Характерні особливості вихованців дитячих будинків. Основні проблеми випускників дитячих будинків після їх випуску зі спеціальних закладів

Характерні особливості:

1. Закритість, ізоляція від навколишнього світу, осуд суспільства.

2. Розрив з родиною, відсутність взаємодії, спілкування з родичами, відсутність позитивної моделі сім’ї, самотність, нестача тепла та любові.

3. Втрата індивідуальності внаслідок групового підходу, насильство, приниження та нівелювання особистості.

4. Формування споживацької позиції, неготовність до самостійного життя, відсутність необхідних навичок.

5. Відставання в емоційному розвитку, складнощі у спілкуванні, зменшення шансів отримати повноцінну освіту.

6. Зростання шансів стати жертвою торгівлі людьми, експлуатації, підліткової вагітності.

Дослідження виявили, що інтернати спричиняють непоправну шкоду дітям, навіть найкращі з них не можуть забезпечити належної турботи та уваги дитині. Виховання в інтернатах особливо небезпечне для дітей віком від 0 до 3 років, на який припадає найважливіша фаза розвитку в житті дитини. Інтереси установи завжди переважають над індивідуальними потребами дитини, яку змушують бути ‘як всі’. Як наслідок, дитина втрачає індивідуальність, у неї формується споживацька позиція, єдиними цінностями для неї стають матеріальні блага. Відсутність значущої особи в житті дитини, відсутність прикладу для наслідування не дає змоги усвідомити сформувати життєві орієнтири. Зростаючи в державних інституціях, діти не набувають достатніх навичок для успішної соціальної інтеграції. Статистика показує, що 20% випускників інтернатів мають судимість, 14% займаються проституцією, 10% протягом двох років після випуску здійснюють самогубство, і лише 10% повністю інтегруються в суспільство.

 

Соціальна робота з людьми із залежністю від психоактивних

Робота з людьми, які мають залежність від психоактивних речовин, має враховувати численні соціальні, психологічні та біологічні чинники, пошук методів і форм, прийнятних для конкретного клієнта, з огляду на той етап зміни поведінки, на якому він перебуває.

У соціальній роботі з наркозалежними виділяють три різновиди програм: профілактичні, лікувальні та реабілітаційні. Зрозуміло, що ролі та завдання соціальних працівників, які працюють з людьми із залежністю від психоактивних речовин, визначаються типом програми, в якій вони беруть участь.

Наразі профілактичні програми передбачають первинну профілактику, спрямовану на запобігання вживанню наркотиків.

Другий тип програм – лікувальні, ключове місце в яких посідає надання медичної допомоги клієнтам.

У нашій країні перспективним методом реабілітації людей із залежністю сьогодні вважають терапевтичні спільноти.

Важливою умовою повноцінного функціонування терапевтичної спільноти є сформоване середовище, тобто сукупність об'єктивних чинників – організаційних (де саме, в якому закладі надається допомога) та функціональних (медичних, трудових, освітніх, виховних, психолого-психотерапевтичних, сімейних тощо), об'єднаних програмою реабілітації, яка впливає на відновлення та формування соціально прийнятних особистісних та поведінкових якостей людини, що сприяють її реабілітації та ресоціалізації.

Якщо людина залишається на етапі незацікавленості у зміні свого ризикованого способу життя, то їй пропонується програма зменшення шкоди.

 

Соціальна робота з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІДом

Соціальна робота – потужна зброя в боротьбі з ВІЛ/СНІДом. В цьому відношенні соціальна робота набуває подвійний зміст: вказуючи напрям у боротьбі з епідемією ВІЛ, вона має на увазі не тільки використання практичних методів та професійної підготовки, а й соціальну відповідь: загроза ВІЛ не може розглядатися тільки як особиста або медична проблема – ВІЛ/СНІД мають стати предметом обговорення в особистих взаєминах, сім'ї, громаді, суспільстві.

Соціальна робота з групами як метод отримала особливий імпульс до розвитку у зв'язку з ВІЛ/СНІДом. Існує безліч форм роботи з групами. Серед них деякі форми групової підтримки та самодопомоги, групи психотерапевтичної допомоги, групи споживачів для одержання допомоги (наприклад, лікарняна палата), відкриті дискусійні навчальні групи, групи з конфліктними проблемами (в індивідуальних випадках), групи, де люди об'єднані горем тяжкою втратою.

Основними функціями спеціаліста з соціальної роботи з ВІЛ- інфікованими є:

– організація медико-соціальної допомоги та догляду;

– надання медико-соціальної допомоги сім'ї;

– медико-соціальний патронаж груп;

– надання паліативної допомоги;

– попередження рецидивів основного захворювання, виходи на інвалідність, смертності;

– санітарно-гігієнічне просвітництво;

– інформування клієнта про його права на медико-соціальну допомогу та порядок її надання з урахуванням специфіки проблем нужденного та ін.