Особливості процесуальної діагностики в груповій психокорекції

Література

Основна література

1. Берн Э. Групповая психокоррекция. – М.: Академический Проект, 2001. – С. 17-93.

2. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 259-278.

3. Кэррел С. Групповая психотерапия подростков. – СПб.: Питер, 2002. – 224 с.

4. Фопель К. Психологические группы: Рабочие материалы для ведущего: Практическое пособие. – М.: Генезис, 2000. – 256 с.

5. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 8-33.

6. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004. – С. 30-75.

Додаткова література

7. Кораблина Е.П., Акиндинова И.А., Баканова А.А., Родина А.М. Искусство исцеления души: Этюды о психологической помощи: Пособие для практических психологов / Под ред. Е. П. Кораблиной. – СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И. Герцена; Изд-во «Союз», 2001. – С. 90-164.

8. Кори Дж., Кори М., Колланэн П., Рассел Дж.М. Техники групповой психотерапии. – СПб.: Питер, 2001. – 320 с.

9. Методы эффективной психокоррекции: Хрестоматия / Сост. К.В. Сельченок. – Мн.: Харвест, 1999. – С. 437-474.

10. Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – С. 126-203, 244-266.

11. Хлєбнікова Т.М. Ділова гра як метод активного навчання педагога: Навчально-методичний посібник для викладачів, слухачів ІПО, директорів шкіл, керівників РУО. – Х.: Вид. група «Основа», 2003. – С. 7-69.

12. Шоттенлоэр Г. Рисунок и образ в гештальттерапии. Пер. с нем. / СПб.: «Издательство Пирожкова», 2001. – С. 132-213.

13. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – С.14-111.

Процесуальна психодіагностика означає здатність психолога розпізнавати в процесі групової корекції індивідуально-психологічні відмітні риси особистості. Це – симультанне злиття в практиці психодіагностичного та психокорекційного процесів, їхню багаторівневість і динамічність.

Особливості процесуальної психодіагностики залежать від ступеня ригідності захисних тенденцій індивіда, від його психологічної готовності до навчання й мотиваційної сили та орієнтації на само зміни, на оновлення свого способу життя, бачення довколишнього світу.

Такий підхід передбачає розвиток психодіагностичних здібностей клієнта й навичок самопізнання.

Здійснення процесуальної психодіагностики не спирається з самого початку на конкретні припущення та кліше (класифікації рис характеру, типу особистості, що зумовлювали б спрощеність пізнання й підготовку індивіда під якусь наперед задану рамку, штамп).

Учасники АСПН виробляють уважність до будь-яких проявів психіки, особливо до матеріалізованих дій, до розуміння того, що немає „другосортної” поведінкової продукції. Залучення учасників АСПН до самопізнання відбувається неявно, „неспеціально”, а навчальний ефект відбувається на латентному рівні. Важливим є прийняття групових принципів роботи усіма учасниками, а не дотримання їх лише керівником.

Вибудова психодіагностичних гіпотез відбувається поступово на фоні постійної їх перевірки й уточнення. Інколи припущення в групі дають і психокорекційний ефект, підвищують сенситивність у напрямі прогресивних само змін.

Процесуальна діагностика в АСПН будується на максимальному наближенні до внутрішньої феноменології суб’єкта, до його бачення себе й оточуючих, до його розуміння проблем і несвідомих переживань труднощів спілкування.

Висновки завжди відносні, і ми не прагнемо дати завершену картину особистості на даний момент.