2015-02-27
424
З точки зору історії і соціології, релігійне співтовариство пов'язане зі світом складними, неоднозначними, іноді парадоксальними стосунками. З одного боку, релігійні інститути зазвичай функціонують в суспільстві як гармонізуючий, стабілізуючий чинник, сприяючий збереженню соціальний статус-кво, що склався, і тим самим зміцнюючий положення владних структур. Але з іншого боку, релігія може виступати і дестабілізуючим чинником, оскільки в ній завжди є присутній високий моральний стандарт, критичний потенціал, що повідомляє її. Наявність у релігії критичного потенціалу у поєднанні з традиційним авторитетом сталих релігійних інститутів визначає ту найважливішу роль, яку церква грає в суспільстві.
Релігійна община - це завжди частина того світу, в якому вона існує. Виконувана зазвичай релігійними інститутами функція полягає не лише в легітимізації соціальної системи, але і в освяченні і пропаганді відповідної ціннісної орієнтації, в створенні і розвитку певних символічних структур значень, в психологічній компенсації неминучих травмуючого індивіда і суспільство подій - смерті, катастроф, воєн, стихійних лих, хвороб і так далі. Критична функція релігії по відношенню до соціального порядку і світської влади як такої іноді (втім досить рідко) проявляється в глибокому конфлікті з владою, а частіше - в напруженості, яка виникає між так званою державною релігією і конфесіями і релігійними групами, що не користуються підтримкою держави. Наприклад, критичний потенціал християнства був належним чином оцінений тими римлянами, які приписували падіння своєї імперії впливу християн, що підірвали основи традиційної римської цивільної релігії. Сучасна латиноамериканська "теологія звільнення" пропагує переконання, що Бог завжди виступає на стороні пригноблюваних, таких, що страждають від світової несправедливості.
Виходячи з того що релігійна організація виконує в суспільстві різноманітні і іноді протилежні функції, дослідники релігії прагнули розробити типологію релігійних організацій в їх відношенні до держави і суспільства. Приведемо один з варіантів такої типології, запропонований сучасним соціологом Дж. М. Йнгером.
Універсальна церква - релігійна структура, в якійсь мірі сприяюча інтеграції суспільства і в той же час за допомогою вірувань, що містяться в ній, і представлень що задовольняє більшість особових запитів індивідів на усіх соціальних рівнях. Для неї характерне систематичне і ефективне поєднання якостей як церкви, так і секти. Її універсальність проявляється в тому, що вона охоплює усіх членів суспільства, і в тому, що в ній існує тісний взаємозв'язок між двома основними функціями релігії. У гетерогенних суспільствах подібна рівновага досягається насилу і не може зберігатися дуже довго: недостатня завершеність системи, наполегливе прагнення правлячих груп до підтримки прийнятного для них порядку без змін, неминучих в мінливому суспільстві, відмінності індивідуальних запитів - усе це стимулює тенденції схизматизму, такі типові для релігій складних суспільств.
Католицька церква XIII ст., можливо, являє собою найадекватніший приклад універсальної церкви в історії західної цивілізації. Вона порівняно вдало знаходила місце (переважно монастирі) для вираження індивідуалізуючих тенденцій, присутніх в християнстві. Система її вірувань і ритуалів задовольняла запити величезних мас людей на усіх соціальних рівнях, відбиваючи на подив міцно інтегровану структуру і допомагаючи її зберігати. Проте універсальна церква завжди може бути описана лише як відносно здатна виконувати усі ці різноманітні функції, оскільки проблеми підтримки порядку в суспільстві, постійної заборони егоїстичних спрямувань його членів, полегшення їх страждань не належать до легко вирішуваних.
Крім того, в соціальному організмі завжди можливі дисфункції. У цьому сенсі варто підкреслити, що судження, що стосується здатності церкви зберігати "рухливу рівновагу" і утримувати прихильність до себе більшості членів суспільства, - не ціннісне судження. І ця тонкість насилу враховується при функціональному аналізі.
Экклесия. Подібно до універсальної церкви, экклесия (від греч. ekklesia - церква) охоплює усе суспільство. Відмінність в тому, що в ній слабкіше виражені сектантські тенденції. Вона так добре пристосовується до запитів і потреб пануючих соціальних елементів, що потреби нижчих класів фрустрируются. Экклесии краще вдається посилювати дію існуючих патернів соціальної інтеграції, ніж виконувати багато функцій релігії, звернені до особи. Її можна визначити як універсальну церкву в стані окостеніння.
Сталі національні церкви тяжіють до экклесиастическому типу, хоча і в дуже різній мірі - залежно від того, наскільки їм властиві елементи сектантства. Для наочності можна порівняти сучасні національні церкви Скандинавських країн, що розвиваються у напрямі універсалізації, і Російську Православну Церкву 1915 р., яка, борючись з релігійним і секулярным схизматизмом, тільки звужувала рамки встановленого порядку. Цей приклад підтверджує наявність тісного взаємозв'язку між типом релігії і типом суспільства.
Беккер так описує экклесию: "Соціальна структура, відома як "экклесия", є переважно консервативна освіта, не вступаюча у відкритий конфлікт з секулярными моментами громадського життя, відкрито універсальне у своїх цілях.. У своєму повному розвитку экклесия намагається злитися з державою і з панівними класами і прагне встановити контроль над особою кожного індивіда. Члени экклесии належать до неї від народження, їм не треба вступати в неї. Проте це соціальна структура, в чомусь споріднена нації або державі, ні в якому сенсі не вибирана.. Экклесия за своєю природою надає величезне значення молитвам, які вона відправляє, системі віровчення, яка нею сформульована, офіційному управлінню здійсненням богослужінь і освітою з боку духовної ієрархії. Экклесия як внутрішньосоціальна структура тісно злита з національними і економічними інтересами; оскільки це патерн більшості, сама її суть змушує її підганяти свою етику під етику секулярного світу; вона повинна представляти мораль респектабельної більшості".(Von Wiese L., Becker H. Systematic Sociology. Wiley. 1932. P. 624-625.)
Деномінація. Цей тип релігійної організації не має такої універсальності, як экклесия, оскільки обмежений класовими, національними, расовими і іноді регіональними рамками. З відомою натяжкою деномінацію можна назвати і церквою, оскільки вона знаходиться у відносній, але не досконалій гармонії з секулярной владною структурою. Церква "чистого" типу містить в собі сектантські елементи, а члени її представляють все наявні в суспільстві соціальні і класові рівні. Багато деномінацій починали своє існування як секти і ще не остаточно відірвалися від своїх витоків.
Деномінації бувають дуже різноманітними, наприклад в США вони варіюються від конгрегаціоналізму, якому властиві стійкі сектантські тенденції, і до лютеранина, що прекрасно адаптувався до секулярным владним структурам. В цілому ж деномінаціям, як правило, властиво йти шляхом компромісу. Частково це пов'язано з тим, що в сучасному суспільстві, по контрасту з відносною релігійною єдністю середніх віків, сектантські елементи більше схильні до утворення власних інститутів, ніж до інтеграції з універсальною церквою.
Стійка секта - невеликі, не схильні до компромісу з державою і церквою релігійні групи. Секти нестабільні через саму свою природу. Або група розпадається і зникає, коли помирає її лідер і інші члени, або вона включається до складу формальнішої структури, здатністю прийняти нових членів і забезпечити задоволення їх загальних інтересів, що володіє. Професійні релігійні лідери з'являються тоді, коли знижується ентузіазм першого покоління сектантів, демократизм руху, що визначав, спадає напруженість безпосереднього протистояння встановленому соціальному порядку. І проте остаточного переходження в лоно національної церкви може і не статися.
Цікаво провести порівняння сучасного стану довгий час існуючих протестантських сект - методистів і квакери. Обидва напрями виникли як вираження сектантського протесту і сильно видозмінилися із зміною поколінь. Методистський рух перетворився на деномінацію, тоді як квакери складають нині легалізовану стійку секту. Як пояснити таку відмінність? Квакери набагато рішучіше протистояли владі і тому піддавалися суворішим переслідуванням, що сприяло розвитку у них сильного відчуття соціальної знедоленості і стійкої групової моралі. Але це пояснення - тільки позначка. Чому ж квакери переслідували сильніше?
Для відповіді на це питання доводиться повернутися до історії виникнення обох сект. Тенденція до перетворення на деномінацію властива тим сектам, які спочатку робили упор на проблеми індивідуальної відповідальності і гріха, прагнучи зменшити тягар сорому і провини. Сектантські рухи, що зародилися у рамках середнього класу, зазвичай відносяться до цієї категорії і порівняно швидко перетворюються на деномінацію. А в стійкі секти розвиваються ті сектантські рухи, які були в першу чергу спрямовані на критику соціального зла, виступали з вимогами справедливості і реформ; так поводилися анабаптисты, левеллеры і в менш вираженій мірі - квакери. Вони прагнули відокремитися від навколишнього суспільства, відмовляючись виконувати ті або інші громадянські обов'язки або утворюючи ізольовані громади.
Лідерство істотним чином впливає на спрямованість релігійного руху. Можна додати, що на неї впливає вже сам підбір членів в різних сектах, який, у свою чергу, визначається тією або іншою соціальною орієнтацією. Люди, що вірять в те, що головна проблема полягає в реформі суспільства, вступають, як правило, в секти, орієнтовані на етичний протест. Тих, хто гостро відчуває тягар індивідуальних сумнівів і страждань, більше притягають секти, що роблять упор на відродження особи. Підбір членів секти у свою чергу визначає розвиток доктрини.
Сучасний квакеризм, проте, має певні риси деномінації: його опозиційна настроєність по відношенню до держави помітно лагідніла; у деяких відгалуженнях секти функціонують професійні лідери; більшість членів є такими "по народженню".
Методизм вже спочатку був не цілком типовою сектою: його лідери були освіченими вихідцями з середнього класу, а серед рядових членів було багато представників нижчих соціальних шарів. Сектантські елементи досі є присутній в цій деномінації, що проявляється в пацифізмі, що хоча і сповідується меншістю членів, і в збереженні стійкого інтересу до соціальних реформ. Проте відмінність в мірі конформізму по відношенню до секулярному оточення як і раніше зберігається.
Гостріший контраст складає секта "Крисчен Сайенз", представлена виключно вихідцями з середнього класу і що швидко розвинулася в деномінацію, і сектантський рух менонітів, - відгалуженні анабаптизма, що має ще більше песимістичну світоглядну орієнтацію, ніж квакерство, яке не стало деномінацією за 300 років свого існування.
Причини, що викликали виникнення сектантського руху представників середнього класу, не зводяться до економічних утруднень або загостреного відчуття соціальної несправедливості. Вони швидше кореняться в почутті невпевненості, мінливості стандартів в нестабільному, нестримно такому, що розвивається суспільстві; у фізичних стражданнях і відчутті провини. Релігійний рух, прагнучий здолати труднощі такого порядку, не стає в різку опозицію до суспільства і його релігійних організацій і інститутів. Цей різновид секти виражає лише протест проти практики церков, що не звертають належної уваги на проблеми внутрішнього життя. Але оскільки такі труднощі можуть бути дозволені без гострої соціальної критики, зміни структури суспільства, радикальної реорганізації світогляду, то церкви легко засвоюють у своїй практиці орієнтацію такого роду. Формується "пасторальна психологія", основний акцент робиться на "світ в душі і внутрішню гармонію". Секта проходить через процес інституціоналізації. Можна зробити висновок, що секта розвивається в деномінацію у тому випадку, якщо виразимий нею протест легко абсорбується пануючим релігійним напрямом, якщо вона не закликає до радикальних змін секулярной соціальної структури або до реорганізації релігійного патерну.
Іншою була ситуація з анабаптистами, що встали в глибоку опозицію до навколишнього суспільства. Вони бачили в суспільстві джерело страждань бідноти і звинувачували в цьому церкву, що освячує соціальне зло. Членам секти наказувало нікому не довіряти, окрім своїх єдиновірців, і те тільки у тому випадку, якщо це люди перевірені. Такий світогляд виводив не на той шлях, яким йшли секти, більше схильні до компромісу. Воно зберігає свій вплив і через багато поколінь, чинячи дезинтегруючу дію на економічне життя, соціальну мобільність і виховання.
Секта. Відповідно до трьох можливих типів реагування на небажану ситуацію можна виділити три підтипи сект. Усі ці типи реагування зазвичай є присутній в сектантському русі, але один якийсь тип є домінуючим.
Прийняття без опору. Секти, що утворюються вихідцями з середнього класу, зазвичай схильні приймати пропонований їм соціальний патерн без особливої критики. Хоча члени секти відчувають, що зіткнулися з серйозними проблемами, в рішенні яких їм не можуть допомогти домінуючі релігійні організації, вони не вважають ці проблеми соціальними. В цілому суспільство прихильно відноситься до них і їх найближчого оточення. Члени секти упевнені, що усі труднощі виникають від недоліку віри, егоїзму і ізоляції, але не від порочної соціальної системи. Тому їх головна ідея - увіруйте, знайдіть собі друзів, об'єднаєтеся в групу зі своїми однодумцями. Прикладом секти цього типу може служити Оксфордський рух.
Агресивний опір. Деякі секти, члени яких переважно належать до нижчих класів, концентрують свою увагу передусім на проблемах, пов'язаних з бідністю і безправ'ям. Якщо це секти християнського віросповідання, то вони інтерпретують вчення Ісуса Христа у дусі етичного радикалізму - як програму соціальних реформ. Суспільство в цілому третирує ці секти і сприймається ними як втілення зла. Істинна релігія, на думку членів таких сект, повинна поставити своєю метою соціальну реорганізацію. Секти такого роду характеризуються різкою опозиційною спрямованістю і часто розпадаються, або зникаючи, або переходячи в третій підтип. Прикладом можуть служити вже згадувані анабаптисты.
Ескапізм. Якщо люди не можуть прийняти існуюче навколо них суспільство (як секти першого типу) і не сподіваються.реформувати його (як секти другого типу), то звичайною психологічною реакцією на соціальну ситуацію, що склалася, стає знецінення свого земного життя, проектування нездійснених надій на замогильне існування у супранатуральном світі і об'єднання в групу зі своїми однодумцями. Така реакція найбільш типова для сектантського протесту, особливо в сучасну епоху, коли агресивний протест приймає швидше за секулярные форму, чим релігійні. Ці секти реагують на важкі умови життя нижчих класів, убогість, соціальну несправедливість і безправ'я. Вони не можуть так легко руйнуватися і трансформуватися, як секти другого типу; адже хто в силах довести вірянинові, що в іншому житті не виконаються його надії і сподівання?
Такий протест з легкістю переростає за рамки церкви, яка, будучи не здатна вирішувати постійно виникаючі нові проблеми, не може обійти проблему зла. Варіант ескапізму реагування - це те ж, що Э.Т. Кларк називає "песимістичною (адвентистською) сектою". Така секта об'єднує людей, що зневірилися в тому, що їх потреби коли-небудь будуть задоволені суспільством.
"Вони не бачать нічого хорошого у цьому світі і ніякої надії на поліпшення; світ нестримно котиться в пекло відповідно до волі і задуму Бога. Прибічники таких сект сповідують милленаризм і бачать неминучість загибелі нинішнього світопорядку в космічній катастрофі. Вони вороже відносяться до світу і шукають вихід в катаклізмі, який скине тих, хто був високо вознесений, і забезпечить вірянам як важливу роль в новому Царстві на землі, так і вічне блаженство на небесах".(Clark E.T. The Small Sects in America. Peter Smith. 1949. P. 22.)
Секти цього типу частіше розвиваються в деномінації, ніж в традиційні секти, оскільки вони швидше індиферентні до суспільства, чим опозиційні йому, і з легкістю адаптуються до базисного соціального патерну.
Існують і інші типології сект. Зокрема, Кларк ділить секти на сім класів, передусім на підставі культурних відмінностей (у віруваннях, ритуалах, заборонах і так далі).
У зв'язку з типологією Кларка виникають важливі питання, що стосуються різних культурних систем. Приміром, якого типу особи, в яких культурних контекстах будують свої релігійні переконання передусім на очікуванні другого пришестя Христа? Яка категорія вірян цікавиться головним чином трансами, видіннями, "пророчим духом" (харизматичні секти в типології Кларка)? Навряд чи яке-небудь конкретне дослідження може допомогти відповісти на питання такого роду, тому можна сказати, що "культурологічні" класифікації мають переважно дескриптивний характер. З чисто соціологічної точки зору, адвентистські і інші подібні ним секти, їх вірування і релігійна практика мають бути класифіковані на підставі загальної для них функції - рішення життєвих проблем за допомогою підміни сенсу існування, заміни соціального статусу - релігійним.
Культ. Термін "культ" використовується по-різному. По-перше, цим поняттям означають невелику релігійну групу, що об'єднує людей, що прагнуть до власного містичного досвіду, з нерозвиненою організаційною структурою, що має харизматичного лідера. Ця група багато в чому нагадує секту, але її характеризує глибший розрив з домінуючою в суспільстві релігійною традицією. По-друге, під культом розуміється такий тип релігійної організації, який найдалі знаходиться від типу "універсальної церкви". Це невелика, недовговічна, часто локальна, зазвичай така, що будується навколо владного лідера організація (порівняєте з тенденцією до широкої участі в релігійній практиці рядових членів секти).
Вірування і ритуали культу дуже відрізняються від традиційно прийнятих суспільством. Продовження його існування після смерті харизматичного лідера дуже проблематично. Тому культ зазвичай залишається нечисленним, легко припиняє своє існування, і однаково маловірогідний його розвиток як в стійку секту, так і в деномінацію. У центрі уваги учасників культу - майже виключно проблеми індивіда; соціальне життя їх мало займає. Анархічні тенденції ще сильніші, ніж у разі секти, яку її інтерес до "правильної поведінки", що допомагає здолати індивідуальну гріховність і відновити соціальну справедливість, повертає до розуміння важливості інтеграції суспільства. Культи - це релігійні "мутанти", граничні варіації на теми, домінуючі у внутрішньому житті людини. Релігійні організації цього типу рідко зустрічаються в сучасних західних суспільствах; більшість груп, які можна назвати культами, насправді більше відповідають зрозуміло "секта". У Росії останніх років, навпаки, кризова ситуація і загострення різноманітних проблем породили велику кількість культів, найбільш знаменитим з яких став рух "Білого братерства" на чолі з "Марією Деві Христом".
Класифікація Трельча. Простішу класифікацію релігійних організацій пропонує Э. Трельч. Він розділяє їх на три великі типи: церкви, секти і містичні рухи. Згідно Трельчу, усі типи знаходяться в тісному зв'язку з соціальною ситуацією і перспективами її розвитку. Повністю розвинута церква використовує державу і правлячі класи, залучаючи їх елементи до свого власного життя. Вона стає інтегральною частиною існуючого соціального порядку. Церква як тип організації відрізняється консерватизмом; вона не пориває з мирським порядком, навпаки, приймає його і освячує. Церква працює з широкими масами і покликана знаходити з ними спільну мову; звідси неминуче витікає мироутверждающая, посюсторонняя позиція церкви, незважаючи на її доктринальний трансцендентализм. Це універсальна організація, прагнуча охопити і підпорядкувати своєму впливу усе людське життя. Церква "розглядає увесь мирський порядок як засіб і підступ до надмирської мети життя і включає справжню аскезу у свою структуру під сильним церковним керівництвом як момент в досягненні цієї мети".(Трельч Э. Церква і секта//Релігія і суспільство. Хрестоматія по соціології релігії, М., 1994. Ч. 1. С. 141.)
Секта на відміну від церкви - зазвичай порівняно невелика група. Вона характеризується передусім або індиферентною, або агресивно-ворожою позицією по відношенню до світу в цілому, навколишньому суспільству і державі, прагненням до максимальної ізоляції від них і замкнутості {див. таблицю. 9.1). Як правило, секти пов'язані з нижчими соціальними шарами і налагоджені опозиційно до існуючого громадського порядку (хоча, як ми бачили, в цьому сенсі секти неоднорідні). Секти орієнтують своїх членів на аскетизм особливого роду, на повне відкидання мирських цінностей. Згідно концепції Трельча, у рамках християнської релігії саме секти, а не церкви, утілюють первинні ідеали християнства.
Таблиця 9.1. Відмінності між церквою і сектою
| Характеристика | Церква | Секта |
| Число прибічників | Від помірного до значного | Незначне |
| Власність | Велика | Невелика |
| Релігійні служби | Обмежена міра участі конгрегації | Висока міра участі конгрегації |
| Акцент | На релігійну освіту і виховання дітей, віруючих в релігійному дусі | На проповідь Євангелія дорослим членам секти |
| Священнослужителі | Професійно підготовлені люди, що віддають службі повний робочий час | Неспеціалісти з обмеженою офіційно визнаною підготовкою. Зайняті неповний робочий час |
| Доктрини | Буквальна інтерпретація Священного Писання; акцент на мирські справи | Буквальна інтерпретація Священного Писання; акцент на потойбічний світ |
| Соціальний клас членів | В основному вищі класи | В основному нижчі класи |
| Відношення до інших релігійних груп | Зневага або жалість до усіх сект | Підозрілість по відношенню до інших сект |
| Відношення до секулярному світу | Підтверджують переважаючу культуру і існуючий соціальний порядок | Відкидає переважаючу культуру і існуючий соціальний порядок |
| Гімни | Величава музика, висхідна до віддаленішим за часом літургійним традиціям | Нагадують сучасну популярну музику |
| Джерела членства | Прибічники церкви народжені в цій вірі. Церква прагне охопити своєю вірою усіх людей | Люди вступають в секти добровільно на конфесійній основі |
Містичні рухи служать вираженням радикального релігійного індивідуалізму, закликаючи слідувати в житті особистому прикладу Ісуса Христа. Трельч вважає, що містичним рухам властива універсальна віротерпимість, почуття єдності усіх достовірно віруючих незалежно від їх конфесійної приналежності, сповідуваних ними конкретних доктрин і догм.
