Завдання роботи. 2. Основні елементи змісту освіти

План.

1. Поняття про зміст освіти.

2. Основні елементи змісту освіти. Нормативні документи, що відображають зміст освіти у школі.

3. Навчальні плани та програми, їх характеристика.

4. Навчальні предмети, їх види.

5. Підручники та посібники, вимоги до них.

1. Сформувати поняття про зміст освіти в національній школі (сутність, сучасні вимоги, складові тощо).

2. З’ясувати сучасні підходи до характеристики навчальних планів, програм, навчальних предметів, підручників.

3. Визначити зв'язок навчальних планів, програм, навчальних предметів.

4. Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки.

Основні поняття. Зміст освіти, Державний освітній стандарт, рівень освіти, навчальний план, навчальна програма, навчальний предмет, підручник, навчальний посібник.

Список літератури.

Про Національну доктрину розвитку освіти: Указ Президента України від 17 квіт. 2002 р. № 347 // Нормативно-правове забезпечення освіти: у 4 ч. – Х.: Основа, 2004.

Про освіту: Закон України від 23 берез. 1996 р. № 100 (із змін. і доп. станом на 7 груд. 2000 р.) // Нормативно-правове забезпечення освіти: у 4 ч. – Х.: Основа, 2004.

Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова освіта. – 2011. – № 18. – 46 с.

Бондар В.І. Дидактика / В.І. Бондар. – К.: Либідь, 264. – С.44–63.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С. 266-284.

Дидактика современной школы: пособие для учителей / под ред. В.А. Онищука. – К.: Рад. шк., 1987. – 351 с.

Ермаков Д.С. Компетентностный подход в образовании / Д. С. Ермаков // Педагогика — 2011. — № 4. – С. 8–15.

Пермяков О. А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.64-70.

Фіцула М. М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К.: Академія, 2001. – С.91-100.

1. Поняття про зміст освіти.

Другий компонент у структурі процесу навчання — зміст. Зміст навчального процесу — відповідь на питан­ня: чому саме навчати нове покоління, якізнання обра­ти з усіх надбань, накопичених людством? Тому зміст навчального процесу (процесу навчання) часто розгля­дається в ширшому аспекті — як зміст освіти. Зміст освіти впливає на вибір методів, форм, засобів й, навіть, на завдання в межах певного предмету.

Яким має бути зміст освіти? Чому саме потрібно навчати школярів? Що розвивати?

Історія школи та педагогіки свідчить, що під час вирішення цих питань допускається чимало помилок, що негативно відобража­ються на всьому ЦПП. Так, більшість сучасних шкіл спрямовує свої зусилля на те, щоб учні одночасно вивча­ли якомога більше предметів, а це збільшує обсяг інфор­мації, викликає перенавантаження дітей і не сприяє їхньому загальному розвиткові. Багато шкіл нового типу, орієнтуючись на той чи інший ВНЗ, вводять до змісту освіти дисципліни пропедевтичного характеру, специфічні для ВНЗ, але які не відповідають інтересам певних школярів. Таким чином, нерідко зміст освіти то відстає від сучасного стану науки, то виявляється пере­вантаженим, і це зумовлює викривлення характеру фор­мування дитини.

Зміст освіти — це обсяг і характер систе­ми знань, умінь та навичок, а також досвіду твор­чої діяльності та досвіду емоційно-ціннісних відно­шень. До змісту освіти (навчання) належать і загальний розви­ток, і соціальний досвід, накопичений людством, адже метою навчання у школі є особистість дитини, а знання — лише засобом її розвитку. Школа має не тільки збагачу­вати знаннями, але й розвивати індивідуальні здібності дітей.

Важливо розуміти, що зміст освіти – історична категорія, поступово змінюється. Він залежить від рівня технічного та економічного розвитку суспільства, від цілей, які воно ставить перед системою освіти, від рівня розвитку наук, які вивчає майбутній фахівець, від рівня навчального закладу.

Наприкінці XX —на початку XXI століття відбулися кардинальні зміни в характері освіти. Змінилися його мета, спрямованість, зміст. Освіта стала орієнтуватися на «вільний розвиток людини», на її творчу ініціативу й самостійність.

Перед дослідниками й практиками виникло завдання пошуку, розробки й впровадження якісно іншого, у порівнянні із традиційним шляху розв'язання завдань, що стоять перед освітою.

У сучасній українській системі освіти в якості пріоритетного обраний компетентностний підхід. Це зафіксовано в Держстандарті початкової освіти, який був прийнятий в 2011 р., а першокласники починають вчитися відповідно до нього вже через кілька днів. Тоді виникає необхідність охарактеризувати його докладно, виявити суть і шляхи реалізації.

Нагадаю, що в рамках будь-якого освітнього підходу важливо сформулювати мету, відібрати зміст, організувати освітній процес і створити інструментарій оцінки результату.

Отже, компетентностный підхід є відносно новим у педагогіці взагалі й у дидактиці зокрема.

На сьогоднішній день понятійний апарат КП перебуває в стадії становлення. Але вченими вже зазначені його цілі, зміст, розробляється механізм впровадження в практику роботи шкіл.

При цьому в рамках компетентностного підходу:

Мета освіти – розвити в школярів здатність самостійно вирішувати проблеми в різних видах діяльності на основі використання соціального досвіду, елементом якого є й власний досвід.

Зміст освіти – дидактично адаптований соціальний досвід розв'язання пізнавальних, світоглядних, моральних, політичних й інших проблем.

Зміст організації освітнього процесу – допомогти школярам набути досвіду самостійного розв'язання пізнавальних, комунікативних, організаційних, моральних і інших проблем.

Мета шкільної освіти, з цього погляду, полягає у навчанні учнів успішно вирішувати пізнавальні, аналітичні, аксиологічні й інші проблеми.

Компетентнісний підхід

Мета шкільної освіти

Навчити вчитися, знаходити оптимальні способи досягти поставленої мети, оцінювати отримані результати, організовувати свою діяльність, співпрацювати з іншими учнями.

Навчити пояснювати явища дійсності, їх сутність, причини, взаємозв'язки, використовуючи відповідний науковий апарат, тобто вирішувати пізнавальні проблеми.

Навчити орієнтуватися в ключових проблемах сучасного життя — екологічних, політичних, міжкультурної взаємодії й інших, тобто вирішувати аналітичні проблеми.

Навчити орієнтуватися у світі духовних цінностей, що відбивають різні культури й світогляди, тобто вирішувати аксиологічні проблеми.

Навчити вирішувати проблеми, пов'язані з реалізацією певних соціальних ролей (виборця, громадянина, споживача, пацієнта, організатора, члена родини і т.д.).

Навчити вирішувати проблеми, загальні для різних видів професійної й іншої діяльності (комунікативні, пошуку й аналізу інформації, прийняття рішень, організації спільної діяльності й т.п.).

Навчити вирішувати проблеми професійного вибору.

Необхідно відзначити, що такий погляд на суть, завдання навчання, способи його організації й контролю над результативністю суттєво відрізняється від традиційного.

Основні категорії КП «компетенція» і «компетентність». Ми нерідко використовуємо ці слова в повсякденному житті. Однак, учені вкладають у них особливий зміст.

Компетентнісний підхід

Основні категорії

Компетенція – заздалегідь задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовки учня, необхідної для його ефективної продуктивної діяльності в певній галузі. Компетенції для учня – це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння.

Компетентність – володіння учнем відповідною компетенцією, его особистісне ставлення до неї й предмету діяльності. Компетентність – якість, що вже відбулася, особистості (сукупність якостей) учня й мінімальний досвід діяльності в заданій галузі.

У Державному стандарті терміни вживаються в такому значенні

Компетенція - суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній галузі діяльності людини.

Компетентність - набута в процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складається зі знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці.

Компетенція не зводиться тільки до знань або тільки до вмінь. В одній із педагогічних дискусій з питань компетентностного підходу було запропоновано наступне визначення: компетентність — це здатність людини діяти в ситуації невизначеності.

Природа компетентності така, що вона, є продуктом навчання, але не безпосередньо випливає з нього, а є наслідком саморозвитку людини, його особистісного росту, наслідком самоорганізації й узагальнення досвіду.

Таким чином, розмежування понять «компетенція» і «компетентність» здійснюється по підставі: потенційне – актуальне, когнітивне – особистісне.

Згадаємо випускні іспити в школі, наприклад, із історії. Відмінна відповідь передбачала відтворенняучнем великого обсягу складного за змістом матеріалу. Це – традиційний підхід. Але з погляду КП така відповідь недостатня як ознака високого рівня освіченості випускника. Компетентностный підхід не заперечує значення знань, але він акцентує увагу на здатності використовувати отримані знання. Нам добре знайомий традиційний підхід в освіті. Порівняємо його з КП.

Порівняльна характеристика компетентнісного й традиційного підходів до навчання

Підстави для порівняння	Традиційний підхід	Компетентнісний підхід
Мета навчання	Передача/придбання теоретичної суми переважно абстрактних ЗУНів, що становлять зміст освіти	Орієнтація на практичну складову змісту освіти, що забезпечує успішну життєдіяльність (компетенції)
Основна формула результату навчання	«Знаю, що»	«Знаю, як»
Характер освітнього процесу	Репродуктивний	Репродуктивний
Домінуючий компонент процесу	Контроль	Практика й самостійна робота
Характер контрольних процесів	Статистичні методи оцінки навчальних досягнень	Комплексна оцінка навчальних досягнень (портфоліо – продукт творчого навчання)

Освіту можна зрівняти з процесом будівництва: необхідні будівельні матеріали й уміння будувати. Традиційний підхід орієнтований на нагромадження будівельних матеріалів. У результаті ми маємо склад таких матеріалів і людей, здатних відпустити необхідні матеріали. Компетентністний підхід орієнтований на будівництво будинку, на розвиток уміння ефективно використовувати будівельні матеріали. У результаті ми одержуємо людей, які вміють будувати будинок. Звичайно, це порівняння умовне, але істотні відмінності в підходах воно відбиває.

Ученими визначена

Ієрархія компетенцій

Ключові компетенції - відносяться до загального (метапредметного) змісту освіти;

Загальнопредметні компетенції – відносяться до певного кола навчальних предметів і освітніх галузей;

Предметні компетенції - часткові відносно двох попередніх рівнів компетенцій, мають конкретний опис і можливість формування в межах навчальних предметів.

З позицій компетентністного підходу основним безпосереднім результатом освітньої діяльності стає формування ключових компетентностей.

Під ключовими компетентностями стосовно до шкільної освіти розуміють здатність учнів самостійно діяти в ситуації невизначеності при розв'язанні актуальних для них проблем. Ця здатність може бути реалізована й за межами шкільної освіти.

Компетентність припускає наявність мінімального досвіду застосування компетенції. Про цей важливо не забувати при формулюванні вимог до підготовки учня, а також при проектуванні підручників і навчального процесу. Які саме знання, уміння й навички, способи діяльності застосовуватися учнем? У яких навчальних курсах? Як часто? У якій послідовності? У якому зв'язку з іншими компетенциями? Відповіді на ці питання вчені, методисти й учителя шукають і сьогодні.

Вимоги до змісту освіти

Зміст середньої освіти має відповідати:

- соціальному замовленню суспільства та потребам учнів;

- критеріям добору змісту освіти (науковій і прак­тичній значущості, віковим особливостям, відведеному навчальному часу, наявній матеріальній базі тощо);

- мати структурну єдність.

Висновок. Для того, щоб допомогти учням оволодіти змістом освіти, вчитель має володіти певними професійними ЗУНами та багато знати про зміст свого предмету. В.Сухомлинський писав: “По-справжньому любить свій предмет лише той педагог, який на уроці викладає соту частину того, що знає. Чим багатші знання педагога, тим яскравіше розкривається його особисте ставлення до знань, науки, книги, розумової праці, інтелектуального життя”.

2. Основні елементи змісту освіти. Нормативні документи, що відображають зміст освіти у школі.

Зміст освіти розглядається як педагогічна модель по­ставленого перед школою соціального замовлення, але при цьому необхідно враховувати й потреби певної лю­дини.

Елементи змісту освіти:

- знання про природу, суспільство, техніку, мислен­ня та способи діяльності;

- досвід здійснення відомих способів діяльності;

- досвід творчої діяльності з вирішення нових про­блем, що вимагають самостійного застосування раніше засвоєних знань та вмінь у нових ситуаціях, формуван­ня нових способів діяльності на основі вже відомих;

- досвід емоційно-ціннісних відношень до світу.

Основні компоненти змісту загальної освіти наведено на рис.

Система освіти в Україні централізована. В Україні було 3 етапи реформування змісту освіти. Зараз відбувається оновлення змісту освіти в Україні, це пострадянський період, з 1991 року. Основа формування змісту освіти – програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), 1993 р. та Конституція України, 1996 р. У 1999 році було видано Закон України “Про загальну середню освіту”, який регулює структуру та зміст загальної середньої освіти. Зокрема, вимагає дотримання вимог Державного освітнього стандарту.

Рис. Структура змісту загальної освіти

Характеристика Державного освітнього стандарту.

Відповідно до Закону України "Про освіту" вводять­ся обов'язкові державні освітні стандартипочаткової, середньої, вищої шкіл.

Стандарт ( з лат. норма, зразок) — зразок, еталон, модель.

Освітній стандарт містить перелік відомостей та вмінь з кожного навчального предмета, обов'язкових для за­своєння учнями. Цей перелік періодично переглядаєть­ся та за необхідності змінюється. Його переглядають 1 раз на 10 років. Дотримання Державного стандарту обов’язкове для всіх навчальних закладів країни.

Функції загального державного стан­дарту:

- дає змогу встановити нижні межі базового рівня освіти (кваліфікації);

- надає рівні можливості всім учням для отримання освіти;

- відображає загальні цілі освіти;

- дає змогу кожному вчителю, учню, батьку оцінити рівень освіченості дитини, незалежно від того, в школі якого типу вона навчається;

- допомагає новим, експериментальним типам шкіл уникнути помилок.

Стандарт є державним нормативним документом, у якому обов'язково визначаються:

- мінімум змісту основних освітніх програм;

- максимум обсягу навчального навантаження;

- вимоги до рівня підготовки випускників школи.

Мінімальний освітній стандарт визначає набір ЗУНів, які забезпечують випускникам школи можливість вести гідне та успішне життя в суспільстві.

Рівні освіти.

Учень будь-якої школи може отримати освіту, що відповідає одному з таких рівнів:

- базовому рівню — мінімальному стандарту загаль­ної середньої освіти; здійснюється за державними про­грамами;

- підвищеному рівню — перевищує мінімальний стан­дарт середньої освіти та відповідає рівню вимог, які за­безпечують вступ до ВНЗ;

- проміжному рівню —підвищеному рівню з про­фільних дисциплін та базовому рівню — з інших дис­циплін.

Мінімальна загальна середня освіта не гарантує про­довження освіти у ВНЗ, але є обов'язковою для оволодін­ня робітничими професіями і достатньою для залучення до трудового життя.

Максимальна загальна середня освіта гарантує мож­ливість продовження навчання у ВНЗ за одним з обра­них профілів навчання.

При доборі змісту освіти стандарт також передбачає:

- виокремлення ядра освіти, обов'язкового для всіх шкіл;

- посилення значущості гуманітарних аспектів змі­сту освіти;

- збереження уваги до предметів природничо-мате­матичного циклу;

- посилення уваги до розвитку школярів;

- орієнтацію на загальнолюдські цінності.

Компоненти державного стандарту: базовий навчальний план, загальна характеристика інваріантної та варіативної частин.

Де розкривається зміст освіти: навчальний план, навчальна програма, підручники.

3. Навчальні плани та програми, їх характеристика.

Характеристика базового навчального плану.

Уявлення про стандарт шкільної освіти містяться у ба­зовому навчальному плані. Він затверджується Міністерством освіти та науки України.

Структура ба­зового навчального плану:

а) інваріативна частина (ядро), що забезпечує залу­чення до загальнокультурних, національних цінностей, формування необхідних особистісних якостей. Вона обов’язкова для всіх типів шкіл.

б) варіативна частина, що забезпечує індивідуальний характер розвитку школярів із урахуванням їхніх інди­відуальних особливостей, це курси за вибором. ЇЇ формує навчальний заклад.

Ці дві частини не є повністю незалежними, вони взає­модіють.

План також містить опис змісту освіти як цілого, тоб­то не зводиться до опису окремих навчальних дисциплін. Він будується не відповідно до конкретних навчальних предметів, а відповідно до освітніх галузей, що дає змо­гу створити варіативні, альтернативні навчальні плани. Наприклад, до галузі “Фізична культура й здоров’я” віднесено предмети фізична підготовка, допризивна підготовка юнаків, безпека життя й діяльності людини. Кожен рік навчання передбачено 3 години на тиждень, всього 33 години з 1 по 11 клас або 9,3 / навчального часу.

Базовий навчальний план є основою для розробки регіо­нальних та робочих навчальних планів школи.

Характеристика навчального плану школи.

Навчальний план школи розробляється нетривалий період на основі базового і регіонального навчальних планів та відображає особливості певної школи.

Навчальний план – державний нормативний документ, що встановлює перелік навчальних предметів, їх розподіл за роками навчання, кількість годин на тиждень.

За формою навчальний план – таблиця.

Навчаль­ний план школи — це сертифікат навчальної установи, що визначає:

- тривалість навчального року, чвертей (семестрів) та канікул;

- повний перелік предметів, що вивчаються в цій на­вчальній установі;

- розподіл предметів за роками навчання;

- кількість годин з кожного предмета на весь час на­вчання і на вивчення кожного предмета в кожному класі;

- кількість годин на тиждень для вивчення кожного предмета;

- структуру та тривалість практикумів тощо.

Структура навчального плану школи:

1) державний базовий компонент (забезпечує єдність шкільної освіти в країні), складає 80 % навчального часу;

2) шкільний компонент (ураховує специфіку певного навчального закладу), складає 20 % навчального часу.

Характеристики сучасного навчального плану школи:

- гнучкість — передбачає включення до навчально­го плану декількох самостійних, відносно незалежних курсів навчальних дисциплін;

- інтеграція — взаємопроникнення змісту суміжних предметів;

- диференціація — різні варіанти змісту предметів, часу на їх вивчення, введення нових предметів і факуль­тативів;

- гуманізація — орієнтація не на знання як самоціль, а на умови розвитку дитини.

Єдина основа навчальних планів усіх етапів освітньої школи (початкової — середньої — вищої) — це забезпе­чення принципу наступності між різними етапами освіти.

Характеристика навчальних програм.

На основі освітнього стандарту та навчального плану школи розробляються навчальні програмиз профіль­них напрямів (предметів).

Навчальна програма – державний документ що визначає зміст та обсяг ЗУНів для учнів з кожного навчального предмета, зміст розділів та тем, кількість годин на вивчення, вимоги до результатів вивчення.

Структура навчальної програми:

5) пояснювальна записка про цілі вивчення цієї дис­ципліни, основні вимоги до знань і умінь учнів, рекомен­довані форми та методи навчання;

6) кількість годин цього курсу;

7) перелік основних світоглядних питань;

8) вказівки на міжпредметні зв'язки;

9) тематичний зміст навчального матеріалу (даються розділи та теми з розподілом навчального часу);

10) критерії оцінювання ЗУНів щодо певних видів роботи;

11) перелік навчального обладнання та наочних по­сібників;

12) список рекомендованої літератури, тощо.

Причому в будь-якому навчальному закладі дозво­ляється працювати одночасно за декількома навчальни­ми програмами з одного і того ж предмета.

4. Навчальні предмети, їх види.

Необхідно розуміти, що вченими розробляється певна галузь знань, наука. Однак, учень у школі та студент у ВНЗ не може вивчати науку на рівні науковця, існує необхідність адаптувати зміст науки, щоб зробити його зрозумілим для того, хто навчається. Школяр та студент знайомляться із змістом освіти через навчальний предмет. Навчальний предмет – це педагогічно адаптований зміст будь-якої галузі діяльності.

Навчальніий предмет – педагогічно обгрунтована система наукових знань, практичних умінь та навичок, що втілюють основний зміст та методи певної науки.

Типи навчальних предметів за провідним компонентом

Провідний компонент	Назва предмету
Наукові знання	Фізика, хімія, біологія
Способи діяльності	Іноземна мова, фізична культура, інформатика
Естетичне бачення світу	Музика, образотворче мистецтво

5. Підручники та посібники, вимоги до них.

Зміст освіти детально розглядається в навчальній літературі (шкільних підручниках, довідниках, кни­гах для додаткового читання, зошитах на друкованій основі, збірниках задач, вправ).

Від якості навчальної літератури залежить результа­тивність навчання. Друкована продукція має відповіда­ти сучасним вимогам до навчальної літератури.

Підручник – основна навчальна книга, у якій викладено навчальний зміст певного предмета у відповідності до програми, вимог дидактики та методики.

Дидактичні функції підручника:

12) мотиваційна— передбачає створення таких сти­мулів для учнів, які б викликали інтерес до певного пред­мета зокрема і до процесу навчання в цілому;

12) інформаційна — відображає цілі навчання, описує зміст, визначає систему пізнавальних дій з матеріалом, форми навчання та способи контролю;

12) контрольно-коригувальна — передбачає можли­вість перевірки, самооцінки та корекції процесу і резуль­татів навчання.

Інші автори виділяють розвивальну, виховну, освітню, управлінську та дослідницьку функції підручника.

Навчальний посібник – книга, в якій матеріал розширює межі підручника.

Вимоги до підручника та навчальних посібників:

· відповідати чинній програмі;

· відтворювати певну педагогічну технологію;

· при доборі змісту враховувати науковість, систематичність, ступень необхідності;

· завдання повинні сприяти формуванню ЗУНів, мотивації та розвитку особистості (частина завдань повинна бути на вибір);

· враховувати вікові особливості;

· обсяг підручника не повинен перевищувати можливості учнів;

· цікавим, добре ілю­строваним, естетично оформленим;

· водночас і стабіль­ним, і мобільним;

· забезпечувати свідому та активну участь учнів у процесі навчання та повне засвоєння на­вчального матеріалу;

· готувати до самонавчання.

Висновок. Зміст освіти – історична категорія. Сучасний зміст освіти представленій у певних документах, використання яких є обов’язковим для вчителя.

Лекція № 3.

Тема. Закономірності і принципи навчання.