Обдарованість і геніальність

Джерела варіативності інтелекту

Висновки досліджень психогенетики інтелекту свідчать про певну, але невисоку успадковуваність інтелектуальних ознак та високу обумовленість варіативності інтелекту сімейним середовищем.

Зокрема, вплив спадковості представлений у гіпотезі про діапазон реакцій (Уайнберг): гени визначають те, у якому діапазоні може змінюватись ознака у індивіда. Для IQ цей діапазон становить 20-25 пунктів. Залежно від насиченості або бідності середовища, у якому розвивається дитина, її інтелектуальні здібності коливаються в цих межах.

Отже, успадковуваність виражає генетично обумовлену варіативність ознаки.

Дослідження впливу середовища показали, зокрема, залежність показників інтелекту від спеціально розроблених програм стимуляції (Крейг і Шерон Ремі); зв'язок між рівнем загального інтелекту 7-річних дітей та аспектами домашнього середовища, в якому вони перебували до другого року життя (Т.Райс з колегами).

Обдарованість як комплексний феномен включає різні складники, представлені в різноманітних визначеннях обдарованості (наведені С.Нартовою-Бочавер):

- якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність діяльності;

- загальні здібності, що обумовлюють широту можливостей людини;

- розумовий потенціал – інтелект, який передбачає широту узагальнення, логічність;

- сукупність задатків, що забезпечують початковий високий рівень у певній діяльності (природні передумови);

- талановитість.

За зауваженням Д.Б.Богоявленської, поняття обдарованості може бути розкрите лише у рамках системного підходу. Згідно з визначенням обдарованості як системної якості, у її структурі передбачаються мотивація, рівень саморегуляції і направленість особистості. При іншому розумінні обдарованість фактично зводиться лише до здібностей.

На думку Б.М.Теплова, у обдарованості «не можна бачити просту суму здібностей: у порівнянні зі здібностями вона складає нову якість».

Обдарованість вказує на початкові, потенціальні структурні умови для досягнення високого результату, але він може й не бути досягнутий.

Процентний розподіл дітей з різними інтелектуальними показниками:

- розумова обдарованість – 2%;

- підвищені розумові здібності – 15 – 16%;

- розумова норма – 65%;

- знижені розумові здібності – 15 – 16%;

- різні ступені розумової дефективності – 4 – 5%.

Риси загальної розумової обдарованості (за Ю.Гільбухом):

- надзвичайно ранній прояв високої пізнавальної активності й допитливості;

- швидкість і точність виконання розумових операцій;

- багатство активного словника;

- явна установка на творче виконання завдань, розвинутість творчого мислення і уяви;

- наявність основних компонентів уміння вчитись.

Ознаки обдарованості (за Н.Лейтесом):

- випередження віку;

- висока активність розуму, підвищена схильність до розумової діяльності, потяг до розумових занять;

- своєрідність дитячого інтелекту, яка проявляється в надзвичайній здатності до розумового наслідування, формалізмі розумової діяльності, наявності творчого елемента.

Талановитість – дуже високий ступінь здібностей до певної спеціальної діяльності (музичної, художньої, спортивної тощо), які вже встигли реалізуватись у конкретних суспільно значущих продуктах. Ознаками талановитості також називають виявлений творчий елемент та домінування природжених якостей.

Геніальність – не лише вроджений нахил до продуктивної діяльності в певній сфері, вищий ступінь обдарованості, а й досягнення видатного якісно нового результату. Геніальність є полідетермінованим явищем. Відомі такі підходи до пояснення цього феномену:

1) патологічні теорії;

2) психоаналітичні теорії;

3) теорії якісної переваги;

4) теорії кількісної переваги.

Передумови геніальності (за В.Ефроїмсоном):

Геніальність є результатом взаємодії соціальних та біологічних факторів.

Соціальні умови:

- становлення в дитячо-юнацькому періоді твердих ціннісних установок;

- вибір діяльності відповідно до обдарованості;

- оптимальні умови для розвитку обдарованості, іноді створені активно всупереч соціуму;

- сприятливі соціальні умови для самореалізації.

Спадковість:

1) підвищений рівень сечової кислоти;

2) синдром Марфана;

3) тестикулярна фемінізація (синдром Морріса);

4) гіпоманіакально-депресивний психоз;

5) гіганточолість і високочолість.

Им выделено пять наиболее устойчивых комплексов «синдром» ‑ гениальность.

1. Один из многих возможных механизмов возникновения и передачи потомству повышенного интеллекта ‑ повышенный уровень мочевой кислоты (подагра и гиперурикемия). Подагрическая стимуляция мозга может повышать его деятельность до уровня талантливости или гениальности. Междисциплинарное исследование, посвященное роли подагриков в мировой культуре, показало, что весьма значительное количество крупнейших деятелей истории и культуры действительно страдали подагрой, в частности, Александр Македонский, Петр Первый, Шарль де Голль.

2. Синдром Марфана, особая форма диспропорционального гигантизма, ‑ результат системного дефекта соединительной ткани; наследуется доминантно, т.е. по вертикальной линии, но с очень варьирующими проявлениями. При полном проявлении наблюдаются: высокий рост при относительно коротком туловище, огромные конечности, арахнодактилия (длинные паукообразные пальцы), вывих xpyсталика. Крайняя худоба и деформированная грудная клетка могут сопровождаться пороком сердца и аневризмой аорты. Но при этом тяжелом, редком заболевании (1: 50 000), существенно сокращающем продолжительность жизни, имеет место повышенный выброс адреналина, который поддерживает высокий физический и психический тонус: сюда могут быть отнесены Авраам Линкольн, Г.-Х. Андерсен, Корней Чуковский.

3. Тестикулярная феминизация {синдром Морриса) ‑ наследственная нечувствительность периферических тканей к маскулинизирующему действию мужского гормона семенников, в результате чего развитие организма, обладающего мужским набором хромосом (46/XY) и семенниками, парадоксально идет по женскому направлению. Развивается псевдогермафродит ‑ высокая, стройная, статная, физически сильная женщина без матки, с малым влагалищем, семенниками, конечно, не менструирующая и не рожающая, но в остальном способная к сексуальной жизни и сохраняющая нормальное влечение к мужчинам.

В силу бесплодия псевдогермафродитов, носителей мутации, эта аномалия очень редка среди населения (порядка 1: 65 000 среди женщин). Псевдогермафродитизм должен был бы порождать тягчайшие психические травмы, но эмоциональная устойчивость этих больных, их жизнелюбие, многообразная активность, энергия, физическая и умственная, просто поразительны. Например, по физической силе, быстроте, ловкости они настолько превосходят физиологически нормальных девушек и женщин, что девушки и женщины с синдромом Морриса (легко определяемые по отсутствию полового хроматина в мазках слизистой рта) подлежат исключению из женских спортивных состязаний. Среди наиболее известных женщин, страдающих этой редкой аномалией, скорее всего, ‑ Жанна д'Арк, Елизавета Тюдор, Аврора Дюдеван (Жорж Санд), Елена Блаватская.

4. Гипоманиакально-депрессивный психоз как стимулятор умственной деятельности. У большинства рассматриваемых В.П.Эфроимсоном лиц имели место четкие клинические проявления психического расстройства в фазах депрессии, отказ от пищи, мутизм, многонедельное молчание, уничтожение готовых произведений, самоубийство, а настоящие мании с бессмысленной гиперактивностью почти отсутствовали. Рассматривая психопатологическую стимуляцию умственной деятельности, необходимо относить сюда лишь те случаи, когда больные на высоте вспышки в направлении маниакальности проявляют не бессмысленную суетливость, а, наоборот, повышенную работоспособность, с резким, многосезонным, а чаще и многолетним периодом уныния и бездеятельности между творческими подъемами. Необходимо подчеркнуть ошибочность стремления видеть в психозе и психопатии стимул творчества в тех случаях, когда в действительности болезнь творчеству препятствовала. Примерами гениальных циклоидов могут быть Байрон, Роберт Берне, сюда же относят и А.С.Пушкина.

5. Гигантолобие и высоколобие. Создавший человечество естественный отбор направлялся на увеличение головы и особенно лобных долей, что позволяет предполагать наличие некоторой корреляции между размером высоты лба с интеллектом. Согласно некоторым данным, в большинстве тканей транскрибируется только 3 – 6% уникальной ДНК, тогда как в тканях мозга мыши транскрибируется 10 – 13% этой ДНК, а в мозге человека ‑ 20%. Иными словами, в мозге, как в никакой другой ткани, максимально мобилизуется и используется генотип человека. При том что часть мозга человека, которая управляет физиологической функцией центральной и периферической нервных систем, составляет около трети или четверти его объема, тогда как 2/3 – 3/4 (что, конечно, очень неточно) выполняет функцию мышления. Именно благодаря этим данным вопрос о значении объема мозга теряет свою примитивность.

Цікаво, що ідіографічний аналіз геніальності, проведений у свій час Ш.Ріше (1893р.), дозволив автору назвати кілька властивостей генія: оригінальність, розвинена індивідуальність, яка здійснила вершинне життєбудівництво; властивість, що визначається сучасними авторами як неадаптивність; раптовість, безсвідомість творчості тощо. Проте дослідження феноменології генія свідчить про те, що ознак, властивостей і якостей генія немає, адже геній являє собою найповніший розвиток людської сутності, максимальне розкриття творчого потенціалу (М.С.Гусельцева).

Показано, що за відомою традицією ототожнення генія і навіженого стоїть емпірично встановлена спільність між ними, яка знаходить своє пояснення у положенні історико-еволюційного підходу (А.Г.Асмолов) про роль не адаптивних елементів у системі, адже і геній, і навіжений виходять за межі адаптивної моделі суспільства, долаючи бар'єри офіційної культури.

Аналіз культурного контексту появи геніїв свідчить про те, що вони з'являються на розломах культур, коли розвитку «необхідно швидко залатати дірки та відкрити нову епоху» (М.С.Гусельцева, 2008).