин і позаклітинних структур;
2) утворення медіаторів запалення.
14.8. Що таке первинна і вторинна альтерація?
Первинна альтерація — це ушкодження тканини, яке виникає внаслідок безпосередньої дії флогогенних агентів.
Вторинна альтерація — це ушкодження тканини, що виникає в результаті дії факторів, які утворилися внаслідок первинної альтерації.
14.9. Які фактори викликають розвиток вторинної альтерації у вогнищі запалення?
1. Медіатори запалення (лізосомні фактори, активований комплемент, лімфокіни-лімфотоксини).
2. Вільні радикали й пероксиди.
3. Гіпоксія, що виникає в результаті місцевих розладів кровообігу.
4. Місцевий ацидоз.
5. Підвищення осмотичного і онкотичного тиску у вогнищі запалення.
14.10. Назвіть причини розвитку місцевого ацидозу у вогнищі запалення.
Розрізняють первинний і вторинний ацидоз. Первинний ацидоз виникає в перші ЗО хв. унаслідок деполімеризації основної інтерстиціальної речовини і вивільнення карбоксильних і сульфатних груп.
Вторинний ацидоз розвивається пізніше й обумовлений порушеннями обміну речовин у вогнищі запалення. До його виникнення причетні накопичення молочної кислоти (активація гліколізу), вихід з ушкоджених клітин недоокиснених продуктів циклу Кребса (три- і дикарбонових кислот), вивільнення вільних жирових кислот, амінокислот і фосфорної кислоти в результаті гідролітичного розщеплення тригліце-ридів, фосфоліпідів, білків, АТФ.
14.11. Чому в осередку запалення розвиваються гіперосмія й гіперон кія?
Збільшення осмотичного тиску у вогнищі запалення (гіперосмія) зумовлене насамперед виходом іонів калію з ушкоджених клітин, а також вивільненням калію зі зв'язаного з внутрішньоклітинними білками стану. Останнє є результатом протеолізу, що відбувається в клітинах за умов їхнього ушкодження.
Збільшення онкотичного тиску (гіперонкія) обумовлене:
1) надходженням білків у тканину із крові в процесі ексудації (плазмове джерело);
2) розщепленням великих білкових молекул на дрібніші під дією лізосомних ферментів (тканинне джерело).
14.12. Які порушення обміну речовин закономірно виникають у вогнищі запалення?
Запалення завжди починається з посилення обміну речовин. У гострому періоді запалення переважають процеси розпаду, катаболізму. Відбувається збільшення
інтенсивності споживання кисню й активація процесів гліколізу. Під дією лізосомних гідролаз великі молекули розщеплюються на дрібні. Це все характеризують терміном "пожежа обміну". Аналогія полягає не тільки в тому, що обмін речовин у вогнищі запалення різко підвищений, але й у тому, що "горіння" іде не до кінця, а з утворенням недоокиснених продуктів.
Пізніше відбувається активація анаболічних процесів, що забезпечують явища відновлення (репарації). Збільшується синтез нуклеїнових кислот, різко зростає утворення глікозаміногліканів, глікопротеїнів, колагену й інших компонентів сполучної тканини.
Велике значення у вивченні біохімічних змін у вогнищі запалення мали роботи Менкіна і Альперна.
14.13. Що таке медіатори запалення? Назвіть основні їх класи.
Медіатори запалення — це біологічно активні сполуки, які утворюються у вогнищі запалення і визначають його патогенез.
Розрізняють медіатори клітинного (утворюються в клітинах) і плазмового (утворюються й надходять із плазми крові) походження.
До медіаторів клітинного походження відносять лізосомні фактори, продукти вільнорадикального окиснення, продукти тканинних базофілів, похідні арахідонової кислоти, цитокіни, фактори росту.
Медіаторами плазмового походження є кініни, продукти активації комплементу, продукти активації системи зсідання крові і фібринолітичної системи.
14.14. Яку роль відіграють лізосомні фактори в патогенезі запалення?
До лізосомних факторів відносять: лізосомні ферменти (кислі й нейтральні гід-ролази) і неферментні катіонні білки.
Роль лізосомних ферментів, основним джерелом яких є лейкоцити, полягає в ініціюванні таких змін.
1. Вони викликають вторинну альтерацію.
2. Беруть участь в утворенні і активації інших медіаторів запалення: стимулюють дегрануляцію тканинних базофілів, активують калікреїн-кінінову систему, систему комплементу; вивільнюють арахідонову кислоту з фосфоліпідів клітинних мембран.
3. Безпосередньо підвищують проникність капілярів завдяки дії еластази, колагена-зи і гіалуронідази на компоненти базальної мембрани судинної стінки.
4. Викликають розвиток фізико-хімічних і метаболічних змін у вогнищі запалення: активують гідролітичне розщеплення речовин, чим сприяють розвитку місцевого ацидозу й гіперонкії.
Неферментні катіонні білки лізосом викликають вторинну альтерацію, підвищують проникність судин, активують хемотаксис лейкоцитів.
14.15. Які фактори можуть викликати дегрануляцію тканинних базофілів у вогнищі запалення?
1. Безпосередня дія флогогенного агента на тканинні базофіли (механічне ушкодження, температура, продукти бактерій, хімічні речовини - лібератори гістаміну).
2. Комплекси антиген-антитіло.
3. Активні протеази, зокрема, лізосомні.
4. Побічні продукти активації комплементу - СЗа, С5а.
14.16. Які медіатори запалення вивільняються при дегрануляції тканинних базофілів? Яку вони мають дію у вогнищі запалення?
1. Біогенні аміни — гістамін і в деяких видів тварин (зокрема щурів) - серотонін. Основні ефекти гістаміну, що мають важливе значення в патогенезі запалення: а) розширення артеріол, що веде до розвитку артеріальної гіперемії в осередку запалення;
б) підвищення проникності мікросуцин (венул) - одна з причин запального набряку;
в) подразнення нервових закінчень, що зумовлює розвиток болю;
г) спазм гладких м'язів бронхів, матки, кишок. Цим, зокрема, пояснюють порушення функції зазначених органів при їхньому запаленні.
2. Гепарин. Другий основний компонент гранул тканинних базофілів є глікозаміно-гліканом. Його вважають протизапальним медіатором, оскільки він (1) має антикоагулянту дію, (2) гальмує адгезію і агрегацію тромбоцитів, (3) зв'язує біогенні аміни, (4) пригнічує активацію комплементу та калікреїн-кінінової системи.
3. Фактори, що впливають на клітини крові. До них можна віднести поліпептиди: (1) фактор еміграції еозинофілів, (2) фактор еміграції нейтрофілів, а також сполуку фосфоліпідного походження — (3) фактор*агрегації тромбоцитів (ФАТ).
Останній відіграє особливо важливу роль у патогенезі запалення. Утворюючись одразу після стимуляції тканинних базофілів, ФАТ зумовлює такі ефекти у вогнищі запалення:
а) активує процеси агрегації тромбоцитів та вивільнення їхніх гранул. Як наслідок, з тромбоцитів в осередок запалення виходять серотонін адреналін, аденінові нуклеотиди (АТФ, АДФ, АМФ), арахідонова кислота та тромбок-сани, тромбоцитарний фактор росту та інші;
б) навіть у дуже низьких концентраціях зумовлює розширення артеріол (артеріальну гіперемію) і збільшення проникності венул. Кількісно ці ефекти ФАТ відповідно в 100 і 10000 разів сильніші за дію гістаміну;
в) значно посилює адгезію лейкоцитів до ендотелію судин (крайове стояння) і стимулює хемотаксис нейтрофілів та макрофагів у вогнищі запалення.
Крім наведених вище медіаторів запалення під час дегрануляції тканинних базофілів вивільнюються лейкотрієни (повільно реагуюча субстанція анафілаксії), гідролітичні ферменти, катіонні білки.
14.17. Як відбувається активація калікреїн-кінінової системи? Назвіть основні функціональні ефекти кінінів.
У плазмі крові є неактивний протеолітичний фермент колікреїноген. З появою в крові активних протеаз (лізосомні ферменти, фактор Хагемана, трипсин, тромбін, плазмін та ін.) відбувається відщеплення ділянки молекули калікреїногену, в результаті чого він перетворюється на активний фермент — калікреїн.
. Під дією калікреїну відбувається відщеплення від а2-глобуліну плазми крові (кі-ніногену) пептидів, які отримали назву кініни. Найважливішими кінінами є калідин і брадикінін, що складаються відповідно з 9 і 10 амінокислотних залишків (рис. 41).
У вогнищі запалення кініни викликають: 1) розширення артеріол (артеріальну гіперемію); 2) підвищення проникності судинної стінки; 3) подразнення нервових закінчень (біль).
14.18. Які медіатори запалення є похідними арахідонової кислоти? Як вони утворюються і як діють?
Похідними арахідонової кислоти є простагландини, тромбоксани, простациклі-ни, лейкотрієни (рис. 42).
Рис. 41. Механізми активації калікреїн-кінінової системи
Рис. 42. Похідні арахідонової кислоти - медіатори запалення
Під дією ферменту фосфоліпази А2 (активується іонами кальцію) відбувається вивільнення арахідонової кислоти з фосфоліпідів клітинних мембран. Далі можливі два шляхи її перетворення: циклооксигеназний і ліпоксигеназний. У результаті активації першого утворюються "класичні" простагландини Е2, D2, F2, тромбоксани й простацикліни, при активації другого - лейкотрієни С4, D4, E4.
Простагландини утворюються практично у всіх клітинах. Вони мають властивість розширювати артеріоли, звужувати венули, підвищувати проникність судинної стінки, зменшувати поріг больової чутливості нервових закінчень.
Тромбоксани утворюються в тромбоцитах. Вони викликають звуження артеріол і агрегацію тромбоцитів.
Простацикліни переважно вивільняються ендотеліальними клітинами судин і є антагоністами тромбоксанів. З їх дією пов'язано розширення артеріол і пригнічення агрегації тромбоцитів.
Місцем утворення лейкотрієнів є лейкоцити і тканинні базофіли. У вогнищі запалення вони стимулюють хемотаксис лейкоцитів і підвищують проникність кровоносних судин.
14.19. Що таке цитокіни? Яку роль вони відіграють у патогенезі запалення?
Цитокіни - це збірне поняття для позначення великої групи біологічно активних речовин білково-пептидної природи, що регулюють взаємодію між різними типами клітин.
Цитокіни синтезуються (1) активованими лімфоцитами (лшфокіни);2) моноцитами і макрофагами (монокіни), а також (3) багатьма іншими клітинами (нейтрофілами, фібробластами, ендотеліальними клітинами, тканинними базофілами, клітинами нейроглії та ін.).
На сьогодні описано понад 50 різних цитокінів. Залежно від функціональних ефектів їх поділяють на чотири групи.
I. Інтерлейкіни (ІЛ). Це сполуки, що регулюють взаємодію між різними видами лейкоцитів. Відомі нині 18 видів інтерлейкінів беруть участь у здійсненні імунних реакцій, у патогенезі алергії.
II. Інтерферони (ІНФ). Зазначена група білків здійснює природний неспецифічний противірусний захист.
III. Гемопоетичні колонієстимулятивні фактори (КСФ). Ці сполуки (гемопоети-ни) здійснюють регуляцію кровотворення в червоному кістковому мозку.
IV. Фактори, що пригнічують ріст пухлин, зокрема, фактор некрозу пухлин (ФНП)
За участю в патогенезі запалення цитокіни поділяють на (1) прозапсиїьні і (2) протизапальні. Спричинювані ними ефекти виявляють себе на місцевому рівні (в осередку запалення) і на рівні організму (системна дія).
Цитокіни є причетними до розвитку основних подій, що складають суть запального процесу, а саме:
а) вторинної альтерації. З-поміж інших цитокінів прямий стосунок до ушкодження клітин і позаклітинних компонентів має ФНП-р (лімфотоксин) — продукт активації макрофагів і Т-лімфоцитів. Високі його концентрації (1) спричинюють цитоліз (т.зв. кілінг-ефект), (2) посилюють генерацію вільних радикалів у вогнищі запалення; (3) індукують синтез колагеназ і, як наслідок, сприяють деградації колагену;
б) еміграції лейкоцитів. Ряд цитокінів (ІЛ-1, ФНП, ІНФ-у) індукують синтез адге-зивних білків в ендотеліальних клітинах, що сприяє розвиткові крайового стояння (прилипання до поверхні ендотелію) нейтрофілів, моноцитів і лімфоцитів. Крім того, деякі інтерлейкіни (ІЛ-6, ІЛ-8) значно посилюють хемотаксис лейкоцитів у вогнищі запалення;
в) проліферації. Однією з властивостей багатьох цитокінів є їхня мітогенна активність, що виявляє себе посиленням процесів проліферації в осередку запалення. Водночас, деякі цитокіни (ІЛ-1, ФНП) стимулюють синтез колагену і новоутворення кровоносних судин (ангіогенез);
г) загальних проявів запалення (див. запит. 14.37). У розвитку таких змін особливо велике значення має інтерлейкін-1 (ІЛ-1) (рис. 43).
Рис. 43. Деякі системні ефекти інтерлейкіну-1
Серед відомих сьогодні цитокінів є й протизапальні медіатори, зокрема ІЛ-10, який пригнічує синтез лейкоцитами багатьох біологічно активних сполук — активних учасників запального процесу.
14.20. Яке значення має комплемент і продукти його активації в патогенезі запалення?
Активований комплемент здатний викликати вторинну альтерацію у вогнищі імунного запалення.
Побічні продукти його активації- СЗа й С5а- викликають дегрануляцію тканинних базофілів і є сильними хемотаксинами для нейтрофілів.
Проміжні продукти, зокрема СЗЬ, мають властивості опсонінів, тобто полегшують фагоцитоз бактерій. Крім того, проміжні продукти, що виявляють протеазну активність, можуть активувати калікреїн-кінінову систему і систему зсідання крові.
14.21. Які продукти активації системи зсідання крові і фібринолітичної системи можуть впливати на патогенез запалення?
У розвитку запалення можуть мати значення:
1) фібршопептиди (відщеплюються від фібриногену при перетворенні його у фібрин) - збільшують проникність судин і активують хемотаксис лейкоцитів;
2) продукти деградації фібрину — збільшують проникність судин;
3) активні протеази (тромбін, плазмін) — активують калікреїн-кінінову систему й систему комплементу.
14.22. Назвіть стадії порушень місцевого кровообігу у вогнищі запалення. Хто їх уперше описав?
I. Короткочасна ішемія (тривалість від 10—20 с до кількох хвилин).
II. Артеріальна гіперемія (триває 20—30 хв, максимум до 1 год).
III. Венозна гіперемія.
IV. Стаз. Уперше зазначені зміни описав Ю. Конгейм (1867), вивчаючи кровообіг у брижі жаби під час запалення.
14.23. Який механізм лежить в основі короткочасної ішемії на початку запалення?
Короткочасну ішемію на початку запалення обумовлює рефлекторний спазм артеріол. Він пов'язаний зі збудженням судинозвужувальних адренергічних нервів і виділенням їхніми закінченнями катехоламінів. Останні, діючи на а-адренорецепто-ри, викликають скорочення гладких м'язів судинної стінки.
Ішемія, що виникає, є короткочасна, тому що швидко настає виснаження катехо-ламінових депо в нервових закінченнях і відбувається руйнування вивільнених медіаторів відповідними ферментами, зокрема, моноаміноксидазою. Крім того, вазокон-стрикція в деяких тканинах може перекриватися судинорозширювальним впливом холінергічних нервів, що реалізується за типом аксон-рефлексу.
14.24. Назвіть механізми розвитку артеріальної гіперемії у вогнищі запалення.
1. Нейрогенні механізми (нейротонічний і нейропаралітичний) (див. розд. 13). Вони мають значення в перші хвилини розвитку артеріальної гіперемії.
2. Вплив фізично-хімічних факторів: ацидозу, збільшення вмісту іонів калію в тканині, гіпоксії та ін.
3. Вплив продуктів метаболізму: молочної кислоти, АДФ, АМФ, аденозину.
4. Дія медіаторів запалення:
а) гістаміну і серотоніну;
б) кінінів (брадикініну і калідину);
в) простагландинів і простациклінів.
14.25. Які фактори викликають перехід артеріальної гіперемії у венозну в процесі розвитку запалення?
Можна виділити дві групи таких факторів.
І. Внутрішньосудинні фактори:
1) збільшення в'язкості крові;
2) мікротромбоутворення;
3) зсідання крові;
4) крайове стояння лейкоцитів;
5) агрегація еритроцитів;
6) набрякання ендотеліальних клітин. II. Позасудинні фактори:
1) здавлювання венозних судин набряковою рідиною;
2) втрата венулами еластичних властивостей внаслідок розщеплення колагену і еластину лізосомними ферментами (В. В. Воронін).
14.26. Що таке ексудація? Які механізми лежать в основі виходу рідкої частини крові з судин у запалену тканину?
Ексудація - це вихід рідини й розчинених у ній компонентів плазми крові із кровоносних судин у тканину. У широкому значенні слова це поняття включає й еміграцію лейкоцитів.
В основі ексудації лежать такі механізми:
1) підвищення проникності судинної стінки;
2) збільшення гідростатичного тиску в судинах;
3) збільшення осмотичного і онкотичного тиску в тканині.
14.27. Назвіть механізми підвищення проникності судинної стінки при запаленні.
1. Активація мікровезикулярного транспорту через ендотеліальні клітини.
2. Утворення наскрізних трансклітшних каналів в ендотеліоцитах (є наслідком значного посилення мікровезикулярного транспорту).
3. Збільшення просвіту міжендотеліальних щілин (відбувається в результаті скорочення й округлення ендотеліоцитів).
4. Десквамація (злущування) ендотелію. Є проявом первинної й вторинної альтерації.
5. Деполімеризація речовин, що з'єднують ендотеліальні клітини і є компонентами базальної мембрани судинної стінки.
14.28. Що є причиною підвищення проникності судинної стінки у вогнищі запалення?
До основних причин підвищення проникності судин відносять:
а) продукти дегрануляції тканинних базофілів (гістамін і серотонін);
б) кініни (брадикінін і калідин);
в) простагландини й деякі лейкотрієни;
г) лізосомні ферменти (еластаза, колагеназа, гіалуронідаза) і неферментні катіонні білки;
ґ) фібринопептиди й продукти деградації фібрину;
д) ацидоз.
14.29. Яка динаміка підвищення проникності судин при запаленні?
Виділяють дві фази підвищення проникності судин. Пік першої (ранньої) фази припадає на 10-15 хв від початку запалення. Основною причиною її розвитку є гістамін.
Друга (пізня) фаза починається через 1 год від початку запалення й триває кілька діб. До її розвитку причетні всі інші медіатори запалення, що підвищують проникність судин.
14.30. Що таке еміграція лейкоцитів? Які лейкоцити і в якій послідовності емігрують у вогнище запалення?
Еміграція — це перехід лейкоцитів крові із кровоносних судин у тканину.
Уперше послідовність еміграції лейкоцитів описав І. Мечніков. Спочатку в запалену тканину виходять полінуклеарні фагоцити, зокрема нейтрофіли. Вони знищують мікробів, що стали причиною ушкодження тканини. Потім у вогнище виходять мононуклеарні фагоцити - моноцити. Вони фагоцитують загиблі клітини, тканинний детрит, розчищаючи тим самим "поле бою". На кінцевих етапах, особливо при імунному запаленні, у тканину надходять лімфоцити.
14.31. Що таке крайове стояння лейкоцитів? Які його механізми?
Крайове стояння лейкоцитів (маргінація) — це перехід лейкоцитів із циркулюючого пулу в пристінковий (маргінальний). Воно триває від кількох хвилин до 1 години. В основі цього явища лежать такі механізми.
1. При уповільненні течії крові (венозна гіперемія) лейкоцити як найлегші формені елементи відкидаються за законами фізики на периферію.
2. Відбувається випадання ниток фібрину на поверхні ендотелію. Гладка в нормі поверхня ендотелію стає шорсткою. "Бахрома", що утворилася, затримує лейкоцити.
3. Має місце електростатична взаємодія лейкоцитів з ендотеліальними клітинами, її пояснюють втратою лейкоцитами поверхневого негативного заряду і утворенням "кальцієвих містків" між лейкоцитами й ендотеліоцитами.
4. На поверхні лейкоцитів і ендотеліальних клітин з'являються так звані "адгезивні білки ", які специфічно взаємодіють один з одним.
14.32. Що таке адгезивні білки лейкоцитів і ендотеліальних клітин? Що викликає їхню появу?
Адгезивні білки синтезуються в лейкоцитах та ендотеліальних клітинах і зберігаються у внутрішньоклітинних везикулах. При активації клітин відбувається злиття везикул з плазматичною мембраною, у результаті чого зазначені білки виявляються вмонтованими в цю мембрану. Специфічні ділянки молекул розташовуються зовні і можуть взаємодіяти з відповідними структурами адгезивних білків інших клітин.
Активаторами утворення і включення адгезивних білків у мембрану лейкоцитів є:
а) побічний продукт активації комплементу С5а;
б) лейкотрієни В4;
в) фактор активації тромбоцитів (ФАТ).
Аналогічні процеси в ендотеліальних клітинах викликають: а) ендотоксини бактерій;
б) інтерлейкін-1;
в) фактор некрозу пухлин.
14.33. Яким чином лейкоцити долають судинну стінку, емігруючи в запалену тканину?
Емігруючи в тканину, лейкоцити долають два бар'єри капілярної стінки: ендотелій і базальну мембрану. Нейтрофіли і макрофаги проходять крізь ендотелій через міжендотеліальні щілини. Вони випускають свої псевдоподії в простір між ендотелі-оцитами і "розсовують" клітини.
Подолання базальної мембрани може бути обумовлено двома механізмами. Перший з них полягає в явищі тиксотропії -при контакті нейтрофіла з базальною мембраною її колоїди переходять зі стану гелю в стан золю (відбувається розрідження мембрани). Нейтрофіл легко проходить через золь, після чого золь знову перетворюється на щільний гель. Другий механізм полягає у виділенні нейтрофілами нейтральних протеаз (еластази, колагенази), які розщеплюють волокнисті компоненти базальної мембрани.
14.34. У чому полягає сутність стадії проліферації в патогенезі запалення?
Стадія проліферації охоплює:
1) розмноження клітин, тобто власне проліферацію;
2) синтез позаклітинних компонентів сполучної тканини - колагену, еластину, про-теогліканів, глікопротеїнів. Ці події супроводжуються значним посиленням ана-болічних процесів.
14.35. Які фактори викликають активацію розмноження клітин у вогнищі запалення?
I. Зменшення концентрації в тканині кейлонів. Кейлоїш — це речовини білкової природи, які утворюються зрілими клітинами. Вони є інгібіторами клітинного поділу. При ушкодженні і загибелі клітин у вогнищі запалення концентрація кейлонів у тканині зменшується, а отже, знімається гальмівний вплив кейлонів на малодиференційовані (камбіальні) клітини. Вони починають ділитися. Поділ триває доти, доки концентрація кейлонів не збільшиться до рівня, що існував у неушкодженій тканині.
II. Збільшення концентрації в тканині стимуляторів проліферації— факторів росту. Фактори росту надходять у тканину з плазми крові або є продуктами клітин, що перебувають в осередку запалення. Прикладами можуть бути фактор росту епідермісу, фактор росту фібробластів, фактор росту тромбоцитарного походження, фактор росту нервів, фактор некрозу пухлин, інсуліноподібні фактори росту (соматомедини), лімфокіни (мітогенні фактори). Дія зазначених регуляторів здійснюється через активацію внутрішньоклітинних протеїнкіназ (протеїнкі-нази С і тирозинових протеїнкіназ).
14.36. Які механізми лежать в основі розвитку місцевих клінічних ознак запалення?
1. Почервоніння (rubor) пов'язано з розвитком артеріальної, а потім і венозної гіперемії.
2. Підвищення місцевої температури (color) обумовлено підвищенням інтенсивності катаболічних процесів у вогнищі запалення, а також артеріальною гіперемією, під час якої в тканину надходить багато теплої артеріальної крові.
3. Основу набряку (tumor) становлять механізми ексудації (див. запит. 14.26).
4. Біль (dolor) виникає в результаті подразнення рецепторів медіаторами запалення (гістамін, кініни), а також механічним тиском ексудату, ацидозом і гіперосмією.
5. Порушення функції (functio leasa) є наслідком ушкодження й загибелі клітин.
14.37. Які загальні прояви характерні для запалення?
1. Гарячка. Розвивається внаслідок виділення нейтрофілами і макрофагами так званих лейкоцитарних пірогенів (інтерлейкіну-1).
2. Лейкоцитоз. При гострому запаленні, спричиненому гноєтворними мікробами, він характеризується абсолютним збільшенням кількості нейтрофілів у периферичній крові (нейтрофільоз) і зміщенням лейкоцитарної формули вліво. В основі цієї реакції лежать вихід лейкоцитів з резервного пулу червоного кісткового мозку в кров (дія інтерлейкіну-1 і фактора некрозу пухлин), а також стимуляція лейкопо-езу колонієстимулятивним фактором.
3. Підвищення вмісту в крові "білків гострої фази запалення".
4. Збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Пов'язано зі збільшенням вмісту в плазмі крові грубодисперсних білків (глобулінів, фібриногену), у результаті чого зменшується поверхневий негативний заряд еритроцитів і вони легко склеюються.
5. Інтоксикація. Обумовлена надходженням у кров продуктів альтерації із запаленої тканини.
14.38. Що таке "білки гострої фази запалення"? Що є причиною підвищення їхньої кількості при запаленні?
"Білки гострої фази запалення" ("реактанти гострої фази") - це білки, концентрація яких у плазмі крові при гострому запаленні збільшується більш як на 50 %. Вони утворюються в основному в печінці під впливом:
а) продуктів, що надходять у кров з вогнища запалення (продуктів альтерації);
б) інтерлейкіну-1 макрофагального походження.
Нині відомо більше 10 "білків гострої фази запалення". Всі вони в основному мають захисне значення. До них відносять:.
1) інгібітори протеаз (орозомукоїд, а-антитрипсин);
2) антиоксиданти (гаптоглобін, церулоплазмін);
3) імуноглобуліни й антитілоподібніречовини (антитіла, С-реактивний білок).
14.39. Як впливають гормони на перебіг запалення? Який механізм протизапальної дії глюкокортикоїдів?
За механізмом впливу на запалення гормони поділяють на прозапальні й протизапальні. Прикладом прозапальних гормонів, тобто гормонів, що посилюють запалення, можуть бути мінералокортикоїдщ зокрема альдостерон- Під його впливом істотно підвищується проникність стінок судин, у результаті чого збільшується ексудація.
Найважливішими протизапальними гормонами є глюкокортикоїди. У високих (лікувальних) дозах вони викликають дерепресію гена, що кодує структуру особливого білка - ліпокортину. Ліпокортин є природним внутрішньоклітинним інгібітором фосфоліпази Аг Пригнічення цього ферменту ліпокортином має два важливих наслідки: 1) з одного боку, зменшується утворення лізофосфоліпідів, у результаті чого зменшуються явища альтерації (стабілізація мембрани) (див. розд. 11); 2) з другого боку, зменшується утворення арахідонової кислоти та її похідних (простагландинів, тромбоксанів, простациклінів, лейкотрієнів). Ця обставина пояснює інші протизапальні ефекти глюкокортикоїдів — зменшення ексудації і еміграції лейкоцитів, ослаблення порушень мікроциркуляції. У результаті пригнічення процесів клітинного поділу й біосинтезу білка зменшуються явища проліферації у вогнищі запалення.
14.40. Чому запалення слід вважати патологічним процесом, а не захисною компенсаторною реакцією організму?
Запалення, як і будь-який патологічний процес, являє собою єдність і боротьбу двох начал: власне патологічного і захисно-компенсаторного. У запаленні завжди наявні руйнівний і захисний компоненти.
Власне патологічними явищами при запаленні слід вважати первинну і вторинну альтерацію, набряк, фізично-хімічні зміни й порушення обміну речовин у вогнищі запалення, біль і порушення функції.
Захисне значення мають еміграція лейкоцитів, знищення флогогенних агентів, активація процесів репарації ушкодженої тканини, загальні реакції організму, спрямовані на збільшення його резистентності (гарячка, лейкоцитоз, збільшення вмісту "білків гострої фази запалення").
Іноді одна й та сама реакція має одночасно риси патологічної і захисної. Наприклад, розлади місцевого кровообігу, з одного боку, викликають ексудацію, призводять до кисневого голодування тканини (патологічний бік), з другого — сприяють еміграції лейкоцитів, перешкоджають поширенню збудника в організмі, локалізуючи його в запаленій тканині (захисний бік).
З огляду на такий характер запалення, лікар повинен спрямовувати свої зусилля на боротьбу з власне патологічними явищами і, в міру своїх можливостей, посилювати захисно-компенсаторні.
15. Гарячка
15.1. Що таке гарячка?
Гарячка - це типовий патологічний процес, що розвивається у вищих гомойотермних організмів у відповідь на пірогенні подразники і виявляє себе перебудовою терморегуляції, спрямованою на активне підвищення температури тіла.
75.2. Які речовини називають пірогенними (пірогенами)? Як їх класифікують?
Шрогени — це речовини, які є причиною розвитку гарячки. їх поділяють на:
а) інфекційні й неінфекційні;
б) природні й штучні;
в) екзогенні й ендогенні;
г) первинні й вторинні.
15.3. Наведіть приклади інфекційних і неінфекційних пірогенів.
До інфекційних пірогенів відносять:
1) ендотоксини грамнегативних бактерій (пірогенну дію має фрагмент токсину — ліпоїд А);
2) екзотоксини грампозитивних бактерій (дифтерійний, правцевий);
3) продукти діяльності патогенних грибків;
4) рикетсії;
5) віруси.
Неінфекційними пірогенами є:
1) компоненти несумісної за групами перелитої крові (трансфузійна гарячка);
2) екзогенні білки (білки молока при парентеральному його введенні);
3) продукти розпаду тканин.
15.4. Що таке природні і штучні пірогени?
Природними називають пірогени, які існують у природі або утворюються природно з непірогенних речовин.
Штучні пірогени отримують шляхом обробки нативних бактеріальних токсинів і використовують з лікувальною метою (піротерапія). Найвідомішими є пірогенал, отриманий із Pseudomonas aeruginosa, і пірексаль, виділений із Salmonella abortus equi.
15.5. Що називають екзогенними й ендогенними пірогенами?
Екзогенні пірогени надходять або їх вводять ззовні. При введенні екзогенного пірогену парентерально гарячка виникає через 45-90 хв.
Ендогенні пірогени утворюються в самому організмі. До них відносять:
1) продукти первинної і вторинної альтерації, що утворилися у вогнищі запалення;
2) продукти, які надходять у кров з осередків некрозу (наприклад, при інфаркті міокарда);
3) метаболіти стероїдних гормонів;
4) комплекси антиген-антитіло;
5) лейкоцитарні пірогени - продукти діяльності нейтрофілів і макрофагів.
15.6. Що таке первинні і вторинні пірогени?
Первинними називають пірогени, які безпосередньо не впливають на центр терморегуляції, їх пірогенна дія опосередковується утворенням і вивільненням так званих лейкоцитарних пірогенів.
Вторинними називають лейкоцитарні пірогени, які утворюються і вивільнюються лейкоцитами під впливом первинних пірогенів. Вторинні пірогени мають здатність безпосередньо впливати на центр терморегуляції й викликати розвиток гарячки.
Сьогодні відомо, що одним із вторинних лейкоцитарних пірогенів є інтерлейкін-1. Ця речовина утворюється і вивільнюється лейкоцитами (нейтрофілами й макрофагами) у процесі активації фагоцитозу. Поряд з дією на центр терморегуляції інтерлейкін-1 виявляє цілу низку інших ефектів, що визначають клінічні прояви гарячки (див. розд. 14).
15.7. Які існують докази того, що дія первинних пірогенів пов'язана з утворенням вторинних?
1. Первинні пірогени мають досить високий латентний період дії (у людини 45 хв. і більше), у той час як латентний період дії вторинних пірогенів — 10 хв. і менше.
2. До дії первинних пірогенів розвивається толерантність (звикання), тобто для отримання гарячки треба збільшувати дозу пірогену з кожним наступним введенням. У той же час при повторних введеннях вторинних пірогенів толерантність не виникає.
3. Якщо фагоцитарна функція нейтрофілів і макрофагів порушена (наприклад, при лейкопенії, наповненні фагоцитів тушшю), то при введенні первинних пірогенів гарячка не виникає. ;
4. При безпосередньому введенні первинних пірогенів у терморегуляторні центри гіпоталамуса гарячка не розвивається, у той час як введення в ці центри вторинних лейкоцитарних пірогенів закономірно супроводжується підвищенням температури тіла.
15.8. Які послідовні процеси становлять сутність патогенезу гарячки?
Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:
|
|
