Заповідники і НПП Кримських гір

За схемою фізико-географічного районування України Кримські гори поділяються на три фізико-географічні області: Передгірно-Кримську, Гірсько-Кримську та Південнобережно-Кримську. Кожна з цих областей відзначається високим ландшафтним та біологічним різноманіттям. Складний рельєф, значні мезо- та мікрокліматичні відмінності, строкатість ґрунтового покриву та геологічних відкладів, зумовлюють існування тут дуже різноманітної рослинності. У Гірському Криму знаходиться 4 природних заповідники, НПП тут відсутні.

Кримський природний заповідник складається з двох частин - гірсько-лісової і філіалу "Лебедині острови"[46]. Загальна площа заповідника 44 175 га.

Гірсько-лісова частина Кримського природного заповідника знаходиться в центральній, найвищій частині Кримських гір. Площа - 34563 га. Переважає лісова рослинність. Найбільші площі займають букові та скельнодубові ліси, менш поширені ліси з домінуванням сосни кримської, сосни Сосновського (сосни Коха), дуба пухнастого. Значну площу займають степова, лучна рослинність та томіляри (угруповання кам'янистих ґрунтів з переважанням напівкущиків). Трапляються рідкісні угруповання з переважанням ялівців козацького та низькорослого. У флорі багато ендеміків, найрідкіснішим з яких є смілка яйлинська (трапляється тільки на Гурзуфській яйлі). Характерна для заповідника висока чисельність оленя благородного, на яйлах (безлісих вершинах гір) трапляється муфлон. Територія заповідника - одне з останніх місць гніздування в Україні сипа білоголового і грифа чорного.

Філіал "Лебедині острови" знаходиться у степовій зоні. Його характеристика подана вище.

Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник площею 14 584 га знаходиться на південному макросхилі Головної гряди в її західній частині[47]. Він простягається від Фороса до Гурзуфа смугою завдовжки більше 40 км і середньою шириною 3,5 км. Характерні великі скелі висотою близько 400 м, які майже суцільною стіною простягаються у західній половині заповідника. Середні висоти території значно менші, ніж у гірсько-лісовій частині Кримського заповідника. Переважають ліси з домінуванням сосни кримської (у заповіднику знаходиться більша частина цих угруповань) і дуба пухнастого. На ділянках з найменшою висотою трапляються рідколісся ялівцю високого. Значну площу займають яйли з степовою, лучною рослинністю і томілярами. Це найбагатша природно-заповідна територія України за кількістю видів судинних рослин з Червоної книги України (80 видів), і Червоного переліку Міжнародного союзу охорони природи (15 видів), а за кількістю видів з Європейського червоного переліку (27) заповідник поступається лише Карадазькому природному заповіднику.

Природний заповідник "Мис Мартьян" знаходиться недалеко від м. Ялта у центральній частині Південного берега Криму, на мисі тієї ж назви[48]. Це найменший заповідник України. Його площа 240 га, у тому числі 120 га акваторії Чорного моря. У заповіднику знаходиться найкраще збережена ділянка Південного берега. Тут переважають пухнастодубові та ялівцеві ліси та рідколісся. Місцями велику участь у деревостані мають суничник дрібноплодий, фісташка туполиста.

Карадазький природний заповідник знаходиться на сході Гірського Криму в межах Південнобережної та Гірсько-Кримської фізико-географічних областей[49]. Площа заповідника 2874 га, в тому числі 809 га акваторії Чорного моря. До складу заповідника, крім звичайних для Криму гір, складених вапняками, входить вулканічний масив Карадаг. Це єдиний в Європі масив юрського періоду з типовими формами рельєфу вулканічного походження. Тут можна спостерігати всі атрибути вулкану: ла­вові потоки і брекчії, дайки, мінеральні жили, вулканічні бомби тощо. Наявне велике різноманіття мінералів. В заповіднику добре представлена лісова, степова рослинність, саваноїди та томіляри. Серед лісів переважають пухнастодубові, менші площі займають скельнодубові, грабові та ясенові, є угруповання ялівцю високого та фісташки туполистої. Флора багата на ендемічні види. Серед них вузьколокальні ендеміки Карадагу - глід Пояркової, роговик Стевена, головачка Дмитра.

Природні заповідники займають в Гірському Криму значну площу і непогано репрезентують природу Головної гряди і Південного берега. Разом з тим не охоплена охороною в заповідниках і НПП передгірна частина. В регіоні є великі потенційні можливості і потреба у створенні національних природних парків. Найбільш розробленою є ідея створення Севастопольського НПП у західній частині Гірського Криму.

Контрольні запитання та завдання:

1. Які біосферні резервати знаходяться в українській частині Східних Карпат? До яких категорій природно-заповідного фонду України належать ці об'єкти?

2. Чим пояснюється велика кількість червонокнижних видів рослин у Карпатському НПП?

3. Які фізико-географічні провінції України представлені у мережі заповідників і НПП в найменшій мірі?

4. Які заповідники і НПП України мають найбільше значення для охорони водно-болотних птахів?

5. Охарактеризуйте особливості режиму Михайлівської цілини, чим вони обумовлені?

6. Охарактеризуйте особливості території та режиму НПП "Подільські Товтри"?

7. В яких заповідниках (відділеннях заповідників) і НПП переважає зональна степова рослинність?

8. Яким заповідникам і НПП степової зони властивий найвищий ендемізм флори?

9. Чим обумовлена відсутність у степових заповідниках України великих степових ссавців?

Рекомендована література:

Основна:

1. Андрієнко Т.Л., Онищенко В.А., Клєстов М.Л., Прядко О.І., Арап Р.Я. Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її оптимізації (під ред. д.б.н. проф. Т.Л. Андрієнко). – К.: Фітосоціоцентр, 2001. – 60 с.
2. Бишоп К., Грин М., Филипс А. Модели национальных парков. М., 2000.
3. Буре Г.С. Роль в Україні Конвенції про охорону дикої флори, фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція) // Збереження і моніторинг біологічного та ландшафтного різноманіття в Україні. – К.: Національний екологічний центр України, 2000. - С.15-18.
4. Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (переклад українською мовою). – Київ: Авалон, 1998. – 52 с.
5. Заповідники і національні природні парки України. К., 1999

6. Меллума А.Ж. Особо охраняемые природные объекты на староосвоенных территориях. Рига, 1988.

1. Міждержавні природно-заповідні території. / Під загальною ред. Т.Л.Андрієнко. - Міжвідомча комплексна лабораторія наукових основ заповідної справи НАН України та Мінекобезпеки України. Київ, 1998. - 132 с.
2. Проблеми збереження та відновлення біорізноманіття в Україні. К, 2001
3. Програма Літопису природи для заповідників та національних природних парків. / За ред. Т.Л. Андрієнко. К.: Академперіодика, 2002. –103 с.
4. Реймерс Н.Ф., Штильмарк Ф.Р. Особо охраняемые природные территории, М.: Мысль, 1978. – 295 с.
5. Розбудова екомережі України. / Під наук. Ред. – Ю.Р.Шеляг-Сосонко. – К.: Програма розвитку ООН (UNDP), 1999. – 127 с.

Додаткова:

1. Андриенко Т.Л. Европейские подходы к созданию межгосударственных природно-заповедных территорий. // В: «Развитие системы межгосударственных особо охраняемых природных территорий». Киев, 1996, - С.11-14.

2. База даних заснування біосферного резервату. Programul Phare-Credo. – Editura Echim, 2000. – 91 s.

3. Борейко В.Е. История заповедного дела в Украине. Киевский эколого-культурный центр, К., 2002. – 272 с.

4. Грищенко Ю.М. Основи заповідної справи: Навч. Посібник. Рівне: РДТУ, 2000. – 239 с.

5. Державний стандарт позашкільної освіти еколого-натуралістичного профілю. Проект. - Київ, 2002. – 38 с.

6. Ковальчук А.А. Заповідна справа: науково-довідкове видання. Ужгород: підприємство „Ліра”, 2002. – 312 с.

7. Кожевников Г.А. Как вести научную работу в заповедниках // Охрана природы. – 1928. - № 2. – С. 12-19.

8. Концепція екологічної освіти. Проект. Київ, 2002.- 32 с.

9. Стеценко М.П., Попович С.Ю. Транскордонні природно-заповідні території і перспективи створення в Україні. // В: «Развитие системы межгосударственных особо охраняемых природных территорий». Киев, 1996 - С.93-97.

10. Стойко С.М. Екологічне обґрунтування організації на Розточчі Польсько-Українського біосферного резервату та програма його діяльності. // В: “Лісівничі дослідження на Україні”. Львів, 1996. - С.178-184.

11. Филонов К.П., Нухимовская Ю.Д. Летопись природы в заповедниках СССР. Методическое пособие. – М.: Наука, 1985. – 142 с.

12. Biosphere Reserves on Borders. – Warsaw: National UNESCO-MAB Commitee of Poland, 2000. – 133 p.

13. Breymeyer A., Bural M., Stojko S. e.a.. The East Carpathians biosphere reserve Poland/Slovakia/Ukraina. Warsaw,1999. – 62 p.

14. Davey A.G. National System Planning for Protected areas. / World Commission on Protected Areas, Best Practice Protected Area Guidelines Series No. 1 (Series Editor: Adrian Phillips). – IUCN – The World Conservation Union, 1998. – 71 p.

15. Denisiuk Z., Stoyko S. Ekologyczne podstawy stworzenia reserwatow biosfery na pograniczu Polski i Ukrainy. // Chronmy przyrode ojczysta, 2000, No 1. – S. 18-36.

1. Transboundary Protected Areas for Peace and Cooperation. – IUCN, 2001. – 111 p.
2. Perspectives on ecological networks / Edited by: P.Nowicki, G.Bennett, D.Middleton, S.Rientjes, R.Wolters. – European Centre for Nature Conservation publications series on Man and Nature, vol.1 August 1996, Arnhem. – 187 p.

Web-сторінки в INTERNET, що подають інформацію з заповідної справи:

https://www.rada.gov.ua/laws/ - сторінка законодавства України.

https://www.menr.gov.ua/ - сторінка Міністерства екології та природних ресурсів України.

https://unesco.org.ua/ - сторінка Національної комісії України у справах ЮНЕСКО

https://www.coe.int/ - сторінка Ради Європи.

https://www.nature.coe.int/ - сторінка Центру Naturopa при Раді Європи.

https://unesco.org/mab - сторінка Програми ЮНЕСКО „Людина і біосфера”, в рамках якої створена Світова мережа біосферних резерватів

https://www.unesco.org/mab/BRs/BRlist.shtml - Список біосферних заповідників (резерватів), занесених до мережі програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера».

https://www.ecnc.nl/doc/lynx/ - сторінка Всеєвропейської екомережі на сайті Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття

https://www/panda/org/ - сторінка Міжнародного фонду охорони природи (WWF International)

https://whc.unesco.org/heritage.htm - сторінка Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Париж, 1972 р.)