Кличний відмінок іменника

Однією з особливостей української мови, що різнить її від росій­ської, є те, що вона зберегла для звертання спеціальний кличний відмінок іменника (рос. — звательный падеж), наприклад: Шановний Іване Петровичу! Дорогий ювіляре! Норма української мови вимагає, щоб обидва слова — ім’я та по батькові — мали однаковий вигляд (або Павло Павлович — або Павле Павловичу).

Клична форма імен утворюється за такою схемою: (ім'я береться у початковій формі, повне, за словником):

Закінчення -а — на -о: Марина – Марино; Ганна — Ганно, Микола — Миколо.

Закінчення -я — на -є: Лілія – Ліліє; Надія — Надіє.

Закінчення –й, м’який приголосний – на - ю: Валерій — Валерію; Андрій – Андрію; Василь — Василю.

Закінчення на твердий приголосний та -о- на -е: Богдан — Богдане; Петро – Петре; Ігор – Ігоре, але Олег — Олегу; Михайло — Михайле.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: колего Степане; пані Катерино; товаришу Віталію. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набуває загальна назва: друже Максименко, колего Іваничук, товаришу Гончар. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка. Таке використання частіше трапляється в усному розмовному мовленні: добродію вчителю (вчитель), пане ректоре (ректор).

Запам’ятайте!

- Клична форма імен по батькові утворюється за таким зразком: чоловічий рід — закінчення -у: Павле Максимович у, Сергію Михайлович у. жіночий рід — закінчення -о: Оксано Ярославівн о, Любове Борисівн о.