Професіоналізм у соціальній роботі

Цілком очевидно, що соціальний працівник зможе виконувати названі вище обов'язки і реалізовувати охарактеризовані вище функції тільки за умови, якщо він буде володіти необхідними знаннями, вміннями і відповідними особистісними якостями, тобто, буде професійно компетентною особистістю.

У зв'язку з цим важливо визначити, що таке професіоналізм у соціальній ро­боті, в чому його суть і фактори формування; чому моральні та етичні якості спеці­аліста з соціальної роботи мають бути невід'ємним компонентом його професійної діяльності; в чому специфіка становлення в Україні системи підготовки, перепідго­товки і підвищення кваліфікації соціальних працівників. Іншими словами, спробу­ємо визначити, як формується професіоналізм соціальних працівників в Україні, в чому його зміст, суть, з яких елементів він формується та як його можна і потрібно досягати.

Поняття «професіоналізм у соціальній роботі» до цього часу є недостатньо ви­значеним з огляду на об'єктивні і суб'єктивні чинники. Одні дослідники перекона­ні, що професіоналізм - це ступінь оволодіння соціальним працівником професій­ними навичками; інші вважають, що «професійна підготовка» і «професійна квалі­фікація» - це обов'язкові компоненти професіоналізму; треті додають до цих компонентів «етичні знання» як невід'ємну частину професійної діяльності соціально­го працівника; четверті вважають, що професіоналізм у соціальній роботі немож­ливий без схильності до виконання соціальної роботи, певних задатків до роботи з людьми [14, С. 362-363].

На початку 90-их років ХХ ст.. різні фахівці намагалися дати визначення професіона­лізму в соціальній роботі. Кожне з наведених нижче трактувань має свої переваги і право на визнання:

- соціологи здебільшого акцентують увагу на складових професіоналізму, а саме: професійні цінності, способи соціального впливу, професійне покли­кання, глибока мотивація до професійної діяльності соціального працівника, професійна підготовка, професійна майстерність, професійна культура, про­фесійна спеціалізація, трудові навички, кваліфікація [Зимняя І.А., Топчій Л.В., Шмельова Н.Б.];

- психологи, акмеологи більшу увагу звертають на такі аспекти становлення професіоналізму соціальних працівників, як престижність цієї професії, про­фесійна майстерність, соціальна престижність, успішність професійної діяль­ності, динаміка, етапи, рівні розвитку професіоналізму, знання, вміння, нави­чки професійної діяльності, визначення індивідуально-психологічних влас­тивостей і станів особистості соціального працівника, спрямованість, ієрар­хія мотивів, ціннісних орієнтацій. На цій основі вони розрізняють три компо­ненти професіоналізму: професіоналізм власне діяльнісний, професіоналізм власне особистісний, професіоналізм відносно до іншого (інших);

- педагоги акцентують увагу на таких пріоритетних, на їх думку, якостях, як мотиваційно-ціннісне ставлення до професії, професійна свідомість і самосві­домість, професійно зумовлені якості та властивості особистості, готовність до професійної діяльності. Педагоги значну увагу приділяють вивченню таких компонентів професійно-особистісного розвитку спеціалістів соціальної ро­боти, як готовність до розвитку і саморозвитку, самопізнання і самовдоско­налення, самоуправління, самокорекція.

Цікавим є досвід зарубіжних колег, які також дають різні тлумачення професі­оналізму в соціальній роботі, мають різні уявлення про професійну компетентність соціальних працівників. Наприклад, у США вважають, що професійна компетент­ність соціальних працівників є результатом інтеграції різних типів компетентності, в тому числі: 1) концептуальної (наукової), 2) інструментальної (володіння базови­ми професійними навичками), 3) інтегрованої компетентності (здатності поєднува­ти теорію з практикою). Таке переконання сприяє тому, що в освітніх програмах значна увага приділяється формуванню аналітичної, корекцінної та оціночної ком­петентності [10, С. 17].

Рада США з освіти у галузі соціальної роботи розробила десять критеріїв ком­петентності соціального працівника загального профілю. Ця компетентність поля­гає в наявності таких умінь:

1) виявляти та оцінювати ситуацію, коли вимагається розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми або соціальними інститутами;

2) оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення, вміти розро­бити план дій, який сприяє відновленню або розвитку життєвих ресурсів і благопо­луччя людини;

3) стимулювати індивіда до розв'язання проблем, уникнення стресів, здатності до розвитку;

4) бути посередником між клієнтами та організаціями, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;

5) ефективно втручатися у процес роз’язання проблем найбільш дискриміно­ваних і вразливих верств населення;

6) сприяти ефективному і гуманному функціонуванню систем, організацій, які забезпечують людей послугами, ресурсами і можливостями;

7) брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливос­тей, враховуючи запити споживачів послуг, прагнути нейтралізувати ті організації, які стали перешкодою для споживачів послуг;

8) оцінювати ступінь втручання і досягнутих змін;

9) постійно оцінювати свій професійний рівень і розвиток шляхом аналізу по­ведінки і набутих навичок;

10) сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи базу професійних знань і під­тримуючи стандарти та етичні норми професії [22, С. 66-67].

Сутність і традиції становлення і розвитку професіоналізму в соціальній роботі визначаються багатьма чинниками як економічного, соціального, так і психологіч­ного, етичного, культурологічного та іншого характеру. Професіоналізм відбиває радикальну зміну ролі соціальної роботи в суспільстві, що сприймається як реакція на негативні, явища в країні. Відомо, що професія в соціальній сфері - це готов­ність до виконання соціально доцільної діяльності, яка покращує соціальний світ людини і максимально мобілізує потенційні можливості кожної особистості для розв'язання складних проблем, адекватної реакції на зміни в суспільстві та особис­тому житті.

Зміст професійної діяльності соціального працівника зумовлюється функціями, які він виконує згідно з законами, законодавчими актами і, звичайно, відповідно до розподілу праці в сфері соціального захисту населення, соціальної сфери суспільс­тва в широкому її трактуванні. Професійна діяльність соціального працівника скла­дається із взаємопов'язаних і взаємно доповнюваних особистісних. функціональ­них і матеріалізованих (речових) компонентів.

Аналізуючи сферу діяльності соціального працівника, необхідно підкреслити, що вона зумовлюється його спеціалізацією. Нині соціальні працівники спеціалізу­ються більш, ніж по 20 напрямах. Відповідно до спеціалізації можна виділити гру­пи соціальних працівників, зайнятих, переважно, управлінською діяльністю (мене­джери соціальних служб та органів соціального захисту), контактною соціальною роботою в рамках основних видів соціального обслуговування (соціально-еконо­мічні, соціально-медичні, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціаль­но-правові та соціально-побутові послуги), профілактичною і превентивною про­філактичною роботою тощо.

Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок, що професіоналізм у соціальній роботі обумовлюється високим рівнем знань, умінь і навичок, які постійно підтримуються на належному рівні та є основою кваліфікованої допомоги людям у розв'язанні їхніх життєвих проблем, досягненні високої якості і результатів праці.

Професіоналізм соціального працівника характеризується наявністю в нього професійного покликання, глибокої мотивації до виконання роботи в різних її мо­дифікаціях, духовно-моральних якостей, нахилів до роботи з людьми, професійної майстерності, об'єктивно-критичного ставлення до своєї діяльності, професійних знань і професійних умінь, здатності вчитися протягом усього життя, підвищувати рівень своєї професійної компетентності, професійної гідності як соціально-психо­логічного стану особистості.

Соціальна робота об'єднує в собі і покликання, і професію, тому професіона­лізм має визначатися ступенем гармонізації цих складових, їх цілісністю і систем­ністю.

Процес становлення професіоналізму завжди починається з професійної підго­товки і виховання фахівців, поетапного формування системи практичних навичок соціальної роботи і професійної майстерності. Без професійної майстерності немо­жлива успішна організація індивідуальних соціальних послуг з метою розв'язання складних життєвих ситуацій клієнтів і забезпечення соціально-психологічної гар­монії в їхньому житті та діяльності.

Професійно-особистісне становлення і розвиток спеціаліста з соціальної роботи передбачає формування професійного покликання, опанування професійної освіти, розвиток і формування професійної майстерності, а також духовно-моральних якостей шляхом саморегуляції і самовдосконалення.

Література:

1. Авери В.А., Бухарина Т. Л. Психология медицинского образования: опыт акмеологического исследования. - СПб., 1995 - С. 16.

2. Блум М. Профилактика в социальной работе // Энциклопедия социальной работы: ВЗт. -М, 1994.-Т.2.-С. 369.

3. Бочарова В.Г. Социальный педагог и социальный работник в России: профессио-нальные и этические стандарты // Социальная защита человека: региональные модели. -М., 1995.-С. 16.

4. Бочарова В. Г., Филонов Г. М. Научньїй статус социальной педагогики й ее отно-шение к практике. - М., 1994. - С. 7-8.

5. Доуэл М., Марш П. Ориентированная на решение задачи социальиая работа. - Амстердам-Киев, 1997. - С. 63-64.

6. Зимняя И.А. Функционально-ролевой репертуар деятельности социального работника // Функции и роли социальных работников в условиях обеспечения адресной системы социальной защиты населення. - М., 1977.

7. Колков В.В. Методологические аспекты формирования теории работы // Работник социальной службы. - 1997. - № 1 (1) - С. 15.

8. Миддлмэн Р., Гольдберг Г. Социальная работа с группой // Энциклопедия социаль­ной работы: В 3 т. - М., 1994. - Т. 3. - С. 198.

9. Мэнди Б. Роль надгосударственных организаций в формировании социальной политики и определении направлення развития социальной работы на примере Европейского Союза // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. - М., 1997.- С. 69-70.

10. Обучение социальной работе. Преемственность и инновации / Под ред. Ш. Рамон, Р. Сари: Пер. с англ. / Под ред. Ю.Б. Шапиро. - М., 1996. - С. 17.

11. Российская энциклопедия социальной работы: В 2 т. - М., 1997. - Т.2.

12. Роли й функции социальных работников // Професиональная деятельность социа­льного работника: содержание и организация. - М., 1993. - С. 13-33.

13. Сидоров В.Н. Деятельность социального работника: роли, функции и умения. - М., 2000.- 90с.

14. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. Е.И. Холостова, А.С. Сорвина. - М., 2001. - 427 с.

15. Справочное пособие по социальной работе / Под ред. А.М. Панова, Е.И. Холостовой.- М, 1997.- С. 122.

16. Теория социальной работы: Учебник / Под ред. Е.И. Холостовой. - М., 1998.

17. Топчий Л.В. Кадровое обеспечение социальных служб: состояние и перспективы развития. - М., 1997.

18. Топчий Л.В. Проблемы профессионального мастерства специалистов по социаль­ной работе // Работник социальной службы. - 1997. - № 1/1.

19. Эффективность социальной работьі: Методологический семинар / Сост.-ред. В.В. Колков. - М., 1998. - С. 9.

20. Шардлоу С. Навыки социальной работы // Что такое социальная работа. - Амстердам-Киев, 1996.- С. 19.

21. Шмелева Н.. Становление и развитие социального работника как профессионала. - Ульяновск, 1997.

22. Яркина-Смирнова Е. Професиональная этика социальной работы: Учебник. - М., 1998.- С. 96.