Передмова

М. Харків

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Кафедра кримінального процесу

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Изменение договора

Изменение договора производится только в исключительных случаях, предусмотренных законом. Ст. 451 ГК РФ исходит из того, что по общему правилу при существенном изменении обстоятельств производится не изменение договора, а его расторжение, т.к. изменение договора всегда сопряжено с возложением обязанности его исполнить на заведомо неприемлемых хотя бы для одной из сторон условиях. Изменение договора при существенном изменении обстоятельств (о существенном изменении обстоятельств см. выше) производится только в исключительных случаях, предусмотренных законом, при этом только, если:

а) расторжение договора противоречит общественным интересам;

б) расторжение договора повлечет значительный ущерб для контрагента.

В особенной части Гражданского кодекса право на одностороннее изменение договора предусмотрено в отдельных договорных институтах и связано по общему правилу с нарушением договора одной из сторон. Так, в договоре аренды наймодатель при просрочке внесения нанимателем арендной платы может потребовать взыскания арендной платы вперед за два срока подряд; при продаже товаров ненадлежащего качества покупатель вправе требовать снижения покупной цены.

Харківський національний університет внутрішніх справ

Факультет з підготовки слідчих

Начальник кафедри кримінального процесу

_____________ О.О. Юхно

____________________ 2012 р.

з дисципліни «Досудове слідство в ОВС + М. Практикум зі складання процесуальних документів»

за темою « Особливості досудового слідства щодо неповнолітніх»

Галузь знань – 0304 «Право»

Напрям підготовки – 6.030401 «Правознавство»

Освітньо-кваліфікаційний рівень – «Бакалавр»

_________________________________________________________ (рекомендації Методичної ради ХНУВС) Методичною радою Харківського національного університету внутрішніх справ _______________________ Протокол № _______ (дата, місяць, рік)

_________________________________________________________ (рекомендації Вченої ради ФПФПСД) Вченою радою факультету ________________________________ (назва факультету) ________________________ Протокол № _______ (дата, місяць, рік)

Рецензент:

Степанюк Р.Л. - начальник кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії факультету з підготовки слідчих ХНУВС, кандидат юридичних наук, доцент.

Розробник:

Юхно О.О. - начальник кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих ХНУВС, доктор юридичних наук, доцент.

© Харківський національний університет внутрішніх справ, 2012

План лекції Вступ 1. ЦІЛІ КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ 2. ПОРЯДОК КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ 3. ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗЯСУВАННЮ ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ 3. ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ НЕ ДОСЯГЛИ ВІКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Висновки Література Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квіт. 2012 р. // Голос України. — 2012. — 19 травня (№ 90—91). Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 6. — Ст. 35. Про міліцію: Закон України від 20 груд. 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 4. — Ст. 20. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 21 квіт. 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 6. — Ст. 35. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квіт. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 30. — Ст. 142. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність: постан. Пленуму Верховного Суду України від 27 лют. 2004 р. № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / [упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова]. — К.: Паливода А. В., 2010. — С. 289—295. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх: постан. Пленуму Верховного Суду України від 16 квіт. 2004 р. № 5 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / [упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова]. — К.: Паливода А. В., 2010. — С. 296—303. Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх [Електронний ресурс]: затв. постан. Кабінету Міністрів України від 9 черв. 1997 р. № 565 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 24. — С. 61. — Режим доступу: https://zakon.nau.ua/doc/?uid=1058.1442.0 Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»): прийняті на 96-му пленарному засіданні ООН у 1985 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. — Амстердам-Київ, 1996. Азаров Ю.І. Кримінально-процесуальне право України: [навч. посіб.] / Азаров Ю.І., Заїка С.О., Фатхутдінов В.Г. — К.: Кутеп, 2008. — 430 с. Досудове розслідування кримінальних справ: [навч.-практ. посіб.] / Ю.І. Грошевий, В.В. Вапнярчук, О.В. Капліна, О.Г. Шило; за заг. ред. Ю.М. Грошевого. — Х.: ФІНН, 2009. — 328 с. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: [підруч.] / Є. Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 688 с. Ковітіді О. Окремі проблеми кримінально-правового регулювання звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх / О. Ковітіді // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 3. — С. 96—100. Конвенція про права дитини: ухвалена 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. — 1990. — № 1. — С. 205. Кримінальний процес України: [підруч.] / Удалова Л. Д. — К.: Паливода А.В., 2007. — 352 с. Левендаренко О.О. Досудове розслідування у справах про злочини неповнолітніх (питання кримінально-процесуального доказування): [монографія] / Левендаренко О.О.; МВС України. Донецький юрид. ун-т. Луганський держ. ун-т внутр. справ. — Донецьк, 2007. — 211 с. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: курс лекцій: [навч. посіб.] / Лобойко Л.М. — К.: Істина, 2005. — 456 с. Омельяненко Г. М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми: [навч. посіб.] / Омельяненко Г. М. — К.: Атіка, 2002. — 98 с. Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несовершеннолетних (Эр-Риядские руководящие принципи): приняты и провозглашенны резолюцией 45/112 Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1990 г. // Права человека: сб. междунар. договоров. — Нью-Йорк—Женева, 1994. — Том І: Универсальные договоры. Организация Обьединенных Наций. Смирнов А.В. Уголовный процесс: [учеб. для вузов] / А. В. Смирнов, К. Б. Калиновский; под общ. ред. А.В. Смирнова. — СПб.: Питер, 2004. — 697 с. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність, від 29 серп. 2003 р. // Узагальнення Верховного Суду України судової практики в кримінальних справах / [упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова]. — К.: Паливода А. В., 2010. — С. 28—49. Слінько С.В. Теорія і практика реформування досудового розслідування: Монографія. - X.: РВФ «Арсіс ЛТД», 2011. - 270 с. Шило О. До питання щодо диференціації кримінально-процесуальної форми / О. Шило // Право України. — 2010. — № 9. — С. 180—186. Хабло О.Ю. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (особлива частина) / О.Ю. Хабло, О.С. Степанов, М.П. Климчук та ін. - К, 2012. - 284 с. Юхно О.О. Теоретичні та практичні аспекти застосування нового Кримінального процесуального кодексу України у кримінальному судочинстві / О.О. Юхно // Митна справа. – 2012. - № 4, ч. 2, кн. 2 - С. 320 – 326. ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ ВСТУП Законодавство України передбачає єдиний порядок кримінального провадження. Це логічно витікає із принципу рівності громадян перед законом і судом передбаченому Конституцією України. Разом з тим у зв’язку з існуванням особливих умов, таких як наприклад готовність сторін до компромісу, незначна суспільна небезпека злочину, особливий суб’єкт злочину та ін. процесуальний закон допускає провадження, яке відрізняється від звичайного. В такому випадку мова йде про особливі (диференційовані) порядки провадження. Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає декілька особливих порядків провадження (Розділ VI): Такі форми провадження є особливо важливими для кримінального процесу. Завдяки цим порядкам провадження по-перше створюються додаткові гарантії законності щодо дотримання прав людини під час розслідування злочину, по-друге вони створюють можливість застосувати спрощене провадження, коли злочин не становить великої суспільної небезпеки. Особливої уваги заслуговує кримінальне провадження на підставі угод. Цей інститут є абсолютно новим для кримінального процесу України і практики його застосування немає, але можливості його застосування для ефективного правосуддя в Україні очевидні. Так, наприклад у США в 90 відсотків кримінальних справ обвинувачені визнають свою вину. Приблизно 50 відсотків зізнань – це результат домовленості між обвинувачем і прокурором. Угоди про визнання вини відбуваються тому, що прокурор може «продати» існуючі в ньому сумніви, викликані нестачею доказів, за більш м’який вирок. Причому угоди про визнання вини не є таємною операцією, яка здійснюється в томному кутку. Це цілком визнана й відкрита процедура. У науці кримінального процесу існує дискусія щодо необхідності існування особливого провадження щодо окремих посадових осіб України. Мова йде про народних депутатів, суддів, Президента України та ін. Принцип рівності громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України) передбачає що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Виходячи з цього принципу існування будь-яких особливих проваджень, які надають привілеї або переваги при здійсненні кримінального провадження є неприпустимими. Разом з тим особливий порядок провадження щодо згаданих посадових осіб надає їм додаткові законодавчі гарантії більш ефективно і незалежно здійснювати свою професійну діяльність. Цю проблему повинне вирішити подальше вдосконалення кримінально-процесуального законодавства з урахування норм міжнародного законодавства щодо цього питання. 1. ЦІЛІ КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ Особливості порядку кримінального провадження щодо неповнолітніх обумовлені передусім особливостями суб'єкта кримінального правопорушення. Фізичний, розумовий і психічний розвиток неповнолітніх обумовлює нестійкість їх характеру, незрілість мислення, схильність до наслідування поведінки старших за них і дорослих осіб та інші подібні риси, а також неможливість повною мірою самостійно захищати свої права та законні інтереси. Ураховуючи все це, законодавець встановлює додаткові гарантії, що забезпечують з'ясування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, охорону прав і законних інтересів неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених, осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за його вчинення, а також підвищення виховного впливу такого провадження через створення доброзичливого до дитини середовища і процесу, в межах якого здійснюється кримінальне провадження щодо осіб, молодших вісімнадцяти років. Наявність особливого провадження у справах про злочини неповнолітніх зумовлено необхідністю досягнення таких цілей: 1) кримінологічної,що полягає у запобіганні злочинам неповнолітніх; 2) правових: - встановлення істини у кримінальних справах для правильного, а, отже, і справедливого їх вирішення; - забезпечення належної правової захищеності неповнолітнього обвинуваченого. Складнощі у досягненні цих цілей зумовлено віковими соціально-психологічними рисами неповнолітніх. Найбільшою мірою в ході застосування кримінально-процесуальних норм має бути враховано такі характеристики: незрілість мислення; брак достатнього соціального досвіду; нестабільність психіки; підвищену емоційність; підвищену навіюваність і самонавіюваність; схильність до фантазій. Перераховані характеристики неповнолітніх впливають на те, що урочистість судового процесу в їхніх очах слугує возвеличенню злочину і породжує прагнення до «слави» серед однолітків. Окрім того, під час процесу з участю неповнолітніх їм стають відомими такі сторони злочинної діяльності, від яких цих осіб слід оберігати, аби не перетворити кримінальне провадження на кримінальну «школу». Зазначені обставини зумовлюють особливий порядок провадження у кримінальних справах неповнолітніх. 2. ПОРЯДОК КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ Міжнародно-правовою основою кримінального провадження щодо неповнолітніх є відповідні положення Конвенції про права дитини 1989 р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та інших міжнародно-правових актів з прав людини і судочинства, які націлюють органи досудового розслідування, прокурора і суд на врахування особливостей провадження щодо неповнолітніх. Відповідно до ст. 40 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., ратифікованої постановою ВР України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство, обвинувачується або визнається винною в його порушенні, на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших та при якому враховуються вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві. Загальні особливості кримінального процесу визначено положеннями ч. 4 ст. 14 Міжнародного акта про громадянські і політичні права, згідно з якою «стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихонанню». На підставі вікових соціально-психологічних характеристик неповнолітніх Генеральна Асамблея ООН розробила «Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються підправлення правосуддя щодо неповнолітніх», більше відомі як «Пекінські правила» (1985 р.). Ці Правила передбачають: - створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх; - наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповнолітніх, відповідної кваліфікації; - побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх; - забезпечення конфіденційності, щоб уникнути завдання шкоди неповнолітнім і через непотрібну гласність або шкоду їх репутації тощо. Кримінальний процесуальний кодекс визначає, що кримінальне провадження щодо неповнолітніх здійснюється за загальними правилами, але з урахуванням особливостей передбачених законом. Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається главою 38 КПК.. Для забезпечення виконання завдань кримінального провадження щодо неповнолітніх КПК передбачає необхідність здійснення досудового розслідування слідчим, який уповноважений керівником органу досудового розслідування здійснювати провадження щодо неповнолітніх, тобто спеціалізується на цій категорії проваджень. Такому слідчому доручається здійснення досудового розслідування і щодо кількох осіб, якщо хоча б одна з них була неповнолітньою на момент вчинення кримінального правопорушення і відповідно до ст. 494 КПК встановлено неможливість виділення провадження щодо неповнолітнього в окреме кримінальне провадження. Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 484 КПК, слідчий, спеціально уповноважений на здійснення досудового розслідування щодо неповнолітніх, здійснюватиме провадження і тоді, коли на початок розслідування особа, яка вчинила кримінальне правопорушення неповнолітньою, вже досягла повноліття, тобто 18 років. Прокурор, слідчий суддя, суддя, які здійснюють провадження щодо неповнолітнього, також повинні мати необхідні знання особливостей такого провадження з тим, щоб, як і слідчий, здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим і психологічним особливостям, вживати всіх можливих заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього, зокрема: - винесення розпорядження про роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) і дорослих та інших співучасників вчинення кримінального правопорушення (ст. 8 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 р.); - винесення постанови (ухвали) про забезпечення безпеки неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) (ст. 2 ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.); - оберігання неповнолітнього від негативного впливу на нього з боку інших осіб під час здійснення слідчим одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їх показаннях (ч. 9 ст. 224 КПК); - забезпечення участі у допиті неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого законного представника, педагога чи психолога, а в разі необхідності – лікаря (ст. 491 КПК). У кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуся у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, участь захисника є обов'язковою з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою (п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК). Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 14 ЗУ від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу» такі особи є суб'єктами права на безоплатну правову допомогу. Тому, якщо для захисту неповнолітнього не було залучено (запрошено) захисника, то відповідно до частин 2 і 3 ст. 49 КПК слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя чи суд остановляє ухвалу, якою доручає Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні. Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката є обов'язковою для негайного виконання. Під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов’язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього. Батьки або інші законні представники неповнолітнього беруть участь у кримінальному провадженні за участю неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого. Законні представники викликаються в судове засідання. Їхнє неприбуття не зупиняє судового провадження, крім випадків, коли суд визнає необхідною їх участь. Вони перебувають у залі судового засідання протягом усього судового провадження, а в разі необхідності можуть бути допитані як свідки. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною ініціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих процесуальних чи судових дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника. Неповнолітній підозрюваний, обвинувачений повідомляється або викликається слідчим, прокурором чи судом через його батьків або інших законних представників. Інший порядок допускається лише в разі, якщо це зумовлюється обставинами, встановленими під час кримінального провадження. Допит неповнолітнього підозрюваного здійснюється згідно з загальними правилами, у присутності захисника. У випадку, коли неповнолітній не досяг шістнадцяти років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при його допиті за рішенням слідчого, прокурора або за клопотанням захисника забезпечуються участь педагога, психолога або законного представника. До початку допиту педагогу, психологу або законному представнику роз’яснюється їхнє право за дозволом ставити запитання неповнолітньому підозрюваному. За наявності підстав, передбачених законом, до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, передбаченим законом. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно сповіщаються його батьки чи особи, які їх замінюють. До неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених, крім загальних запобіжних заходів, може застосовуватися передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі – передача їх під нагляд адміністрації цієї установи. Передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи полягає у взятті на себе будь-ким із зазначених осіб або представником адміністрації дитячої установи письмового зобов’язання забезпечити прибуття неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого до слідчого, прокурора, суду, а також його належну поведінку. Передання під нагляд батьків та інших осіб можлива лише за їхньої на це згоди та згоди неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого. Особа, яка взяла зобов’язання про нагляд, має право відмовитися від подальшого виконання цього зобов’язання, заздалегідь про це повідомивши. До передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під нагляд суд зобов’язаний зібрати відомості про особу батьків, опікунів або піклувальників, їхні стосунки з неповнолітнім і впевнитися в тому, що вони можуть належно здійснювати нагляд за неповнолітнім. При відібранні зобов’язання про взяття під нагляд батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи попереджаються про характер підозри, обвинувачення неповнолітньому і про їхню відповідальність у разі порушення взятого на себе зобов’язання. При порушенні цього зобов’язання на батьків, опікунів і піклувальників накладається грошове стягнення в розмірі від 2 до 5 розмірів мінімальної заробітної плати. Питання передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи розглядається за клопотанням прокурора за правилами обрання запобіжного заходу або за клопотанням сторони захисту під час розгляду питання про обрання запобіжного заходу. Якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з’ясована можливість виділення в окреме цього кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування. Під час судового розгляду суд, вислухавши думку прокурора, захисника і законного представника неповнолітнього обвинуваченого, має право своєю ухвалою видалити його із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього. Після повернення неповнолітнього обвинуваченого головуючий знайомить його з результатами дослідження обставин, проведеного у його відсутності, і надає йому можливість поставити запитання особам, які були допитані у його відсутності. Про час і місце судового розгляду за участю неповнолітнього обвинуваченого суд повідомляє відповідну службу у справах дітей та кримінальну міліцію у справах дітей. Суд має право також викликати в судове засідання представників цих установ. Представники служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей мають право заявляти клопотання, ставити запитання неповнолітньому обвинуваченому, його законному представнику, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати думку з приводу найбільш доцільних заходів щодо обвинуваченого з метою його перевиховання. Якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду. Клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру може бути складене і надіслане до суду за умови, що неповнолітній обвинувачений та його законний представник проти цього не заперечують. Під час судового розгляду суд може прийняти рішення про застосування до неповнолітнього обвинуваченого одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. 3. ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗЯСУВАННЮ ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ Під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми з’ясовуються наступні обставини: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання (ст. 91 КПК) Крім обставин, передбачених ст. 91 КПК у кримінальному провадження щодо неповнолітніх також з’ясовуються: 1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними; 2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння; 3) умови життя та виховання неповнолітнього; 4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення. У разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза. Для з’ясування рівня розвитку, інших соціально-психологічних рис особи неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, які необхідно враховувати при призначенні покарання і обранні заходу виховного характеру, може бути призначена психологічна експертиза. При дослідженні умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого належить з’ясувати: 1) склад сім'ї неповнолітнього, обстановку в ній, взаємини між дорослими членами сім'ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповнолітнього, форми контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім’ї; 2) обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, де навчається або працює неповнолітній, його ставлення до навчання чи роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність виховних заходів, які раніше застосовувалися до нього; 3) зв’язки і поведінку неповнолітнього поза домом, навчальним закладом та роботою. 4. ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ НЕ ДОСЯГЛИ ВІКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, провадиться внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими КПК. Під час досудового розслідування проводяться необхідні процесуальні дії для з’ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння та особи неповнолітнього. Участь захисника у кримінальному провадженні є обов’язковою. У випадку наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, вона може бути поміщена в приймальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за клопотання прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Слідчий суддя, суд зобов’язані відмовити у поміщенні особи в приймальник-розподільник для дітей, якщо прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені ч. 1ст. 177 КПК, а саме 1) переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду, або 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, або 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, або 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, або 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, та що жоден із більш м’яких заходів не може запобігти цьому. Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до тридцяти днів. Питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей вирішується в порядку, передбаченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно. У випадку відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому цим Кодексом. Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з'явилися або були викликані в судове засідання, згідно із загальними правилами цього Кодексу. Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні. Під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння; 2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння; 3) чи слід застосовувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме. При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на кримінальну міліцію у справах дітей покладається обов’язок доставити неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена в порядку, передбаченому законом. Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути достроково звільнений від примусового заходу виховного характеру в порядку, передбаченому цим Кодексом. Ухвала суду може бути постановлена за наслідками клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. При розгляді клопотання суд з’ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру. Висновки Законодавець здійснив вагомий крок до захисту прав дітей в кримінальному процесі. Так, передбачається, що з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років. Крім того, допомога захисника згідно ст.120 нового КПК надається за рахунок коштів Державного бюджету України і є безоплатною для підозрюваного, обвинуваченого. У разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов’язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування. Якщо обвинуваченим є неповнолітній слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини. До неповнолітньої особи не може бути застосований привід свідка. Все це є додатковими гарантіями захисту прав неповнолітніх в кримінальному процесі. Прийнятий КПК передбачив особливу процедуру допиту неповнолітніх та малолітніх осіб. При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. До початку допиту особам роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання. Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день. Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання. Новелою нового КПК є допит малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування). Безсумнівно позитивним моментом є розширення системи запобіжних заходів не пов’язаних з триманням під вартою та більш детальне врегулювання обрання цих заходів. Новий КПК України передбачає скасування інституту підписки про невиїзд та визначає наступні запобіжні заходи: 1)особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Крім цих запобіжних заходів до неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи. Передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи полягає у взятті на себе будь-ким із зазначених осіб або представником адміністрації дитячої установи письмового зобов’язання забезпечити прибуття неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а також його належну поведінку. Передання під нагляд батьків та інших осіб можливе лише за їхньої на це згоди та згоди неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого. Особа, яка взяла зобов’язання про нагляд, має право відмовитися від подальшого виконання цього зобов’язання, заздалегідь про це повідомивши.