Сутність податків та їх класифікація

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. В історії розвитку суспільства жодна держава не могла обійтись без податків, оскільки для виконання своїх функцій по задоволенню потреб суспільства вона потребує певну суму коштів, які зможуть бути зібрані тільки через податки.

За своєю економічною суттю податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загально-державного фонду коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій. Вони виступають одним із головних інструментів в руках держави у здійсненні економічної та соціальної політики, а вирішення цих завдань прямо залежить від обсягів надходжень податкових платежів. Фінансові відносини, що відображають податки, являють собою обов”язкові та за юридичною формою індивідуальні безвідплатні платежі фізичних та юридичних осіб, впроваджені державою з визначенням їх розмірів, порядку, та строків сплати до бюджетів різних рівнів або до державних цільових фондів. Податки виражають обов”язок всіх юридичних та фізичних осіб, що отримують доходи, брати участь у формуванні державних фінансових ресурсів. Вони становлять приблизно 80-95% дохідної частини державного бюджету.

У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відображають платежі, - це плата(збір), відрахування (збори) та податок (збір).

Плата (збір) передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Її розмір залежить від розміру ресурсів, які використовуються платником, а надходження плати визначаються державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втрачає право власності на них, то вона втрачає й ці доходи. Прикладом плати є: плата за землю; збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього середовища; рентні платежі; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; державне мито. Значною мірою частина цих платежів має відшкодувальний характер, оскільки вони є платою за отримання дозволу на певні види діяльності, а також платою за послуги, які надаються державою. Платник у відповідь на внесену ним плату державі отримує відповідні дії держави, наприклад видача торговельного патенту.

Відрахування (збори) передбачають цільове призначення платежів. Використання цих коштів може бути повним або частковим за призначенням. Наприклад, часткове цільове призначення має збір за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету, оскільки кошти сплачуються до державного бюджету, в загальній сумі якого це цільове призначення втрачається. Прикладом повного цільового призначення коштів є відрахування (збори) до державних цільових фондів. Використання цих коштів не за цільовим призначенням заборонено. Розмір відрахувань (зборів) встановлюється законодавством в процентах до певних показників. Так, наприклад, відрахування (збір) на обов”язкове соціальне страхування, на обов»язкове державне пенсійне страхування проводиться у відсотках до Фонду оплати праці. Відповідно до проведення відрахувань платник одержує певні права. Так, наприклад, за здійсене платником відрахування на обов»язкове державне соціальне страхування він отримує право на відповідні соціальні послуги.

Податки (збори) не мають цільового призначення і встановлюються для утримання державних структур та для фінансового забезпечення виконання ним функцій держави – управління, оборони, соціальної та економічної. Податки передбачають наявність встановленого законодавчим шляхом об”єкту оподаткування. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, які має плата, ні повного або часткового конкретного цільового призначення, яке мають відрахування. Слід зазначити, що плата та відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним та фізичним особам, то податки – це пріоритет держави, і тому вони надходять тільки до бюджету.

Суспільне призначеня податків проявляється в тих функціях, які вони виконують. Податкам властиві дві основні функції – фіскальна та економічна. Суть фіскальної функції полягає в тому, що з її допомогою держава акумулює частину національного доходу, формуючи при цьому державні грошові фонди і створюючи таким чином матеріальні умови для функціонування держави. Економічна функція податків зумовлена тим, що податки як одна з форм перерозподілу національного доходу, значною мірою впливають на процес відтворення, стимулюючи його темпи, посилюючи чи послаблюючи накопичення грошових фондів підприємств, розщирюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення. Формуючи свою податкову політику держава шляхом скорочення або збільшення маси податкових надходжень в державний бюджет, зміни податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти росту господарської активності та створенню сприятливої кон”юнктури на ринку. Фіскальна та економічна функції податків пов”язані одна з одною. Очевидно, що зростання податкових ставок скорочує перспективи розгортання господарської діяльності та зацікавленості у збільшенні доходів, що зумовлює згортання виробництва, надходжень у бюджетні фонди.

До основних елементів податків відносять: 1.Суб”єкт оподаткування або платник податків, зборів та обов”язкових платежів – це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов”язки: сплачувати податки, збори та обов»язкові платежі; нараховувати, утримувати та перераховувати податки збори та обов»язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів. Платник податків може визнаватись суб”єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов”язковими платежами в залежності від дыяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов”язання. Суб”єктом оподаткування може визнаватись і особа, на яку відповідно до податкового законодавства покладено обов”язки щодо нарахування податків, зборів та обов”язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету. Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб”єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов”язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до іншого цільового фонду та хто несе відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу. 2. Об”єкт оподаткування – предмет, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов”язковим платежем, - доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг 3. База оподаткування (оподатковуваний оборот) – це вартісний, фізичний або інший характерний вираз об”єкта оподаткування, законодавчо закріплена частина доходів або майна платника, яка враховується при розрахунку податку, збору та обов”язкового платежу. 4. Одиниця оподаткування – одиниця виміру об”єкта оподаткування. Це, зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв.м.) для податку на землю, одиниця виміру потужності двигуна (кВт) для податку з власників транспортних засобів та самохідних машин та механізмів тощо. 5. Джерело сплати податку, збору та обов”язкового платежу – це дохід платника податку, збору та обов”язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов”язковий платіж. 6. Податкова ставка (норматив) – це законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Податкові ставки (нормативи) можуть встановлюватись єдині для всіх платників або бути диференційованими, коли встановлюється основна ставка (норматив) для всіх платників та понижені або підвищені ставки (нормативи) для окремих платників. При цьому переслідується мета створення або однакових, або різних умов оподаткування для платників податків. В одних випадках єдина ставка податку (нормативу) ставить усіх платників у рівні умови, а диференціація створює одним пільгові, а іншим – більш жорткі умови оподаткування. Встановлення податкових ставок (нормативів) базується на наявному досвіді в оподаткуванні з урахуванням необхідності забезпечити видатки держави. При проведенні розрахунків враховується також і такий фактор, як вплив податку на фінансові ресурси платника. 7. Податкова пільга – податкові пільги можуть бути встановлені шляхом: зменшення бази оподаткування або об”єкту оподаткування; запровадження знижених поадткових ставок; зменшення нарахованих сум податків, зборів та обов”язкових платежів; зменшення нарахових сум податків, зборів та обов”язкових платежів; звільнення від їх сплати окремих категорій платників; надання відстрочення або розстрочення у їх сплаті. 8. Податкова квота – це встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі, ЇЇ величина характеризує допустимий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення доходу платника. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосовується. 9. Строки сплати податків, зборів та обов”язкових платежів встановлюються законодавством з питань оподаткування окремо для кожного з них.

Класифікація податків: (зображено на рис.4.1) За формою оподаткування: Прямі податки встановлюються відносно платників, їх розмір залежить від розміру об”єкта оподаткування, кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.До прямих податків належать всі майнові та прибуткові податки. Встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового навантаження, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки поділяються на особисті та реальні.

Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку). Прикладом особистого податку є податок на доходи фізичних осіб. Реальними податками оподатковується майно фізичних та юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є податок (плата) на землю, платники якого повинні сплачувати його незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо, отримали, та в яких розмірах. Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються доїх ціни, Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці тавари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт, послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

За економічним змістом об”єкта оподаткування: Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб. Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів – землі, води, корисних копалин тощо.

Рис.4.1.Класифікація податків

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні. Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.