2015-02-24
361
Не доказуємо чогось протилежного й не перечимо, що ясновельможний гетьман мав доходи тільки для своєї особи, але знаємо також добре, що він розкинув і видав їх щедрою рукою у побожному намірі на будову багатьох церков і монастирів, на милостині, на позолочення бані Печерської церкви й на відбудову її монастиря св. Сави в Палестині. Промовчуємо багато побожних і милостинних учинків згаданого гетьмана, не можемо того одного поминути мовчанкою, що він саме перед теперішнім повстанням – уже другий рік минає – вислав до Гробу Спасителя на гору Синай, на св. гору Афон і до інших св. місць Палестини тридцять тисяч дукатів.
Після того Войнаровський предложив виказ грошей, що були в Будинцях, який не зберігся, старшина ось такий виказ особистих видатків Мазепи, що зберігся в її пам’яті від дванадцятьох років:
позолочення бані Печерської [Лаври Успенської великої церкви] 20 500 дукатів;
мур довкола Печерського монастиря і церков тощо, мільон;
великий дзвін і дзвіниця до Печерського монастиря 73 000 золотих;
|
|
|
великий срібний свічник для Печерської Лаври Успенської великої церкви 2 000 імперіалів;
золота чаша і така ж оправа євангелія для неї 2 400 дукатів;
золота митра для неї 3000 дукатів, поминувши прикраси й пожертви для неї;
позолочення бані митрополичого Софійського собору в Києві 5 000 дукатів, золота чаша для нього 500 дукатів, віднова його 50 000 золотих;
церква Київської [Могилянської] колегії з гімназіями й ін. більше ніж 200 000 золотих;
соборна церква св. Миколи Київського з монастирем тощо більше ніж 100 000 золотих;
віднова [соборної] церкви монастиря св. Кирила за Києвом більше ніж 10 000 золотих;
вівтар у Межигірському монастирі 10 000 золотих;
фундація новозбудованого єпископського [Вознесенського] собору в Переяславі з монастирем тощо більш ніж 300 000 золотих;
церква в Глухові [мурований Успенський собор Глухівського монастиря] 20 000 золотих;
рефектар (трапезна) Густинського монастиря 10 000 золотих;
рефектар [Лубенського] Мгарського монастиря понад 8 000 золотих;
церква св. Трійці в Батурині понад 20 000 золотих;
незакінчена церква св. Миколи в Батурині 4 000 золотих;
монастирська [Покровська] церква в Дігтярах – 15 000 золотих;
монастирі Бахмацький, Каменський [Успенський], Люецький [Антоніїв], Думницький [Різдва Богородиці] з церквами тощо невідомо скільки;
віднова [Борисоглібського] катедрального монастиря в Чернігові 10 000 золотих;
докінчення будови [монастирської соборної] церкви св. Трійці там само 10 000 золотих;
Макошинський монастир із церквою св. Миколи понад 20 000 золотих;
на віднову монастиря св. Сави дав у Батурині архіманритові, пізнішому патріархові, 50 000 золотих, а на докінчення будови цього ж монастиря й до інших місць Палестин вислав тому ж патріархові 30 000 дукатів;
|
|
|
чаша з чистого золота, лампа та срібний вівтар для Божого гробу 20 000 золотих;
срібна рака з п’ятьма срібними свічниками на мощі св. Варвари 4 000 імперіалів;
вівтар для церкви у Вільні 10 000 золотих;
підмога православію на руки луцького єпископа Жабокрицького 3 000 золотих;
Євангелія варабській мові на руки александрійського патріарха 3 000 золотих.
Дерев’яні церкви: чернігівська св. Івана Євангеліста з вівтарем тощо понад 5 000 золотих; дві батуринські, Воскресенська й Покрови Богородиці з приналежностями понад 15 000 золотих; в селі Прачі понад 15 000 золотих; св. Івана Хрестителя в Рильську 2 000 золотих.
Не могла старшина підрахувати щедрих пожертв Мазепи на милостині монастирям, церквам, митрополитам, архієпископам, єпископам, архімандритам і іншим духовним із Греції, Палестини, Молдавії, Волощини, Сербії, Болгарії, Польщі й Литви, в Україні чужинцям, духовній старшині, різним церквам, українським монастирям, ченцям, студентам і бранцям, але знала, що за 23 роки свого гетьманства давав Мазепа щороку 1 000 золотих на київських бурсаків і 500 золотих Густинському монастиреві.
За душу покійної гетьманової роздав монастирям і церквам руками канцеляриста Войцеховича 20 000 золотих, за визволення кн. Четвертинького 3 000 золотих, на запис Печерському монастиреві 180 000 імперіалів.
Пам’ятки України. – 1991. – №6. – С.20-21.
Г.С. СКОВОРОДА. DE LIBERTATE [‡‡]
Что то за волность? Добро в ней каное?
Ины говорять, будто золотое.
Ах, не златое, если сравнить злато,
Против волности ещё оно благо.
О, когда б же мнђ в дурнђ не пошитись,
Дабы волности не могл как лишитись.
Будь славен вовђк, о муже избранне,
Волносты отче, герою Богдане!
Історія української культури. Збірник матеріалів і документів. За ред.С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. – К., 2000. – С.153.
Питання для самоконтролю:
1. Дайте характеристику Запорізькій Січі як соціокультурному феномену. Чому Січ вважається символ в українському культурному просторі?
2. Яка роль Івана Мазепи на розвиток української барокової культури?
3. В яких умовах відбувається формування моделі української культури раннього Нового часу?
4. Поясніть яким чином Визвольна війна стала детермінантою у формуванні нових культурних вартостей?
5. У чому полягають світоглядно-естетичні особливості українського бароко?
6. Коли відбулося перетворення «культури в Україні» на «українську культуру».
ТЕМА 4. УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ХІХ ст. – 2 год.
План практичного заняття:
1. Політика національно-культурного гноблення України з боку царизму.
2. Національні культурні організації і рухи в умовах реакційної урядової політики.
3. Освіта і наука.
4. Мистецьке життя України під час національно-культурного відродження.
Тематика рефератів:
1. Вплив соціально-політичних подій на розвиток вітчизняної культури у першій половині ХІХ ст.
2. Діяльність Т.Г. Шевченка. Кирило-Мефодіївське товариство.
3. Роль українського мистецтва у боротьбі зі спробами зросійщення України.
Література:
1. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. – К.: МАУП, 2002.
2. Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1958 / https://litopys.org.ua/shevchenko/biogr.htm
3. Грабович Г. До історії української літератури: дослідження, есе, полеміка. – К.: Основи, 1997 / https://litopys.org.ua/hrabo/hr.htm
4. Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. – К. Видавництво Академії Наук УРСР, 1961-1964. – Т. 7-10: Живопис, графіка / https://litopys.org.ua/shevchenko/shevh.htm
Хронологія подій:
1769-1838 – І.П.Котляревський.
1798 – надрукована «Енеїда» І.Котляревського.
1805 – заснування Харківського університету та Кременецького ліцею.
|
|
|
1809 – в Одесі відкрито перший в Україні оперний театр.
1814-1861 – Т.Г.Шевченко.
1834 – заснування Київського університету.
1837 – у Будапешті видано «Русалку Дністрову».
1840 – надруковано «Кобзар» Т.Шевченка.
1861-1862 – видання в Петербурзі першого українського громадсько-політичного та літературного журналу «Основа» українською мовою.
1863 – Валуєвський циркуляр.
1863 – М.Вербицький написав музику на слова П.Чубинського «Ще не вмерла Україна».
1865 – заснування Новоросійського університету в Одесі.
1876 – Емський указ.
1887 – споруджено оперний театр в Одесі.
1892 – створено Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Львові.
1904 – заснована Київська музично-драматична школа М.Лисенка.
1917 – відкриття Української Академії Мистецтв у Києві.
1918 – відкриття Української Академії наук.
Терміни:
Вертеп – народний український кукольний театр (ХVІІ-ХІХ ст.). Сцени на біблійні сюжети, сатиричні інтермедії, що супроводжувалися музикою, яка заснована на народних мотивах.
Реалізм (лат. – дійсний) – художній метод в літературі і мистецтві, що відображає реалістичну картину подій, явищ і т. ін.
Романтизм – художній метод, що поширився як напрям (течія) в літературі й мистецтві Європи та США. Романтики виступали проти раціоналістичних догм класицизму, ставили на перший план духовне життя людини. Вони зображали незвичайні явища та обставини, особливих героїв з сильним характером і пристрастями.
Символізм – модерністський літературний напрям кінця XIX–XX ст.
Модернізм (фр. moderne – сучасний, новітній) – узагальнююча назва художніх напрямів XX ст. Модернізму властивий розрив з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, пошук нових художніх форм і виражальних засобів.
Умови для розвитку культури:
Кінець XVIIІ – перша половина ХІХ ст. – епоха просвітництва в Україні. Розвиток української культури, її стан та головні культуротворчі завдання багато в чому спричинені соціально-політичними подіями другої половини ХVІІІ ст. Втрачалися рештки української державності. Україна перетворювалася в провінцію великої імперії з деякими етнографічними особливостями. У політичному та національно-культурному житті посилилась політика русифікації.
|
|
|
Друга половина ХІХ – початок ХХ ст. – період національного відродження. Скасування кріпосного права у Росії та реформи 60-70-х рр. відкривали можливість для деяких демократичних перетворень у суспільному, культурному житті Російської імперії. Проте, незважаючи на ці позитивні зрушення, царизм продовжував проводити жорстку політику національно-культурного гноблення меншин щодо національних окраїн, у тому числі й України, за допомогою свого бюрократично-жандармського апарату, системи освіти, цензури, преси, видавничої справи.
У 1863 р. було видане таємне розпорядження царського уряду (міністр внутр. справ П.О.Валуєв) про заборону друкування українською мовою. Це був наслідок колоніальної політики імперії, прояв шовіністичної політики царського самодержавства, продовження політики русифікації і репресій щодо української культури. Еміський указ – таємне розпорядження, підписане у 1876 р. російським царем Олександром II в м. Емс, у Німеччині про заборону друкування і поширення книжок українською мовою. Указ забороняв ввіз у межі Російської імперії без дозволу «будь-яких книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі», друкування і видання в імперії «оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі». Дозвіл на друкування творів красного письменства давали тільки після розгляд рукописів у Головній управі в справах друку. Заборонялося також «різні сценічні вистави й читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музикальних нот».
Кирило-Мефодіївське товариство (братство). Ініціаторами створення братства виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. У квітні 1846 р. до братства вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 р. загальна кількість членів братства становила 12 осіб. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія» (автор М.Костомаров) та у «Записці» (автор В.Білозерський). Завдання товариства: створення демократичної федерації слов’янських народів, яку очолила б Україна; побудова майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, і принципах рівності; скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах слов’янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти. Отже, основні ідеї це – панславізм і українське національне відродження. У березні – квітні 1847 р. братство було розгромлено.
Можна прослідкувати реакцію представників українського мистецтва на спроби зросійщення. Для ХІХ – початку ХХ ст. є характерним національне відродження. Складові елементи цього процесу: розвиток усіх галузей культурного життя українців; поширення у масах національної свідомості; активізація українського національного руху. Українську літературу в ХІХ ст. представляли І.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ’яненко, Є.Гребінка, засновник сучасної української літератури і літературної мови – Т.Шевченко. Українські композитори С.Гулак-Артемовський, П.Ніщинський і основоположник національної української класичної музики М.Лисенко зробили великий внесок у розвиток української реалістичної музики. В першій половині ХІХ ст. в Україні з’явився перший професійний театр. Україніська тематика займала важливе місце в творчості М.Старицького, М.Кропивницького, І.Карпенко-Карого, М.Заньковецької.
Таким чином, цей час, незважаючи на всі заборони і гоніння на українство, зазначився поступом, приніс цінні здобутки.
