Міське середовище

Зародження і еволюція міст

Чисельність і структура населення у багатьох відношеннях позначаються на усіх фазах соціального життя. Територіальний розподіл населення також набуває ключового значення. Територія проживання може бути такою великою, як континент, і такою малою, як міський квартал. Між цими крайніми точками знаходяться регіони світу, національності, національні регіони, держави, міста і сільськогосподарські місцевості. Зміни чисельності і пропорцій розподілу населення, що проживає в різних місцевостях, є кумулятивним ефектом відмінностей в народжуваності, смертності і чистій міграції.

Одним з найбільш значних явищ в історії людства можна рахувати розвиток міст. Міста є самою вражаючою характерною рисою нашої сучасної епохи. Місто - це відносно щільна і постійна концентрація людей, які забезпечують собі кошти для існування в основному за рахунок несільскогосподарської діяльності. Вплив урбаністичного способу життя поширюється далеко за межі безпосередніх меж міста. Багато характеристик сучасних суспільств, у тому числі і їх проблеми, витікають з урбаністичного середовища існування.

Міста є відносно недавнім явищем в людській історії. Тільки до неоліту дозріли відповідні умови для існування великих поселень людей. Культивування рослин і приручення тварин стали вирішальними нововведеннями, що дозволили людським істотам стати партнерами природи, а не паразитами "на її тілі". На відміну від своїх предків, що займалися полюванням і збирачем, люди дістали можливість "виробляти" їжу, за рахунок чого змогла зрости чисельність населення в осілих людських громадах.

Доиндустриальные міста. Ранні співтовариства епохи неоліту були швидше маленькими поселеннями, ніж міста. Для виникнення міст знадобилися ряд нововведень. У період між 6000-4000 рр. до н.е. такі нововведення, як винахід плуга, який тягнули воли,, колісного воза, човна, металургії, іригації і окультурення нових рослин надали можливість інтенсивніше і продуктивно використовувати досягнення епохи неоліту. Коли ці технічні досягнення почали застосовуватися в місцевостях з найбільш сприятливими кліматом, грунтом, водою і топографією, результатом стала досить продуктивна економіка, що привела до концентрації в одному місці людей, які самі не вирощували їжу для себе. Такі сприятливі умови спостерігалися в долинах широких річок з алювіальними грунтами, які не виснажувалися в результаті їх послідовного використання, з сухим кліматом, що зводив до мінімуму вилуговування грунту, з великою кількістю сонячних днів в році і з довколишньою річкою, що дає запас води для зрошування грунту.

У числі ранніх центрів, розвитку міст можна назвати Месопотамію, долину Нілу в Єгипті, долину річки Інд в Індії і басейн Хуанхе в Китаї. Проте продуктивної економіки самої по собі було недостатньо для зростання міст. Замість того щоб виробляти продукти харчування для надмірного міського населення, землероби могли, принаймні теоретично, множитися на своїй землі до тих пір, поки вирощуваних ними урожаїв не перестало б хапати для того, щоб прогодувати самих себе. Були потрібні також нові форми соціальної організації.

Здебільшого доиндустриальные міста за чисельністю не перевищували 10% населення регіону. Міста з населенням 100 тис. чоловік або більше зустрічалися рідко, хоча за сприятливих соціальних і економічних умов деякі міста переростали подібну чисельність. Рим в II ст. до н.е., Константинополь як політичний спадкоємець Риму, Багдад до 1000 р. до н.е., китайські міста в епоху династії Сун в 1100-1300 рр. до н.е., а також Токіо, Кіото і Осака в Японії XVII і XVIII вв. мали чисельність населення, що перевищує 100 тис., а в деяких випадках, можливо, навіть досягали мільйонного населення. Проте чисельність доиндустриальных міст обмежувалася різними чинниками. По-перше, дороги і засоби пересування не могли забезпечити перевезення об'ємних вантажів на тривалі відстані, а зберігання швидкопсувних товарів, у тому числі продуктів харчування, представляло великі труднощі. По-друге, раннім містам важко було забезпечувати власну безпеку. Їх жителі знаходилися під постійною загрозою і часто піддавалися нападам сусідніх міст або інших народів. По-третє, відсутність сучасної медицини і санітарних засобів означала, що життя в містах часто виявлялося смертельно небезпечним. Вода, що використалася для питва, часто була забруднена всілякими відходами. Будучи центрами торгівлі, міста притягали приїжджих, які служили переносниками заразливих хвороб. І нарешті, крепостнические, рабовласницькі і кастові структури прив'язували селянство до землі і перешкоджали міграції між аграрними і міськими місцевостями. Ці і інші чинники призводили до того, що перші міста були в основному невеликими.

Індустріально-міські центри. У останні 180 років процес урбанізації йшов досить швидкими темпами. У 1800 р. у світі було менше 50 міст з населенням 100 тис. чоловік або більше. У 1950 р. налічувалося вже 906 таких міст, а в 1980 г.- 2202 міста. Нині у світі налічується 26 міст з населенням вище 5 млн. чоловік, 71 місто з населенням від 2 млн. до 5 млн. і 128 міст з населенням 1-2 млн. жителів. Багато хто з перших міських поселень був містами-державами, з яких розвинулися багато сучасних національних держав. Навіть коли нація збільшувалася за чисельністю і займаною площею, місто продовжувало залишатися центром політичної і економічної активності, а також серцевиною більшої частини соціального життя. Для представників інших націй місто частенько є уособленням самої нації, і ця традиція зберігається в сучасному використанні назви міста, наприклад Москва, Вашингтон, Лондон, як синоніма конкретної нації.

І соціальні чинники, і технічні нововведення внесли вклад в прискорення зростання міст. Організаційні зміни забезпечили велику складність розподілу праці. Промислова революція дала можливість використовувати пару як джерело енергії, що сприяло широко поширеному застосуванню машин. Верстати з приводним двигуном прискорили соціальні тенденції, в результаті яких виробництво вийшло за стіни будинків на територію централізованої фабрики. У міру розширення фабрично-заводської системи стало вимагатися усе більше число робітників. Люди приходили на фабрики, що притягаються не лише новизною міського життя, але і можливістю отримати вищий заробіток. У Європі зростання міст стимулювалося також заходом феодальної системи і появою національних держав. Це дало поштовх для консолідації великих географічних просторів, що спричинило укрупнення внутрішніх ринків, інтеграцію транспортних систем, появу загальних грошових одиниць і заходів ваги, звільнення від залежності у внутрішньому виробництві товарів.

Великі міста-метрополії. Промислово-міські центри були сильно розкидані географічно і хоча і домінували над периферійними регіонами, але при цьому мали з ними лише слабкі економічні і соціальні взаємозв'язки. Порівняно недавно з'явилися великі міста-метрополії. Ця фаза міського розвитку не є різким розривом з індустріально-міською традицією, а швидше означає розширення і поглиблення впливу міст в усіх сферах громадського життя. Технологічна основа фази великих метрополій полягає в надзвичайно широкому застосуванні наукових досягнень в промисловості, в широкому поширенні електроенергії (що звільнило промисловість від обмежень, пов'язаних із застосуванням пари і ремінних передач), в появі сучасних засобів пересування (автомобілі і інші швидкісні засоби перевезення звільнили міста від обмежень, пов'язаних з пішими і кінними переміщеннями, які більшою чи меншою мірою обмежували територіальне зростання міст).

Застосування парових і ремінних приводів привело до великої скупченості населення в міських районах на початок XX ст. Проте ряд чинників, що неухильно виходять на передній план, загострили колишні проблеми доцентрового розвитку, включаючи міські податки, що підвищуються, зростаючі ціни на земельні ділянки, проблеми транспорту і вантажних перевезень, а також внутрішні райони, що приходять в занепад і занепадаючі. Ці і інші сили прискорили відцентровий розвиток, який став технічно можливим за рахунок застосування електроенергії, появи швидкісних засобів перевезення, автомобілів і телефонного зв'язку. Результатом стала поява міст-супутників і приміських районів, міських зон, що нестримно розростаються, пов'язаних кільцевими дорогами і що становлять єдине величезне місто. За чисельністю населення, зайнятості, інвестиціям, будівництву і торговельним зонам такі метрополії змагаються із старими містами-центрами. Вони вміщують в себе промислові підприємства, будівлі корпорацій і офіси-хмарочоси, шикарні магазини, редакції незалежних газет, театри, ресторани, готелі вищого рівня і величезні стадіони.

Колишні відмінності між містами і сільськими місцевостями стираються в багатьох західних суспільствах у міру того, як світ, по часто цитованому вираженню Маршалла Маклухана, стає "вселенським селом" (global vilage). У багатьох випадках сільськогосподарські райони, розташовані між міськими центрами, також зазнають урбанізацію, внаслідок чого утворюється мегаполіс.

Північно-східний прибережний пояс США є хорошою ілюстрацією цього процесу. Гігантський мегаполіс простягнувся уздовж осі завдовжки в 600 миль від Нью-Хэмпшира на півдні до Віргінії на півночі, охоплюючи 10 штатів, 117 графств, 32 міста чисельністю більше 500 000 жителів і включаючи до свого складу майже 1/5 усього населення США. Прогнози процесу убранизации дозволяють припустити, що до 2050 р., якщо не раніше, ще один міський пояс простягнеться починаючи від штату Нью-Йорк через Пенсильванію, Огайо, Північну Індіану і Ілінойс до Грін-бей у Вісконсіні і Миннеаполис-Сент-Пол.

Таким чином, для найекономічніше розвинених країн світу характерний дуже високий рівень просторової концентрації економічного життя, що призводить до формування великих зон майже суцільної урбанізації, населення яких обчислюється десятками мільйонів чоловік. Найбільші міста подібних зон пов'язані між собою автомобільними і залізничними магістралями, уздовж яких розташовані середні і малі міста. Вони формують в сукупності гігантські поселення стрічкового типу, що замикаються в єдину мережу (з окремими вкрапленнями малоурбанізованих територій). До цієї групи відносяться зона "Токайдо" з населенням понад 55 млн. чоловік, що об'єднує Великою Токіо (вісім префектур, що включають також Йокогаму) і Великий Осака (три префектури); Рейнська зона (Німеччини, Нідерландів і Бельгії) і Англійська зона (агломерація Лондона, Бірмінгема і Манчестера). Подібні зони виділяють в особливий тип поселень, іменований "мегаполіс".

У 1950-х рр. у світі були тільки два мегаполіси - Нью-Йорк і Лондон. У 1980-х гг.- три мегаполіси з чисельністю населення більше 20 млн. чел. До 2025 р. у світі буде більше 20 мегаполісів. Можна виділити наступні найважливіші тенденції урбанізації.

o Сьогодні у світовому господарстві спостерігається стабільна тенденція відносного скорочення сільського населення через його переміщення в міста (процес урбанізації), хоча і має місце абсолютне зростання сільського населення світу за рахунок країн, що розвиваються. Так, якщо в 1974 р. міське населення склало 38% населення світу, то в 2000 г.- 48% (у розвинених країнах - 80%, в тих, що розвиваються - 44%). Найбільш урбанізований регіон - Західна Європа, найменша урбанізація - в Африці.

o За останні роки темпи урбанізації в розвинених країнах знизилися, а в деяких навіть відбувається скорочення чисельності міського населення; у країнах, що розвиваються, темпи урбанізації продовжують рости.

Урбанізація - суперечливий процес, що характеризується як позитивними, так і негативними рисами.

До негативних рис процесу урбанізації слід віднести:

o загострення соціально-економічних проблем, що наочно проявляється в розриві між містом і селом в області економіки, в рівні розвитку культури освіти, соціального забезпечення, охорона здоров'я і тому подібне, в посилюванні криміногенної ситуації; загостренні проблем забезпечення житлом що проживають в місті і так далі;

o особливо гостро ставиться проблема великих і надвеликих міст - мегаполісів. На початку XX ст. такими вважали міста з населенням більше 1 млн. чоловік. У 1990-м рр. цей показник піднявся до 10 млн. чоловік.

Серед безумовно позитивних рис процесу урбанізації необхідно відмітити те, що цей процес відбиває прогресивний розвиток виробництва, науки, техніку і суспільства в цілому.