Курс лекцій з культурології

Спорт – усі види активності, які через епізодичну або організовану участь, спрямовані на вираження чи удосконалення фізичних і розумових спроможностей, формування соціальних відносин або досягнень результатів у змаганнях усіх рівнів».

Деякі дослідники при визначенні поняття «спорту» наголошують на важливості врахування соціокультурного контексту. В їх тлумачення спорт постає своєрідною культурною практикою, зрозуміти яку без розуміння конкретної культурно-історичної ситуації є неможливо.

Ще одна дискусійна сфера в концептуальному визначенні поняття «спорту» – це спроба визначити спорт через взаємовідношення із грою. У статті «Елементи спорту» (1973) Бернард Сюйтс вивів формулу: «Увесь спорт – гра, але не всі ігри – спорт». У своїх пізніших статтях він, щоправда, визнав, що не всі спортивні дисципліни є іграми. Він ствердив, що усі види спорту поділяються на «атлетичні покази» (гімнастика, стрибки у воду, фрістайл) та «атлетичні ігри» (футбол, баскетбол, гандбол).

Атлетичні покази, за Б. Сюйтсом, – це практики, які орієнтуються на певні спортивні ідеали під час виконання вправи. Правила лише обмежують перелік тих засобів, які спортсмен може застосувати задля досягнення мети. В атлетичних показах судді оцінюють артистичність виконання і міру відповідності ідеалу. А от в атлетичні ігри, навпаки, – це практики, перебіг яких визначений правилами, за дотриманням яких слідкують рефері.

Скот Кретчмер у статті «Про прекрасні ігри» (1989) і Клаус Мейєр у статті «Тріада обману: граючи у спорт і ігри» (1988) не погоджувались із тим, що Б. Сюйтс виніс деякі види спорту за межі гри. Вони вважали, що ігровий компонент властивий більшості ігор.

2) Що таке знання? – Суть цього питання полягає у тому, чи можливо зрозуміти сутність спорту, не займаючись самому спортом? Чи достатньо для цього лише читання відповідної літератури? Пол Зіффа у статті «Прекрасний удар справа» (1974) переконаний, що спорт і знання про нього не складають якоїсь особливої пізнавальної проблеми. Хоча відкритим залишається і питання про те, як різні форми знання про спорт пов’язуються у несуперечливу структуру, необхідну для складання навчального плану чи організації тренувального процесу? Цими питаннями, на жаль, більше цікавляться у педагогіці чи теорії фізичного виховання. В філософії спорту їм присвячено небагато уваги.

3) Що таке цінність? – це питання, і підпитання, на зміст яких воно наштовхує, відносяться до сфери етики (і частково естетики) спорту, які буде розглянуто далі.

Український дослідник Анатолій Коваленко до цих концептуальних питань філософії спорту, поставлених Вільямом Морганом, додає ще одне принципове питання: «Ким є людина?». Відповідь на нього А. Коваленко пропонує давати через осмислення природи «людського тіла» як одного із найсуттєвіших чинників людського буття поруч із такими чинниками, як мислення, мова, комунікація, влада тощо. В межах філософії спорту особливого зацікавлення набуває питання тілесного ідеалу – Чи можливо його досягти?, Чи існує залежність між красою тіла і добротою душі?, Як співвідносяться між собою досконалість тіла у спорті і спортивні результати?, Які результати несе для особистості дисгармонія душі і тіла? тощо. Чи є межа людських спортивних досягнень, зважаючи на обмежені можливості людського тіла? Адже, наприклад, стометрівку зрозуміло, що нікому не вдасться пробігти швидше, ніж це роблять сучасні гоночні автомобілі. Але де ж межа – 9,5 с, 9 с, 8 с… Чи не відбудеться втрата інтересу до змагань із фізичною втратою можливості встановити рекорди? А чи не зазнаємо ми неминучої у майбутньому генної модифікації і найшвидші спортсмени легко долатимуть стометрівку і за 7, і за 6, і за 5 секунд? Чи можна тоді людське тіло буде назвати тілом людини, а нас – людьми. Чи зможе людина обійтися без тіла? Чи буде вона тією ж людиною, коли їй трансплантують усі нові органи і частини тіла? Подібного роду запитань дуже багато. Не випадково споконвічне філософське питання «Що таке людина?» і далі залишається відкритим для дискусії.

4. Етичний аспект спортивної діяльності. Етика спорту базується на апріорній значущості цінності людської особи, важливість якої в Кодексі спортивної етики «Справедлива гра – шлях до перемоги» зафіксована з допомогою таких принципів:

І. Принципу добровільності, який передбачає можливості вільного вибору особою спортивних занять, добровільного об’єднання спортсменів у клуби, федерації, асоціації, а також добровільний розподіл обов’язків між керівниками й підлеглими у спортивних об’єднаннях.

ІІ. Принципу автономії, який стверджує незалежність і самовдосконалення особи. Цей принцип гарантує спортсмену найширші повноваження у всьому, що стосується його життя та здоров’я. Він забороняє використовувати особу спортсмена задля досягнення власних корисливих цілей.

ІІІ. Принципу гідності, який є ширшим за суттю, ніж принцип автономії особи, оскільки поширюється і на розумово чи фізично неповноцінних людей, і на ще не народжених. Цей принцип забороняє генні експерименти над людськими ембріонами задля того, щоб вивести особливу «породу спортсмена», адже це принижує гідність самої людини.

ІV. Принципу цілісності, що полягає у трактуванні особи спортсмена як гармонійної єдності його тілесних і духовних якостей. Цей принцип забезпечує генетичну, психічну, мовну, культурну й національну ідентичність (тотожність) людини.

V. Принципу справедливості, який виражає співвідношення цінностей і їх розподіл між суб’єктами, визначає відповідність прав і обов’язків, заслуг і їх визнання, злочину й покарання. Справедлива гра (Fair play) – основа спорту.

Принцип справедливої гри включає в себе повагу до суперника, правил змагань і рішень суддів, заборону допінгу, рівні шанси перед стартом для усіх суперників на перемогу, самоконтроль спортсмена – стримування своїх емоцій і вміння адекватно сприймати будь-яке закінчення змагання.

Дані положення конституюють спортивну поведінку і засуджують перемогу будь-якою ціною. Прикладом істинної спортивної поведінки був вчинок капітана збірної СРСР з футболу Ігоря Нетто в матчі групового турніру чемпіонату світу з футболу 1962 року проти збірної Уругваю. І. Нетто звернув увагу суддів на те, що при рахунку 1:1 вони зарахували радянській збірній гол після того, як м’яч влетів у сітку воріт через дірку у сітці збоку від штанги, а тому такий гол зараховувати не слід. Судді гол відмінили. Хоча команда СРСР таки виграла у підсумку цей матч 2:1.

Вільям Морган відзначає, що на сьогодні етичні дослідження зосереджені навколо двох моральних складових спорту:

1) відношення атлетів між собою під час змагань;

2) колективної та індивідуальної поведінки у прагненні до спортивних досягнень, точніше того, які форми поведінки в спортивній практиці сумісні з нормами та принципами моралі.

Ці моральні складові піднімають багато підпитань щодо дій спортсменів:

а) суперництва – що робить певні види суперництва морально неприйнятними?

б) порушень правил – як нам потрібно ставитися до порушень правил?

в) гендерних проблем – яким чином ідентифікація жінок, їх самосприйняття як індивідуальних і соціальних істот конструюється в спорті? Як жінки добиваються рівних можливостей у спорті, де домінують чоловіки? Як типово чоловічі риси (агресія і насилля) впливають на фізичну поведінку жінок?

г) проблем, пов’язаних із використанням тварин у спорті – на скільки це гуманно у тих видах спорту, де люди використовують тварин у своїх власних цілях (кінний спорт, поло), у тих видах спорту, в яких люди діють проти тварин (полювання, риболовля, бої з биками), та у тих видах спорту, де тварини змагаються між собою (собачі перегони, півнячі бої)?

ґ) використання фармакологічних препаратів – що змушує спортсменів приймати заборонені препарати, не зважаючи на психічну, психологічну, фізичну і соціальну шкоду? Наскільки коректним є часте проведення допінг-тестів, що переслідують профілактичні і каральні цілі.

Близькою до етичної проблематики у спорті постає естетична. Естетика спорту прагне дати відповіді на те, чи є спорт мистецтвом?, чи наявне у спорті усвідомлене прагнення до створення естетичного враження і наскільки вдається його досягти?

Рекомендована література

1. Бацунов С. М. Спорт в системі цінностей: теоретичний аналіз // https://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Sprr/2006_1/batsunov.pdf

2. Джунь В. В., Коваленко А. І. Принципи гідності особи в спортивній деонтології. // Здоровий спосіб життя: Зб. наук. ст. Вип. 9.– Львів, 2006.

3. Ленк Х. Етика спорта как культура честной игры // Неприкосновенный запас. – 2004. – № 3 (35) // https://magazines.russ.ru/nz/2004/35/lenk21.html

4. Морган В. Философия спорта: исторический и концептуальный обзор и оценка ее будущего // https://magazines.russ.ru/logos/2006/3/mo9.htm

Автор-упорядник Лисюк І.В.