Розробив

ЗАТВЕРДЖУЮ

Суб’єкти звернення до Європейського суду з прав людини 2. Порядок подання скарги до Європейського суду з прав людини 3. Порядок розгляду справ у Європейському суді з прав людини 4. Виконання рішень Європейського суду з прав людини

Література

1. Буроменский М.В. Обращение в Европейский суд по правам человека: практика Суда и особенности украинского законодательства / Харьковская правозащитная группа. – Х.: Фолио, 2000.

2. Даниленко Г.М. Международная защита прав человека. Вводный курс: Учебное пособие. М.: Юристъ, 2000.

3. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 р. / Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11. Офіційний переклад. – К.: Міністерство юстиції України; Українська правнича фундація, 2002.

4. Європейський суд з прав людини: Організація, діяльність, процес / За ред. В.В. Лутковської. – К., 2005.

5. Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - N 30. - ст. 260.

6. Конвенция о защите прав человека и основных свобод (Рим, 4 ноября 1950 года) с протоколами.

7. Лукьянцев Г.Е. Европейские стандарты в области прав человека: теория и практика функционирования Европейской системы защиты прав человека и основных свобод. – М.: Звенья, 2000.

8. Паліюк В.П. Міжнародні судові установи і захист прав людини та основних свобод: Навч.-практ. посібник. -Миколаїв: Атол, 2006.-

9. Туманов В.А. Европейский суд по правам человека. Очерк организации и деятельности. – М.: НОРМА, 2001.

10. Шреплер Х.А. Международные организации: Справочник / Пер. с нем. С.А. Тюпаева. М.: Межд. отнош., 1995.

11. Энтин М.Л. Международные гарантии прав человека: опыт Совета Европы. М.: МНИМП, 1997.

Питання для самостійної підготовки:

Завідувач кафедри кримінально-

правових дисциплін ФПМК

______________ В. Б. Харченко

(підпис)

___________________________

(дата, місяць, рік)

лекція

з дисципліни

ЕКОНОМІЧНІ ЗЛОЧИНИ

Тема: Кримінально-правова характеристика злочинів в сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України.

Галузь знань 0304 ПРАВО

Напрям підготовки (спеціальність) 6.030401 ПРАВОЗНАВСТВО

Спеціалізація КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА

Освітньо-кваліфікаційний рівень БАКАЛАВР

Форма навчання ДЕННА, ЗАОЧНА

доцент кафедри, к.е.н.,__________ М.М.Дудін

Харків, 2013

Тема: Кримінально–правова характеристика злочинів в сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України.

Навчальні та виховні цілі: сформувати цілісне уявлення про злочини в сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України, а також сформувати у студентів вміння здійснювати кваліфікацію зазначених злочинів та відмежувати їх від інших складів злочинів.

Час 2 години

Навчальні питання (згідно навчального плану):

1. Кримінально-правова характеристика виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК).

2. Контрабанда (ст. 201 КК).

3. Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204 КК).

4. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів: характеристика об'єктивних та суб'єктивних ознак (ст. 212 КК).

Література:

1. Байрактар Д. Проблеми кримінальної відповідальності за порушення порядку реєстрації випуску цінних паперів // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №5 – С. 94 – 96. Брич Л.П, Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні. – К.: Атіка, 2000. – 288 с.

2. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарчої діяльності: кримінально – правова характеристика. Монографія. - К., 2003.

3. Стодкін О. Кримінальна відповідальність за умисне відхилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів // Економіка, фінанси, право. - 2001.- №11 - С. 27 – 30.

4. Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8.10.04 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 48

5. Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 12.04.96 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Х.: Одіссей, 2000. – С. 155¾159.

Текст лекції

1. Кримінально-правова характеристика виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК).

Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері грошового обігу - кредитно-грошової системи України, а також інших країн у разі підробки їх валюти. Відповідно до Міжнародної конвенції від 20 квітня 1929 р. щодо боротьби з підробкою грошових знаків, ратифікованою Урядом СРСР 3 травня 1931 р., держави-учасниці встановили відповідальність за підроблення не тільки власних грошей, а й тих, що знаходяться в обороті цих державвищезазначених предметів слід розглядати як різновид зберігання.

Придбання — це отримання підробленої національної валюти та інших предметів злочину будь-яким способом, наприклад, купівля, отримання в обмін на інші товари, в рахунок сплати боргу, в дар тощо.

Під перевезенням слід розуміти будь-які дії з переміщення підробленої національної валюти України та інших предметів злочину незалежно від способу транспортування і місця зберігання.

Пересилання — це переміщення тих самих предметів за умови, що транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад, у вигляді поштових або багажних відправлень.

Ввезення в Україну передбачає переміщення через митний кордон України предметів злочину.

Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну визнаються закінченим злочином з моменту вчинення цих дій.

Збут підробленої національної валюти України та інших предметів злочину означає випуск їх в оборот шляхом оплати куплених товарів, розміну, дарування, надання позики, пред'явлення чека або облігації до оплати тощо. Збут може вчинятися не тільки підроблювачем, а і його співучасниками та особами, які знали про наявність фальшивки, у тому числі й ті, які випадково отримали її і після виявлення вирішили позбутися. Збут визнається закінченим злочином з моменту прийняття будь-ким хоча б одиничної фальшив­ки як справжнього грошового знака, державного цінного паперу чи білета державної лотереї. Отримання фальшивих грошей від іншої особи для збуту (без участі в їх виготовленні) утворить готування до збуту.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєдна­ний з метою збуту вказаних вище предметів.

Відсутність такої мети виключає кримінальну відповідальність.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Відповідно до зазначеної Міжнародної конвенції 1929 р. іноземні громадяни підлягають кримінальній відповідальності за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення злочину, навіть якщо вони вчинили його за кордоном, проти грошової системи будь-якої з держав— учасниць конвенції.

Частина 2 ст. 199 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі. Великий розмір, відповідно до примітки до ст. 199, має місце, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 3 ст. 199 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі. Особливо великий розмір, відповідно до примітки до ст. 199, має місце, якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян.