Лаврентій Зизаній Тустановський

Даміан Наливайко

Вихованцем Острозької академії був син убогої вдовиці Даміан Наливайко - рідний брат відомого ватажка козацько-селянського повстання 1594-1596 рр. Северина Наливайка. Даміан був священиком, духівником, сповідником князя К.-В. Острозького. Імовірно викладав у Острозькій академії. Збереглися “Лекції Іоанна Златоустого....от Даміана Наливайка вибраніє”. Свої переклади раньохристиянських філософів-патристів Д. Наливайко робив не тільки старослов’янською, але й староукраънською мовою, якою у той час говорили інтелігенти України.. Тому праці Наливайка відіграли велику роль у формуванні української літературної мови. Д. Наливайко брав активну участь у антиуніатському Берестейському соборі 1596 р. Не тільки словом, але й мечем боровся з уніатами. У січні 1596 р. на чолі повсталих селян нападав на маєтки Іпатій Потея, Кирила Терлецького.

У 1603-1605 рр. Д. Наливайко очолював друкарню у Дермані, написав ряд передмов та післямов до книг. Які там видавались, а також вірші “Лямент дому княжат Острозьких”, призначених до похорон князя Олександра Острозького, що відбулися 23 лютого 1604 р. У своїх віршах Даміан Наливайко прославляв князя Олександра, як поборника православної віри. За легендою, Д.Наливайко заповідав поховати себе не біля церкви, як за звичаєм ховали священиків, а в полі, на роздоріжжі, якщо всі церкви стануть уніатськими і не залишиться в Україні церков православних.

На думку дослідника М. Ботвинника в Острозькій академії вчився відомий філософ, письменник та педагог Лаврентій Зизаній Тустановський, брат визначного культурно-освітнього діяча Стефана Зизанія. Слово “Зизаній” грецькою мовою означає “Кукіль” – шапка монаха. Те, що обидва брати вибрали собі таке прізвище свідчить про те, що вони були монахами. Прізвище Тустановський походить від містечка Тустановичі (біля Дрогобича), у якому, очевидно якийсь час перебували брати. У другій половині 1590-х років Л.З.Тустановський разом з братом жив у Вільно. У 1595 р. у Вільно Лаврентій Зизаній Тустановський видав перший слов’яно-руський словник – “Лексик с толкованиєм словянских мов просто”, у якому старослов’янські слова були перекладені на українську розмовну мову. Наприклад: “юноша – парубок”, “папа – тато”, “месть – помста”, “молва – гомон”, “зижду – будую”. Словник Лаврентія Зизанія Тустановського налічував 1061 слово, був скерований проти ополячення, стверджував значення рідної мови, відіграв велику роль у розвитку української філології. Справу Лаврентія Зизанія Тустановського продовжив київський друкар Памво Беринга. У “Лексиці слов’яноросткому” Паво Беринди, виданому в 1627 році нараховувалося вже 6962 слова. У складанні своїх словників Паво Беринга та Лаврентій Зизаній Туствновський спирались на рукописні словники – так звані “Произвольники”, які записувалися писарями на полях перекладених та переписаних ними книг.

У 1596 році Лаврентій Зизаній Тустановський друкує “Граматику словенську”. “Граматика” Лаврентія Зизанія Тустановського була вагомим внеском у розвиток вітчизняної філології, важливою ланкою розвитку мовознавчої науки. Очевидно автор спирався на попередні “Граматики”. У 1585 році у Вільно була надрукована “Граматика”, підготовлена діячами Острозької академії (походила з газофілакії (тобто бібліотеки міста Острога), у 1591 році у Львові вийшов знаменитий “Адельфотес”. Згодом, у 1619 році Мелетій Смотрицький видасть свою ”Граматику старослав’янської мови” – найкращий підручник того часу.

У середині 1590-х років Лаврентій Зизаній Тустановський разом з братом готує до видання оригінальну “Азбуку” та “Книгу о вірі”. Але після Берестейської унії він був позбавлений можливості друкувати свої твори. Працював учителем, священиком, проповідником. За свідченням деяких джерел, був дидаскалом у Острозькій академії. У 1600-1602 роках працював домашнім вчителем у Богдана Володимирецького та у сина Василя-Костянтина Острозького - князя Олександра, навчаючи його дітей. Після смерті князя Олександра 1603 р. його дружина Анна вигнала Тустановського, оскільки він був православним, а вона хотіла виховати дітей у католицькій вірі.

Відомо, що у 1612 р. Тустановський став священиком соборної церкві в Корці. Як свідчать документи, “17 травня 1612 року Іоахим княжа Корецький, воєводич Волинський, та Анна Хоткевичівна, княжа Корецька, хотечи... жеби се хвала Божия ширила і порядне отправовала в їх маєтностях, знайшли для цієї мети чоловіка годного і побожного господіна отця Лаврентія Зизанія Тустановського”, дали йому церкву замковую “Корецькую, соборную со всіма приходами, тоє святоє церкви належачи.... то єсть сельце за местом Зарицким с фільварком, в том же сельву ставочок і млиночок, к тому же теж землю бортную против Княже над Цареням, землю теж бортную межи Бабіна і Поддубець”.

У 1627 р. Лаврентій Зизаній Тустановський написав “Катехізис” (короткий виклад вчення церкви у формі запитань і відповідей), який поїхав затверджувати до Москви. Проте московські богослови не визнали “Катехізису” Тустановського, оскільки в ньому містилися ідеї, що не задовольняли консервативне московське духовенство.

Л.З. Тустановський обґрунтовує думку, що сенс життя людини у активній творчій праці, що для спасіння не досить молитви “Не досить на самой вере, а добрых учинков потреба”. Життя людське коротке. Його короткочасність лише нагадує, що за короткий період можна зробити чимало добрих справ.

У катехізисі Л.С. Тустановського яскраво прозвучала ідея самовластя людини. У той час, коли ортодоксальна церква стверджувала, що “падаєт человек самовластием, а встает властию и исправлением Божиим”, Лаврентій Зизаній проголосив, що і добрі, і дурні вчинки людини залежать тільки від неї самої. “Самовластием человек обращается к добродетелям, яко и ко злобам”. Ця ідея перегукується з трактатом Піко делла Мірандолли “Про гідність людини”.

Однією з найважливіших ідей “Катехізису” Лаврентія Зизанія Тустановського є ідея рівності всіх релігій. У різних народів Бог носить різні назви. У слов’ян слово Бог, на думку письменника, означає багатство, у греків “Teos” означає всебачення, у латинян “Deos” означає страх, у німців “Gott” означає багатство, благість. Отже різні народи дають Богу різні назви. Імен Божих багато, але сам він один “ в своем естестве и величестве, ни умом домыслим, ниже словом изречен “. Тому немає вір гірших і кращих, істиних і неправдивих. Всі релігії рівні і кожна з них по-своему веде до Бога.

У свій “Катехізис” 1627 р. Л.З.Тустановський включив відомості “о кругах небесных, и о планитах и о зодиях, и о затмении солнца, и о громе, и молнии”, що налякало консервативне московське духовенство. Тустановський пояснював рух планет саморухом небесних кругів, визнавав кулеподібність землі і нескінченність всесвіту – “земля наша едина точка посередку неба, а светила небеные бесконечную личбу мают”. Очевидно, Тустановський був знайомий з трактатами Джордано Бруно, який проголосив нескінченність світів.