Русский романтизм первой четверти XIX века

План.

Творчество В.А. Жуковского

Русский романтизм первой четверти XIX века.

Лекция № 2

Динаміка конфлікту: стадії розвитку, трансформація різних типів конфлікту.

Структура конфлікту: учасники конфлікту, умови перебігу, конфліктна ситуація, поведінка в конфлікті.

Стадії (етапи) конфлікту:

1. Виникнення конфліктної ситуації.

2. Усвідомлення ситуації як конфліктної хоча би однією із сторін.

3. Стадія конфліктної поведінки або взаємодії.

4. Стадія вирішення конфлікту.

Способи управління конфліктом (способи поведінки в конфлікті)

· Ухилення від конфліктної взаємодії.

· Згладжування конфлікту. Реалізація принципу кота Леопольда “Давайте жити дружно!»

· Боротьба за перемогу в конфлікті.

· Компроміс.

· Співробітництво - базується на впевненості сторін конфлікту в тому, що розбіжності в поглядах є закономірними, і сторони визнають право кожного на особисту думку та готові зрозуміти один одного, що дає можливість аналізувати причини розбіжностей і знайти прийнятний для всіх вихід.

Методика вирішення конфлікту:

1. “Зняти маски” (ревнивця, егоїста, диктатора, заздрісника, агресора тощо) і “стати самим собою”.

2. Виявити і усвідомити справжню причину конфлікту.

3. Відмовитися від принципу “перемога за будь-яку ціну”. В конфліктах не перемагають, їх улагоджують.

4. Знайти декілька можливих варіантів вирішення конфлікту.

5. Оцінити варіанти і вибрати кращий.

6. Переконати іншу сторону конфлікту у тому, що даний варіант є найоптимальнішим (“говорити, щоб нас почули”, уміти “слухати” іншу сторону).

7. Усвідомлювати й оберігати цінність взаємовідносин.

Важливим аспектом поведінки в конфліктних ситуаціях і вирішення конфлікту психологія вважає асертивність особистості. В психологічній літературі відсутнє чітке визначення цього поняття. Асертивність ми можемо визначити як “неконфліктна поведінка”, “уміння вирішувати конфлікти”, поведінка людини (включаючи конфліктні ситуації) на основі таких якостей: 1) повага до себе, почуття власної гідності, чесність, протидія маніпуляції; 2) повага до інших, дружелюбність, визнання права інших на власну точку зору, позицію, невикористання відносно інших маніпулятивних технологій; 3) використання при вирішенні конфліктних ситуацій принципу співробітництва.

Динаміка конфлікту - послідовна зміна стадій і етапів, які характеризують процес розгортання конфлікту від виникнення конфліктної ситуації до вирішення конфлікту.

(1783-1852)

1. Русский романтизм первой четверти XIX века. Типология романтизма.

2. Субъективно-лирический романтизм. Творчество В.А. Жуковского.

3. Формирование жанра романтической элегии («Вечер», «Славянка» и др.).

4. Художественный мир ранних баллад Жуковского («Людмила», «Светлана»). Национальное своеобразие героинь. Жанрово-стилевое своеобразие поздних баллад.

Типология романтизма.

Известный литературовед нашего времени Кулешов В.И. выделяет пять разновидностей романтизма.

· Субъективно-лирический: В.А. Жуковский, К.Н. Батюшков.

· Гражданский: К.Ф. Рылеев, А.А. Бестужев-Марлинский,

А.И. Одоевский.

· «Байронический»: А.С. Пушкин, М.Ю. Лермонтов, И.И. Козлов. Философский: Д.В. Веневитинов, В.Ф. Одоевский.

· Народно-исторический: М.Н. Загоскин, И.И. Лажечников.

· Славянофильский: А.С. Хомяков, И.В. Киреевский, П.В. Киреевский,

К.С. Аксаков, И.С. Аксаков.

1. Русский романтизм имел те же исторические предпосылки, что и романтизм западноевропейский: известные разочарования в результатах Французской революции, в просветительском движении XVIII века, провозглашавших свободу от гнета, всеобщее равенство и братство.

2. Романтизм отстаивал самодовлеющее значение личности, духовную ее эмансипацию, свободу. Руссо, с его учением о «естественном человеке», был духовным отцом европейского романтизма; Романтизм утверждал культ природы, чувств и естественного человека. Востребованным оказывается образ «благородного дикаря», вооруженного «народной мудростью» и неиспорченного цивилизацией. В России хорошо знали идеи Руссо. За творчеством Шатобриана, этого нового литературного кумира, внимательно следили в карамзинском «Вестнике Европы» в самом начале XIX века. Романтик Жуковский никогда не мог начисто отмежеваться от сентиментализма, но, несомненно, в главных своих интересах он был романтиком.

3. Существенным толчком для формирования романтических настроений оказалась освободительная борьба против Наполеона, пробуждение русского национального самосознания, патриотическое воодушевление.

Многие идеи романтики этого направления черпали в трудах Гердера, доказывавшего, что душа каждого народа выражается в его песнях. Отсюда интерес романтиков к фольклору, истории и этнографии.

4.. Философский, народно-исторический и славянофильский романтизм в России был реакцией не только на политику Священного союза, но и реакцией на поражение декабристов. Этот романтизм чуждался «политики », искал цельное, органическое мировоззрение, находя его в «философии тожества» раннего Шеллинга и в народно-патриотическом движении 1612 и 1812 годов, в идеализированном патриархальном укладе допетровской Руси.

5. Между различными видами русского романтизма не было непреодолимых преград. Обособленным были лишь гражданский романтизм декабристов. Все они имели аналоги в европейском романтизме, хотя отличались глубоко национальным своеобразием.

В русском романтизме появляется

· свобода от классических условностей;

· создается баллада, романтическая драма;

· новое представление о сущности и значении поэзии, которая признается самостоятельной сферой жизни, выразительницей высших, идеальных стремлений человека.

Между принципами сентиментализма и романтизма много общего, но вместе с тем, главный интерес художников, представляющих изображение души, внутреннего мира человека, имел различное художественное воплощение.

Сентиментализм	Романтизм
Сентименталистский герой живет среди окружающего мира, но смотрит на него через «розовые очки» своей чувствительности, претендует на некоторую исключительность своего собственного духовного мира, сострадательности, активности, являющейся упреком обыденной пошлости окружающей среды.	Романтический герой идет дальше: «В душе своей я создал мир иной / И образцов иных существованье» (Лермонтов). У него разрыв с окружающей средой, бунтарский протест против нее. Мера субъективности тут может быть различной. · «Мир иной» – как выдуманный, фантастический мир, с титаническими страстями и стремлениями, или · как мир старины, народной мудрости, неиспорченной цивилизации.