Спектрофлуориметрия

Утилітарне – те, що призначене для споживання, те, що викликається нагальною необхідністю. Утилітарне – це необхідність забезпечення життя. Але людина ще здатна творити за законами краси. Тобто наряду з цінностями людського існування вона створює потреби, які не пов’язані із споживанням, і які відіграють велику роль в формуванні її духовного розвитку. Найбільша свобода людини проявляється в безкорисливому відношенні.

Форми організації суспільного буття

Суспільство є системною сукупністю індивідів, які, взаємодіючи, перебувають у певних зв’язках і стосунках, забезпечуючи свою життєдіяльність. Ці взаємовідносини можуть бути досить широкого спектру та змісту: демографічного, політичного, світоглядного тощо, відповідно до чого формуються й певні об’єднання людей, різного рівня загальності – “соціальні спільності”.

Соціальна спільність – реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є самостійним суб’єктом соціальної дії.

Досить важливою і суттєвою різновидністю соціальних спільнот є соціальні групи – основна структурна одиниця суспільства, його “субкомпонент”.

Соціальна група – обмежена в розмірах спільність людей, виокремлених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у межах історично визначеного суспільства.

Залежно від компактності зв’язків і кількості учасників у соціальних групах прийнято виділяти внутрішні утворення: за розміром – мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі); за соціальним статусом – формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні); за безпосередністю зв’язків – реальні (контактні) та умовні тощо.

Матеріальне та духовне виробництво. Утилітарне та безкорисливе.

Матеріальне виробництво ­ виробництво предметів споживання, знарядь. Воно є первинним та провідним. Історія людства – є історією розвитку матеріального виробництва. Матеріальне виробництво відбувається ззовні. Усе, що до нього відноситься, є виявом необхідності, а отже, й несвободи.

Свобода має місце лише у сфері Духа. Духовне – це все, що не служить утилітарному вжитку й задовольняє соціальну формулу людини (знання, релігія, мистецтво). Духовне виробництво – є вторинним., воно є покажчиком культури й рівня суспільства. Матеріальне й духовне виробництва мають діалектичну єдність, їх взаємодія складає прогрес суспільства в цілому.

Діяльність та потреби. Види діяльності й потреб, предмет діяльності.

Діяльність є проявом активності. Діяльність – відношення суб’єкт-об’єкт або суб’єкт-суб’єкт.

Серед видів діяльності виділяють: перетворювана, пізнавальна, ціннісно-орієнтаційна, комунікативна. Усі види діяльності працюють як цілісна система, забезпечуючи поступальний розвиток суспільства.

Але будь-яка діяльність можлива лише при наявності потреби.

Потреба – вимога організму до зовнішнього середовища для забезпечення своєї цілісності та функціонування.

Потреби встановлюють людину на діяльність на рівні несвідомого. Потреби є змістовною стороною соціалізації людини, показником включеності людини в суспільство, її здатності виробляти й привласнювати ті чи інші предмети. Процес виготовлення продуктів відповідно до потреб є опредмечування. Потреби є основним рушієм виробництва.

Потреби є матеріальні та духовні.

Матеріальні потреби – вираз й форма пристосування людей до умов їхнього матеріального життя. Вони виражають рівень матеріального виробництва суспільства. Матеріальне виробництво – це необхідність для людини і суспільства.

Духовні потреби – потреби, які виражають рівень духовності й можуть бути використані і в інших історичних умовах.

Матеріальні й духовні потреби діалектично пов’язані незворотнім зв’язком. Предмет діяльності завжди виражається потребою. Речовинний предмет може бути й духовним (наприклад, предмети, що складають скарбницю світової культури).

Перетворювальна діяльність людини: практика і теорія.

Труд характеризується взаємодією людини з природою. Труд - це цілеспрямована знарядійна діяльність людини щодо перетворення природи й самої себе.

Практика – поняття більш широке, яке характеризується універсальністю та виявляється через родовий характер життєдіяльності людини. Практика – цілеспрямована предметна діяльність людини щодо перетворення світу.

До практики відноситься пізнавальна, художня, творча види діяльності, матеріальне виробництво, економічні, політичні структури, соціальні інститути. Практика перетворює предмети природи в предмети людського споживання, діє в єдності з теорією, дає підстави для виникнення нових теорій та базується на них.

Мова теорії – це мова узагальнень. Теорія – форма систематизованих, здебільшого істинних, вірогідних наукових знань про цілісне уявлення закономірностей і сутності об’єкта. Теорія є підсумком процесів пізнання й прогнозів, тобто містить гіпотетичність. Істинність теорії перевіряється практикою.

Пізнавальна діяльність людини. Проблема істини та її критеріїв. Істина й правдивість.

Знанням називається відображення в людині суттєвих рис та сторін предметів й явищ, об’єктивної дійсності. Мета науки полягає в одержанні істини.

Істина – знання, які відповідають своєму предмету. Якщо знання відображає суть предмету, то це є істина.

Істина буває двох видів: відносна й абсолютна..

Істина завжди відносна, оскільки повністю знати предмет дослідження неможливо. Відносна істина – досягненні знання, абсолютна – ідеал, якого не можна досягнути.

Істина завжди об’єктивна й одна, це знання, яке не піддається змінам.

Правда – знання, частина якого не піддається перепровірці.

Істина завжди конкретна (те, що є істинним по відношенню до одного предмету, неістинне – до іншого).

Істина й заблудження. Істина – таке знання, яке не відповідає предмету пізнання, але приймається за істину. Заблудження є результатом пошуку істини.

Ціннісно-орієнтаційна діяльність людини. Цінності та їх різновиди.

Цінності – суспільні визначення матеріальних і духовних об’єктів, які виражають їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства. Цінність – все те, що задовольняє потреби люди й забезпечує її цілісність.

Існують наступні види цінностей:

· матеріальні;

· духовні.

Людина оцінює предмети й речі поза свідомістю, через призму цінностей. Оцінка – процес конкретного відношення до предмету, усвідомлення його ваги й значимості від інших предметів.

Комунікативна діяльність.

Комунікативна діяльність характеризує взаємовідношення суб’єкта й охоплює всі інші види діяльності. Завжди має місце очікування обміну інформацією. Спілкування має прямий та практичний інтерес.

Існує декілька рівнів спілкування: фізичний, психічний, матеріальний, духовний тощо.

Суб’єктом комунікації може виступати людина, група людей або суспільство в цілому. Існує такий вид спілкування як дистанційне спілкування, яке здійснюється за допомогою штучних мов, Інтернету або засобів масової комунікації.

Репродуктивна та продуктивна діяльність. Поняття творчість (креативність).

Репродуктивна діяльність – діяльність, яка спрямована на просте повторення (в цілому саме ця діяльність відповідає характеру діяльності кожної людини).

Продуктивна діяльність – характеризується поширеністю, саме вона виокремила людину із тваринного світу.

Творчість охоплює усі шари життя людини і суспільства. У формуванні творчого потенціалу особистості важливу роль відіграє рівень духовної культури суспільства, в якому вона живе та працює.

Рис.5. Блок-схема двухлучевого спектрофотометра

И - источник света (ксеноновая лампа, лазер); М - монохроматор (монохроматор состоит из дисперсионных призм и дифракционных решеток); К₁ и К₂ - кюветы с контрольным и исследуемым растворами; О - Обтюратор (затвор) - сектор с двумя вырезами, в которых пучок расщепляется попеременно на два пучка света, один вначале поступает в 1-ую кювету, а затем во вторую (до 50 сигналов/с), попеременно их регистрирует ФЭУ и после усиления и преобразования в АЦП их подают в ПЭВМ, где обрабатывает отношение сигнала и вычеркивает спектральный состав излучения или разностный спектр.

Двухлучевой спектрофотометр измеряет спектры более стабильно, чем однолучевые.