Суб'єкт | Функції |
1. Центральні банки | керують валютними резервами, проводять валютну інтервенцію, регулюють рівень відсоткових ставок за вкладеннями на світовому валютному ринку тощо |
2. Комерційні банки | здійснюють основний обсяг валютних операцій як для клієнтів, так і самостійно, за рахунок власних коштів |
3. Великі міжнародні банки | виступають як провідні споживачі (покупці) на валютному ринку і здійснюють потужний вплив на процес формування валютних курсів |
4. Фірми, які здійснюють зовнішньоторговельні операції | прямого доступу на валютний ринок не мають, діють через посередників. Мають стабільний попит на іноземну валюту (фірми-імпортери) або стабільну пропозицію валюти (фірми-експортери); розміщують і залучають вільні залишки у короткострокові депозити. |
5. Компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів | міжнародні інвестиційні фонди здійснюють ди-версифіковане управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави та корпорацій будь-яких країн |
6. Валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж | здійснюють обмін валют для юридичних і фізичних осіб, формують ринковий валютний курс (валютні біржі існують не в усіх країнах світу) |
7. Валютні брокерські фірми | здійснюють конверсійні або депозитно-кредитні операції між покупцями та продавцями іноземної валюти |
Джерело: [4].
|
|
Незважаючи на широке застосування, сутність валюти не знайшла однозначного трактування в літературі. Більшість авторів, які досліджують валюту, визначають її як грошову одиницю певної країни, що прямо чи побічно пов'язана із зовнішньоекономічними відносинами.
Переважно поняття "валюта" застосовується в трьох значеннях:
- грошова одиниця даної країни (долар США, японська йєна, вітчизняна гривня тощо);
- грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні засоби, що виражені в іноземних грошових одиницях та використовуються в міжнародних розрахунках;
- міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця та платіжний засіб (євро, СПЗ).
Для функціонування валютного ринку особливе значення має те, чи є національна валюта конвертованою. Попит на іноземну валюту пов'язаний із залежністю національної економіки від імпорту та обумовлений конвертованістю.
Основою валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є ціна валюти - валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.
Валютний курс - це ціна грошової одиниці певної країни, що виражена в грошових одиницях іншої країни; співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.
|
|
Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:
- допомагає долати національну обмеженість грошової одиниці певної країни і перетворювати її в міжнародну;
- виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей;
- зіставляє цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпи економічного зростання, а також торговельний і платіжний баланси;
- зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки, зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту;
- є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів і послуг, так як через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки та ін.
Валютний курс чутливий до чинників, що визначають політичну й соціальну стабільність країни, її міжнародний авторитет. На валютний курс впливають такі фактори: зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, відсоткові ставки тощо.
Необхідність встановлення валютного курсу пояснюється тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати законним купівельним і платіжним засобом. Відповідно до чинного законодавства окремих країн курси іноземних валют встановлюються їх котируванням.
Котирування - це 1)визначення офіційними державними органами (центральним банком чи іншою фінансовою установою) курсу (ціни) іноземної валюти; 2) встановлення курсів іноземних валют відповідно до практики, що склалася, і законодавчих норм.
У світовій практиці існує два методи котирування:
- пряме котирування - визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної (наприклад, 7,993 гривень за 1 долар США). Таке котирування застосовується в більшості країн світу;
- непряме (побічне) котирування - визначає кількість іноземної валюти за одиницю національної валюти. Така система застосовується в небагатьох країнах з тих часів, коли англійська валюта була однією з найголовніших валют світу - у 1913 році на її частку припадало 80 % всіх міжнародних розрахунків. У наш час непряме котирування мають євро, австралійський долар, ірландський фунт стерлінгів та деякі інші валюти.
Основними інструментами валютного ринку є банківські перекази, акцепти, акредитиви, чеки, векселі, депозитні сертифікати тощо.
Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу і порядком документообороту.
За строками платежу виділяються негайні платежі - сконто і платежі в кредит - інстолмент.
За порядком документообороту основними розрахунками є інкасо та акредитив. Не так часто застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.
Інкасо - банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими документами належні йому грошові кошти від платника за відвантажену на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) і зараховує їх на його рахунок у банку. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцеві тим, що банки захищають його права на товар до моменту оплати документів або акцепту. Недоліком інкасової форми розрахунків є велика тривалість часу проходження документів через банки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи. На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх розрахунків і використовується тільки при міжнародних розрахунках.
Акредитив - 1) іменний цінний папір, що являє собою доручення однієї кредитної установи іншій виплатити визначену суму фізичній або юридичній особі при виконанні зазначених в акредитиві умов; 2) банківський рахунок, що дає право виставляти на банк тратти; 3) грошовий документ, у якому міститься розпорядження банку або іншої установи іншому банку чи іншій кредитній установі на виплату фізичній або юридичній особі певної суми на зазначених в акредитиві умовах. Акредитиви поділяються на:
|
|
а) грошові - це іменний документ, що видається банком: 1) другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцеві у визначений термін; 2) особі, яка внесла визначену суму і бажає одержати її цілком або частинами в іншому місці протягом певного часу;
б) документарні - акредитиви для розрахунків між продавцем і покупцем, за умовами якого банк зобов'язується виплатити продавцеві певну суму після пред'явлення товаророзпорядчих документів.
Інші види акредитивів представлені в таблицы 1.6.
Таблиця 1.6.