2015-03-08
428
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Стоимость полной версии книги 99,00р. (на 08.04.2014).
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картойами или другим удобным Вам способом.
[1]Місто в Азії (Месопотамія), столиця колись могутньої держави; сьогодні в руїнах.
[2]Цар Персії в pp. 522–485 пер. Хр., найвидатніший будівничий староперської держави.
[3]Скіфи не творили єдиного національного організму, а складалися з племен хліборобів і пануючих кочівників. Кочові скіфи були племінно й мовно споріднені з іранськими племенами, отже, й персами, але мали ще й домішки туранського елемента.
[4]Мідія в Західному Ірані, над Каспійським морем; жило тут плем'я, споріднене з персами, що скорше від персів було створило могутню іранську державу.
[5]Таврія – Крим, названий так від його жителів таврів.
[6]Меотійське озеро – Азовське море.
[7]3евс – найголовніший бог у поганській грецькій вірі. Про скіфського Зевса див. розд. 59.
[8]Борисфен – Дніпро. Згідно з уявою язичників боги одружувалися, мали дітей і т. ін.
[9]Геракл – герой, себто людина, яка досягла безсмертя – нарівні з богами.
[10]У часи своїх мандрів по світу Геракл зазнав усяких пригод: якось забрав він собі у Геріона, якоїсь потвори, волів. Так оповідає грецька міфологія (релігійні перекази).
[11]Океан, на думку греків, це мовби величезна ріка, що обіймала всю землю. Стовпи Геракла – Гібралтар. Гедейра – колонія фінікійців у Півд. Іспанії (Гадес, Гадір).
[12]У грецькому тексті – «Гіляйа», що значить «Лісиста». Ліси були тоді при кінці течії Дніпра. Сьогодні лісів там немає.
[13]Агафірси жили в нинішньому Семигороді; Гелон – це була назва колонії на півночі. Тут бачимо звичайну спробу пояснити походження народу від одного предка, а так само й назви.
[14]Масагети – іранське плем'я. Кімерійці – передскіфське населення південної України. Про них докладніше оповідає Геродот далі.
[15]Де були Кімерійські Мури й Кімерійський Порт – не знати; Кімерійський Босфор – Керченська протока.
[16]Проконнез – півострів і місто на ньому в Пролонтиді (тепер Мармурове море).
[17]Іседони – якийсь східний народ, близько не знаний. Феб – грецький бог сонця.
[18]Грифи – звірі з крилами (в грецьких віруваннях).
[19]Ближче не знані.
[20]Місто поблизу Проконнеза.
[21]Аполлон – бог музики, а також сонця; опікувався й ворожбою як всевідаючий бог‑сонце.
[22]Метапонт – грецьке місто в Південній Італії, в Тарентській затоці. Дельфи – місто в середній Греції, славетне своєю святинею, де жінка‑жриця ворожила в ім'я Аполлона. Наймення цієї жінки Піфія.
[23]Див. попередню примітку.
[24]Гіпаніс – Бог, ріка, що впадає в Чорне море; Борисфен – Дніпро.
[25]Пантікап – ріка в Скіфії.
[26]Андрофаги – грецькою «людоїди». Ближче не знаний народ.
[27]Ближче не знана ріка.
[28]Ближче не знана місцевість; від неї одержав назву Крим (у давнину Таврія).
[29]Дон.
[30]Дослівно: «чорноодежники»; спадає на гадку Чернігів і Чернігівщина.
[31]Споріднене зі скіфами плем'я. Латинські автори іменують їх сарматами; звідти східноєвропейську низину називають Сарматською низиною.
[32]Див. прим. 6.
[33]Правдоподібно якесь фінське плем'я; тоді фінни населяли сьогоднішню Московщину.
[34]Ближче не знані.
[35]Теж не знані ближче; можливо, якесь тюркське плем'я, як це пояснює Маркварт.
[36]Якісь гори в Азії – можливо, Алтай.
[37]Ближче не знаний овоч.
[38]Не можна з'ясувати, що це за народ; можливо, якесь монгольське плем'я.
[39]Поминки на честь померлого.
[40]Про цей рів див. розд. 3.
[41]Синди жили над дол. Кубанню, на Таманськім півострові над берегом Чорного моря.
[42]Гомер – найбільший грецький поет, XII ст., автор «Іліади» – епопеї про Троянську війну, й «Одіссеї», що розказує про пригоди грека Одіссея.
[43]«Одіссея», пісня ІV, вірш 85; переклад Петра Ніщинського. (Про Ніщинського гл. Т. Коструба. Петро Ніщинський, музик і фільольог. «Мета», 1931, ч. 8.)
[44]Елея або Еліда – країна в Пелопоннесі.
[45]Гесіод – грецький письменник VII ст.
[46]Мешканці острова Делос, на Егейськім морі. Згідно з грецькою міфологією тут мали народитися Аполлон і його сестра Артеміда, богиня місяця й опікунка звірят.
[47]Додона – старовинне місто в Епірі (північна Греція), де була славна святиня Зевса. Тут ворожили із шуму дубового листя.
[48]Малійська затока врізається в Грецію зі сходу, від великого острова Евбеї.
[49]Каріст – місто на південь від Евбеї; Андрос – острів на Егейському морі, коло Евбеї; Тенос – острів коло Андроса.
[50]Фракія – теп. Болгарія; Пеонія – частина Македонії.
[51]Святині Артеміди.
[52]Богиня народження.
[53]Себто Аполлоном і Артемідою.
[54]Лікія – країна в Малій Азії; іонійці – одне з грецьких племен, що заснувало численні колонії в Малій Азії.
[55]Мешканців острова Кеос на Іонійському морі.
[56]Гіпербореї – грецькою люди, що живуть на далекій півночі, гіпернотії – люди з далекого півдня.
[57]Тепер ріка Ріон, впадає до Чорного моря.
[58]Мала Азія (Анатолія) з півночі.
[59]Мала Азія з півдня.
[60]Аравійський півострів.
[61]Себто Палестину.
[62]Нині Арас, впадає до Каспійського моря.
[63]Лівія – це Африка. «Це море» – очевидно, Єгипетське море, себто частина Середземного коло дельти Нілу.
[64]Оргія – міра простору, сажень, має 6 грецьких стіп, або 1,85 метра; стадія – міра простору. Були стадії олімпійські (192 м) й аттичні (177 м).
[65]Середземне море.
[66]Себто карфагеняни. Карфаген – це фінікійська колонія в північній Африці, знана пізніше як могутня держава з її війн із Римом.
[67]Ахеменіди – це перський царський рід.
[68]Острів на Іонійському морі.
[69]Каспатир – місто в Індії над рікою Індом.
[70]Прометей – бог, що приніс людям з неба на землю вогонь і тим спричинився до розвитку людської культури (з грецької міфології).
[71]Мешканці Лідії в М. Азії.
[72]Сарди – місто в Лідії; Tip – місто в Фінікії; Лікія – країна в Малій Азії.
[73]Чорне море.
[74]Про Анахарсіса буде мова в розд. 76.
[75]Істр – Дунай; Тірас – Дністер; Гіпаніс –Бог; Борисфен – Дніпро; Пантікап, Гіпакіріс, Геррос –неозначені точно лівобережні ріки; Танаїс – Дон.
[76]Пората – Прут; Тіарант – Альт; Арар і Наларіс – Яломіта і Серет; Ордесс – Ардиж.
[77]Агафірси жили в теперішньому Семигороді.
[78]Маріс – тепер Теїс.
[79]Гори Балкан.
[80]Названі тут ріки не означені точно в науці.
[81]Ближче не означена ріка.
[82]Б р о н г – сучасна Морава; Ангр – Сербська Морава.
[83]Омбрики – умбрії в Італії. Карпіс – слабий відгомін Карпат у Геродота, названих тут рікою, так само як Альпіс – Альп.
[84]Кельти, або латиною галлійці мешкали в сьогоднішній Франції; кінети – одне з іберійських племен Іспанії.
[85]Мова, очевидно, про болота коло джерел Бога.
[86]День плавби містить, за даними Геродота, 200 стадій (див. розд. 101);
[87]Рід осетрів.
[88]Деметра – богиня засівів.
[89]Нині Перекоп.
[90]Гестія – богиня домашнього вогнища; Афродіта – богиня любові. Тут Геродот пояснює скіфських богів за допомогою грецьких.
[91]Короткий меч, званий акінакес.
[92]Гермафродити – в ориг. «андрогіной», у перекл. Франка – «мужожони».
[93]Окличник розносив накази й оголошував їх.
[94]Мати Богів, або Кібела, була шанована в Малій Азії.
[95]Лакедемонійці – спартани.
[96]Істріянка – з Істрії.
[97]Мілетійці – мешканці (або колонія з) Мілету в Малій Азії.
[98]Вакх – бог вина й весняного врожаю.
[99]Сфінкси – леви з людськими обличчями; грифи – звірі з крилами; все це витвір уяви східних народів, який від них прийняли греки.
[100]Себто громом; бог – Зевс.
[101]Тодішній фракійський цар.
[102]Чорне море.
[103]Амфора – ваза, посудина для вина.
[104]Нині Босфор.
[105]Кіанеї – два скелястих острови на Босфорі біля Візантії, звані також Симплегади.
[106]Мармурове море.
[107]Дарданелли.
[108]Феміскіра – місто в Малій Азії над Чорним морем; Фермодонт – ріка в Каппадокії (Мала Азія), впадає до Чорного моря; Сінд – країна в Малій Азії, на схід від Босфору.
[109]Азовське море.
[110]Візантія – Константинополь, Царгород, Стамбул.
[111]Гера – богиня неба, сестра й дружина Зевса у грецьких віруваннях.
[112]Еолійці – грецьке плем'я.
[113]Гебр – Маріца; Агріана – Ергана; інші не вдається ближче означити. Енос – місто над устям Маріци.
[114]Одриси – фракійське плем'я.
[115]Гети – фракійське плем'я.
[116]Аполлонія, Месамбрія, Сальмідесс – містау Фракії (нині Болгарії) над берегом Чорного моря.
[117]Себто Салмоксіса.
[118]Піфагор із Самоса – один із найбільших грецьких філософів (народ, близько 580 пер. Хр., жив 90 років).
[119]Мітілена – острів коло західного берега Малої Азії.
[120]Тирани – володарі, що не з вибору народу, а власною силою захопили владу.
[121]Очевидно, та затока, де було старовинне місто Томі, трохи на південь від устя Дунаю.
[122]Крим.
[123]Аттика – частина Греції зі столицею Афіни; Форік та Анафліст – два пункти, що лежать на одній широті на південній околиці Аттики; Суній – найдалі на південь витягнута частина Аттики.
[124]Все це місцевості в південній Італії.
[125]Агафірси жили в теперішньому Семигороді, алдрофаги й меланхлени – в північній Україні, в лісовій смузі.
[126]Очевидно, уявлення Скіфії як чотирикутника не є правильним; вона насправді не була чотирикутником.
[127]Геродот (чи його інформатори) переплутали тут грецький переказ про Іфігенію з місцевим поклонінням богині таврів.
[128]Неври – це предки слов'ян; до Геродота дійшов відгомін слов'янських вірувань у вовкулаків.
[129]Амазонки – це в уяві греків войовничі жінки, що жили в Малій Азії.
[130]В Азії.
[131]До Європи.
[132]Оар – Волга; Танаїс – Дон; Лік – Кальміюс, Сиргіс – впадає в Танаїс, отже, може бути Донець (пор. розд. 57).
[133]Див. розд. 29.
[134]Маги – перські та мідійські жерці.
[135]Пізніше славний переможець персів у грецько‑перських війнах.
[136]Так називалося узбережжя Малої Азії, де було багато іонійських колоній.
[137]Найважливіші твори з цього питання такі: див.: Касторского Начерт. Слав. Мифол. 1841. – Н. Костомарова Слав. Мифологія Кіевъ 1847. – Срезневского Изслѣд. О языческ. богослуж. др. Слав. 1848. – Гануша Die Wissenschaftd. Slav. Mythus Wien 1842. – Сементовского Замѣч. о празд. у Малороссиянъ. 1843. – Снѣгирева Русск. простор, праздн. 1839. – Сахарова Сказанія русск. нар. 1841. – Крім того твори Шафарика, Коллара, Вука Стефановича, Мацѣевського, Голембовського та ін.
[138]У договорі Ігоря клянуться русини: «И елико ихъ есть не хрещено, да не ймуть помощи ни отъ Бога, ни отъ Перуна… Да будетъ клятъ отъ Бога и отъ Перуна». Див.: Полн. Собр. Лѣт 1. 1846, стор. 20 і 23.
[139]Про родинні зв'язки богів (феогонія) читаємо у Словнику Вацерада, що слов'яни вважали Діванну дочкою Перуна і Літниці, Радогоста – онуком Корта. Страчця – сином Ситиврата (слов. Сатурна), у «Слові про Ігорів похід» Стрибог представлений дідом вітрів, Велес – дідом співця Бояна, Дажбог – дідом Володимира; у Іпатіївському Літописі Дажбог названий сином Сварога.
[140]Радогост – рос. Радегаст.
[141]Рюген – острів у пд. – зх. частині Балтійського моря, у складі Німеччини.
[142]Святовитъ походить від слова святый і вить; слово вить означає гідність природи людської взагалі; звідти витязь, витяжество, витія, віщати, віщій пер. нім. Witz, whzig.
[143]Іллірія – історична область у пн. – зх. частині Балканського п‑ова. В давнину була заселена іллірійцями. З І ст. н. е. – римська провінція Іллірік. З поч. 5 ст. зазнавала навали вестготів, у кінці 5 ст. була завойована остготами. З 6 ст. Іллірію почали заселяти слов'яни, які згодом на її території утворили ряд держав.
[144]Собор св. Віта у Празькому Граді, 1344 р.
[145]Див.: Хрестом. Церковно‑словен. и древно‑руск. въ пользу учен. высш. Гимн. сост. Яковъ Головацкій, въ Відни 1854, стор. 347.
[146]Наш Густинський літопис пише про те: «Сему Купалу, бѣсу, еще и донинѣ по нѣкоихъ странахъ безумнии память совершаютъ, наченше Юнія 23. дня, въ навечеріє Рождества Іоанна Предитечи, даже до жатвы и далѣй, сицевымъ образом (въ Арх. списку прибавлено: соботки на якую память): съ вечера собираются простая чадь, обоего полу, соплетаютъ себѣ вѣнцы изъ ядомого зелія, или коренія, и препоясавшеся быпіемъ возгнѣтаютъ огнь, индъ же поставляють зеленую вѣтвь, и емшеся за руцѣ около обращаются окрестъ оного огня, поюще своя пѣсни, преплетающе Купаломъ; потомъ черезъ оный огонь прескакуютъ, оному бѣсу жертву себе приносяще». (Полн. Собр. Русск. лѣт. II, стр. 257.) На нашій Русі зберігся обряд палення вогню, що зветься соботка, ще тільки в горах Саноцького та Ясільського округів та на протилежних горах Угрів, де до цих пір напередодні різдва святого Іоанна вночі збираються селяни, особливо молодь обох статей, ставлять Віху із смерекового дерева на високій горі і закладають із сушняку вогнище, підпалюють великий вогонь і, взявшись за руки, підперезані чорнобилем, танцюють, співаючи:
Горішняни, долішняни,
Сходітеся на Собітку,
Спечеме си чорну китку, і т. д.
Потім скачуть через вогонь і переганяють через нього худобу. В інших сторонах Галичини не обходять того звичаю, тільки тоді ж надвечір обтикує кожна господиня стріху хати та інших будівель лопухом (Lappa vulgaris) та чорнобилем (Artemisia vulgaris), яким наостанку і підперізуються в той день, щоб (як кажуть) крижі не боліли.
[147]У цьому літописі читаємо: «Четвертий Ладо, богь пекельный; сего вѣьрили быти богомъ женитвы, веселія, утѣшенія и всякого благополучія, якоже Еллины Бахуса; сему жертвы приношаху хотещії женитися, дабы его помощію бракъ добрый и любовный быль. Сего Ладона, бѣса, по никакихъ странахъ и до ныне на крестинахъ и на брацѣхъ величають, поюще своя нѣкія пѣсни, и руками о руку или о столь плещуще, Ладо, Ладо преплетающе пѣсни своя, многажды поминають». Полн. Собр. Русск. Лѣт., II, стр. 257.
[148]Mater Werborum изд. В. Ганки въ Празі 1833.
[149]До цього часу в Галицькій Русі Фреєю, Фрейкою, Фрейдою (Вацлав з Ожська 197) називається зла жінка.
[150]Див.: Христомат. церковно‑славян. и древне‑русская сост. Яковь Головацкій, въ Відни 1854, стор. 343, Slovansky Narodopis sestavil P. J. Szafarzik v Praze 1842. str. 157.
[151]«Ветеръ божій духъ». Див.: Галицкій Приповѣдки и загадки собраный Гр. Илькевичемъ. У Вѣдни 1841, стр. 17.
[152]Див.: Пѣсни Малороссійскія изд. Мих. Максимовичемъ Моск. 1827, кн. IV. 4.
[153]У збірнику пісень М. Максимовича (Москва, 1827) читаємо:
Як ворон до тебе
У віконце закряче:
З‑за моря прискаче
Козаченько твій.
Як явор зелену голівоньку склонить,
Зозуля кукукне, діброва застогне,
І кінь під тобою спіткнеться, зітхне!
Тоді вже не буде на світі мене.
[154]У такому розумінні співець Ігоря сказав вельми поетично: «единъ же (Изяславъ) изрони жемчюжину душу изъ храбра тела чрезъ златое ожиреліе».
[155]В самій Галичині знайдено три стародавніх кладовища, де викопано глиняні посудини з попелом спалених покійників чи попільниці; саме поблизу Судової Вишні і біля сіл Виспа і Рукомиша. Шкода тільки, що досі ніхто із учених не дослідив місцевості і не здобув хоча б один зразок для Музею Народного дому.
[156]Див.: Славянская Мифологія. Сочиненіє Н. Костомарова. Кіев. 1847.
[157]Про той рай згадують наші весільні пісні; весільне деревце називається райське деревенько. Див.: Русалка Днестр, стор., 54.
Благослови, Боже,
І ти, Божа Мати,
Деревце убрати:
Райське деревенько
Перед раєм стояло,
Та в рай ся похиляло,
Та сильненько зацвіло.
[158]О Siawianszczyznie przed chrzescianstwem. Krakow. 1835.
[159]Penates guibus agri et oppida redundabant, – говорив Гельмольд. І. 53.
[160]Двѣ вѣгласінъ, выученъ вѣщбамъ витязовымъ; у едней су(ть) дѣски правдодатне, у вторей мечъ кривды караючій», – говориться в Суді Любуші.
[161]Густинський літопис. Стор. 207.
[162]Ітіль – знаходиться на узбережжі Каспійського моря, столиця Хазарського каганату у 8–10 ст. (за 15 км вище сучасної Астрахані). У 965 р. Ітіль був зруйнований київським кн. Святославом Ігоревичем. Головацький помилково відносить Ітіль на берег Азовського моря.
[163]Востоковъ Спис. рук. Рус. Муз. М., стор. 229.
[164]
Ось початок цієї пісні.
За рікою, за бистрою –
Стоять ліси дрімучі;
А в тих лісах вогні горять,
Вогні горять великі;
Навкруг вогнів ослони стоять,
Ослони стоять дубові;
На тих ослонах добрі молодці,
Добрі молодці, красні дівиці,
Співають пісні, колядочки:
Посередині старий сидить,
Він гострить свій булатний ніж,
Біля нього козел стоїть,
Хочуть козла зарізати… і т. д.
[165]Див.: Новгор. Лѣт. М., 1781.
[166]Див.: Изслѣдованія о языческомъ богослуженіи древнихъ Славянъ И. Срезневскаго. Спб., 1848.
[167]Тризна – значило бій, поєдинок, тризнище – місце бою, тризник – подвижник, тризнити, тризувати – битися, гратися. В давнину тризною звалося свято, поєднане з військовими потіхами.
[168]Проф. А. Введенскій: Религіозное сознаніе язычества. Том I: Естественныя релігіи. М. 1902 рік. – Булашев Г. О.: Украинскій народ в своих легендах и религіозных воззрѣніях й вѣрованіях. Вип. I. Космогоническія украинскія народныя воззрѣнія и вѣрованія. Київ, 1909 рік. – Васильєв М. К. и Н. Ф. Сумцов: Антропоморфическія представленій в вѣрованіях украинскаго народа. «Этн. обозр». Кн. 15, 1892 p. (див. і 1890 р. кн. 4). – Фаддей К. Рыльскій: К изученію украинскаго народнаго мировоззрѣнія», «К. Стар». 1888 р., кн. 11 і 1890 р. кн. 9–11, 1890 р. кн. 18–V. – П. И.: Народныя представленія и вѣрованія, относящіяся к внѣшнему міру. «Харьковскій Сборник», вип. 2, 1888 p. – Е. Барсов: Очерки народнаго мировоззрѣнія и быта, «Древняя и новая Россія» т. 3 ч. 11, 1876 рік. – I. С. Нечуй‑Левицький: Світогляд українського народу, Львів, 1876 рік. – М. Грушевський: Початки громадянства, Відень, 1923 рік, 328 ст. – М. О. Косвен: Очерки истории первобытной культури, вид. 2, М. 1957 р. 238 ст.
[169]«Сборн. Харьк. Ист. – Фил. Общ.», т. ГѴ, ст. 44. – М. Грушевський: Історія укр. літер. І. 325.
[170]Пор. Будилович: Первобытные славяне в их языкѣ, бытѣ, понятіях, 1878 p.
[171]Д. Робертсон: Исторія Христіанской Церкви. Переклад Д. Лопухина, Спб., 1890 р., т. І, ст. 221.
[172]Полное собраніе русских лѣтописей, том V, ст. 31.
[173] Е. Аничков, ст. 107.
[174]Разысканія, ст. 139, 555, 561.
[175] И. Срезневскій: Об обожествленіи солнца.
