Семінар: Судження як форма мислення. Прості судження та їх види

1. Визначення судження. Судження і речення.

2. Види простих категоричних суджень за кількістю та якістю.

3. Розподіленість термінів в категоричних судженнях типу А, І, Е, О.

4. Трансформація простих суджень:

а) трансформація простих атрибутивних суджень;

б) трансформація простих релятивних суджень.

Мета: дати логічну характеристику судження як форми мислення. Студенти повинні розуміти відмінність між судженням і реченням, знати чим відрізняються змістовне і смислове значення суджень, що таке істинність і хибність; правильність і неправильність суджень. Студенти мають знати основні види простих (елементарних) суджень й їхні структури. У тім числі, що таке атрибутивні і що таке релятивні судження, відмінність між судженнями за кількістю і якістю, розподіл термінів у судженнях, специфіку суджень існування (екзистенційних), основні види модальних суджень тощо. Студенти також повинні оволодіти навичками самостійного проведення логічних операцій над судженнями.

Основні поняття: судження, зміст судження, якість судження, істинність судження, хибність судження, атрибутивні судження, релятивні судження, якість судження, кількість судження, модальні судження, обернення (конверсія), перетворення (обверсія), протиставлення суб’єкту, протиставлення предикату.

Методичні рекомендації до семінару:

Готуючи відповідь на перше питання семінару, студенти мають сформулювати визначення судження як форми мислення. Судження – це форма мислення, в якій засобами мови розкриваються зв’язки предметів із їхніми ознаками (для атрибутивних суджень) або відношення між предметами (для релятивних суджень). Подібно до понять судження не можна плутати із мовними виразами, у яких їх висловлюють. Одне і те ж саме судження можна виразити різними реченнями. Судження мають два види значень: змістовне і смислове. Змістом судження (у логіці зміст часто називають матерією) є його істиннісне значення. У двозначній логіці висловлювань визнається існування лише таких істиннісних значень як «істина» і «хиба». Істинним називається таке судження, яке адекватно (вірно) позначає відповідну йому ситуацію у навколишній (позамовній) дійсності. Зрозуміло, якщо судження неадекватно (невірно) позначає відповідну йому ситуацію у навколишній (позамовній) дійсності, викривлює її, то таке судження ми оцінимо як хибне. Окрім матеріального, судження мають смислове значення, тобто несуть певну інформацію про стан справ у навколишній (позамовній) дійсності.

У другому питанні слід вказати на те, що структура суджень є абстрактною системою взаємозв’язків між предметами й їхніми властивостями, або взаємозв’язків між предметами. За характером предиката прості судження поділяються на атрибутивні атрибутивні (окремим їх підвидом є екзистенційні) і релятивні. Атрибутивні судження (від лат. аttributит — властивість, ознака) розкривають наявність або відсутність у предметів думки тих або інших властивостей (ознак). В екзистенційних (від лат. ехistentia — існування) судженнях йдеться про наявність або відсутність в реальній дійсності самого предмета думки. У традиційній логіці будову елементарних атрибутивних суджень представляють у таких структурах:

1. S є Р;

2. S не є Р,

де S позначає суб’єкт судження – предмет, про який у ньому йде мова; Р в атрибутивних судженнях позначає предикат — саму по собі властивість, що приписується предмету; слова «є» або «не є» виступають у ролі зв’язок між суб’єктом і предикатом. Замість слова «є» можуть використовуватися слова «має», «належить» і т. ін. Прості атрибутивні судження містять у своїй структурі лише один суб’єкт й один предикат. Судження розрізняють на види за якістю і кількістю суб’єктів. Під якістю суб’єктів судження розуміють не їхнє змістовне або смислове значення, а лише їхню логічну форму. За якістю суб’єктів судження поділяють на стверджувальні та заперечні. Судження, які містять зв’язку «є» є стверджувальними, а судження, які містять зв’язку «не є», є заперечними. За кількістю (логічним обсягом суб’єкта судження) судження поділяються на одиничні, загальні й часткові. Одиничними називають судження, в яких щось стверджується або заперечується лише про один окремий предмет того чи іншого класу. Загальними називають судження, в яких щось стверджується або заперечується стосовно цілого класу (множини) предметів. У таких судженнях використовують слова: «всі», «кожний», «будь-який» тощо. Частковими називають судження, в яких щось стверджується або заперечується стосовно частини класу (множини) предметів. Іншим різновидом простих суджень є релятивні судження (від лат. rеlаtіо — повідомлення, оповіщення), які розкривають наявність або відсутність у певного предмета того чи іншого відношення до іншого предмета (або кількох предметів). Їхні основні формули: « хR у» (для стверджувальних) та « х не R у» (для заперечних), де «х» та«у» є позначеннями суб’єктів (позначають предмети про які в цих судженнях йде мова), а символ R (від rеlаtіо) позначає предикат, тобто у випадку із релятивними судженнями предикатом є відношення між суб’єктами. Відношень між предметами існує необмежена кількість: «більше», «менше», «важче», «легше», «гарніше», «батьківство», «синівство» та ін.

За кількістю і якістю суб’єкта судження поділяють на: о динично-стверджувальні – «S є Р»; о динично-заперечні – «S не є Р»; загально-стверджувальні — «Всі S є Р», в логіці такі судження позначаються літерою «А» (від першої голосної літери латинського слова affirmo – стверджую); з агально-заперечні — «Всі S не є Р», в логіці такі судження позначаються літерою «Е» (від першої голосної літери латинського слова nego – заперечую); частково-стверджувальні — «Деякі S є Р», в логіці такі судження позначаються літерою «І» (від другої голосної літери слова affirmo); частково-заперечні — «Деякі S не є Р», в логіці такі судження позначаються літерою «О» (від другої голосної літери латинського слова affirmo).

У третьому питанні необхідно зосередити увагу на термінах судження. Кожен термін у судженні розподілений або нерозподілений. Знання правил розподіленості термінів у судженнях необхідне при аналізі умовиводів. При розподіленості терміна в судженні говориться про всі предмети, про весь клас. Якщо ж термін у судженні не розподілений, то це означає, що у судженні йдеться не про всі, а лише про деякі предмети класу, виражені цим терміном. Студент має вивчити правила розподіленості термінів у судженні.

В четвертому питанні слід розглянути основні логічні операції над судженнями. Розглянемо трансформацію простих суджень. Трансформація суджень потрібна тоді, коли необхідно вияснити їх точний логічний смисл. Дана ціль досягається за посередництвом таких логічних операцій як обернення, перетворення, протиставлення суб’єкту і протиставлення предикату. Ці операції проводяться над простими атрибутивними судженнями. Обернення (конверсія) - це логічна операція над судженнями, що полягає у перестановці місцями суб’єкта і предиката. У результаті такої операції можуть мати місце наступні наслідки: загальностверджувальні судження можуть обернутися або на частковосверджувальні, або ж загальностверджувальні судження можуть обернутися також на загальностверджувальні судження. У першому випадку (це т. зв. обернення з обмеженням) у судженні суб’єкт розподілений, а предикат – нерозподілений. У другому випадку (це т. зв. чисте обернення) у судженні суб’єкт і предикат разом розподілені. За допомогою обернення можна перевірити правильність операції визначення понять. Всі правильні визначення понять, оскільки в них обсяг того поняття яке визначається дорівнює обсягу поняття, за допомогою якого розкривається зміст визначального поняття, повинні передбачати чисте обернення. Часковостверджувальні судження можуть обернутися або на частковосверджувальні, якщо суб’єкт і предикат в них разом не розподілені. Або ж частковосверджувальні обертаються на загальностверджувальні судження, якщо суб’єкт не розподілений, а предикат розподілений. Загальнозаперечні судження обертаються на загальнозаперечні, оскільки в них розподілені і суб’єкт, і предикат. Частковозаперечні судження не обертаються, оскільки в них суб’єкт не розподілений і, відповідно, він не може стати предикатом нового заперечного судження, в якому предикат повинен бути розподіленим. Перетворення (обверсія) – це логічна операція над судженнями, яка полягає у зміні його якості на протилежну. Її можливість ґрунтується на тій обставині, що подвійне заперечення дає ствердження. За допомогою даної операції над судженнями можна отримати наступні результати: А (загальностверджувальні судження) перетворюються на Е (загальнозаперечні судження). Формула: «всі S – Р» = «жоден S не є не Р». Навпаки, Е (загальнозаперечні судження) перетворюються на А (загальностверджувальні судження). Формула: «жоден S не є не Р» = «всі S – Р». І (частковостверджувальні судження) перетворюються на О (частковозаперечні судження). Формула: «деякі S є Р» = «деякі S – не є не Р». Навпаки, О (частковозаперечні судження) перетворюються на І (частковостверджувальні судження). Формула: «деякі S не є Р» = «деякі S є не Р». Протиставленням суб’єкту називають трансформацію суджень, коли над судженням спочатку роблять операцію обернення, а потім операцію перетворення. Протиставленням предикату називають трансформацію суджень, коли над судженням спочатку роблять операцію перетворення, а потім операцію обернення. Значення даних операцій над судженнями полягає, насамперед, у тому, що за їх допомогою, ми можемо робити безпосередні висновки лише із одного засновку. Вони також дозволяють отримати додаткову інформацію, закладену у судженні, яке трансформують. Трансформації простих реляційних суджень. Дані судження як і прості атрибутивні підлягають таким основним логічним операціям як обернення і перетворення. Трансформація реляційних суджень потрібна тоді, коли необхідно вияснити їх точний логічний смисл, природу того відношення, на якому вони ґрунтуються, тобто необхідно знати, чи є воно симетричним або несиметричним, транзитивним або нетранзитивним, рефлективним або нерефлексивним. Обернення. Якщо відношення (R) є симетричним, то обернення зведеться до простої перестановки місцями членів відношення (х і у). Саме ж відношення (R) полишається тим самим. Прикладом може слугувати всім відоме правило арифметики: «від перестановки місцями складників сума не змінюється» (5+7=7+5). Але, якщо відношення (R) не є симетричним, то обернення передбачає не лише перестановку місцями членів відношення (х і у), але й заміну самого відношення (R) іншим (як правило, протилежним). Важливо, щоб смисл судження полишався тим самим, а змінювалась би лише його логічна форма. Якщо відношення (R) є транзитивним, то обернення судження передбачає заміну даного відношення на протилежне йому. Але якщо відношення (R) не є транзитивним, то обернення судження передбачає не просто заміну даного відношення на протилежне йому, а пошук якогось нового відповідного відношення. Перетворення також має специфіку, якщо його застосовувати до реляційних суджень. У випадку із симетричними судженнями, у результаті їх перетворення, ми отримаємо судження із подвійним запереченням висхідного. А подвійне заперечення у логіці дорівнює ствердженню. Саме відношення (R) полишиться незмінним. Але, якщо відношення (R) не є симетричним, то перетворення судження передбачає не лише його подвійне заперечення (що дорівнює простому ствердженню), але й заміну самого відношення (R) іншим (як правило, протилежним).Над релятивними судженнями можна проводити і інші типи логічних операцій (протиставлення суб’єкту і протиставлення предикату, тощо), але, оскільки вони зводяться до розглянутих вище (у тому смислі, що є лише їх комбінаціями), ми їх аналізувати не будемо.

Питання до самостійної роботи:

1. Загальна характеристика судження. Судження і речення.

2. Прості судження, їх види та структура.

3. Поділ суджень за кількістю і якістю. Об’єднана класифікація категоричних суджень.

Методичні вказівки і рекомендації:

Перше питання вимагає розуміння того, що поняття перебувають у певному взаємозв’язку, який виражається в судженні. Останнє може бути істинним або хибним, стверджувальним чи заперечним. Судження в мові виражається реченням. Вивчення даного питання неможливе без аналізу структури судження, котра складається із суб’єкта, предиката і зв’язки.

При підготовці другого питання слід виходити з того, що судження поділяються на прості й складні. Студенти мають засвоїти, що прості судження залежно від того, що вони відображають – властивість або відношення, – поділяються на атрибутивні судження, судження з відношеннями та екзистенційні судження. Атрибутивні судження (від лат. аttributит — властивість, ознака) розкривають наявність або відсутність у предметів думки тих або інших властивостей (ознак). В екзистенційних (від лат. ехistentia — існування) судженнях йдеться про наявність або відсутність в реальній дійсності самого предмета думки. У традиційній логіці будову елементарних атрибутивних суджень представляють у таких структурах: S є Р; S не є Р, де S позначає суб’єкт судження – предмет, про який у ньому йде мова; Р в атрибутивних судженнях позначає предикат — саму по собі властивість, що приписується предмету; слова «є» або «не є» виступають у ролі зв’язок між суб’єктом і предикатом. Замість слова «є» можуть використовуватися слова «має», «належить» і т. ін. Прості атрибутивні судження містять у своїй структурі лише один суб’єкт й один предикат. Іншим різновидом простих суджень є релятивні судження (від лат. rеlаtіо — повідомлення, оповіщення), які розкривають наявність або відсутність у певного предмета того чи іншого відношення до іншого предмета (або кількох предметів). Їхні основні формули: « хR у» (для стверджувальних) та « х не R у» (для заперечних), де «х» та«у» є позначеннями суб’єктів (позначають предмети про які в цих судженнях йде мова), а символ R (від rеlаtіо) позначає предикат, тобто у випадку із релятивними судженнями предикатом є відношення між суб’єктами. Відношень між предметами існує необмежена кількість: «більше», «менше», «важче», «легше», «гарніше», «батьківство», «синівство» та ін.

Третє питання семінару вимагає від студентів чіткого уявлення про те, що категоричне судження є судження атрибутивне, в ньому стверджується чи заперечується наявність у предмета певної властивості або ознаки. Категоричні судження поділяються на види за якістю та кількістю. За якістю вони бувають ствердні й заперечні, за кількістю – загальні, часткові та одиночні. Оскільки кожне судження володіє певною якістю і кількістю одночасно, то в практиці мислення користуються об’єднаною класифікацією суджень за кількістю та якістю. За цією класифікацією виділяють такі чотири основні види суджень: загальноствердні, частковоствердні, загальнозаперечні, частковозаперечні.

Питання і вправи до індивідуальної роботи:

1. Як можна прокоментувати думку Аристотеля, що поняття - це згорнута форма судження, а судження - це розгорнута форма поняття?

2. Як судження виражаються у живій мові?

3. Чи будь-яке речення є судженням?

4. Що таке атрибутивне (категоричне) судження?

5. В чому полягає сутність екзистенціального судження?

6. Надайте визначення судження з відношеннями.

7. Що є основою поділу судження за якістю?

8. Що є основою поділу суджень за кількістю?

9. З якою ціллю досліджується розподілення термінів у судженні?

Теми творчих робіт:

1. Загальна характеристика судження як форми мислення.

2. Місце модальної логіки в сучасному науковому дискурсі.

3. Використання логічних сполучників в науково-технічній діяльності.

4. Розвиток пропозиційної логіки і логіки предикатів в XX ст.

5. Проблема співвідношення між істинністю і правдивістю суджень.

6. Співідношення двозначної і багатозначної логіки.

Основна література:

1. Арутюнов В.Х., Кирик Д.П., Мішин В.М. Логіка: Навчальний посібник для економістів. – К., 2000.

2. Бандурка О.М., Тягло О.В. Курс логіки: Підручник. – К., 2002.

3. Бернов В.Ф. и др. Логика. Учебное пособие. – М., 1997.

4. Богдановський І.В., Льовкіна О.Г. Логіка: Опорний конспект лекцій. – К., 2007.

5. Бочаров В.Л., Маркин В.И. Основы логики: Учебник. - М., 1997.

6. Брюшинкин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев. - М., 1996.

7. Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Изд. 3-е, - М., 1997.

8. Горский Д.П., Ивин А.А., Никифоров А.Л. Краткий словарь по логике. – М., 1991.

9. Демидов И.В. Логика: Учебное пособие для юридических вузов. – М., 2000.

10. Ерышев А.А., Лукашевич Н.П. Логика. – К., 1999.

11. Жеребкін В.Є. Логіка: Підручн. для юридичн. фак. і вузів. 3-е видання. – К., 2001.

12. Жоль К.К. Вступ до сучасної логіки. –К., 2002.

13. Иванов Е.А. Логика. –М., 1996.

14. Ивин А.А., Никифоров А. Л. Словарь по логике. – М., 1998.

15. Івін О.А. Логіка. – К., 1996.

16. Ішмуратов А.Т. Всуп до філософської логіки. – К., 1997.

17. Ишмуратов А. Т. Логический анализ практических рассуждений. –К., 1987.

18. Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 1999.

19. Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів юридичних факультетів. – К., 2004.

20. Кондаков Н.И. Логический словарь. – М., 1971.

21. Переверзев В.Н. Логистика: справочная книга по логике. – М., 1995.

22. Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К., 1997.

23. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. – К., 1996.

Допоміжна література:

1. Аналитическая философия: Избранные тексты. – М., 1993.

2. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-philosophicus. Філософські дослідження. -К., 1995.

3. Жоль К.К. Методы научного познания и логика для юристов. – К., 2001.

4. Карнап Р. Значение и необходимость. - М., 1959.

5. Остин Дж. Чужое сознание. Пер. с англ. М.А. Дмитровской. //Философия, логика, язык. – М., 1987.-С.48-95.

6. Попович М. В. Философские вопросы семантики. – К., 1975.

7. Почепцов Г.А. Русская семиотика: идеи, методы, персоналии, история. – М., 2001.

8. Рассел Б. Исследования значения и истины. –М., 1999.

9. Тарский А. Истина и доказательство. //Вопросы философии. 1972. №8.-С.136-145.

10. Тарский А. Понятие истины в языках дедуктивных наук. //Философия и логика Львовско-Варшавской школы. – М., 1999.-С.19-155.

11. Фреге Г. Логические исследования. – Томск, 1997.