2015-01-30
812
Частково питання експертизи ми розглядали в попередньому озділі, коли йшлося про основи дизайну в створенні виробу. Направді, експертиза виробу нерозривно пов’язана з економікою виобництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється им, що виріб має багато характеристик, не лише з точки зору дизайнера, а й технолога, інженера, соціолога, маркетолога. Їх необідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, й після випуску виробу в серійне виробництво. Однак провідною експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо кономічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного виробицтва.
В основу розвитку людського суспільства покладене матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь раці.
Процес праці включає три основні моменти:
праця людини;
предмети праці;
засоби праці.
Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою й одночасно змінюють власну природу.
Предмети прац і — це речі (об’єкти) природи, на які людина пливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.
Предмети праці бувають двох видів:
дані самою природою (наприклад деревина);
ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або сировиною.
Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці.
Виробничі сили — це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи матеріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності суспільної праці.
До структури виробничих сил належать:
• людина (головна виробнича сила);
• засоби праці;
• предмети праці (засоби виробництва);
• сили природи, які використовуються людьми;
• форми і методи організації виробництва;
• наука;
• інформація.
Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої — до системи суспільних, перш за все, економічних відносин, у складі яких виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі відносини.
Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку виробничих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.
Такою ж суспільною формою є і відношення власності. Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності у всіх сферах суспільного відтворення.
Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.
Економічна система — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.
Основними елементами економічної системи, її підсистемами, є:
• виробничі сили;
• техніко-економічні відносини;
• організаційно-економічні відносини;
• виробничі відносини, чи відношення до власності;
• господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.
Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.
При плануванні, обліку й аналізі витрати класифікуються за ознаками і поділяються:
• за місцем виникнення — на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;
• за видами продукції, робіт, послуг — на витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;
• за видами витрат — на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;
• за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та непрямі;
• за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;
• за календарними періодами — на поточні та одноразові.
Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об’єднує дві частини вартості — вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту,
Вартість використаних засобів виробництва об’єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари тощо) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.
Вартість необхідного продукту являє собою сукупність витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.
Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробництва.
Третя частина вартості — додатковий продукт суспільства — використовується для розширення виробництва, виплат та безплатних послуг із суспільних фондів споживання.
Таким чином, собівартість є основою вартості.
Собівартість продукції визначається індивідуальними затратами праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом
як вартість продукції (робіт, послуг) — затратами суспільно необхідної праці.
Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рівня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдосконалення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• загальновиробничі витрати.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.
Серед економічних категорій, що використовуються в ринковому механізмі господарювання, є ціна.
Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.
Ціна виступає важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.
Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподільчій, урівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збереження доходності підприємства.
За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділяються на відпускні, оптові та роздрібні.
Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.
Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.
Ціни відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові.
Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виробництва, пільгові.
Завдання економічного обґрунтування проекту. Після обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципова можливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при виготовленні виробу; визна чення собівартості виробу, що виготовляється; величини запланованого прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня рентабельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності постановки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.
На цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:
• яким має бути розмір коштів для здійснення випуску першої
продукції;
• чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так, то чи буде він достатнім для повернення грошей;
• через який термін будуть повернуті гроші;
• наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспективами і конкуренцією буде прогнозований ринок нової продукції;
• якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;
• яким є обсяг випуску продукції на ринок;
• скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.
У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначити дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна продукція.
Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ціною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов’язані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аналогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів процедура оцінки вартості виробництва проекту. Економічне оцінювання об’єкта й процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у такій послідовності:
Загальний підхід полягає у створенні електронної таблиці в комп’ютерному табличному редакторі, яка дасть можливість досліджувати вплив ключових параметрів на вартість проекту, починаючи з простої моделі та поступово її ускладнюючи. Це дослід ження рекомендується проводити в такому порядку:
• визначити вартість елементів виробництва;
• створити електронну таблицю для визначення вартості виготовлення продукції;
• розрахувати розмір усіх витрат на комерціалізацію проекту;
• доповнити електронну таблицю відсутніми витратами по проекту;
• дослідити чутливість вартості проекту до ключових параметрів.
Слід пам’ятати, що за допомогою сучасного програмного забезпечення легко розробити доволі складні моделі, здатні давати конкретний результат навіть за суперечливих даних. Майстерність полягає в тому, щоб дати реалістичні оцінки й виявити області невизначеності.
Основними джерелами даних можуть бути:
• відомості про аналогічні вироби. Зібрана по крихтах інформа ція може стосуватися матеріалів, компонентів, вузлів, дизайну, характеристик продуктивності;
• виробники та постачальники обладнання, які, зазвичай, із готовністю надають інформацію про його ціни й робочі характеристики. Іноді така інформація доступна через рекламні матеріали та Інтернет-сторінки компаній;
• компанії, що постачають матеріали й обладнання, є природнім джерелом інформації про склад, специфікацію, ціни, знижки тощо. Коли вимоги до матеріалів не відповідають зазначеним даним у прайс-листах, постачальники часто можуть надати розцінки або надійні калькуляції на ці матеріали.
Загалом, підхід до оцінки собівартості виробництва проекту можна здійснити шляхом послідовних дій:
1. Скласти виробничу схему проекту, позначивши на ній зв’язки між етапами.
2. Для кожного етапу перерахувати всі чинники, які можуть вплинути на вартість. Вирішити, що відомо, а про що потрібно довідатися з інших джерел.
3. Там, де можливо, потрібно знайти інформацію про вартість, зробити обґрунтоване припущення, переконатися, що не вводите себе в оману, недооцінюючи реальну вартість.
4. Створити комп’ютерну великомасштабну таблицю (наприклад, в Microsoft Excel, щоб змоделювати виробничу схему та витрати) Переконайтеся, що вона дає розумні відповіді.
5. Якщо собівартість трохи вища або дуже близька до очікуваної ціни продажу, то це є підставою для продовження роботи.
6. Якщо вартість набагато нижча за очікувану ціну продажу, можливо щось не враховано або недооцінено. Необхідно повторно перевірити розрахунки.
7. Продовжити аналіз виробничої схеми, ускладнюючи її відповідно до збільшення знань про процес. Там, де можливо, варто замінити оцінки реальними даними.
Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту. Раціональне та економне витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній
її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.
Для вимірювання ступеня ефективності використання матеріалів існує відповідна система техніко-економічних показників.
1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металургія — коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод — вихід цукру з буряків.
2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чорної металургії — витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив — витрати сірчаної кислоти на 1 тону суперфосфату.
3. На підприємствах обробної промисловості використовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги до норми.
4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).
5. Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина). Ефективніше використання обігових фондів передбачає розв’язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.
Джерела показують, за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують, як саме, за допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.
Джерела економії матеріальних ресурсів:
зниження ваги виробів;
зменшення питомої витрати матеріалів;
скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;
використання відходів та побічних продуктів;
утилізації вторинних ресурсів;
заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучни ми їх видами.
Шляхи економії матеріальних ресурсів:
І. Виробничо-технічні заходи
первинна обробка та збагачення сировини;
комплексна переробка сировини;
застосування ресурсно-зберігаючої техніки;
запровадження маловідходної та безвідходної технології.
ІІ. Організаційно-економічні заходи
удосконалення матеріальних нормативів;
поліпшення організації матеріального забезпечення вироб-
ництва;
упорядкування системи ціноутворення;
застосування дійової системи економічного стимулювання.
Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити:
комплексній переробці сировини — це процес промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи;
вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві;
відходи виробництва — залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом);
відходи споживання — виробничого споживання (брухт, гума, тара); побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).
Питання для самоконтролю
Якы фактори впливають на обґрунтування рацыональносты проекту?
