Іов Борецький

Іван (Іов) Матвійович Борецький (бл.1570-2.ІІІ.1631) народився в с. Бірче Львівської обл. Міг учитися в одній з католицьких колегій, або у Острозькій академії. У 1586 р. став вчителем Львівської братської школи з моменту її відкриття, викладав грецьку та латинську мову. Сильвестр Косов у своєму “Патерикові” писав, що не було рівних І.Борецькому “у знанні мови грецької. Латинської і руської”. У 1604 р. його було призначено ректором цієї школи. Очевидно, що на початку 1605 р. І. Борецький перебував у Дерманському монастирі. Тут він переклав з грецької на слов’янську мову “Лист Мелетія патріарха Александрійського до велебного єпископа Іпатія Потея”, у якому Олександрійський патріарх Мелетій Пігас захищає догмати Східної церкви і просить Іпатія Потія, що став уніатом, повернутися до православної віри. Лист Мелетія Пегаса був написаний 14 жовтня 1599 р., а надрукований слов’янською мовою у Дермані 6 лютого 1605 р. Очевидно, між 1602 і 1606 р. вийшов ще один переклад Борецького під заголовком “Діалог альбо розмова о православной вере от Мелетія патріарха Олександрійського свєтло сіяющему князю Костянтину Василеви Острожскому...”. На думку багатьох дослідників (І.З.Мицька, М.С.Возняка, Ф.І.Науменка) Іов Борецький є автором визначного полемічного твору “Пересторога” (Попередження), який був написаний, очевидно в 1605 – на початку 1606 р. У Пересторозі Іов Борецький застерігає українців від вступу до унії, намагається знайти причину переходу до унії священиків, магнатів, шляхти. На його думку, головна причина переходу частини українського суспільства до унії полягала у духовному занепаді українського суспільства, причиною якого в свою чергу була відсутність освіти, те, що ревнителі православ’я – князі будували церкви та монастирі і не будували вищі школи. Натомість в Західній Європі університети почали з’являтися ще в 11 столітті. За рівнем освіти православне духовенство в цілому значно відставало від католицького. Відсутність шкіл породила “Грубість поганскую”, привела до міжусобних чвар, до того, що ослаблена Україна була завойована іншими державами. Низький рівень освіченості православного духовенства приводив до того, що магнати, захопившись західноєвропейською латинською культурою, “з віри православної на римську вихрещувалися”. Отже у подоланні кризи православної церкви в ситуації, що склалася після Берестейського собору, І. Борецький велику роль відводив закладам освіти. Отже письменник з великим схваленням ставився до культурно-освітньої діяльності церковних братств, що засновували школи та друкарні, активно займалися просвітою народу.

Він палко карав відступників від православної віри – єпископів Іпатія Потея і Кирила Терлецького. Не без впливу Івана Вишенського І. Борецький захищав простонароддя братств, згадуючи, що Христос засудив “архіереов” і вибирав собі учнів з простих людей.

Письменник приводить численні приклади аморальної поведінки Кирила Терлецького та Іпатія Потея. Зокрема, у володимирських гродських книгах у 1596-97 роках було записано 80 судових справ. Які стосувалися Кирила Терлецького. Він нападав на сусідів, грабував їх, убивав, ґвалтував дівчат, випускав фальшиві монети - вів себе не як набожна людина, а як аморальний пихатий феодал. 27 листопада 1591 р. за наказом Терлецького був розгромлений маєток відомого письменника-полеміста Матрина Броневського, 13 грудня 1597 р. слуги Терлецького вбили православного священника Стефана Добрянського.

Іпатій Потій у Вільно всіляко переслідував православних, насильно виганяв їх з церков, зокрема, захопив Троїцький братський монастир і вигнав з нього архімандрита Сенчила. З великою повагою І. Борецький писав про князя Василя-Костянтина Острозького, який не один раз витупав на сеймах проти переслідування православних і пророкував королю, що внутрішні чвари можуть обернутися повним крахом Речі Посполитої.

У 1609 р. в друкарні львівського ставропігійного братства була надрукована невелика книжечка Іова Борецького “Иже в сятыхъ Отца нашего Іоанна Златоустого Бесъда о воспитаніи чадъ”, у якій І. Борецький пише, що цю книжечку він склав на основі бесід богослова Іоанна Златоуста. Серед діячів Львівського Братства І. Борецький користувався великим авторитетом. Проте він не міг проявити свою непересічну енергію, розгорнути активну діяльність в утвердженні православ’я у Львові, оскільки тут були сильними католицькі та уніатські кола. Православні діячі, рятуючись від утисків змушені були приймати католицтво, або, вириваючись з цього замкнутого кола, переїжджати до Києва, де православ’я знаходилося під могутнім захистом козаків, очолених Петром Конашевичем-Сагайдачним. Отже., у 1610 р. Іов Борецький переїжджає до Києва, відкриває там церковно-парафіяльну школу, тісно співробітничає з Київським братством та з науковим гуртком Києво-Печерської лаври. У 1616 р. він стає першим ректором Київської братської школи. У 1618 р. він передає керівництво школою Мелетію Смотрицькому, а сам приймає чернецтво і стає ігуменом провідного в Києві Михайлівського Золотоверхого монастиря. Коли у серпні 1620 р. у Києві зупинився Єрусалимський патріарх Теофан, який повертався з Московії до Єрусалиму, цим шансом вирішили скористатися православні кола. У серпні в Києво-Печерській лаврі відбулася таємна нарада православних священиків, на якій було вирішено просити єрусалимського патріарха Феофана висвятити Іова Борецького на православного митрополита Київського. Спочатку Феофан не наважувався на цей крок. Оскільки боявся помсти зі сторони польських католицьких кіл. Але Сагайдачний гарантував йому повну безпеку. Отож, 9 жовтня 1620 р. у храмі Братського монастиря з дозволу вселенського константинопольського патріарха Феофаном був здійснений акт рукопокладення Іова Борецького на митрополита Київського та Галицького, інші священики буди висвячені на єпископів, зокрема Мелетій Смотрицький став єпископом полоцьким. Римський папа, дізнавшись про цю подію. закликав польського короля покарати митрополита та єпископів, але король Зігмунт ІІІ не наважувався на це, оскільки не хотів вступати в конфлікт з козаками, під опікою яких знаходилися православні ієрархи. Восени 1620 р. польська армія зазнала страшної поразки в битві під Цецорою від турецької армії. На карту було поставлено само існування Речі Посполитої. Король звернувся по допомогу до Сагайдачного, який згодом допоміг йому виграти вирішальну битву під Хотином на початку вересня 1621р.

27 квітня 1621 р. Іов Борецький написав “Протестацію та побожну юстифікацію” (виправдання). У цьому творі він висловив палкий протест проти переслідувань православних уніатськими єпископами та виправдав (юстифікував) діяльність єрусалимського патріарха Феофана, якого уніати звинуватили у шпигунстві на користь Туреччини

На початку 1621 р. І. Борецький скликав у Києві помісний собор, на якому підкреслив необхідність поширення проповідницької діяльності, скерованої проти уніатів, розширення сітки братських шкіл та друкарень.

У червні 1621 р. на своїх зборах, що проходили з православним духівництвом на чолі з Іовом Борецьким, козаки вирішили допомогти польському війську. У історичній битві під Хотином на початку вересня 1621 р. була отримана перемога.

Коли на сеймі 1624 р. проблема легалізації православної церкви знову не була вирішена (не отримала більшості голосів у парламенті), Іов борецький вирішив звернутися за допомогою до Москви. Він двічі посилав своє посольство. Але ці переговори не мали реальних наслідків.