Класифікація ендогенних режимів материків

Підсумовуючи наявні дані, можна виділити наступні класи материкових ендогенних режимів:

- клас геосинклінальних режимів;

- клас платформних режимів;

- клас орогенних режимів;

- клас рифтовых режимів;

- клас режимів магматичної активізації платформ;

- клас режимів окраїн материків.

Клас геосинклінальних режимів підрозділяється на наступні режими евгеосинклінальний, міогеосинклінальний, парагеосинклінальний та серединнихмасивів.

Співвідношення між эвгеосинклінальним, міогеосинклінальним і парагеосинклінальними режимами таке, що в цій послідовності тектонічні, магматичні та метаморфічні процеси слабшають. Режими евгеосинклінальний та і міогеосинклінальний іноді поєднуються в ортогеосинклінальный режим, в той час як парагеосинклінальний режим розглядається як проміжний між геосинклінальними та платформними режимами. Режим серединних масивів займає відокремлене місце, хоча іноді він близький до парагеосинклинального режиму або режиму молодих платформ.

Клас платформних режимів розділяється на режими молодих і древніхплатформ. Останній є найбільш спокійним материковим режимом. Отже, евгеосинклінальний режим та режим древньої платформи перебувають на різних полюсах інтенсивності ендогенних процесів: перший характеризується найбільшою активністю ендогенних процесів, другий – найбільш спокійним їх розвитком.

Серед орогенных режимів виділяють епігеосинклінальний, тобто той що наступає після геосинклінального режиму, та епіплатформний, що представляє собою результат орогенной активізації платформи.

Клас рифтовых режимів не підрозділений на окремі режими.

Клас режимів магматичної активізації платформ включає досить різноманітні прояви ефузивної та інтрузивної діяльності на територіях, які перед цим були платформами. В цьому класі можна виділити платобазальтовый режим та режим центральнихінтрузій і трубоквибуху. Відміни між ними можна трактувати, як різниця в ступені та характері проникності земної кори.

Клас режимів материкових окраїн підрозділяється на режими окраїн атлантичного та тихоокеанського типів.

Особливості різних ендогенних режимів, у своєму розвитку підпорядковуються деякому ритму, який визначається загальними ендогенними циклами. Головне тектонічне вираження ендогенного циклу полягає в тому, що на початку циклу переважають опускання земної кори, тоді як наприкінці циклу панують підняття.

Після ряду докембрийских циклів, які слабко досліджені (за винятком останнього – байкальського), відбулося декілька фанерозойских циклів: у палеозої – каледонский (нижньопалеозойский) та герцинский (середньо-верхнепалеозойский). У мезозої – кайнозої виділяють або один альпійський цикл, або два – мезозойський (кіммерійський) і кайнозойский (тихоокеанський) цикли.

Розвиток процесів, що складають геосинклінальні режими з їхніми стадіями звичайно укладаються в рамки ендогенного циклу. Однак іноді розвиток геосинкліналі охоплює два ендогенних цикли. Прикладом «наскрізного» розвитку є Уральська геосинкліналь, що розвивалася з кінця ордовика до кінця палеозою. Таким же виключенням є Канадські Кордильєри, де розвиток геосинкліналі починається в протерозої й закінчується в мезозойському ендогенному циклі. Геосинкліналі різних циклів, а також ті з них, які «дозрівають» протягом двох або більше циклів, розвиваються за подібною схемою, проходячи ті ж самі стадії. Це дозволяє встановлювати деякі загальні закономірності розвитку геосинклінальних режимів, справедливі для геосинкліналей будь-якого віку і будь-якої тривалої історії розвитку. Але ж з цього не робиться висновок, що між геосинкліналями різного віку та різного місця розташування відсутні індивідуальні розходження. Вони існують, але крізь них завжди проявлена принципово єдина схема розвитку.