Релігійно-міфологічна антропософія

Література:

1. Агацци Э. Человек как предмет философии // Вопросы философии. – 1989. - №2.

2. Брюнинг В. Философская антропология // Западная философия (итоги тысячелетия). – Екатеринбург, 1997.

3. Григорьян Б.Т. Философская антропология. – М., 1982.

4. Ортега-иГасет Х. Человек и люди // Избранные труды. – М., 1997.

5. Проблема человека в западной философии / Сост. П.С.Гуревич. – М., 1988.

6. Рикер П. Человек как предмет философии // Вопросы философии. – 1989. - №2.

7. Тейяр де Шарден. Феномен человека. – М., 1987.

8. Тойнби А.Дж. Постижение истории. – М., 1991.

9. Фрейд З. Психология бессознательного. – М., 1989.

10. Шелер М. Положение человека в космосе // избранные произведения. – М., 1994.

11. Элиаде М. Священне и мирское. – М., 1984.

12. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991.

У міфологічній свідомості поява і розвиток людини нерозривно пов’язані з генезою космосу, з природою, невід’ємною частиною якої вона себе вважала. Основні уявлення людей міфологічного світогляду про їхні витоки, як і витоки живого взагалі, пов’язані з тотемічними символами (наприклад, чуринга – видовжені пласкі камінці із зображенням тотемічних пращурів).

До ХІХ ст. у європейській думці панівною була теїстична антропологічна концепція. Згідно з нею людина є актом божественного творіння. Класичну релігійну модель появи людини подано в Біблії у книзі Буття: в кінці першої глави та на початку другої. Біблія дає синтез антропології (походження людини) і християнської антропології (вчення про людину як єдність тіла, душі та духу). У біблійній оповіді про походження людини чітко розмежовані сфера природного або космічного (генеалогія людини виводиться з неорганічного світу), біологічного (людина з’являється слідом за вищими представниками тваринного світу і підпорядкована біологічним законам тваринного буття) і духовного (Бог створив людину “душею живою”, як і все живе, але людина не лише жива душа, вона є образом і подобою Бога, а тому є не лише тіло і душа, а й дух).

Натуралістична (наукова антропософія.)

На сьогодні немає єдиної наукової теорії походження людини. Найпоширенішою є еволюційна концепція, з утвердженням якої в ХІХ ст. почалося інтенсивне наукове осмислення антропогенезу.

Еволюційний процес, як правило, поділяють на три стадії.

1. Космічна еволюція. Розпочалася приблизно 10 млрд. років тому. За цей час Космос і уся Сонячна система змінювалися, створюючи умови для зародження життя. Утвердженню такого різновиду еволюції сприяли досягнення шотландського вченого-геолога Джеймса Геттона та французького вченого-астронома, математика, фізика П’єра Симона де Лапласа. Геттон сформулював теорію еволюції геологічних формацій Землі, показавши її геологічну історію як повторення циклів руйнування одних континентів та виникнення інших, через вияв схожості сучасних і давніх геологічних процесів. Симон де Лаплас запропонував свою космогонічну гіпотезу походження Сонячної системи.

2. Біологічна еволюція. Розпочалася приблизно 3-4 млрд. років тому. Зумовила існування нині на Землі щонайменше двох мільйонів біологічних видів, одним з яких є людина. У дослідженні цього процесу велика заслуга французького природодослідника Жана Батиста Ламарка. Він створив достатньо цілісну концепцію еволюції живої природи. Згідно з нею види тварин і рослин постійно змінюються, ускладнюються в своїй організації під дією зовнішніх чинників і своєрідного прагнення всіх організмів до вдосконалення. Він проголосив принцип еволюції загальним законом природи, але так в не з’ясував її причин. Зробив це відомий англійський вчений Чарльз Роберт Дарвін (“Походження видів шляхом природного відбору”). Він показав, що еволюція в органічному світі здійснюється під впливом 3-х основних чинників: мінливості, спадковості та природного відбору. Мінливість є основою утворення нових ознак у будові та функціях організмів. Спадковість закріплює ці ознаки та особливості. У процесі природного відбору в боротьбі за виживання зникають організми, які не здатні пристосуватися до нових умов існування. Завдяки цьому єдиному процесу організми в результаті еволюції нагромаджують все нові пристосувальні ознаки, що і зумовлює появу нових видів.

3. Культурна еволюція. Розпочалася 2-3 млрд. років потому. В її процесі з’явилася людина. Теорія природного походження Дарвіна не могла розкрити сутність культурної еволюції, оскільки виключала такі моменти, як якісна відмінність розуму людини від тварини, роль праці в антропогенезу та вплив соціального фактора на цей процес.

Для розуміння природи культурної еволюції суттєве значення має мутаційна теорія еволюції голландського вченого Хуго де Фріза. Згідно з нею нові види виникають стрибкоподібно в результаті великих одиничних мутацій у генному спадковому апараті. Така ідея розвитку життя набула розвитку й в сальтаціоністських концепціях, представника яких, спираючись на найновіші досягнення молекулярної біології, біології розвитку та інших наук, надають вирішального значення в еволюції випадковим явищам, зокрема глобальним катастрофам.

Такі точки зору добре узгоджуються з теорією самоорганізації систем. В її основу покладено принцип самоорганізації як рушійної сили розвитку будь-яких відкритих систем, що обмінюються із середовищем речовиною та енергією.

У космічній еволюційній концепції Тейяра де Шардена антропогенез розглядається в контексті космогенезу – постійні взаємодії двох якісно відмінних світових енергій: механічної та психічної. Перша зумовлює розширення, друга – концентрацію. В процесі космогенезу відбувається зростання психічного через його концентрацію і примноження форм його вияву. На думку Т. де Шардена, у Всесвіті діють фізичні константи (стала сильних і слабких взаємодій, стала Планка, граничність швидкості світла тощо), які в комплексі зумовлюють його наявний стан, який уможливив появу людини.

Заслугою вченого є те, що він у межах еволюційної концепції, яка має загалом нелінійний характер, обґрунтував єдність біологічної та соціальної природи людини. Т. де Шарден вибудував такий ланцюг еволюції людини: австралопітек – пітекантроп – синантроп – homo sapiens. Сучасні досягнення природознавства доповнили цей ланцюг.

Антропогенез не слід розглядати як єдиний, чітко означений лінійний процес. По-перше, у процесі еволюції постійно виникали нові розгалуження, більшість яких досить швидко зникала, а по-друге, у кожний період часу існувало багато паралельних еволюційних ліній, що походили від спільного нащадка. Нарешті, походження людини пов’язане із зародженням життя на Землі, що лишається поки що таємницею. Тому розглянуті точки зору є лише гіпотезами. Існує гіпотеза й про космічне походження людини. Згідно з нею земна людина є продуктом “селекційної діяльності” на Землі вищої цивілізації; еволюційний процес живого у земних умовах неодноразово коригували штучно.