Архітектурний образ

За, художній образ в архітектурі зв'язаний з наочним розкриттям естетичної цінності тієї суспільної функції, що організується архітектурним твором [Б.Г.Бархін, стор. 474]. Основою художнього образа в архітектурі є соціально значима художня ідея. Архітектурний об'єкт своїм значенням, взаємодією з навколишнім середовищем, своїм просторовим і об'ємним рішенням, формами, виразністю своїх пропорцій здатний розкрити світогляд і втілити ідеї епохи.

Уже на першій стадії творчого пошуку, намічаючи лише загальні обриси майбутнього об'єкта, автор вносить естетичне начало у логіку створення форми. Він прагне виразити жанр споруди, його типологічні риси, узгоджуючи їх із громадським призначенням споруди, її конкретним положенням у природному або містобудівному середовищі. З особливою повнотою і послідовністю розкривається естетична сторона архітектури в проектуванні громадських споруд. У містобудівних рішеннях ставляться завдання індивідуалізації архітектурно-художніх композицій. У цьому велику роль грає ландшафт, що сприяє створенню образа, що запам'ятовується, завдяки могутньому архетипічному впливу на людину його основних протилежностей: низу і верха, води і гори, степу і лісу тощо.

В умовах проектування зважується питання про зв’язок «правил», даних у завданні на проектування, норм і типових рішень з пошуком художнього образу. Складність проблеми полягає в сполученні об'єктивно раціонального і індивідуального образу. «Правило» як сформована усереднена схема побудови об'єкта характеризується як певна «норма», що відмежовує даний тип споруди від безлічі інших. Художній образ дає одночасно «правило» і індивідуально-конкретне рішення об'єкта в даному середовищі. У художньому образі розкривається міра суб'єктивної авторської активності стосовно матеріалу життя.

Сприйняття будь-якого архітектурного твору можна розглядати як одержання інформації. Відповідно до інформаційної теорії емоцій, повідомлення збуджує позитивні емоції за умови, якщо прогнозований (передбачуваний) зміст повідомлення менше того, який одержує глядач дійсно. Позитивна емоція естетичного задоволення виникає, коли рішення несподіване й оригінально [П.В.Симонов].

Однак сприйняття твору мистецтва, у тому числі мистецтва архітектури відрізняється від сприйняття повсякденного об'єкта. Відомий літературознавець В.Б.Шкловський при вивченні емоційно-естетичного сприйняття художнього твору в якості важливої складової частини сприйняття виділяє відчуття “утруднення” (“ускладнення”). Воно представляється певною зупинкою, що вимагає подолання: «Приемом искусства является прием «остранения» вещей и прием затрудненной формы, увеличивающий трудность и долготу восприятия, так как воспринимательный процесс в искусстве самоцелен и должен быть продлен». Результатом напруженого подолання є ефект катарсису – кульмінації сприйняття художнього об'єкта[18].

Індивідуалізація художнього образу, його неповторність є результатом взаємовідбиття змісту проектованого об'єкта й особистості архітектора. Процес художньої творчості і полягає в тому, що архітектор проектує пізнаваний об'єкт на себе, а зміст своєї особистості на об'єкт, намагаючись привести модель об'єкта в єдність зі своїм життєвим і художнім досвідом.

З питанням оригінальності художнього образа зв'язана проблема новаторства і наступності. Здатність до справжньої творчості — новаторству, як до основи розвитку архітектури — найважливіше завдання. «Захищаючи право на новаторство, я посилаюся на минуле, що було моїм суворим наставником і незмінно продовжує керувати мною... Повага до минулого органічно притаманна всякому, хто створює» [Ле Корбюзьє]. Минуле в архітектурі як об'єкт вивчення дає нескінченну кількість архітектурних рішень. Шедеври архітектури і містобудування дають поживу для міркувань і стимулюють нові пошуки вічних істин.