Історія виникнення і технічні принципи телебачення

Електронний інструментарій тележурналіста

Технічні і технологічні аспекти роботи сучасного телебаченням. Кольорове, кабельне, супутникове, Інтернет-ТБ і цифрове телебачення. Стандарти і системи ТБ. Фінансування

Історія виникнення і технічні принципи телебачення

Лекція 5

Техніка сучасного телебачення

Телебачення — один з найперспективніших глобалізаційних видів ЗМІ і найбільших технічних винаходів в історії людства. Його зародження, становлення і розвиток були пов'язані з необхідністю передачі повідомлень і зображень на відстані у вигляді електронних сигналів. Перші спроби створення такої апаратури були зроблені після винаходу телеграфу. А власне сам винахід телевізора розпочався з фототелеграфії.

Роль ТБ у впливі на масову свідомість важко переоцінити, оскільки практично в кожному будинку, кожній квартирі є телевізор, який є найбільш доступним способом зв'язку із зовнішнім світом і засобом отримання оперативної інформації. ТБ доносить до людини не тільки звук, текст, зображення, але і створює ефект присутності, особистого спілкування з кожним окремо, психологічне відчуття співучасті глядача до подій.

У нашій країні телебачення здобуло особливий статус. При його сприйнятті вже склалися певні стереотипи правдивості і беззастережної довіри до нього. Все це «запускає» при сприйнятті телевізійної інформації відомий механізм сугестії (навіювання), коли інформація не піддається сумніву.
Разом з тим сучасне телебачення активно використовує прийоми нейролінгвістичного програмування; технологічну систему інструментарію агітаційно-пропагандистського впливу (зняття захисту, зміщення акцентів, приєднання до майбутнього, «пробна куля», розтягнутість у часі, зміна масштабів, моделювання довіри, перенесення зовнішніх характеристик у внутрішні переконання, символізація); спеціальні телевізійні технології, в основі яких лежать теорії інтерактивного компонента масового переконання Е. Роджерса, когнітивного навіювання А. Бека, теорія стереотипу Р. Шенка тощо.

Всі ці технології покликані забезпечити ТБ такі специфічні функції:

1)формування пріоритетів громадської думки;

2)перемикання громадської думки з одного аспекту на інший;

3)введення в громадську думку нових тем і ситуацій;

4)організація підтримки політичних та економічних ініціатив;

5)здійснення контрпропагандистських інформаційних дій.

З технічної точки зору в основі телевізійної передачі лежать три фізичних процеси: 1)перетворення світлової енергії в електричні сигнали радіопередача, 2)прийом (запис) електричних сигналів та 3)перетворення останніх у світлові імпульси на екрані телевізора.

І всі три вказані проблеми були теоретично вирішені наприкінці ХІХ століття нашими вітчизняними вченими. Так, професор Московського університету О. Г. Столєтов в 1888-1890 рр. встановив закономірності фотоефекту, що дозволило здійснити перетворення світлової енергії в електричні сигнали. Винахідник радіо Олександр Попов відкрив в 1895г. бездротовий телеграф, а роботи професора Санкт-Петербурзького технологічного інституту Б. Л. Розінга дозволили здійснити перетворення електричних сигналів у світлові імпульси.

Отримання телевізійного сигналу базується на скануванні зображення від оптичної системи телевізійних камер й перетворення коливань світлового потоку в електричний сигнал. Результатом сканування є одновимірний сигнал, що розбивається на кадри й рядки. Послідовність рядків і кадрів можна записувати на носій інформації або, в традиційному ефірному телебаченні, подавати до передавачів, де низькочастотний телевізійний сигнал зазвичай модулює високочастотні коливання, які випромінюються в простір за допомогою антен. Змодульований високочастотний сигнал збуджує коливання в антенах приймальних пристроїв і від антен надходить до телевізора, де сигнал демодулюється, в ньому виділяються кадри й рядки, і, зрештою. Він відображається на екранах.

Разом з радіомовленням телебачення є одним з наймасовіших ЗМІ, засобом освіти, політичного і культурного виховання людства, а також одним з основних засобів зв'язку, широко використовуваним у наукових дослідженнях при спостереженні об'єктів на віддалі. Ця здатність телебачення широко використовується в техніці, промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим.

Телеба́чення (від грец. τῆλε — далеко) — загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов’язані з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі.

Телебаченням називають також виробництво аудіовізуальних програм та передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їхнього поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження.

На ранніх стадіях розвитку, телебачення використовувало поєднання оптичних, механічних та електронних технологій для отримання, передачі та відображення візуальних зображень. Системи телебачення від кінця 1920-х років до сучасних систем використовують тільки оптичні і електронні технології. Однак, знання, отримані при роботі з електромеханічними системами, мали вирішальне значення в розвитку повністю електронного телебачення.

Принципові основи телебачення були закладені португальським ученим А. Пайва (1878) і російським ученим П.І. Бахметьєвим (1880), котрий назвав його «електричним телефотографом». Вони, незалежно один від одного, висунули принцип перетворення елементів зображення в електричних сигнали з подальшою передачею і зворотним перетворенням в пункті прийому.

У 1880 році був закладений головний принцип телебачення: «Швидке сканування елемента послідовно, покадрово, порядково». Даний постулат був введений в обіг В.Є. Сойером і М. Лебланом, перший був французом, а другий - американцем.

Перші зображення, передані з використанням електрики, були відправлені давніми механічними факсами, у ​​тому числі пантелеграфами, опрацьованими в кінці ХІХ століття. Концепція передачі за допомогою електрики рухомих телевізійних зображень вперше з'явилася в 1878 році, невдовзі після винаходу телефону, як телефоноскоп. Думка, що коли-небудь світло можна буде передати з допомогою мідних дротів як звуки, у той час, була витвором уяви авторів наукової фантастики.

Ідея використати сканування для передачі зображень була фактично впроваджена в практику в 1881 році в пантелеграфах, за допомогою маятникоподібного механізму сканування. З цього часу сканування, у тій чи іншій формі, використовується майже в кожній технології передачі зображення, включаючи сучасні телевізори. Це — концепція "растеризації", тобто процес перетворення візуального образу в потік електричних імпульсів.

У 1884 році німець Пауль Ґотліб Ніпков запатентував першу електромеханічну систему телебачення, яка використовувала сканувальний диск, що обертався, переміщаючи спіральні ряди отворів, через які здійснювалась растеризація. Отвори були розташовані в рівних кутових інтервалах, кожен оберт диска дозволяв світлу проникати через кожний отвір на світлочутливий селеновий сенсор, який виробляв електричні імпульси. Коли зображення фокусувалося на обертовому диску, кожна дірка здійснювала горизонтальний "зріз" всього зображення.

Винахід Ніпкова не використовувався у практиці аж до розвитку технології лампових підсилювачів. Пристрій використовувався лише для передачі на півтонових зображень, представлених рівновіддаленими точками різного розміру по телеграфних або телефонних лініях. Пізніше в конструкціях використовували рухомий дзеркальний барабанний сканер для зняття зображення та електронно-променеві трубки, як пристрій відображення. Але передавання рухомих зображень, як і раніше, не було можливим через погану чутливість селенових датчиків.

У 1907 році російський вчений Борис Розінг став першим винахідником, який використав електронно-променеві трубки в приймальнику експериментальної системи телебачення. Для передачі простих геометричних форм до цих трубок він використав дзеркальний барабанний сканер.

Використовуючи диск Ніпкова, шотландський винахідник ДжонуЛоґі Берд в Лондоні в 1925 році продемонстрував передачу зображення рухомого силуету і рухомого монохроматичного зображення в 1926 році. Сканувальний диск Берда з подвійною спіраллю лінз давав зображення з розділювальною здатнстю 30 ліній, достатньою, щоб розгледіти обличчя людини. Це демонстрація вважається днем народження телебачення.

Примітно, що в 1927 році Берд також винайшов першу у світі систему відеозапису "відеофон" (англ. Phonovision).

У 1926 році угорський інженер Кальман Тіганий розробив телевізійну систему, яка використовувала повністю електронні елементи сканування і відображення, використовуючи принцип «накопичення заряду" в сканері (камері).

У 1927 році російський винахідник Лев Термен розробив телевізійну систему з дзеркальним барабанним сканером, яка давала зображення з розділювальною здатністю 100 рядків з переплетенням (100i).

У тому ж 1927 році Герберт Івс передавав рухомі зображення зняті диском з 50 отворами з частотою 16 кадрів на хвилину кабелем з Вашингтона до Нью-Йорка і по радіо з Уіппані, Нью-Джерсі. Івс використовував екрани розміром 60 на 75 см. Суб'єктом трансляції був Герберт Гувер, тоді міністр торгівлі, пізніше президент США. Журналісти могли бачити Гувера і розмовляти з ним.

Тоді ж Філл Фарнсуорт зробив першу у світі діючу телевізійну систему з електронними як скануванням, так і пристроєм відображення. Цю систему він вперше продемонстрував для преси 1 вересня 1928 року.

У 1936 році Олімпійські ігри в Берліні передавалися кабелем до телевізійних станцій в Берліні і Лейпцигу, де публіка могла подивитися ігри наживо.

У 1935 році німецька фірма Fernseh AG і американська фірма Farnsworth Television, яка належала Філо Фарнсворту підписали угоду про обмін патентами і технологіями, щоб прискорити розвиток телевізійних передавачів і станцій у своїх країнах.

Регулярне телебачення з'явилося в Німеччині 1935 року. Націонал-соціалістичне телебачення проіснувало з березня 1935-го до вересня 1944-го. Його сигнал приймали біля 700 телевізійних апаратів по всій Німеччині.

2 листопада 1936 BBC розпочало передачі першого у світі публічного регулярного телебачення високої чіткості з вікторіанського Александр-палас на півночі Лондона. У зв'язку з цим, BBC стверджує, що є батьківщиною телебачення у сучасному розумінні.

У 1938р. вперше у світі на TБ з'явилася кольорова картинка (завдяки знову ж таки Д. Берду). Хоча перша технологічна розробка щодо кольорового телебачення була завершена в США в роки другої світової війни: на приймальній стороні перед кінескопом з великою швидкістю обертався диск зі світлофільтрами. При цьому зображення виходило занадто малого розміру, та й приймати його не можна було на звичайному телевізорі. Ці проблеми були усунені тільки до 1953 р., одна з електронних систем була обрана в якості стандартної для США. Вона відома як НТСЦ (NTSC) за назвою Національного комітету телевізійних систем.

Ще одна етапна дата для ТБ: у 1983р. розпочато випуск першого LCD-телевізора компанією «CASIO». Дебют першого робочого плазмового дисплея «IBM».

В Україні у 30-х роках працювали короткометрові механічні телепередавачі в Одесі, Києві й Харкові, з 1932р. вони транслювали німі телефільми, з 1934 — зі звуковим супроводом.

Перші телевізійні передачі з використанням електронної системи з високою чіткістю зображення розпочато 1951 у Харкові (у Москві з 1946) групою радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка.

З кінця 1951 діє перший телецентр у Києві. З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 — між Києвом й іншими містами СРСР. З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові передачі, а з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми. З 1978 всі передачі центральної програми з Москви стають кольоровими.

В 1996 році 21 листопада встановлено Всесвітнім днем телебачення на честь дати проведення першого Всесвітнього телевізійного форуму в Організації Об'єднаних Націй.

Телебачення було винайдене в 20-их роках ХХ століття поступово стало звичним в оселях людей та в різних галузях діяльності, служачи для передачі інформації, розваг, реклами, моніторингу. З винаходом лезерних дисків та інших компактних засобів запису й відтворення зображень, телевізори використовуються не тільки для прийому телепередач, а й для перегляду записаної інформації. З винаходом Інтернету з'явилося й розвивається Інтернет-телебаченння.

До речі, термін «телебачення» (грец. tele - вдалину, далеко + лат. Visio - бачення) першим ввів у вживання російський військовий інженер Костянтин Перскі в 1900 р., але він прижився не відразу і з'явився на Заході лише в 1909 р.

2) Технічні і технологічні аспекти роботи сучасного телебаченням. Аналогове, кабельне, супутникове, Інтернет-ТБ і цифрове телебачення. Стандарти і системи ТБ. Фінансування

У телебаченні, як і в радіо, є передавальна сторона, що посилає інформацію, і є приймальна сторона, яка цю інформацію доносить до кінцевого адресата. У телевізійній системі роль передавальної сторони відіграє телевізійна камера. Об'єктив камери створює зображення, а електронна система перетворює його в послідовність електричних імпульсів (сигналів). Приймальною стороною послуговується телевізор. У ньому електричні сигнали, що надходять від телекамери, перетворюються на видиме зображення. Сигнали від телекамери до телеприймачів можуть передаватися 2-ма шляхами: або з допомогою кабельної телевізійної мережі, або — радіохвиль.

Кабельне телебачення нині часто використовується з виробничою метою на великих підприємствах. З кожним роком розширюється його мережа та у побуті мешканців наших міст і селищ. Дистанційні системи охорони і спостереження теж утворюють кабельну мережу. Їх телевізори - монітори (від лат. Monitor - «нагадує») передбачені лише для роботи зі «своїми» камерами.

У разі передачі сигналів по ефіру ми маємо справу з системою телевізійного широкомовлення. У ній сигнал від телекамери надходить на потужний передавач, з'єднаний з передавальною антеною телецентру. Дальність передачі, тобто відстань від передавальної антени телецентру до антени телевізора, залежить від особливостей поширення радіохвиль. У телевізійному мовленні вживаються радіочастоти, що лежать в діапазоні ультракоротких хвиль (УКВ). Перемикаючи телевізор з 1-го каналу на інший, переходять з однієї частоти (хвилі) на іншу. Телеприймач в цьому сенсі не що інше, як радіоприймач, який приймає радіосигнали. Чим більший номер телевізійного каналу, тим вище його радіочастота і відповідно коротша довжина хвилі. У УКХ-діапазоні 1-й канал має найнижчу частоту, а 12-й - найвищу.

Для телебачення цих каналів в метровому діапазоні виявилося замало. Тому знадобилося освоєння дециметрових хвиль, які мають діапазон до 60 каналу включно. Ви знаєте, що зараз засновується багато нових телекомпаній. Надати кожній з них канал стає все більш складним завданням. Проблему почали вирішувати за допомогою мереж кабельного телебачення та супутникових систем безпосереднього мовлення. Нині міста Європи буквально обвішані прийомними супутниковими антенами. З 1990р. наземна мережа телебачення скоротилася, є прогноз, що до 2015 р. приймати наземне мовлення буде всього 8% телевізорів. Однак на орбіті не вистачає місця для розміщення нових супутників через можливі перешкод між супутниковими мережами.

Дефіцит каналів, а також необхідність використання антени, відсутність мобільного прийому, обмеженість в трансляції програм — все це спонукає шукати інші способи телемовлення. Найефективнішим з них є цифрове телебачення.

Телебачення сьогодні стоїть перед новим революційним стрибком - переходом не просто до цифрового, коли виділяється супутниковими і наземними системами спектр використовується більш ефективно завдяки застосуванню методу стиснення сигналу. Цифровий відеосигнал піддається компресії, що дозволяє передати через супутник або по кабельному каналу замість однієї телевізійної програми до десяти цифрових. При цьому на телеекрані досягається дуже висока чіткість зображення. Навіть кабельна мережа стане багатопрограмного і почне передавати величезні масиви інформації.
Деякі країни заявили про намір повністю відмовитися від аналогового телебачення. Так, в Німеччині перехід до цифрового мовлення відбувся у 2008 - 2010 рр.. Одна з перших цифрових телевізійних передач сталася тут 26 червня 1996 на гоночній трасі. У той день йшла пряма трансляція з світових автоперегонів «Формули 1» в цифровому форматі.
До останнього часу, щоб одночасно передати декілька програм телебачення (а попутно і величезний потік телефонних повідомлень) використовували в основному коаксіальні, радіорелейні і супутникові лінія зв'язку. Тіснота в ефірі, різноманітні перешкоди, необхідність через кожні п'ять кілометрів коаксіального кабелю створювати регенераційні ділянки вимагали створення нової системи передачі інформації. Так народилися лінії, в яких світлові, кварцові (до речі, дешеві) жили замінили мідні, а електрокабель поступився місцем світловоду.

Волоконно-оптична система зв'язку органічно вписується в систему мультимедіа - об'єднання з допомогою комп'ютера в єдиний комплекс зорової і звукової інформації дозволяє нині забезпечувати діалоговий (інтерактивний) режим роботи, при цьому оптичний диск CD-ROM здатний зберігати об'єм інформації, еквівалентний 50 томам формату енциклопедії.

Ультракороткі радіохвилі поширюються прямолінійно, як промінь світла. Тому, щоб радіосигнал був «видний» здалеку, щоглу з передавальною антеною намагаються робити якомога вище. Приміром, вежа Останкінського телецентру в Москві висотою понад 540 м забезпечує зону впевненого прийому на відстані 120 - 130 км. Останкінська телевежа вступила у дію 24 жовтня 1967 р. і вважалася на той час найбільшою у світі. 7 листопада

вперше з Червоної площі в Москві відбулася позастудійна (в кольорі) передача військового параду і демонстрації за допомогою експериментальної пересувної телевізійної станції кольорового телебачення.

Вежа розміщена в унікальній конусоподібній споруді з монолітного залізобетону (залізобетонний стовбур башти закінчується на висоті 386 м., а далі його продовжують трубчастий металеві конструкції,на яких розміщені антенні споруди). Все радіотехнічне (телевізійне і радійне) обладнання станції розташоване всередині стовбура вежі. Подібне споруда не мала рівних у світовій будівельній практиці. На вежі влаштований оглядовий майданчик і знаменитий триповерховий ресторан «Сьоме небо» з обертовим підлогою. 2 листопада 1967 р. створена мережа наземних станцій «Орбіта» для прийому телевізійних передач, які транслювалися через супутник «Молния-1». Аудиторія телебачення збільшилася відразу на 20 мільйонів чоловік.

Сьогодні система «Орбіта», а також «Екран», «Москва» базуються на космічних апаратах «Горизонт», «Екран-М», «Експрес» і дозволяють здійснювати мовлення програм по п'яти тимчасових зонах. Система «Москва-глобальна» передає російські програми майже в усі країни світу. У ряді регіонів (Європейська частина Росії, Урал, Сибір) поширюються програми ТРК «Петербург», НТВ і ТВ-6. На базі супутникового безпосереднього мовлення «Галс» з 1996 р. почалися передачі чотирьох програм «НТВ-плюс». В країні до 1997 р. була створена унікальна розподільча мережа: 10 супутників зв'язку, понад 100 тисяч кілометрів наземних радіорелейних ліній зв'язку, 12 тисяч телевізійних і 1600 радіомовних передавачів. Завдяки такому технічному комплексу 98% населення країни стійко приймають одну програму телебачення, 94% - дві програми і 36% - три і більше програм.

Аналогове ТБ — телевізійна система, що використовує для отримання, виведення і передавання зображення та звуку аналоговий електричний сигнал. Всі приймально-передавальні системи доцифрової епохи, включаючи механічне телебачення. Використовували аналогові сигнали, які можуть передаватися як кабелем. Так і по радіо. Аналогове ТБ досі є домінуючим на ефірних наземних каналах багатьох країн. Більшість вітчизняних телеканалів ведуть мовлення на аналоговому стандарті, дублюючи його в цифрових модифікаціях на кабельних і супутникових каналах.

Кабельне телебачення (англ. Cable TV, Community Antenna Television, CATV — букв. телебачення із загальною антеною) — модель телевізійного мовлення (а також іноді й FM-радіомовлення), в якій телесигнал розповсюджується за допомогою високочастотних сигналів, які передаються до споживача з допомогою кабеля.

Основою кабельних телемереж довгий час був коаксіальний кабель. Успішний розвиток технології оптичної передачі даних призвів до впровадження оптичного волокна в мережах кабельного телебачення у вигляді так званих гібридних, або волокно-коаксіальних мереж.

Традиційно аналогова технологія кабельного телебачення успішно освоює цифрові засоби передачі даних, як у традиційному напрямку до клієнтів (DVB - цифрове телебачення), так і двосторонні.

Є декілька версій виникнення кабельного телебачення. За одною з версій батьківщиною кабельного телебачення є маленьке шахтарське містечко Маханой-Сіті в американському штаті Пенсильванія. Тут в 1948 р. продавцю телевізорів Джону Волсону спала на думку ідея передавати телевізійний сигнал по кабелю.

Маханой-Сіті знаходиться в долині, оточеній з усіх сторін горами, і в 1940-і роки прийом телесигналу за допомогою звичайної антени в місті був неможливий. У 1947 р. Уолсон і його дружина Маргарет стали продавати в своєму маленькому магазині телевізори. Але попитом новий товар не користувався з простої причини: до міста не доходив слабкий сигнал від телевізійної станції у Філадельфії. Рятуючи бізнес, Уолсон встановив на вершині найвищої гори щоглу з телеприймачем, куди і возив потенційних покупців демонструвати телевізори. Через кілька місяців Уолсону (колишньому співробітнику місцевої електричної компанії Pennsylvania Power & Light) спала на думку інша ідея - він простягнув від приймача на горі до свого магазину кабель, яким і йшов телесигнал. Сусіди Уолсона попросили підключити ще й їхні будинки. Так народилося кабельне телебачення і з'явилася на світ перша кабельна мережа в історії - Service Electric Company.

Супу́тникове телеба́чення — система передачі телевізійного сигналу від передавального центру до споживача через штучний супутник Землі, розташований на геостаціонарній навколоземній орбіті над екватором.

Станом на початок 2010 року в Україні діяло чотири оператори надання послуг супутникового телебачення:

· ООО «Диджиталфлай Юкрейн» (марка Digital Fly Ukraine, або MYtv): передає пакет власних каналів через супутник Thor-6, загальний пакет через супутники Hot Bird, Sirius-4, Thor та Amos 3;

· «Віасат Україна»: використовує супутник Sirius-4, можливе отримання додаткових даних з HotBird та Amos;

· «Поверхность +»: здійснює мовлення з супутника Eutelsat W4;

· «НТВ-плюс Україна»: також використовує Eutelsat W4.

За даними маркетингових досліджень, в Україні приблизно 2.9 мільйони користувачів супутникового телебачення, але через поширене піратство, кількість комерційних абонентів оцінюють на рівні близько 80 тис. Чоловік.

В Україні наземну передавальну станцію має лише «Поверхность +», решта операторів використовує закордонні: MYtv — в Словенії, «Віасат Україна» — в Німеччині, «НТВ-плюс Україна» передає сигнал через російську станцію компанії «НТВ-плюс».

Телебачення міжмережевого протоколу (інтернет-телебачення або on-line TV) - це система, заснована на двосторонній цифровій передачі телевізійного сигналу через Інтернет-з'єднання за допомогою широкосмугового підключення. Інтернет-телебачення вийшло на новий рівень розвитку. Якщо донедавна воно здавалося простому обивателеві дивиною, то тепер набирає колосальних масштабів. Користувачів спокушають великий вибір можливостей застосування телевізійного контенту, які до останнього часу були практично нездійсненні на традиційному телебаченні.
Переваги системи Інтернет-телебачення дозволяє реалізувати:
1.Керування пакетом передплати кожного користувача;
2.Захист змісту телебачення на будь-якому рівні
3.Трансляцію каналів у форматі MPEG-2, MPEG-4
4.Представлення телевізійних програм
5.Функції реєстрації телевізійних передач
6.Пошук минулих телевізійних передач для перегляду
7.Функції паузи для телеканалу в режимі реального часу
8.Індивідуальний пакет телеканалів для кожного користувача

Цифрове́ телеба́чення (англ. Digital Television, DTV) — галузь телевізійної техніки, в якій передача, обробка та зберігання телевізійного сигналу відбувається у цифровій формі.

Окрім систем телевізійного мовлення, методи та засоби цифрового телебачення лягли в основу сучасних систем відеозв'язку, до яких відносяться відеоконференції та відеотелефон. Методи кодування сигналів в системах відеозв'язку описані в спеціальних стандартах, таких як H.261, H.262, H.263 та інші. В кінці 1998 року був затверджений стандарт MPEG-4, який забезпечував передачу відео та звуку по вузькосмугових каналах передачі даних.

У 2008 році було вирішено, що в Україні поступово буде впроваджено стандарт цифрового телебачення DVB-T.

У травні 2009 почалися передачі на постійній основі програм цифрового телебачення в Києві, Київській, Житомирській і Одеській областях. Згідно з програмою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, з 2012 року до відкриття Євро-2012 українське телебачення мало перейти на винятково цифрове мовлення. Але цього не сталося.

З 4 лютого 2010 року у 12 областях (Київська, Одеська, Житомирська, Дніпропетровська, Львівська, Чернігівська, Вінницька, Запорізька, Миколаївська, Тернопільська, Закарпатська та Крим) почали передачу цифрового телебачення. Однак на ці частоти концерн РРТ не мав ліцензій і був змушений невдовзі припинити мовлення.

Навесні 2011 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення вирішила змінити стандарт цифрового телебачення на DVB-T2. А восени нею було прийнято рішення про шифрування сигналу. Через шифрування сигнал зможуть приймати лише спеціальні декодери конкретних виробників, а не будь-які декодери DVB-T2. У державному бюджеті на 2012 рік було виділено 350 мільйонів гривень на закупівлю цих конкретних декодерів.

21 березня 2012 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення населення засобами приймання сигналів цифрового телерадіомовлення». Нею передбачено, що бюджетні кошти використовуються з метою забезпечення окремих категорій громадян засобами приймання сигналів цифрового телерадіомовлення - телетюнерами для цифрової наземної ефірної телемережі стандарту DVB-T2. Це, зокрема, 1) інваліди першої та другої групи, а також інваліди війни третьої групи; 2) особи, які виховують дитину-інваліда за умови, що дитина проживає разом з ними і не перебуває на повному державному утриманні; 3) особи із малозабезпечених сімей, які отримують державну соціальну допомогу.

Це рішення виявилося неоднозначним, воно викликали чимало заперечень.

Юрій Крайняк, керуючий партнер ЮК Jurimex, стверджує:
“Серед низки гучних подій 2011 року можна не згадати зроблені Україною кроки в просуванні цифрового телебачення. Значимість цих дій в повній мірі можна буде відчути відносно скоро - до 2015 року звичний сьогодні ефірний ТВ-сигнал буде повністю відключений, в результаті чого ті з нас, хто дивився телевізор за допомогою звичайної ефірної антени, надалі будуть позбавлені такої можливості (для цього необхідно буде придбати спеціальний декодер).
Всім відомо, що однією з найхарактерніших рис будь-якого глобального проекту в Україні є достаток всіляких непрозорих схем, при яких будь-яке, навіть саме позитивне починання безваріантно зводиться до банального розтягуванню бюджетів. І все б нічого, якщо б хоча б ті прекрасні цілі, під які і виділялися цим самі бюджети, хоч якось реалізовувалися.

Здавалося б, що може бути простіше і правильніше для чиновника, ніж зробити все за законом? Тим не менш, навесні 2011 року Нацрада з питань телерадіомовлення самостійно змінив технологічні параметри майбутнього цифрового телебачення, замінивши встановлений Кабміном стандарт DVB-T на не сертифікований в Україні DVB-T2. З огляду на те, що ці стандарти не сумісні один з іншим, всі без винятку декодери, які були вмонтовані в нові телевізори, виявилися не придатні. Іншими словами, не залежно від того, чи купили ви вже декодер (як окремий апарат, так і вбудований в телевізор), вам все одно доведеться купувати ще один, з новими параметрами, підстроєні під новий технічний стандарт DVB-T2.

Не дивлячись на відносну дорожнечу таких декодерів (у Великобританії, де так само впроваджується мовлення в DVB-T2, ціни стартують з 99,99 фунтів) ринок рано чи пізно зробив би свою справу, і вартість такої приставки прийшла б до якихось реальним для нашої країни значенням. Однак, як показали подальші події, наявність вільної конкуренції на цьому ринку не входило в плани українських чиновників.

Так, восени 2011 року Нацрада з питань телерадіомовлення ухвалила рішення про шифрування цифрового телесигналу. Шифрування телесигналу по суті означає, що прийнятий він може за допомогою тільки конкретного виду декодерів конкретного виробника. Це, в свою чергу, усуває з ринку якихось ще виробників крім тих, які будуть нав'язані державою. Зрозуміло, що в таких умовах про конкуренцію розмови бути не може - єдиний постачальник фактично стає монополістом ринку приймальних пристроїв, і він може одноосібно встановлювати ціни і диктувати інші умови.

В кінці минулого року, ця схема отримала логічне продовження: в Законі про Державний бюджет на 2012 рік окремою статтею виділено 350 мільйонів 120 тисяч гривень на закупівлі декодерів для цифрових телевізорів для населення.

В умовах монополізації ринку, не складно здогадатися, кому підуть ці самі 350 мільйонів. І не виключено, що і схема вся замислювалася саме для того, щоб освоїти ці сотні мільйонів.

Про гіркий європейський досвід

У 2004 році італійський уряд вирішив виділити субсидії на покупку населенням декодерів цифрового ТБ на загальну суму 110 мільйонів ЄВРО. Виділенню грошей тільки для цифрового ефірного телебачення обурилися супутникові мовники. Їх претензії зрозуміти не складно: з якої такої радості держава за рахунок платників податків фінансує розвиток тільки ефірного телебачення? Чому аналогічним чином не фінансується, наприклад, супутникове ТБ?

28 липня 2011 Європейський суд справедливості виніс остаточне рішення, в якому постановив, що надання державою допомоги споживачам тільки цифрового ефірного телебачення є порушенням правил конкуренції. На думку суду, надання споживачам мультиплексів субсидій для придбання приставок призвело до економічних вигод компанії, що віщає в цифрі, так як воно дозволило зміцнити свої ринкові позиції на ринку в порівнянні з іншими конкурентами за рахунок держави.

У рішенні суду окремо сказано, що похід відбору, заснований на технологічних характеристиках на користь технологій цифрового ефірного мовлення, на відміну від супутникових технологій, призвело до спотворення конкуренції, і, як наслідок, дана міра не може вважатися сумісною з функціонуванням вільного ринку і вільної конкуренції.

У результаті суд зобов'язав приватні компанії повернути Італії витрачені на придбання декодерів гроші.

Багато років потому, Україна так само вирішила ступити на ті ж граблі, і пішла свідомо протиправним шляхом.

Існують певні стандарти і системи ТБ. Стандартом телевізійного мовлення прийнято називати сукупність числа рядків розкладання кадру, частоту зміни кадрів, або полів і тип розгортки. Вже кілька десятиліть у світі переважають три стандарти:

· 525 рядків, 59,94 полів у секунду в Америці і Японії, послідовна розгортка (NTSC);

· 625 рядків, 50 полів у секунду в Європі, розгортка через рядок (PAL);

· 625 рядків, 50 полів у секунду у Франції, Росії, Китаї і деяких країнах Близького Сходу, розгортка через рядок (SECAM).

Зараз їм на зміну приходить телебачення високої чіткості (ТВЧ). Є два стандарти, вони можуть мати розгортку через рядок (з розміром кадру 1080 рядків), або порядкову розгортку (прогресивну, з розміром кадру 720 рядків):

· 720 рядків/50 полів, 60 полів, 30 кадрів, 25 кадрів, 24 кадри;

· 1080 рядків 50 полів, 60 полів, 30 кадрів, 25 кадрів, 24 кадри.

Під системою телебачення розуміють спосіб кодування інформації про колір. Є три системи (у порядку розробки):

1. NTSC

2. PAL

3. SECAM

Фінансування. У всьому світі джерелами фінансування телевізійного мовлення є суспільні кошти (державне фінансування), реклама, телевізійний абонемент (форма податку), передплата або будь-які їх комбінації. Щоб захистити доходи компаній, передплатні канали ТБ, як правило, зашифровані, щоб тільки платники могли розшифрувати сигнал. Незашифровані канали відомі як канали FTA (англ. free to air).

У 2009 році глобальний світовий ринок ТБ був представлений 1 217 мільйонами домогосподарств, які мали принаймі один телевізор, а загальний дохід склав 268,9 мільярдів євро (зниження на 1,2% в порівнянні з 2008 роком). Найбільша частка ринку телевізійних доходів припадає на Північну Америку з показником 39%, далі ідуть Європа (31%), Азіатсько-Тихоокеанський регіон (21%), Латинська Америка (8%) і Африка та Близький Схід (2%).[21]

У всьому світі, за різними джерелами, доходи ТБ на 45—50% припадають на телевізійну рекламу, від 40 до 45% - передплату і 10% - державне фінансування.

3) Електронний інструментарій тележурналіста
Якщо пишучий журналіст працює у редакції друкованого видання, то тележурналіст — в телеорганізації. Те́леорганіза́ція — зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа (редакція, студія, агентство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо), яка яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телепрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення.

Крім редакційно-видавничих систем, що забезпечують у багатьох газетних редакціях підготовку номери - від набору і коректури текстів до отримання форм для друку; ПТК (пересувних телевізійних камер) та іншої складної техніки, якої обладнані технічні телецентри, в арсеналі безпосередньо журналіста є чимало сучасної оргтехніки, що полегшує його працю. До них відносяться персональні комп'ютери і ксерокси, автовідповідачі, диктофони, відеомагнітофони тощо.
Сьогодні переважна більшість телевізійних програм записується на відеокамеру. Технологію телевізійного мовлення докорінно змінила і поява відеомагнітофона, що дозволив зводити на одну стрічку сюжети з різних джерел, підвищити якість передач, розширити творчі можливості тележурналіста.
Хоча принцип запису зображення на магнітну стрічку (як і запису звуку) досить простий, студійний кольоровий відеомагнітофон - складний пристрій, що містять системи перетворення сигналів, найточніші механічні вузли, електронні системи автоматичного регулювання тощо.

Електронний монтаж програм за допомогою зовнішніх програмних пристроїв і вбудованих в магнітофон електронних блоків дозволяє вирішити найважливіше завдання - складання програми з окремих шматків.

Але є й відеомагнітофони з так званим сегментним способом записи двома головками, кожна з них записує частина телевізійного напівкадри (сегмент), а диск з головками охоплюється стрічкою на кут, трохи більший 180 градусів. У цьому випадку використовуються більш раціональний формат записи, нові ферритові магнітні головки з великим терміном служби.

Ще більшу економічність мають сегментні двоголовкові відеомагнітофони («Кадр-103»), що дозволяють записувати кольорові телепрограми на стрічці шириною в один дюйм (25,4 мм). Для отримання високої стабільності відтвореного сигналу до таких відеомагнітофонів підключають цифрові коректори тимчасових спотворень. Телевізійний сигнал в них спочатку перетворюється в цифрову форму, а потім закладається в «пам'ять» запам'ятовуючого пристрою. При зчитуванні сигналу з пристрою, що запам'ятовує цифровий сигнал, перетворюється в аналоговий кольоровий телевізійний сигнал, але вже без спотворень.
Для полегшення процесу підготовки програми розроблені касетні відеомагнітофони, що можуть безперервно передавати в ефір програми, складені з п'ятихвилинних частин.
З появою цифрових коректорів тимчасових спотворень з'явилася можливість передавати в ефір сигнали, записані вже на побутову відеокамеру. В останній зазвичай застосовується стрічка шириною в півдюйма (12,7 мм). Магнітні рядки записуються на ній двома обертовими головками під гострим кутом до базового краю стрічки [19].
В кінці 60-х рр.. в Україні почався процес мініатюризації телевізійного обладнання, що став можливим завдяки появі інтегральних радіосхем. Вже в 1967 р. існували репортажні камери, а перший відеомагнітофон був випущений у 1969 р.
Сьогодні ж вельми перспективний портативний ноутбук-персональний комп'ютер у вигляді невеликого кейса. Перебуваючи на завданні поза редакцією, кореспондент, підключивши ноутбук з допомогою модему (перехідного пристрою) до телефонної мережі, може передати своє повідомлення на редакційний комп'ютер. Це ж можна зробити і з фотографією, знятою цифровою фотокамерою та підключеною до ноутбука.

Телебачення, як і будь-який засіб масової інформації (як друк - площею газетного номера), обмежено тимчасовими рамками, структурою програм. Попередній контур загальної структури телебачення називають сіткою мовлення. Сітка, в якій відтворюються тематичні плани, відображає рівень організаційної діяльності телестудії і враховує жанри, тематику і час виступів, тимчасову ритмічність, адресність, склад аудиторії, координацію з іншими телестудіями.

Оперуючи часом, телестудія верстає окремі передачі. Програмна телевізійна верстк а - це важливий метод організації мовлення з метою впливу на телеглядача.

Плани телестудії реалізуються в павільйонних або натурних зйомках. Заглянемо в павільйон студії телебачення. Три стіни павільйону - глухі, без вікон, в четвертій стіні, приблизно на половині її висоти, прорізано велике, майже на всю довжину стіни, вікно. Там. за вікном - апаратна. Підлога павільйону ідеально гладка; телевізійна камера котиться прямо по підлозі, у неї особливий штатив - на пневматичних шинах. Від кожної камери (а їх може бути від двох до п'яти) тягнеться підлогою товстий кабель і йде кудись в стіну. Неодмінні приналежності павільйону - освітлювальні прилади і маленький візок, зі встановленим на ній «журавлем» - довгим важелем, на кінці якого висить мікрофон.
Включення камери відбувається в апаратній. Перед вікном, що виходить у павільйон -пульт з контрольними моніторами, кожен з яких з'єднаний проводами з однієї з камер. Кожна пара "монітор-камера» пронумерована однаковою цифрою. І тільки в одного монітора замість цифри стоїть буква «К»: зображення сюди надходить не з камери, а з кінопроектора, тобто з кіноплівки. Є і не позначений ні цифрою, ні буквою «ефірний», або «вихідний» монітор (з дещо великим екраном) - на ньому можна побачити саме те зображення, яке в даний момент «виходить в ефір». Кожна з камер посилає на екран монітора своє зображення.
Зараз почнеться передача. Камера 1 направлена ​​на заставку «Один на один»; на екрані монітора 1 ми бачимо це зображення. Камера 2 направлена ​​прямо на ведучого - модератора, який сидить за столиком. На моніторі 2 ми бачимо анфас, його обличчя крупним планом. Камера 3 стоїть далі від столика і трохи в стороні від камери 2. Тому на моніторі 3 зображення ведучого вже не анфас, а збоку і середнім планом («поясний портрет»). Бачимо ми ще двох чоловік, що сидять поруч з модератором - лідерів політичних партій. Візок з «журавлем» встановлена ​​так, що мікрофон висить перед ними - досить високо для того, щоб не потрапити в поле зору камер 2 і 3, але досить низько для того, щоб можна було говорити, нітрохи не підвищуючи голосу.
Екран монітора «К» порожній. Немає зображення і на екрані «вихідного» монітора: жодна камера ще не «включена в ефір».
Нарешті, віддані всі необхідні розпорядження: продзвеніли дзвінки, що вимагають тиші; у павільйоні спалахнуло табло: «мікрофон включений». За знаком режисера його асистент натискає на пульті кнопку з цифрою «1». І в ту ж мить на екрані «вихідного» монітора - з камери 1 з'являється заставка. Тепер ми бачимо одне і те ж зображення на двох екранах відразу - на екрані монітора 1 і ефірного, або «вихідного». Це ж зображення прийняли на своїх екранах мільйони телевізорів в країні, тому що передавач телецентру «бачить» тільки те зображення, яке передано на «вихідний» монітор. Іншими словами, зараз «в ефір вийшла» камера 1.
Але ось режисер дав новий знак, і асистент натиснув другу кнопку. Автоматично «від ефіру відключилася» камера 1 і одночасно «включилася в ефір» камера 2. На екрані «вихідного» монітора (і монітора 2) і на екранах всіх телевізорів крупний план ведучого, який пропонує увазі телеглядачів передачу - дискусію двох політичних лідерів, що мають різні точки зору на вирішення соціальних проблем.
Включена камера 3: на «вихідному» моніторі (і на екранах телевізорів) середній план: ведучий і його співрозмовники Ж і Я. Ведучий представляє їх.
Коли називається ім'я Ж, середній план змінюється його крупним планом: камера 1, підкоряючись оператору, від'їхала від заставки, що стоїть в іншому кутку павільйону, ібезшумно підкотилася до виступаючих. Це сталося, поки «в ефірі» були камери 2 і 3. За цей час оператор направив об'єктив камери 1 на Ж, «взявши» його великий план. Режисер побачив на моніторі 1 зображення Ж за кілька секунд до того, як ведучий виголосив його ім'я. І в потрібний момент асистент «включив в ефір» камеру 1 - після середнього плану, показаного камерою 3.
Камера 2 тим часом прямує на Я. За знаком режисера на «вихідному» моніторі з'являється крупний план Я - в той момент, коли модератор представляє його.
Голос ведучого звучить «за кадру», а бачимо ми спочатку одного, потім - іншого лідера. Співрозмовники представлені. Ведучий задає їм першої запитання. І знову асистент режисера натискає кнопку, що включає «в ефір» камеру 3, знову на екранах телевізора»- середній план: три людини, що сидять за столом.
Після кількох запитань і відповідей Я просить показати кінокадри, знято на плівку ^ - Асистент натискає відповідну кнопку, і на монітор ^ «К» (і на «ефірному» моніторі) з'являється нове зображення, одержуване вже не від телевізійної камери, а від кінопроектора, з плівки, тобто попередньо зафіксоване. Через до ^ Дра час від часу чути голос невидимого зараз Я, коментуючого кінокадри [14]. В результаті такого телевізійного монтажу зображень кадрів телеглядачі бачать на екрані безперервний їх потік. В даному випадку описана пряма («живий # я») телепередача, що йде в ефір «прямо», тобто без попередньої фіксації.

Але є й інша технологія - відеомагнітофонний запис, що ведеться за тією ж схемою монтажу, що і пряма передала, але замість «виходу в ефір» зображення, що подається на «вихідний» монітор, фіксується (записується) на магнітну стрічку.

Цей запис перед передачею в ефір, на домашні телевізорну, також може бути піддана монтажу (зазвичай - з метою скорочення обсягу передачі), але може бути передана і без всяких змін. Перші кроки в освоєнні форми телепередач»*, що йде в ефір не«прямо», тобто не з телекамер, а з плівки, були зроблені ще в 1951 р., коли виникло виробництво телефільм ™ ~ художніх, публіцистичних або наукових повідомлень, зафіксованих на кіноплівці, тобто за допомогою кінокамери, і призначених виключно для показу по телебаченню-Але вже в сімдесяті роки в міру вдосконалення техніки запису зображення та звуку на феромагнітної плівці - ВМЗ (відеомагнітним запис) кінотелефільм став активно витіснятися відеофільмом - сполученням, отриманим за допомогою телекамер і зафіксованим відеомагнітофоном.
У творців телепередачі, знімальної групи свій професійний мова, свої терміни. Так, кадром називають, з одного боку, зображення частини простору, укладеного в раму екрану, видиме в кожний момент, а з іншого, частину фільму (телепередачі), зняту «одним поглядом» камери, т, е. за час її безперервної роботи; а масштаб зображення, що містить в кадрі, позначають терміном тан.

Є дальній план (людина і навколишнє його обстановка), загальний (людина на весь зріст), середній (людина до колін), поясний (чоловік до пояса), крупний план (голова людини) і макроплан (деталь, наприклад, очі).

Розставляючи кадри в певному порядку, виконують операцію монтажу (фр. montage - «збірка»). Монтаж буває технічним (склеюють шматки стрічки, зняті роздільно), який представляє частину монтажу конструктивного (коли після з'єднання кадрів між ними виникає смислова зв'язок); художнім (коли цей зв'язок — кінематографічний); паралельним (показують кадри, що зображують одночасні дії); перехресним (окремий випадок паралельного монтажу, коли одночасність двох або кількох дій обов'язкова); асоціативним (паралельний монтаж, що використовується для виявлення внутрішніх, суб'єктивних зв'язків з метою викликати у глядача асоціацію); внутрікадровим (зміни змісту кадру, укрупнення зображення, ракурсу при зйомці з руху тощо); міжкадровим (монтаж зображень, знятих з рухомих і нерухомих точок зору).
Ось деякі приклади монтажу з історії кіно. Перехресний монтаж - психічна атака з фільму «Чапаєв»: ми бачимо то стрій каппелівцвв, що йдуть в атаку, то лави червоних кулеметників, які готуються до бою, то штаб Чапаєва, знову білих, стріляючий кулемет, падаючих каппелівцвв і т. д.

Асоціативний - у фільмі «Кінець Санкт-Петербурга» кадри атаки і загибелі солдатів на фронті та ажіотажу спекулянтів на петербурзької біржі висловлюють певну ідею і викликають асоціації.
Важливо також розрізняти види зйомки рухомою камерою. Якщо камера, залишаючись на місці, лише повертається вгору або вниз, вправо або вліво, то ми має справу з панорамуванням (при репортажі з футбольного матчу, камера, залишаючись в одній точці, панорамує в горизонтальній площині, стежачи за м'ячем). Коли кут між оптичною віссю об'єктиву і площиною предмета, що знімається, залишається незмінним, то таку зйомку називають проїздом, або тревеллінгом: проїзд камери вздовж вулиці (горизонтальний тревеллінг), від землі до даху будинку (вертикальний тревеллінг), рух камери поруч з рухомим автомобілем, від'їзд і наїзд (тревеллінг назад і тревеллінг вперед). Різні поєднання тревеллінга з панорамированием - це вже траєкторна зйомка, для здійснення якої застосовуються операторські крани з виносними стрілами, здатні одночасно підніматися, повертатися і пересуватися в будь-яку сторону, і інші, іноді дуже складні механізми і пристосування.

Література:

· Ворошилов В. В. Техника и технология СМИ. Конспект лекций. — М.: Издательство Михайлова В. А., 2000. — 48 с.;

· Ситников В. П. Техника и технология СМИ: печать, телевидение, радиовещание. — М.: Филологическое общество «Слово», Эксмо, 2004. — 416 с.;

· Тулупов В. В. и др. Техника и технология СМИ: печать, радио, телевидение, Интернет. Изд-во «Михайлов В. А.», 2008. — 320 с.;

· Кихтан В. В. Информационные технологии в журналистике. — Ростов н/Д: Феникс, 2004. — 160 с.

Додатково:

Знакові події Українського ТБ:

· З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві.

· З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом й іншими містами СРСР.

· 20 січня 1965 рік — вперше в ефір вийшла загальнореспубліканська телепрограма України — «УТ».

· З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові пересилання,

· з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми.

· 1988 рік — створення першої недержавної телекомпанії «ТОНІС», заснованої в Миколаєві.

· 13 жовтня 1990 року — в Харкові, вперше на теренах Радянського Союзу, розпочинає ефірне мовлення приватна телекомпанія «ТОНІС-Центр».

· 1991 рік — телеканал «Ютар+» розпочав мовлення в Києві.

· 1 липня 1991 рік — телеканал «Мегапол» розпочав мовлення в Києві.

· грудень 1991 рік — створення недержавної телекомпанії з іноземними інвестиціями «ICTV»

· 15 січня 1992 рік — телеканал «Тет-А-Тет» розпочав мовлення в Києві.

· лютий 1992 рік — створення другої програми Українського телебачення «УТ-2».

· вересень 1992 рік — створення третьої програми Українського телебачення «УТ-3».

· 1993 рік — телеканал «Україна» розпочав мовлення в Донецьку.

· лютий 1994 рік — телеканал «Гравіс-35» розпочав мовлення в Києві.

· 6 липня 1994 рік — телекомпанія «СТЕРХ» розпочала мовлення в Дніпропетровську.

· вересень 1995 рік — телеканал «1+1» розпочав мовлення.

· 20 лютого 1995 рік — телеканал «11 канал»(ТРК «СТЕРХ») розпочав мовлення на 11-метровому частотному каналi в Дніпропетровську.

· 1995 рік — телеканал «Гравіс-7» розпочав мовлення в Києві.

· 20 жовтня 1996 рік — телеканал «Інтер» розпочав мовлення.

· 1997 рік — телеканал «УТ-1» змінив назву на «Перший Національний».

· 2 липня 1997 рік — телеканал «СТБ» розпочав мовлення.

· 26 лютого 1998 рік — телеканал «Новий канал» розпочав мовлення.

· 27 грудня 2001 рік- перший загальноукраїнський музичний телеканал «М1» розпочав мовлення.

· 1 лютого 2003 рік — перший інформаційний телеканал «5-й канал» розпочав мовлення.

· 26 квітня 2003 рік — телеканал «КРТ» розпочав мовлення в Донецьку.

· 1 листопада 2004 рік — телеканал «НТН» розпочинає мовлення.

· 30 травня 2005 рік — перший загальноукраїнський спортивний телеканал «Мегаспорт» розпочав мовлення.

· 1 липня 2006 рік — телеканал «Кіно» змінив телеканал «Гравіс-7».

· 1 грудня 2006 рік — телеканал «Сіті» змінив телеканал «Гравіс-35»

· грудень 2006 рік — телеканал «К1» розпочав мовлення.

· 1 липня 2007 року — згідно з даними Нацради, зареєстровано понад 60 каналів супутникового