Правила фінансування підприємств

12.1. Економічний зміст бюджетування на підприємстві

Однією з найважливіших умов забезпечення ефективної діяль­ності підприємства на ринку є формування системи бюджетів, на основі яких можна визначити майбутні витрати і прибутки підпри­ємства, узгодити діяльність структурних підрозділів підприємства, вибрати оптимальні варіанти використання його ресурсів для до­сягнення стратегічної мети економічного розвитку підприємства

та оцінити ефективність прийняття операційних та інвестиційних управлінських рішень.

Бюджет - це документ, у якому окреслені кількісні характерис­тики плану діяльності підприємства. Бюджети розробляються як у грошових, так і в натуральних показниках.

Термін, на який розробляють бюджети, називають бюджетним періодом. Зазвичай бюджетним періодом є календарний рік, у ме­жах якого виділяють більш короткі періоди: місяць, квартал, дека­ду, тиждень.

Бюджетування - це сукупність взаємопов'язаних процесів планування, контролю, аналізу діяльності як всього підприємства в цілому, так і його окремих підрозділів.

Бюджетування є інструментом оперативного фінансового контролінгу. В основу бюджетування покладено принцип «управління за центрами відповідальності», згідно з яким керівники підрозділів та інші працівники підприємства несуть відповідальність за плану­вання і виконання цільових показників, які пов'язані із здійснен­ням їхньої діяльності. В той же час бюджетування є інструментом управління, який в основному використовується при короткостро­ковому фінансовому плануванні.

Головними функціями бюджетування на підприємстві є такі:

• забезпечення досягнення стратегічних цілей у процесі по­точного планування розвитку підприємства;

• визначення потреб у фінансових ресурсах та оптимізація грошових потоків підприємства;

• координація - узгодження діяльності різних підрозділів під­приємства;

• комунікація - доведення планів до усвідомлення керівника­ми різних рівнів;

• мотивація - стимулювання керівників підрозділів на досяг­нення цілей підприємства;

• контроль і оцінка ефективності діяльності структурних підрозділів та всього підприємства на основі аналізу плано­вих та фактичних показників діяльності.

При розгляданні бюджетування як процесу необхідно виокре­мити три його основні складові: організаційне забезпечення, про­цес і технологію бюджетування.

Організаційне забезпечення стосується питань внутрішньо-4^)ірмової організації підрозділів і служб підприємства, які несуть відповідальність за забезпечення і підтримку самого процесу бюд­жетування.

Процес бюджетування поділяється на окремі процедури: пла­нування, виконання бюджетів, збір та аналіз фактичних даних для проведення контролю.

Технологія бюджетування включає в себе формування та кон­солідацію бюджетів підприємства. Для цього визначається фінансова структура підприємства - сукупність центрів відповідаль­ності. Для кожного з них окремо формуються відповідні бюджети.

Бюджети поділяються на два основні види: поточний (опера­ційний), який відображає операційну діяльність підприємства, та фінансовий план, який представляє собою прогноз фінансової звітності підприємства. Система бюджетів підприємства наведена на рис. 6.

Зведений (генеральний) бюджет — сукупність бюджетів, що узагальнюють майбутні операції всіх підрозділів підприємства. Він включає дві групи бюджетів: операційні та фінансові.

Операційні бюджети - сукупність бюджетів витрат і доходів, які забезпечують складання бюджетного звіту про прибуток.

Фінансові бюджети - сукупність бюджетів, що відображають заплановані грошові потоки та фінансовий стан підприємства.

Бюджетне планування здійснюється в такому порядку:

• встановлення фактора (причини), який обмежує випуск про­дукції;

• підготовка програми збуту;

• первісна розробка бюджетів;

• обговорення бюджетів з вищим керівництвом;

• координація та аналіз планових бюджетів;

• остаточне ухвалення та прийняття бюджетів.

12.2. Методи бюджетного планування

Бюджетне планування - це процес формування бюджетів для конкретних об'єктів на нетривалий період з метою визначення на засадах багатоваріантного аналізу в натуральній чи грошовій фор­мах обсягу видатків і надходжень, оптимізації їхньої структури для досягання цілей організації з урахуванням наявності певних обме­жень і впливу дії внутрішніх та зовнішніх чинників.

Методи бюджетного планування - це способи й прийоми розроблення планових бюджетів організації.

Методи бюджетного планування можна класифікувати за таки­ми ознаками:

2 Порядок розроблення бюджетів:

• метод синхронного (симультаційного) бюджетного плану­вання - полягає в одночасному розробленні й координуван­ні бюджетів на різних рівнях та різного спрямування;

• метод послідовного (сукцесійного) бюджетного плануван­ня - полягає у логічному послідовному розробленні розпи­су надходжень і видатків об'єктів бюджетного планування з метою формування зведених бюджетів підприємства.

2. Рівень пристосування бюджетного планування до змін середовища функціонування підприємства:

• метод стабільного (фіксованого) бюджетного планування - передбачає формування бюджетів на бюджетний період і відсутність змін і коригувань протягом усього періоду його виконання;

• метод гнучкого бюджетного планування - передбачає од­ночасне розроблення кількох варіантів бюджету для різних варіантів ділової активності. Цей метод дозволяє забезпечити досягнення цілей підприємства в межах релевантного періоду і враховує песимістичні та оптимістичні прогнози;

• метод неперервного бюджетного планування - забезпечує розроблення ринково адекватних бюджетів. Він дає змогу на основі оцінки результатів виконання бюджетів за певний або мінімальний бюджетний період вносити корективи і зміни до бюджетів протягом бюджетного періоду.

3. Рівень централізації бюджетного планування:

• метод централізованого бюджетного планування («згори донизу») - передбачає розроблення бюджетів для підроз­ділів нижчого рівня, виходячи із зведених бюджетів підпри­ємства;

• метод децентралізованого бюджетного планування («знизу вгору», або метод бюджетних замовлень) - передбачає по­слідовну інтеграцію бюджетів підрозділів нижчого рівня до бюджетів підрозділів вищого рівня і остаточно - до зведено­го бюджету;

• метод зустрічного бюджетного планування (комбінова­ний) - передбачає передачу згори вниз орієнтованих бюд­жетів, їхнє опрацювання центрами відповідальності й передачу у зворотному порядку для формування зведених бюджетів.

4. Висхідна база бюджетного планування:

• метод бюджетного планування від нульової бази - значення бюджетних показників обґрунтовуються на основі ретельно­го аналізу і проведених розрахунків відповідно до встанов­лених на наступний бюджетний період цілей, без урахування показників попереднього бюджетного періоду;

• метод бюджетного планування «від досягнутого» — бюдже­ти складаються на підставі статистичних та облікових даних минулих періодів із урахуванням можливої зміни умов діяль­ності підприємства;

• нормативний метод - передбачає розробку бюджетів на ос­нові економічно обґрунтованих норм формування та вико­ристання ресурсів.

5. Вибір об'єктів бюджетного планування:

• метод поопераційного бюджетного планування - полягає у формуванні бюджетів за певними операціями;

• метод бюджетного планування за центрами відповідаль­ності - передбачає розроблення бюджетів за визначеними центрами відповідальності з урахуванням у бюджетах цент­рів відповідальності тільки тих витрат, які ними безпосеред­ньо контролюються і регулюються;

• метод бюджетного планування за видами бізнесу - застосо­вується з метою прийняття рішення щодо доцільності роз­витку окремих видів бізнесу, проведення реструктуризації та реорганізації;

• проектно - програмно-цільовий метод - передбачає форму­вання бюджетів на підприємстві за конкретними цільовими проектами і програмами;

• змішаний (матричний) метод бюджетного планування - дає змогу одночасно узгодити поопераційні бюджети, бюджети центрів відповідальності, видів бізнесу, проектів і програм.

Вибір конкретних методів бюджетного планування залежить від таких факторів:

• розміри підприємства;

• етап життєвого циклу підприємства;

• стабільність зовнішнього середовища;

• особливості організаційної структури підприємства;

• наявність розробленої внутрішньоорганізаційної системи норм і нормативів;

• рівень кваліфікації фахівців, які займаються бюджетним процесом;

• рівень застосування сучасних інформаційних технологій і програмного забезпечення.

12.3. Порядок формування бюджетів підприємства

Бюджетування розпочинають із визначення основного бюджет­ного фактора - «вузького місця» на підприємстві.

Оскільки найчастіше «вузьким місцем» діяльності підприєм­ства є обсяг реалізації продукції, то насамперед складають бюджет реалізації продукції. Готуючи цей бюджет, слід проаналізувати ціни й обсяги продажу кожного виду продукції та Їхню динаміку за попе­редні звітні періоди, обсяги прибутку по кожному виду продукції, ціни конкурентів, частку ринків збуту (в порівнянні з конкурента­ми) та її можливу зміну, прогноз ринкової кон'юнктури, сильні й слабкі місця підприємства (якість продукції, рівень менеджменту, стабільність ділових взаємовідносин тощо).

План реалізації продукції складають за даними очікуваних обсягів і цін на продукцію з диференціацією за періодами, за видами продук­ції, за географічними регіонами, за продавцями, за клієнтами.

На основі бюджету реалізації продукції розробляють бюджет виробництва продукції за її видами (виробничу програму підприємства) та бюджет потреб на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, енергетичні ресурси.

Дані бюджету виробництва є основою для формування бюд­жету прямих матеріальних витрат, витрат на оплату праці, інших прямих витрат та бюджету закупівлі сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, енергетичних ресурсів (ТМЦ). Складаючи ці бюджети, використовують інформацію про очікувані зміни цін на ТМЦ, можливість отримання знижок, умови комерційного креди­тування, очікувані зміни валютного курсу, умов оплати праці, рів­ня соціальних платежів.

Використовуючи дані бюджетів прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат та бюджету загальновиробничих витрат, формують бюджети цехової собівар­тості продукції.

Показники бюджету реалізації використовують для складання бюджетів витрат на збут, адміністративних витрат.

Одним із головних завдань бюджетування є розробка бюдже­ту прибутків та збитків підприємства. Планування фінансових результатів здійснюється шляхом зіставлення прогнозів доходів і витрат за всіма видами продукції, що виробляється та реалізується підприємством.

Окремо складають бюджет капітальних інвестицій, необхідних для забезпечення досягнення запланованих обсягів виготовлення та реалізації продукції.

У плані грошових потоків відображаються надходження та ви­датки грошових коштів підприємства.

Плановий баланс відображає наслідки впливу показників із сис­теми бюджетів на активи і пасиви підприємства. Плановий баланс складається на основі даних бюджету потреб на ТМЦ, бюджету капіталовкладень, бюджету прибутків та збитків, плану грошових надходжень та витрат.

Бюджети містять показники, які підприємство прагне досягти в бюджетному періоді. Однак вплив непередбачених факторів у процесі господарської діяльності спричиняє виникнення розбіжно­стей між бюджетними і фактичними показниками. Для своєчасно­го виявлення таких розбіжностей і відповідного реагування на них здійснюють бюджетний контроль.

12.4. Бюджетний контроль та аналіз відхилень

Бюджетний контроль - це процес порівняння фактичних показників фінансово-господарської діяльності з плановими (бюд­жетними) на предмет перевірки їх узгодженості за величиною і термінами, а також аналіз причин відхилень з метою розробки про­позицій щодо коригування бюджетів чи фінансово-господарської діяльності підприємства.

Бюджетний контроль є дійовим інструментом стимулювання підвищення фінансової відповідальності та продуктивності окремих працівників, структурних підрозділів та підприємства в цілому.

До основних елементів системи контролю належать:

об'єкти контролю - бюджети структурних підрозділів, функціональні та зведені бюджети;

предмети контролю - окремі показники витрат і доходів, над­ходжень і видатків;

суб'єкти контролю - служби контролінгу, що здійснюють контроль за дотриманням бюджетів, та відповідальні за виконання бюджетів окремі підрозділи чи працівники;

інструменти контролю бюджетів - методи, процедури, які використовуються в процесі бюджетного контролю.

Контролери з бюджетного контролю виконують такі завдання:

• ідентифікують фактичні дані (показники);

• визначають відхилення фактичних показників від заплано­ваних;

• визначають причини відхилень;

• розробляють (підбирають) із каталогу заходи щодо коригу­вання планів і діяльності в цілому;

• оцінюють наслідки запропонованих заходів;

• ініціюють рішення щодо коригування планів;

• контролюють виконання скоригованих планів. Ідентифікація фактичних показників і визначення відхилень здійснюється на основі даних управлінського обліку. Розрахунок та аналіз відхилень фактичних показників від бюджетних може про­водитися як в абсолютних, так і у відносних величинах. Виявлені в процесі контролю відхилення сигналізують про необхідність кори­гування планів чи фінансово-господарської діяльності в цілому.

Конкретні рекомендації щодо коригування планів повинні фор­муватися після ретельного факторного аналізу причин відхилень та їх інтерпретації. Метою факторного аналізу є визначення та оцінка всіх факторів, що зумовили відхилення, та розробка пропозицій щодо подолання виявлених негативних причин і слабких місць, використання можливих резервів і відповідної корекції планів.

Відхилення фактичних бюджетних показників операційної діяльності від запланованих можуть бути обумовлені зміною об­сягів виробництва та збуту продукції, зміною цін на продукцію, зміною асортименту та структури випуску продукції, а також змі­нами витрат ресурсів на виробництво та збут продукції.

Аналіз відхилень фактичних значень показників від запланова­них вважається основним інструментом оцінки діяльності центрів відповідальності на підприємстві.

Результати бюджетного контролю доцільно оформляти у ви­гляді звіту про виконання бюджетів, де вказуються відхилен­ня з поясненням їх причин, встановленням відповідальних осіб та формулюванням пропозицій щодо коригування бюджетів чи вдосконалення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому.

12.5. Зміст та види потреби в капіталі

Для формування бюджетів необхідно обґрунтовано визначите потреби підприємства в капіталі.

Потреба в капіталі - це виражена у вартісній формі потреба підприємства в грошових коштах і матеріальних засобах, необхід­них для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

У процесі визначення потреби в капіталі на підприємстві з'ясовується, скільки грошових коштів необхідно залучити для забезпечення виробництва певного обсягу продукції; скільки гро­шових коштів потрібно витратити на фінансування необоротних

та оборотних активів; яка повинна бути структура капіталу під­приємства.

Потреба в капіталі підприємства класифікується за грошовими витратами в результаті інвестиційної, операційної та фінансової діяльності (рис. 7).

Основна частина грошових видатків підприємства пов'язана із забезпеченням його основної діяльності. Виникнення потреби в ка­піталі для забезпечення цієї діяльності зумовлене незбігом момен­ту здійснення грошових витрат (на придбання основних засобів, сировини, матеріалів тощо) та моменту надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої віднесені ці витрати.

Загальна потреба в капіталі для фінансування основної діяль­ності підприємства визначається як сума капіталу, необхідного для фінансування основних засобів і нематеріальних активів, та капі­талу для фінансування оборотних активів.

Якщо підприємство знаходиться на стадії створення, то додат­ково визначають потребу в капіталі на його заснування, а саме:

суму коштів, необхідних для покриття витрат на державну ре­єстрацію підприємства, сплату комісійних винагород фінансовим посередникам тощо.

Для здійснення основної діяльності підприємству необхідно мати у своєму розпорядженні основні засоби та нематеріальні активи.

Згідно з П(С)БО 7 основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі вироб­ництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких перевищує один рік (або операційний цикл, довший за рік).

Згідно з П(С)БО 8 нематеріальні активи - це немонетарні активи (права користування майном, права на товарні знаки, авторські права тощо), які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою вико­ристання протягом понад один рік для виробництва, торгівлі чи в адміністративних цілях.

Потреба в капіталі для фінансування основних засобів та нема­теріальних активів виникає в таких випадках:

• при заснуванні нового підприємства або при освоєнні випус­ку нових видів продукції;

• при суттєвому розширенні виробництва;

• при проведенні технічного переозброєння, модернізації ви­робництва.

На величину потреб в капіталі для фінансування основних за­собів та нематеріальних активів впливають такі фактори:

• вид діяльності (галузь);

• місце розташування підприємства;

• обсяги виробництва продукції та її види;

• первісна вартість модернізації існуючих основних засобів;

• термін окупності інвестицій.

Визначення потреби в капіталі для фінансування основних за­собів і нематеріальних активів провадиться в такому порядку.

Етап 1 Прогноз обсягів виробництва та збуту продукції.

Етап 2. Визначення потреби у виробничих потужностях для забезпечення виробництва запланованих обсягів виробництва продукції.

Виробнича потужність підприємства визначається, виходячи з потужності основного технологічного устаткування виробничих підрозділів чи ділянок. Л° основного технологічного устаткування належать машини, апарати й агрегати, на яких виконуються основ­ні операції технологічного процесу.

Необхідна кількість основного технологічного устаткування розраховується, виходячи з його продуктивності шляхом відно­шення планового приросту обсягів виробництва продукції до про­дуктивності одиниці обладнання протягом планового періоду.

Потреба в земельних ділянках, будівлях, спорудах визначаєть­ся, виходячи з технологічних норм забезпечення виробничою пло­щею, складськими та адміністративними приміщеннями.

Етап 3. Визначення форми використання основних засобів, не­матеріальних активів (купівля, лізинг тощо).

Етап 4. Розрахунок первісної вартості придбання основних за­собів і нематеріальних активів.

Первісна вартість основних засобів і нематеріальних ак­тивів - це вартість окремих об'єктів основних засобів (нема­теріальних активів), за якою вони зараховуються на баланс підпри­ємства.

Первісна вартість включає витрати на виготовлення чи прид­бання активів; транспортні витрати; витрати на страхування під час транспортування; митні платежі; інші непрямі податки, що не підлягають відрахуванню; сплату комісійних винагород; витрати на монтаж та інші витрати, пов'язані з придбанням активів та до­веденням їх до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням.

Етап 5. Розрахунок потреби у фінансових ресурсах для фінансу­вання придбання необоротних активів.

Для безперебійного виробництва продукції підприємству необ­хідно здійснювати фінансування оборотних активів.

Оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для ре­алізації чи споживання протягом операційного циклу чи впродовж дванадцяти місяців від дати складання балансу.

Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням за­пасів для здійснення виробничо-господарської діяльності та отри­манням коштів від реалізації виробленої з них продукції (товарів, послуг).

Підприємству необхідно визначати потреби в капіталі для фі­нансування запасів та дебіторської заборгованості.

Згідно зі стандартами бухгалтерського обліку запаси - це ак­тиви, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукції виробництва;

• утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

До основних видів запасів підприємства належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари,

До того часу, поки готова продукція не буде реалізована, всі витрати, пов'язані з її виробництвом, будуть заморожені у перелічених товарно-матеріальних запасах. Одночасно з продажем продукції зменшуються запаси підприємства і збільшується собівартості реалізованої продукції.

З моменту реалізації виробничі запаси трансформуються або г грошові кошти та їх еквіваленти, або в дебіторську заборгованість якщо між моментом відвантаження готової продукції зі складу та часом надходження грошових коштів на рахунки підприємства існує часовий розрив. Тому в процесі планування доцільно розра­хувати потребу в капіталі, який авансується в товарно-матеріальні запаси, та витрати на виробництво і збут реалізованої продукції в розрізі дебіторської заборгованості, а також за окремими еле­ментами витрат (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, на­кладні витрати тощо).

Розрахунок потреби в капіталі для фінансування оборотних активів здійснюється з використанням нормативного методу за та­кими етапами.

Етап 1. Визначення періоду, протягом якого кошти будуть замо­рожені в оборотних активах.

Загальний період, протягом якого капітал авансується в обо­ротні активи, визначається таким чином:

(+)	Період з моменту оплати сировини, матеріалів до їх постачання
(-)	Період надання товарних позичок постачальниками факторів виробництва (сировини, матеріалів і т. п.)
(+)	Період зберігання сировини і матеріалів на складі
(+)	Тривалість виробництва продукції
(+)	Період зберігання готової продукції на складі
(+)	Строки надання товарних позичок споживачам продукції (період з моменту відвантаження продукції до моменту надходження коштів за неї)
(-)	Період використання авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції

Період, на який кошти відволікаються в оборотні активи, зале­жить від:

• організації технологічного процесу;

• ефективності логістики - комплексу заходів з управління матеріально-технічним забезпеченням та товарно-мате­ріальними запасами на підприємстві, які спрямовані на оптимізацію руху сировини, матеріалів, продукції на всіх стадіях операційного циклу: транспортування, складування, виробництво, збут;

• управління дебіторською та кредиторською заборгованістю.

Етап 2. Визначення середньодобових витрат на виробництво продукції.

На підприємстві визначають планову виробничу собівартість продукції, величину адміністративних витрат і витрат на збут.

Середньодобові витрати, які авансуються у виробництво, ви­значаються діленням планової повної собівартості на кількість днів у періоді, на який розраховується потреба в капіталі.

Адміністративні витрати, витрати на збут та деякі інші опе­раційні витрати не включаються до первісної вартості запасів та собівартості реалізованої продукції. Вони належать до витрат того періоду, в якому були здійснені.

Середньодобові витрати коштів, які авансуються в окремі види витрат, визначаються шляхом ділення загального обсягу цих ви­трат у плановому періоді на кількість днів у ньому.

Етап 3 Розрахунок потреби в капіталі для фінансування обо­ротних активів.

Розрахунки потреби в капіталі для фінансування оборотних ак­тивів здійснюються кумулятивним та елективним методами.

За кумулятивним методом потреба в капіталі визначається множенням загальної тривалості відволікання коштів в оборотні активи протягом одного операційного циклу (в днях) на середньо­добові витрати. Використання цього методу дає змогу провести загальний розрахунок потреби в обігових коштах за всіма елемен­тами витрат, оскільки спирається на відповідні сумарні показники однодобових витрат.

Потреба в капіталі для фінансування окремих статей оборот­них активів визначається множенням кількості днів, на які кошти заморожуються в цих активах (виробничі запаси, незавершене ви­робництво тощо), на однодобові витрати.

Елективний метод дає змогу точнішого розрахунку потреб у фі­нансових ресурсах. Згідно з цим методом потреба в капіталі розра­ховується обчисленням загальних витрат ресурсів, які авансують­ся в сировину, заробітну плату, накладні витрати тощо протягом операційного циклу (одного обороту капіталу) і заморожуються в окремих позиціях оборотних активів. Для цього одноденні витра­ти за окремими елементами слід перемножити на період, протягом якого ці витрати відволікаються в тих чи інших позиціях оборот­них активів.

На підприємствах також можуть виникнути потреби в капіталі для фінансування витрат, не пов'язаних з основною діяльністю, зокрема для здійснення фінансових інвестицій чи покриття ви­трат невиробничого характеру. Фінансування таких витрат повин­но здійснюватися за залишковим принципом за рахунок чистого прибутку. В окремих випадках можливо залучення банківських кредитів.

12.6. Правила фінансування підприємств

З метою дотримання фінансової рівноваги на підприємстві, за­безпечення стабільної платоспроможності та ліквідності під час прийняття рішень стосовно визначення джерел покриття потре­би в капіталі, складання фінансових бюджетів слід дотримуватися правил фінансування, до яких належать:

• золоте правило фінансування;

• золоте правило балансу;

• правила ліквідності;

• правило вертикальної структури капіталу.

Перші три правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та активів підприємства, останнє стосується лише пасиву балансу. Всі правила базуються на розрахунку ряду показників, які характеризують співвідношення певних статей балансу.

Золоте правило фінансування грунтується на тому, що фінан­совий капітал повинен бути мобілізований на термін, не менший від того, на який даний капітал заморожується в необоротних та оборотних активах підприємства. Тобто необхідно узгодити стро­ки, на які мобілізуються фінансові ресурси, зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Дотримання вимог золотого правила фінансування забезпечує підприємству стабіль­ну ліквідність і платоспроможність.

Управління процесом узгодження залучення та використання капіталу слід здійснювати на стадії планування потреб в ресурсах та визначенні джерел їхнього покриття, оскільки з балансу безпосе­редньо не видно, які саме активи профінансовано за рахунок тих чи інших пасивів.

Золоте правила фінансування на підприємстві дотримується за таких умов:

Золоте правило балансу вимагає дотримання певних співвід­ношень між окремими статтями пасивів та активів балансу з ме­тою досягнення паралельності термінів мобілізації і використання фінансових ресурсів.

При складанні бюджетів рекомендується керуватися такими двома умовами:

1. Потребу в капіталі для фінансування необоротних активів слід покривати за рахунок власного капіталу і довгостроко­вих позичок:

2. Довгострокові капіталовкладення повинні фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період. Тобто довгострокові пасиви повинні використовуватися не тільки для фінансування необоротних активів, а й для довго­строкових оборотних активів:

Правило вертикальної структури капіталу пов'язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу.

Структура капіталу підприємства - це співвідношення влас­них і позичкових джерел у структурі пасивів.

Правило вертикальної структури вимагає дотримання пев­ного співвідношення між власним і позичковим капіталом підпри­ємства. Результати аналізу структури використовуються під час прийняття рішень щодо фінансування підприємства, зокрема при оцінці інвестиційної привабливості, кредитоспроможності та са­наційної спроможності.

Структуру капіталу оцінюють за допомогою певних фінансових показників, зокрема коефіцієнта незалежності, коефіцієнта авто­номії тощо.

Отриманні значення показників порівнюють з нормативними значеннями, з показниками минулих періодів, із середньогалузевими показниками та показниками підприємств-конкурентів.

При визначенні оптимальної структури капіталу розраховують середньозважену вартість капіталу підприємства.

Вартість капіталу - це плата за користування залученими фі­нансовими ресурсами, у тому числі сплата процентів, дивідендів, комісійних, негативних курсових різниць та інші витрати. При оптимальній структурі капіталу середньозважена вартість капіталу підприємства є мінімальною.

Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність ак­тивів) перевищує плату процентів за користування кредитом, то підприємству вигідно залучати позички.

Функціональну залежність між рентабельністю власного капі­талу та його структурою можна дослідити на основі визначення ефекту фінансового левериджу. Цей показник певною мірою доз­воляє знайти наближене значення оптимальної структури капіталу, тобто виявити граничну межу використання позичкового капіталу для конкретного підприємства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 1999.-- № 40.- С. 365.

2. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991.- № 20.- С. 249.

3. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. - 1997.- № 21.- С. 156.

4. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- № 23.- С. 88.

5. Закон України «Про підприємництво».- К.: Україна, 1991.-30 с.

6. Закон України «Про підприємства в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 1990.- № 52.- С. 650.

7. Закон України «Про систему оподаткування» із змінами та допов. № 77 1 97-ВР від 18.02.97 // Голос України. - 1997.-25.03.1997р.

8. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» // Відомості Верховної Ради України. - 1991.- № 38.- С. 508.

9. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, пров. А. М. Мороза.- К.: КНЕУ, 2000.- 384 с.

10. Білик М. Д. Бюджетування у системі фінансового планування // Фінанси України. - 2003.- № 3.- С:. 97 - 109.

11. Бирюлин Д. П. Постановка бюджетирования на промышленном предприятии // Фінансовий менеджмент.- 2004.- № 4.- С. 43 - 52.

12. Ван Хорн Жд. К. Основы управления финансами: Пер. с англ. / Гл. ред. серии Я. В. Соколов.- М.: Финансы и статистика, 1996.-800 с.

13. Власова Е., Гамаюнов В. Технология составления бюджетов // Бизнес: организация, стратегия, системи.- 1998.- № 5.-С.16-20.

14. Воловець Я. В. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник.- К.: Алерта, 2005.- 199 с.

15. Іриньова В. М., Коюда В. О., Лепейко Т. І. Фінанси піприємства: Навчальний посібник. Ч. 1.- Харків: Вид. ХДЕУ, 2001.-224 с.

16. Гриньова В. М., Коюда В. О., Лепейко Т. І. Фінанси піприємства. Навчальний посібник. Ч. 2.- Харків: Вид. ХДЕУ, 2001.- 228 с.

17. Гончаров А. Б. Финансовый менеджмент: Учебное пособие для самостоятельного изучения дисциплины.- X.: Издатель-ский Дом «ИНЖЭК», 2003.- 352 с.

18. Дайле А. Практика контроллинга: Пер. с нем. / Под ред. й с предисл. М. А. Лукашевича, Е. Н. Тихоненковой.- М.: Финансы и статистика, 2001.- 336 с.

19. Доронина М. С., Авраменко Е. В. Управление капиталом: финансовьій аспект: Учеб. пособие.- Харьков: РИО ХГЗУ, 2000.-116с.

20. Есипов В. Е., Маховикова Г. А., Терехова В. В. Оценка бизнеса. - СПб.: Питер, 2003. - 416 с.

21. Карпова Т. П. Основы управленческого учета: Учебное пособие.- М.: ИНФРА-М, 1997.- 392 с.

22. Карпова Т. П. Управленческий учет: Учебник для вузов.- М.: ЮНИТИ, 2000.- 350 с.

23. Ковалев В. В. Введение в финансовый менеджмент.- М.: Финансы и статистика, 2000.- 768 с.

24. Контроллинг как инструмент управления предприятием / Е. А. Ананькина, С. В. Данилочкин, Н. Т. Данилочкина и др. / Под ред. Н. Т. Данилочкиной.- М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998.-279с.

25. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Інтегрований нормативний метод бюджетного планування діяльності підприємства // Ак­туальні проблеми економіки. - 2004.- № 7(37).- С. 111 - 122.

26. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. - К.: «Центр навчальної літератури», 2004.- 376 с.

27. Мойсеєнко І. Фінансовий контролінг підприємства // Вісник Терноп. акад. народн., господарства. Вип. 7/2.- Тернопіль: Економічна думка, 2002.- С. 49 - 51.

28. Мусияка В. Л. Правовые основы предпринимательской деятельности.- Х.:АО «Бизнес Информ», 1995.- 91 с.

29. Онищенко С. В. Упровадження бюджетування на вітчизняних підприємствах // Фінанси України.- 2003.- № 4. -С. 45 - 50.

30. Островська Г. Контролінг як сучасна концепція управління фінансовим станом підприємства // Вісник Терноп. акад. народн. господарства. Вип. 7/2. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - С. 55 - 58.

31. Скотнікова Л. 11., Миланич Т. А., Солодовнік О. О. Бухгалтерський облік і фінансова звітність на підприємстві: Нав­чально-методичний посібник. - X.: ВД «ІНЖЕК», 2003. - 328 с.

32. Смачило В. В. Особливості бюджетування на основі виділен­ня центрів обліку та відповідальності // Фінансовий менеджмент. - 2004.- № 4.- С. 67 - 75.

33. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник.- К.: КНЕУ, 2003.- 554 с.

.34. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник.- К.: КНЕУ, 2000.- 412 с.

35. Тертышный С. А. Рынок ценных бумаг и методы его анализа.- СПб.: Питер, 2004.- 220 с.

36. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О. М., Коробов М. Я„ Орлов П. І„ Петрова К. Я.- 2-ге вид., перероб. і доп.- К.: Либідь, 2003.- 384 с.

37. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник / За ред. проф. Г. Г. Кірейцева.- К.: ЦУЛ, 2002.- 496 с.

38. Финансовый менеджмент: Учебник для вузов / Г. Б. Поляк, И. А. Акодис, Т. А. Краева и др.; Под ред. Г. Б. Поляка.- М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997.- 518 с.

39. Шим Джей, Сигел Джозл Г. Финансовый менеджмент: Пер. с англ.- М.: Информационно-издательский дом «Филинь», 1995.- 400с.

40. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і доп.- К.: Знання - Прес, 2003.- 535 с.

41. Харко А. Ю. Бюджетування у процесі управління фінансовою діяльністю підприємства // Фінанси України.- 2001.-№9.-С.87-91.

42. Хруцкий В. Е., Сизова Т. В., Гамаюнов В. В. Внутрифирменное бюджетирование: Настольная книга по постановке финансового планирования.- М.: Финансы и статистика, 2003.- 400 с.

Навчальне видання

МАРТЮШЕВА Лариса Степанівна МЕРЕНКОВА Любов Олександрівна

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Конспект лекцій (Б-ка Короленко К2 – 119358; У291я73 М29)