Лекція № 2. Основні підходи до вивчення правопорушників

Література: 6, 31, 32, 37, 38, 56, 66, 71, 79

Лекція № 1. Делінквентна поведінка: поняття та основні характеристики.

1. Поняття та види «делінквентної поведінки».

2. Делінквентна поведінка як форма поведінки, що відхиляється від норми.

3. Особливості делінквентної поведінки.

4. Чинники протиправної поведінки неповнолітніх.

1. Поняття та види «делінквентної поведінки».

Делінквентна поведінка - це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного та кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини.

Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, жбурляння з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб тощо).

Правопорушення - це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство.

Злочин - протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень),

Передумовою делінквентної поведінки е важковиховуваність. Термін "важкий учень", "важковиховуваний" характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

З точки зору медичної психологи відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів. В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб:

1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей;

2) особи достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників;

3) люди, що випадково чинять правопорушення;

4) особи, що свідомо порушують правові норми.

2. Делінквентна поведінка як форма поведінки, що відхиляється від норми.

Проблема делинквентного (противоправного, антиобщественного) поведения, является центральной для исследования большинства социальных наук, поскольку общественный порядок играет важную роль в развитии как государства в целом, так и каждого гражданина в отдельности.

В отношении противоправного поведения используются различные подходы и понятийный аппарат. В психологической литературе его чаще всего обозначают как делинквентное поведение. Понятие происходит от латинского — «проступок, провинность». Под этим термином мы будет понимать противоправное поведение личности — действия конкретной личности, отклоняющиеся от установленных в данном обществе и в данное время законов, угрожающие благополучию других людей или социальному порядку и уголовно наказуемые в крайних своих проявлениях. Личность, проявляющая противозаконное поведение, квалифицируется как делинквентная личность (делинквент), а сами действия — деликтами.

Криминальное поведение является утрированной формой делинквентного поведения вообще. В целом делинквентное поведение непосредственно направленно против существующих норм государственной жизни, четко выраженных в правилах (законах) общества.

В специальной литературе рассматриваемый термин используется в различных значениях. А. Е.Личко, введя в практику подростковой психиатрии понятие «делинквентность», ограничил им мелкие антиобщественные действия, не влекущие за собой уголовной ответственности. Это, например, школьные прогулы, приобщенность к асоциальной группе, мелкое хулиганство, издевательство над слабыми, отнимание мелких денег, угон мотоциклов. В. В. Ковалев возражает против такой трактовки делинквентности, указывая, что делинквентное поведение является поведением преступным.

Получивший широкое распространение термин «делинквент» за рубежом по большей части употребляется для обозначения несовершеннолетнего преступника. Так, в материалах ВОЗ делинквент определяется как лицо в возрасте до 18 лет, чье поведений причиняет вред другому индивиду или группе и превышает предел, установленный нормальными социальными группами в данный момент развития общества. По достижении совершеннолетия делинквент автоматически превращается в антисоциалъную личности

В психологической литературе понятие делинквентности скорее связывается с противоправным поведением вообще. Это любое поведение, нарушающее нормы общественного порядка. Данное поведение может иметь форму мелких нарушений нравственно-этических норм, не достигающих уровня преступления. Здесь оно совпадает с асоциальным поведением. Оно также может выражаться в преступных действиях, наказуемых в соответствии с Уголовным кодексом. В этом случае поведение будет криминальным, антисоциальным.

Приведенные виды делинквентного поведения можно рассматривать и как этапы формирования противозаконного поведения, и как относительно независимые его проявления. Многообразие общественных правил порождает большое количество подвидов противоправного поведения. Проблема классификации различных форм делинквентного поведения носит междисциплинарный характер.

В социально-правовом подходе широко используется деление противоправных действий на насильственные и ненасильственна (или корыстные). В рамках клинических исследований представляет интерес компплексная систематика правонарушений В.В.Ковалева, построенная по нескольким осям. На социально-психологической оси антидисциплинарное, антиобщественное, противоправное; на клинико-психопатологической — непатологические и патологические формы; на личностно-динамической — реакции, развитие, состояние.

А.Г.Амбрумова и Л.Я.Жезлова предложили социально-психологическую шкалу правонарушений: антидисциплинарное, антисоциальное, делинквентное — преступное и аутоагрессивное поведение (следует отметить, что данные авторы к делинквентному относят только преступное поведение).

3. Особливості делінквентної поведінки.

Во-первых, это один из наименее определенных видов отклоняющегося поведения личности. Например, круг деяний, признаваемых преступными, различен для разных государств, в разное время. Сами законы неоднозначны, и в силу их несовершенства большая часть взрослого населения может быть подведена под категорию «преступников», например по таким статьям, как уклонение от уплаты налогов или причинение кому-либо физической боли. Аналогично этому, все знают, что лгать нельзя. Но человек, говорящий правду всегда и везде, невзирая на обстоятельства, будет выглядеть более неадекватным, чем тот, кто лжет уместно.

Во-вторых, делинквентное поведение регулируется преимущественно правовыми нормами — законами, нормативными актами, дисциплинарными правилами.

В – третьих, противоправное поведение признается одной из наиболее опасных форм девиаций, поскольку угрожает самим основам социального устройства — общественному порядку.

В – четвертых, такое поведение личности активно осуждался и наказывается в любом обществе. Основной функцией любого государства является создание законов и осуществление контроля за их исполнением, поэтому в отличие от иных видов девиаций, делинквентное поведение регулируется специальными социальными институтами: судами, следственными органами, местами лишения свободы. Наконец, в-пятых, важно то, что противоправное поведение по своей сути означает наличие конфликта между личностью и обществом — между индивидуальными стремлениями и общественными интересами.

4. Чинники протиправної поведінки неповнолітніх.

Умовою виправлення та ресоціалізації підлітка, який скоїв правопорушення, є подолання чинників, що негативно впливають на розвиток його особистості, призвели до формування у нього протиправної поведінки та заважають його соціальній адаптації.

Протиправна поведінка є наслідком неспроможності або небажання окремої людини знайти дозволений юридичними нормами спосіб задоволення власних потреб. Сучасна наука відкидає уявлення про зумовлену природою схильність окремих людей до протиправної поведінки. Причини протиправної поведінки слід шукати в соціальних умовах існування людини і в особистих рисах, що знижують адаптивні можливості людини, насамперед, в її мотиваційній сфері, Ціннісних орієнтаціях, особливостях емоційно-вольової та інтелектуальної сфери. Соціальні проблеми, з одного боку, породжують складні життєві ситуації, при розв'язанні яких людина порушує правові норми, а іншого — впливають на формування особистості людини.

Особистісні ж якості людини ускладнюють оцінку ситуації, не дають їй змоги прийняти адекватне рішення, свідомо управляти своєю поведінкою, протистояти негативному впливові інших осіб.

Серед соціальних чинників правопорушень можна назвати такі:

— загострення соціальних проблем (зниження життєвого рівня

проблеми зайнятості та працевлаштування, забезпечення житлом тощо);

— недосконале законодавство;

— недоліки у роботі правоохоронних органів;

— неефективна робота установ соціально-культурної сфери, обмежені можливості для змістовного проведення дозвілля;

— недоліки виховної роботи в освітніх закладах;

— демонстрація насильства, романтизація кримінального способу життя в програмах 3МІ, в сучасному масовому кінематографі та популярній музиці;

— низький рівень правової, педагогічної культури населення;

— поширення зловживання алкоголем, наркотичними речовинами;

— недостатній рівень соціального захисту населення;

— недоступність соціально-психологічної допомоги широким верствам населення тощо.

Названі чинники так чи інакше впливають на життя всіх людей та призводять до поширення злочинної поведінки як соціального явища-Формуванню протиправної поведінки з боку конкретної дитини, насамперед, сприяють особливості її мікросередовища (сім'ї, навчального закладу, неформальної групи), зокрема такі, як перебування в криміногенному оточенні, виховання в проблемних і кризових сім'ях, відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини у навчально-виховних закладах, негативний вплив асоціальних груп однолітків.

Серед чинників, що пов'язані з сім'єю дитини, і призводять до її соціальної дезадаптації, можна виділити такі:

— безпосереднє залучення дитини до кримінальної діяльності, виховання її у дусі асоціальних цінностей;

— жорстоке поводження з дитиною, вчинення щодо неї насильницьких дій, жорсткі методи виховання;

— недостатня увага з боку батьків до дитини, її виховання, задоволення її потреб, нехтування її інтересами;

— відсутність у сім'ї матеріальних умов для повноцінного розвитку, життєдіяльності та виховання дитини;

— доручення виховання дитини педагогічно некомпетентним особам (наприклад, старшим дітям), а також особам, що мають обмежені можливості щодо педагогічного впливу на дитину (особам похилого віку, сусідам, знайомим тощо);

— перенесення дорослими на дитину агресії, спричиненої якимись іншими проблемами;

— залучення дитини до конфліктів між батьками, конкуренція між ними через дитину, атмосфера емоційного напруження, взаємної неприязні;

— неадекватний стиль виховання та порушення педагогічної позиції батьків у благополучних сім'ях (гіперпротекція, гіпопротекція, емоційне нехтування дитиною тощо);

— неприйняття вікових змін у дитині в підлітковому віці – неврахування батьками вікових потреб підлітка, висування вимог до його поведінки та використання прийомів виховання, що не відповідають підлітковому віку. Наслідком впливу вказаних чинників може бути незадоволеність фізичних і соціальних потреб дитини; формування у дитини асоціальних цінностей і стереотипів делінквентної поведінки, загальна невихованість; педагогічна занедбаність, відставання в фізичному, психічному та культурному розвитку; підвищення загальної тривожності та агресивності дитини, формування комплексу неповноцінності, заниженої самооцінки, невпевненості у собі; низький авторитет батьків для дитини, пошук нею зразків для наслідування поза сім'єю; пошук дитиною захисту та підтримки в компанії однолітків або у сторонніх дорослих; бажання самоствердитись, привернути до себе увагу через ризиковані, зокрема делінквентні, вчинки.

У навчальному закладі та у неформальному спілкуванні до соціальної дезадаптації дитини можуть призвести наступні чинники:

— відсутність індивідуального педагогічного підходу до дитини з боку вчителів;

— навішування на дитину ярликів «важковиховуваної», «невстигаючої», «нездібної» тощо;

— цькування, таврування, нехтування вразливої або відстаючої дитини у групі;

— конфлікти між угрупованнями в школі та міжособистісні конфлікти в шкільному класі;

— безпосереднє залучання до кримінальної діяльності та до вживання алкоголю, наркотиків, токсичних речовин у неформальній групі;

— вплив негативного лідера.

Під впливом цих чинників дитина, з одного боку, втрачає впев­неність у собі, стає більш агресивною і позбавляється можливостей самоствердитися в межах соціальних норм, а з іншого — починає орієнтуватись на асоціальні цінності, залучається до підліткових угруповань, де вона може очікувати на розуміння, захист і підтримку.

Необхідно зауважити, що перебування у негативних мікросоціальних умовах далеко не завжди призводить до вказаних наслідків. Проте це у будь-якому випадку послаблює можливості дитини адаптуватися, задовольнити свої потреби, подолати складні життєві ситуації. Вплив сім'ї, формальної та неформальної групи, здебільшого, не безпосередньо призводить до закріплення у підлітка протиправної поведінки, а негативно позначається на формуванні його особистості.

До особистісних передумов формування протиправної поведінки належать такі особливості темпераменту, пізнавальної та емоційно-вольової сфери дитини, її характеру, світогляду, мотивації та ціннісних орієнтацій, які роблять її чутливою до психотравмуючих ситуацій, зменшують її здатність опиратися негативним соціальним впливам і знаходити правомірні способи подолання труднощів.

Серед таких чинників варто виокремити:

1. Незадоволені потреби. Правопорушення, здебільшого, спрямовуються на задоволення звичайних потреб людини (фізіологічних, потреби у безпеці, належності до групи, у визнанні, самоствердженні, самореалізації тощо). Отже, поштовхом до правопорушення, як пра­вило, є не аномальність потреб, а неспроможність або небажання людини задовольнити звичайні потреби правомірним шляхом.

2. Психофізіологічні порушення. У певної кількості неповнолітніх правопорушників дослідження виявляли залишкові прояви органіч­них уражень центральної нервової системи, що були наслідком уроджених і перенесених ними травм і захворювань. Проте причиною правопорушень, що вчинила дитина, стають не самі психофізіологічні порушення, а нехтування ними у навчанні й вихованні дитини.

3. Дезадаптивні емоційно-вольової якості. До девіантної поведінки призводять емоційно-вольові якості та їх комбінації, що ускладнюють об'єктивну, раціональну оцінку ситуації (запальність, впертість), самостійне прийняття та виконання рішення (нерішучість, нестійкість, несамостійність, конформізм і нонконформізм), передбачають силові засоби розв'язання проблемної ситуації (агресивність, жорстокість). Інколи у підлітків делінквентна поведінка може бути наслідком невдалого бажання позбутися (гіперкомпенсацією) якостей, які вони вважають негативними, наприклад, тривожності, боязкості.

4. Особливості розвитку пізнавальної сфери. Частина підлітків відстає у загальному інтелектуальному розвитку або у розвитку окре­мих пізнавальних процесів, мови, уваги внаслідок перенесених ними травм, захворювань, недоліків виховання. Такі діти часто не справля­ються з навчальними завданнями, мають низьку успішність у навчанні, вони не користуються популярністю серед однокласників, можуть стати жертвами цькування, глузувань. Якщо педагогам не вдасться знайти підхід до таких дітей, використати корекційні методики або до них будуть застосовуватись покарання, у таких дітей зникне бажання вчитися і може закріпитися комплекс неповноцінності, занижена са­мооцінка, репутація нерозумних, бажання самоствердитись або захис­тити себе ризикованими чи делінквентними діями.

5. Педагогічна занедбаність. Якщо дитина не отримала належного піклування та виховання в сім'ї через девіантну поведінку батьків, невиконання ними своїх батьківських обов'язків або через їх педагогічну некомпетентність, вона може відставати від однолітків у фізичному розвитку, розвитку пізнавальних процесів, вольових якостей, культури, не оволодіти базовими знаннями та вміннями, необхідними для успіш­ного навчання, спілкування в колективі, самообслуговуванні тощо. Такі діти страждають від стигматизації, можуть порушувати дисципліну, вчиняти протиправні дії через те, що просто не знають норм або не вміють іншим чином поводитись, задовольняти свої потреби.

6. Стереотипи асоціальної та дезадаптивної поведінки. Деякі підлітки засвоюють стереотипи агресивної, аморальної, делінквентної поведінки, отримуючи позитивне підкріплення (заохочення) після перших, спонтанних спроб таких дій або спостерігаючи за успішною

подібною поведінкою інших.

7. Помилкові, хибні уявлення і переконання. До правопорушень можуть призводити засвоєні підлітком у дитинстві під впливом батьків або однолітків хибні, ірраціональні уявлення, що суперечать реальності, нормам права і моралі, проте поширені у певних групах.

8. Несформованість комунікативних навичок. Деякі підлітки звер­таються до протиправних, насамперед насильницьких, дій, оскільки не вміють позитивно і впевнено розв'язувати окремі ситуації у взаєми­нах з іншими людьми: аргументовано доводити свою думку, досягати взаєморозуміння та конструктивно розв'язувати конфлікти, входити до нового колективу, звертатися за допомогою або відмовлятися від прохань інших людей, протистояти тиску групи, маніпуляціям тощо. Якщо підліток зазнає невдачі в подібних ситуаціях або лише очікує на неї, він може застосувати насильницькі дії для досягнення своєї мети, залякування опонента, для зняття емоційного напруження.

9. Невирішені особистісні проблеми, міжособистісні конфлікти. Внаслідок невирішення таких проблем підліток може скоїти протиправні дії для того, щоб відстояти свої інтереси в конфлікті, самоствердитись у своїх очах та в очах оточуючих, привернути до себе увагу, отримати засоби вирішення цих проблем (наприклад, гроші, престижні предмети), перенести агресію, викликану проблемами, на інших осіб або предмети.

10. Невпевненість у собі, неадекватна самооцінка. Підліток, що має занижену самооцінку, переконаний у своїй некомпетентності та неуспішності, невпевнений у собі, може скоїти правопорушення лише тому, що не вірить у можливість досягнути своєї мети соціально-прийнятним шляхом або хоче таким чином виразити свій протест, подолати дискомфорт, самоствердитись.

11. Екстернальний локус контролю. Локус контролю — схильність людини вбачати причини своїх дій та відповідальність за них у собі або в зовнішніх обставинах. Особи з екстернальним локусом контролю вважають, що те, що з ними відбувається, особливо неприєм­ності, є результатом впливу зовнішніх сил, обставин, дій інших, а вони просто вимушені діяти таким чи іншим чином. Екстернальна позиція підлітка найчастіше призводить до скоєння правопорушення, адже він не вважає себе відповідальним за свої дії.

12. Низький культурний рівень, несформованість соціальне ко­рисних інтересів. Несформованість інтересів і невизначеність пріоритетів особистості може бути фоном для протиправної поведінки підлітків. Якщо дитина не бачить перспектив щодо власного розвитку, вона орієнтується на задоволення швидкоплинних потреб. Якщо у дитини не сформований інтерес до культури, високого мистецтва, пізнання світу, творіння прекрасного тощо, вона прагнутиме отримувати примітивні задоволення, засоби для яких вона може знай­ти за допомогою делінквентної поведінки.

13. Асоціальна спрямованість особистості. У підлітка система ціннісних орієнтацій ще формується і є суперечливою, підліткові уявлення про цінності, як правило, переглядаються в юнацькому віці. Проте частину асоціальних цінностей підліток вже запозичив у батьків або в однолітків, з творів масової культури та ЗМІ. Але по­слідовно асоціальною ціннісна орієнтація у підлітка може бути лише тоді, коли він виховується в асоціальному середовищі.

14. Прояви кризи підліткового віку. Ризик скоєння підлітками правопорушень збільшують психологічні особливості цього віку і типові підліткові поведінкові реакції (емансипації, групування, імітації, компенсації тощо), які впливають на вирішення їх проблем. Названі реакції цілком природні для підліткового віку, але через конфлікти з дорослими та їх невмілі виховні дії можуть стати причиною делінквентних учинків підлітка та призвести до закріплення протиправної поведінки.

Наявність у підлітка названих ознак не обов'язково призводить до протиправної поведінки, проте перебіг кількох із них значно підвищує ризик того, що за несприятливих обставин дитина скоїть правопорушення.

Певні особистісні якості можуть призвести до протиправної поведінки лише за умов асоціальної ціннісної орієнтації. Серед таких якостей можна назвати активність, ініціативність, кмітливість, винахідливість, підприємливість, лідерські якості. Проте ці самі якості можуть стати резервом, ресурсом для ресоціалізації, адже сприятимуть адаптації неповнолітнього. Важливо виявляти і підтримувати ці якості, а також шукати ресурси в мікросередовищі дитини; підтримку з боку батьків, членів розширеної родини підлітка, оточуючих, педагогів, представників громадських організацій тощо.

Микросоциальные факторы, вызывающие делинквентность:

— фрустрация детской потребности в нежной заботе и привязанности со стороны родителей (например, чрезвычайно суровые отец или недостаточно заботливая мать), что в свою очередь вызывает ранние травматические переживания ребенка;

— физическая или психологическая жестокость или культ силы семье (например, чрезмерное или постоянное применение наказаний);

— недостаточное влияние отца (например, при его отсутствии), затрудняющее нормальное развитие морального сознания;

— острая травма (болезнь, смерть родителя, насилие, развод) с фиксацией на травматических обстоятельствах;

— потворствование ребенку в выполнении его желаний; недостаточная требовательность родителей, их неспособность выдвигать последовательно возрастающие требования или добиваться выполнения;

— чрезмерная стимуляция ребенка — слишком интенсивнее любовные ранние отношения к родителям, братьям и сестрам;

— несогласованность требований к ребенку со стороны родителей, вследствие чего у ребенка не возникает четкого понимания норм поведения;

— смена родителей (опекунов);

— хронически выраженные конфликты между родителями (особенно опасна ситуация, когда жестокий отец избивает мать);

— нежелательные личностные особенности родителей (например, сочетание нетребовательного отца и потворствующей матери;

— усвоение ребенком через научение в семье или в группе делинквентных ценностей (явных или скрытых).

Как правило, на первых порах, переживая фрустрацию, ребенок испытывает боль, которая при отсутствии понимания переходит в разочарование и злость. Агрессия привлекает внимание родителей, что само по себе важно для ребенка. Кроме того, используя агрессию, ребенок нередко добивается своих целей, управляя окружающими. Постепенно агрессия и нарушение правил начинают систематически использоваться как способ получения желаемого результата. Делинквентное поведение закрепляется.

Индивидуальные детерминанты противоправного поведения представляют особый интерес для психологического анализа.

Можно говорить о преступлениях, более свойственных женщинам или мужчинам. Такие деликты, как убийство детей, проститу­ция, воровство в магазинах, чаще совершают женщины. Мужчины же чаще угоняют автомобили, учиняют разбои, кражи, наносят телесные повреждения, убивают. Существуют и типично мужские преступления, например изнасилование.

Очевидно, что об антисоциальном поведении (в отличие, например, от агрессивного) имеет смысл говорить лишь по достижении определенного возраста, на наш взгляд, не ранее 6—8 лет, как правило, маленький ребенок не может достаточно осознавать свое поведение, контролировать его и соотносить с социальными нормами. Только в школе ребенок впервые и по-настоящему сталкивается с принципиальными социальными требованиями, и только начиная со школьного возраста от ребенка ожидается строгое следование основным правилам поведения.

Имеют место и «качественные» особенности проявления делинквентного поведения в различном возрасте. Нарушения социального поведения на ранних этапах онтогенеза, вероятно, представляют собой проблемы психического развития ребенка или невротические реакции, носящие преходящий характер. Например, воровство ребенка пяти лет может быть связано с гиперактивностью, невротической потребностью во внимании и любви, реак­цией на утрату близкого человека, задержкой в интеллектуальном развитии, невозможностью получить необходимые питание и вещи.

С момента поступления в школу ситуация принципиально изменяется — начинается этап интенсивной социализации личности в условиях возросших психических возможностей ребенка. С этого и времени определенные действия ребенка действительно можно рассматривать как приближенные к противоправным. В младшем школьном возрасте (6—11 лет) делинквентное поведение может проявляться в следующих формах: мелкое хулиганство, нарушение школьных правил и дисциплины, прогулы уроков, побеги из дома, лживость и воровство. Следует отметить, что социально-экономический кризис способствовал росту делинквентного поведения, в том числе и в детской возрастной группе. Обнищание части населения, распад институтов общественного воспитания, изменение общественных установок — все это неизбежно приводит к тому, что асоциальный ребенок беспризорного вида становится привычным героем городских улиц. Уличное хулиганство младших школьников (кражи, аферы возле телефонных автоматов, вымогательство) сочетается с бродяжничеством, употреблением наркотических веществ и алкоголя. Очевидно, что в подобных случаях детское девиантное поведение закономерно переходит в делинквентное поведение в подростковом и взрослом возрасте.

Противоправные действия в подростковом возрастет— 17 лет являются еще более осознанными и произвольными. Наряду с «привычными» для данного возраста нарушениями, такими, как кражи и хулиганство — у мальчиков, кражи и проституция — у девочек, приобрели широкое распространение новые их формы — торговля наркотиками и оружием, рэкет, сутенерство, мошенничество, нападение на бизнесменов и иностранцев.

В. Н. Кудрявцев считает, что преступная карьера, как правило, начинается с плохой учебы и отчуждения от школы (негативно-враждебного отношения к ней). Затем происходит отчуждение от семьи на фоне семейных проблем и «непедагогических» методов воспитания. Следующим шагом становится вхождение в преступную группировку и совершение преступления. На прохождение этого пути требуется в среднем 2 года. По имеющимся данным 60 % профессиональных преступников (воров и мошенников) начали этот путь в шестнадцатилетнем возрасте.

1. Класифікація осіб, схильних до противоправної поведінки.

2. Класифікація неповнолітніх правопорушників на основі детермінації.

3. Періодизациія підліткового віку за А. Гезеллом.

4. Порівняльна характеристика правопорушників за В. Клайном та Г. Міньковським.