Література

Лекція № 1

Тема. Наукові основи управління загальноосвітніми навчальними закладами.

Мета: Сформувати поняття про систему управління закладами освіти. Вивчити структуру органів управління освітою та їх повноваження.

План

1. Принципи управління загальноосвітніми навчально-виховними закладами.

2. Методи управління.

3. Функції управління.

4. Структура органів управління освітою.

5. Основи наукової організації праці в загальноосвітньому навчальному закладі.

Література

1. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР „Про освіту”// Голос України.-1996.-25 квітня.

2. Типовий статут середнього загальноосвітнього навчально- виховного закладу //Інформаційний збірник Міністерства освіти України.-1993. - № 23. – С.3-27.

3. Пикельная В. С. Теоретические основы управления / школоведческий аспект /.-М.: Высшая школа, 1990.- 175 с.

4. Радченко И. П. Научная организация педагогического труда. –М.: Педагогика, 1972.-320 с.

5. Островерхова Н. М., Даниленко Л. І. Ефективність управління загальноосвітньою школою: соціально-педагогічний аспект. – К.: Школяр, 1995. – С.22 – 36, 71 – 82.

1.1. Принципи управління загальноосвітніми навчальними закладами

Принципи управління — це вихідні положення, яких дотримуються в управлінні системою освіти.

Принцип демократизації управління означає істотне розширення прав учителів та педагогічних колективів, заміну командно-адміністративних методів управління демократичними, створення комфортного морально-психологічного клімату в колективі, доброзичливих стосунків між адміністрацією закладу і учителями, педагогами і учнями, педагогічним колективом і батьками; передбачає моральне і матеріальне стимулювання творчих пошуків учителів.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Персональну відповідальність перед державними органами за роботу загальноосвітнього навчально-виховного закладу несе його директор, за стан справ з освіти в районі — завідуючий відділом освіти районної держадміністрації, а в області — начальник управління освіти обласної держадміністрації, в країні — міністр освіти. Керівник освітньої установи може самостійно приймати рішення з питань, які стосуються його компетенції і визначені статутом закладу, і вимагати їх виконання від інших членів колективу. В прийнятті рішення керівник зобов'язаний враховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України.

У загальноосвітньому навчально-виховному закладі директор своїм наказом реалізує рішення педагогічної ради, органів громадського самоврядування, якщо вони відповідають чинному законодавству.

Педагогічна рада — це постійно діючий дорадчий колегіальний орган. Головою педагогічної ради є директор навчально-виховного закладу. Педагогічна рада діє в рамках Положення про педагогічну раду. Її робота спрямована на вдосконалення навчально-виховного процесу, його методичне забезпечення; на розв'язання питань морального та матеріального стимулювання праці учнів, звільнення їх від екзаменів, переведення до наступного класу або залишення учнів, що не встигають, для повторного навчання в тому ж класі; на підвищення кваліфікації педагогічних працівників, впровадження досягнень науки і передового досвіду в практику їх роботи та інше.

Планується робота педагогічної ради в довільній формі. Кількість її засідань визначається потребою закладу освіти, але не менше чотирьох разів на рік.

До органів громадського самоврядування відносять конференцію і раду закладу освіти.

Конференція (загальні збори) є вищим органом громадського самоврядування закладу освіти. На конференцію обирається однакова кількість делегатів від трьох категорій: працівників закладу освіти, учнів ІІ-ІІІ ступенів, батьків і представників громадськості. Кількість делегатів від кожної категорії та термін їх повноважень визначається статутом загальноосвітнього навчально-виховного закладу.

Конференція правочинна при наявності не менше половини її делегатів. Рішення приймається простою більшістю голосів присутніх делегатів.

Періодичність скликання конференції, як правило, не менше одного разу на рік. Право скликати конференцію мають голова ради закладу, делегати, якщо за це висловилось не менше третини їх загальної кількості, директор навчально-виховного закладу, засновник.

Основними напрямами роботи конференції є такі: обрання ради закладу освіти, визначення терміну її повноважень, затвердження основних напрямів діяльності навчально-виховного закладу, заслуховування звітів директора, голови ради закладу про їхню роботу, прийняття рішення про стимулювання праці, підняття клопотання перед засновником закладу про доцільність перебування директора на відповідній посаді.

Рада закладу освіти обирається на конференції відкритим або таємним голосуванням. До її складу входить однакова кількість представників від працівників цього закладу, учнів ІІ-ІІІ ступеня, батьків і громадськості.

Право скликати раду закладу освіти мають її голова, засновник, члени ради, якщо за це висловилось не менше третини її загальної кількості, директор закладу освіти. Засідання її є правочинним, якщо в роботі взяло участь не менше двох третин її членів. Рішення ради закладу приймаються простою більшістю голосів, присутніх на засіданні.

Рада закладу освіти може затверджувати режим роботи закладу, вносити пропозиції про стимулювання праці педагогічних та інших працівників закладу, приймати рекомендації про нагородження учнів і випускників закладу за успіхи в навчанні, праці, розглядати пропозиції педагогічної ради про виключення учня із закладу освіти, організовувати громадський контроль за харчуванням і медичним обслуговуванням учнів, видавати рекомендації щодо витрат бюджетних і позабюджетних коштів закладу освіти, погоджувати розподіл коштів фонду всеобучу, за поданням директора визначати структуру громадського самоврядування закладу освіти.

Принцип науковості передбачає, перш за все, управління закладом освіти на основі законів України, нормативних актів та широкого використання досягнень науки про управління освітою, результатів досліджень психолого-педагогічних наук, передового педагогічного досвіду.

Принцип перевірки фактичного виконання прийнятих рішень. Невід'ємною частиною управління навчально-виховним закладом є перевірка виконання Закону України «Про освіту», нормативних актів органів управління, наказів і розпоряджень директора, рішень педагогічної ради, ради закладу освіти. Без об'єктивного державного контролю за виконанням працівниками закладу своїх функціональних обов'язків неможливо правильно управляти навчально-виховним закладом.

Керівник навчально-виховного закладу повинен не тільки перевіряти виконання прийнятих рішень, але й створити умови та надавати необхідну допомогу для їх виконання.

Принцип оперативності, конкретності і діловитості. Оперативність управління означає своєчасне вирішення завдань, поставлених перед колективом закладу освіти. Конкретність в управлінні вимагає розв'язання завдання на основі точної, перевіреної інформації. Здійснюючи внутрішньошкільний контроль, керівник закладу, крім глибокого і детального аналізу проведених заходів, повинен дати і конкретні рекомендації педагогічним працівникам.

Управляти діловито — це значить управляти із знанням справи. Керівник закладу освіти повинен бути всебічно компетентним у питаннях педагогічної теорії і практики, основ наукової організації праці, передового досвіду в управлінні закладом освіти. Він повинен добре знати перспективи та невідкладні завдання роботи закладу, яким керує, знати рівень державних вимог, вміти збирати факти, узагальнювати практичний досвід, правильно використовувати кращий досвід педагогічних працівників. В.О.Сухомлинський радив своїм колегам: «Умійте осмислити пройдений шлях. Осмислення того, що вже зроблено, — це велике духовне багатство школи» (Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи // Вибрані твори в 5 т. — К.: Рад.шк., 1976. — Т.4. — С.603).

Василь Олександрович завжди глибоко і всебічно аналізував результати навчально-виховної роботи, і це допомогло йому по-науковому розв'язувати складні педагогічні проблеми.

Принцип цілеспрямованості в діяльності керівників закладу освіти означає спрямування зусиль на вирішення головних і визначальних завдань освіти і виховання на кожному конкретному етапі розвитку суспільства.

Пріоритетність завдань у галузі освіти і виховання в період відродження національної школи визначені в державній національній програмі «Освіта» («Україна XXІ століття»). Це, зокрема, формування системи і обсягу знань, умінь і навичок, диференціація і інтеграція навчально-виховного процесу, формування національної свідомості, утвердження принципів загальнолюдської моралі та ін.

Цілеспрямованість в управлінні передбачає вміння із багатьох завдань, які стоять перед навчально-виховним закладом, вибрати основні, від розв'язання яких залежить успіх роботи закладу освіти.

Принцип ініціативи і активності. Цей принцип передбачає постійну підтримку керівником закладу освіти, його заступниками творчих пошуків педагогів, розвиток їх ініціативи і активності в розв'язанні актуальних завдань навчально-виховного процесу.

Принцип оптимізації. Він передбачає досягнення високої ефективності в педагогічній діяльності при умові розумної і доцільної затрати зусиль. А це можливо на основі наукової організації праці педагогічних працівників і учнів закладу, завдяки вмілому використанню особистих якостей кожного працівника, при умові створення оптимальних умов для підвищення якості навчально-виховної роботи.

Принципи управління освітою в практичній діяльності виступають не відокремлено один від одного, а в комплексі.

2.1. Методи управління

Методом управління називається спосіб впливу на учасників управлінського процесу.

Існують різні підходи до класифікації методів управління. Розглянемо таку класифікацію методів управління: організаційні, педагогічні, соціально-психологічні, економічні.

Організаційні методи передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Це інструктаж, нормування, різні розпорядчі акти.

Метод інструктування полягає в ознайомленні з умовами праці, в роз'ясненні змісту роботи і можливих труднощів, у попередженні характерних помилок, у роз'ясненні рівня відповідальності за доручену справу, передбачає рекомендації і поради щодо організації роботи. Інструктування може мати наочну форму (керівник навчально-виховного закладу сам проводить роз'яснення) чи існувати у формі спеціально розробленої документації (наприклад, інструкція про порядок звільнення від перевідних та випускних екзаменів учнів загальноосвітніх шкіл України).

Регламентування виявляється в штатному розкладі працівників для даного навчального закладу або окремо виданим нормативним документом.

Метод нормування чітко визначає нормативи навчального навантаження, нормативи витрат (наприклад, сировини, заготовок, інструментів у навчально-виробничих майстернях), часу, чисельності педагогічного і обслуговуючого персоналу та ін.

Розпорядчі акти (Закон України «Про освіту», Типовий статут середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу, накази Міністерства освіти, обласного управління освіти, районного (міського) відділу освіти, накази і розпорядження директора навчально-виховного закладу) передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів, що є обов'язковими для даного закладу освіти. Вони можуть бути одноосібними (наказ директора навчально-виховного закладу про підготовку і організацію випускних екзаменів, про проведення предметних олімпіад, про організацію літнього відпочинку учнів і ін. (рішення педагогічної ради, резолюція конференції закладу тощо).

До педагогічних методів управління відносять проведення науково-практичних конференцій педагогічних працівників, серпневих нарад учителів, семінарів, диспутів, педагогічних читань і ін.

Соціально-психологічні методи управління. До цієї групи методів відносять методи формування суспільної свідомості, морального стимулювання (заохочення і покарання), методи впливу на педагогічних працівників на основі використання традицій педагогічного колективу (посвячення молодого педагога, звіти творчих учителів), створення нормального психологічного клімату в колективі тощо, а також методи соціологічних досліджень (анкетування, інтерв'ю, тестування, використання різноманітних соціометричних методик і ін), які дозволяють визначити сформованість громадської думки, розподіл симпатій в колективі, рівень задоволення роботою.

Економічні методи управління — це методи матеріального стимулювання (преміювання, підвищення зарплати за результатами атестації),економічного планування, бюджетного управління і ін.

3.1. Функції управління

Під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію в сфері управління. Виділяють такі функції управління: за належність до сфер діяльності — спеціальні, а за етапами управління — загальні. Загальні функції управління властиві будь-якому об'єкту управління, а спеціальні — це посадові функціональні обов'язки педагогічних працівників (директора, його заступників, класного керівника, педагога-організатора і ін.).

В.С.Пекельна (Теоретические основы управления (школоведческий аспект). — М.: Высшая школа, 1990. — С.58-62) виділяє такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз.

Планування передбачає визначення завдань, над розв'язанням яких працюватиме педагогічний колектив загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Від вміння правильно спланувати роботу значною мірою залежить ефективність навчально-виховного процесу.

Для того, щоб план виконувався, його треба чітко організувати: вказати дату проведення запланованих заходів, організаторів або відповідальних за їх проведення.

У процесі виконання плану роботи потрібно координувати діяльність педагогів, тобто узгоджувати їх дії, встановлювати гармонію між частинами системи.

Встановленню відповідності управлінського процесу певним нормам, інструкціям сприяє контроль. Проте в процесі контролю не тільки констатують певні факти, але й виявляють причини недоліків і розробляють заходи з метою їх усунення. Контроль дає можливість забезпечити зворотний зв'язок.

Регулювання сприяє усуненню диспропорцій, які можуть виникнути в ході роботи, дає можливість вчасно враховувати і зосередити основні сили. Цьому значною мірою сприяє оперативне розпорядження керівника закладу, використання матеріального й морального стимулювання.

Важливою функцією управління є облік, який дає можливість бачити ефективність вжитих заходів, дати кількісну і якісну оцінку результатів навчально-виховного процесу.

Педагогічний аналіз, який проводиться на основі якісної оцінки навчально-виховного процесу, вивчення тенденцій розвитку, сприяє виробленню рекомендацій щодо вдосконалення процесу управління загальноосвітнім навчально-виховним закладом.

4.1. Структура органів управління освітою

Закони і постанови з питань освіти приймаються Верховною Радою України.

Органами державного управління освітою в нашій країні є Міністерство освіти, міністерства і відомства, які мають навчально-виховні заходи, Вища атестаційна комісія, управління освіти обласних державних адміністрацій, відділи освіти районних (міських) державних адміністрацій.

Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти. Його повноваження визначено Законом України «Про освіту» та «Положенням про Міністерство освіти України». Міністерство освіти бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втілення її в життя, у визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв'язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду; проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення.

При Міністерстві освіти функціонує Вища атестаційна комісія, яка проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів. Міністерству освіти підпорядковані вищі навчальні заклади (академії, університети, інститути, консерваторії, коледжі, технікуми (училища), Академія педагогічних наук та її науково-дослідні інститути.

При обласних, районних (міських) державних адміністраціях створюються відповідні структурні підрозділи, які здійснюють управління освітою: при обласній держадміністрації — управління освітою, при районній (міській) — відділ освіти, а при сільській і селищних Радах народних депутатів — комісії з питань освіти.

Управління освіти, з одного боку, підпорядковане Міністерству освіти, а з другого — обласній державній адміністрації. Воно здійснює керівництво освітою в області. Йому підпорядковані обласний інститут післядипломної освіти, обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів, загальноосвітні навчально-виховні заклади інтернатного типу, інші освітні установи.

Управління освіти обласної держадміністрації аналізує стан освіти в області, організовує розробку і виконання регіональних програм розвитку освіти національних меншин, забезпечує розвиток мережі навчально-виховних закладів області, проводить їх ліцензування та атестацію. До функцій управління освіти входить і впровадження затверджених Міністерством освіти нових технологій у системі освіти, здійснення контролю за діяльністю відділів освіти в районах, містах, організація державного інспектування безпосередньо підпорядкованих установ та закладів освіти, підвідомчих закладів післядипломної освіти. Управляння освіти укладає і припиняє дію контрактів з керівниками закладів освіти, що знаходяться в його підпорядкуванні, аналізує виконання керівниками вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, професійно-технічних закладів умов контракту, формує замовлення на методичну, педагогічну літературу, навчальні програми, посібники, бланки суворої звітності та інше.

Відділ освіти підпорядкований, з одного боку, управлінню освіти обласної держадміністрації, а з другого — районній (міській) державній адміністрації. Він здійснює безпосереднє керівництво навчально-виховними закладами: загальноосвітніми школами, ліцеями, гімназіями, дошкільними закладами, позашкільними установами, а також районним (міським) методичним кабінетом, аналізує стан освіти в районі (місті), подає пропозиції місцевим органам влади щодо зміцнення навчально-матеріальної бази закладів освіти, сприяє створенню різних типів закладів освіти, організовує навчання обдарованих дітей, а також дітей, які мають вади у фізичному і розумовому розвитку, сприяє влаштуванню до інтернатних закладів дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, організовує роботу психологічної служби, соціально-педагогічного патронажу в закладах освіти, визначає потребу і забезпечує заклади освіти педагогічними кадрами, проводить атестацію педагогічних працівників району, аналізує використання бюджетних коштів на освіту та інше.

5.1. Основи наукової організації праці в загальноосвітньому навчальному закладі

Наукова організація праці педагога (НОПП) — це система заходів, спрямована на систематичне і безперервне вдосконалення умов праці педагога та учнів, тобто на забезпечення максимальної ефективності навчання і виховання школярів на основі раціонального використання часу, зусиль, засобів як педагога, так і учнів (Раченко И.П. Научная организация педагогического труда. — М.: Педагогика, 1972. — С.107)

Резерви економії часу потрібно шукати в процесі підготовки вчителя до занять (наприклад, використання торішніх конспектів з внесенням у них певних коректив, доповнень, що дає можливість скоротити зайві записи і затрати на підготовку до одного заняття), в самому навчальному процесі (це доцільно вибрані форми і методи перевірки домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, його закріплення і повторення, пояснення домашнього завдання та ін.), в проведенні виховної роботи з учнями, в організації позаурочного часу педагога (домашньої праці, побуту, харчування, сну, дозвілля, виховання своїх дітей), в організації зборів, засідань, нарад. Предметом вивчення і виявлення резервів часу є організація творчих пошуків педагога, активізація діяльності учнів, спрямованої на розвиток творчої ініціативи і самостійності, активізація діяльності батьків, шефів, громадськості, спрямованої на підготовку учнів до життя і праці.

Науковій організації педагогічної праці сприяє правильна організація режиму дня, тобто найбільш доцільний порядок чергування і тривалості протягом доби праці і відпочинку, харчування і сну, дотримання правил особистої гігієни.

Науковцями встановлено, що протягом робочого дня найвища працездатність припадає на період з 8-9 до 12-13 години, а протягом тижня — у вівторок, середу, тому на цей час потрібно планувати найбільш складну і напружену роботу. Заняття в школі доцільно планувати на години найвищої працездатності, а вивчення складніших предметів — у дні найвищої працездатності.

На ефективність праці педагога і учнів впливають робоче місце і умови праці. Зручне, привабливе, обладнане необхідними приладами робоче місце педагога і учнів сприяє підвищенню продуктивності праці.

Під умовами праці розуміють ту конкретну обстановку, в якій здійснюють свою діяльність педагоги, учні. Це перш за все мікроклімат (температура, вологість, рух, чистота повітря), стан робочого місця, освітлення, шум, колір, інтер'єр робочого місця, інші чинники.

Оптимальною температурою на робочому місці в холодну пору року вважають 19-20°С, а в теплу — 22-25°С. Висока, а також низька температура не сприяють працездатності.

Нормальною вважається відносна вологість повітря 40-60%.

Недостатнє освітлення призводить до перенапруження зору, погіршення координації зорової і моторної діяльності.

Сильний шум впливає на підвищення кров'яного тиску, притуплює гостроту слуху, зору та ін.

Правильно підібраний колір об'єкта сприяє підвищенню ефективності праці. Найбільш оптимальним для зору є темно-зелений або темно-коричневий колір класної дошки. Підвищують ефективність праці також інші естетичні чинники. Наприклад, зняттю нервового напруження можуть сприяти кімнатні рослини, живий куток, що розміщені в робочій кімнаті, прослуховування заспокійливої музики тощо.

Продуктивність педагогічної праці значною мірою залежить і від оптимізації особистої праці вчителя: вміння гармонійно поєднувати педагогічну техніку і технічні засоби праці, вміння спілкуватися, працювати з книгою, фіксувати і опрацьовувати інформацію.

Принципи НОПП — це ті вихідні положення в науковій організації педагогічної праці, яких потрібно дотримуватися.

Виділяють такі групи принципів НОПП: 1) принципи організації дій; 2) принципи організації вимірювання; 3) принципи загального призначення.

До групи принципів організації дій належать такі: 1) вміння правильно і обгрунтовано формулювати мету і завдання своєї діяльності; 2) вибір форм, методів і прийомів праці; 3) вибір і раціональне використання техніки; 4) планування.

Без принципу правильного формулювання мети і завдання своєї діяльності неможливо успішно реалізувати зміст, вибрати методи, засоби діяльності. Мета — це передбачуваний результат праці педагога чи педагогічного колективу. Виділяють загальну і часткову мету, ближню і дальню (розраховану на багато років, на місяці, тижні, дні, години; мета навчального предмета, теми, уроку; мета виховання взагалі і конкретні педагогічні заходи). Наприклад, метою освіти в нашій країні є «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства працівниками, спеціалістами».

Це загальна мета діяльності педагогічних працівників. Виходячи із загальної мети, формулюють окремі часткові цілі діяльності.

Правильне визначення мети — це лише перший крок в організації педагогічної діяльності. За ним іде точне визначення завдань наступної роботи, які повинні розкривати і конкретизувати мету педагогічної діяльності. Проте не потрібно плутати завдання роботи із шляхами її здійснення.

Вибір форм, методів і прийомів праці. Педагог повинен володіти достатнім арсеналом форм, методів і прийомів навчально-виховної роботи, знати їх класифікацію, особливості використання, результати, до яких призводить цей чи інший метод, прийом діяльності. Виходячи із конкретних цілей і завдань навчально-виховного процесу, він повинен вибрати найбільш раціональні форми, методи і прийоми навчально-виховної роботи.

Вибір і правильне використання техніки. В поняття техніки входить як безпосередня педагогічна техніка (вміння вчителя спілкуватися з учнями, тон і стиль роботи, вміння організовувати і управляти своєю увагою і увагою учнів, вміння спостерігати, експериментувати, творчо розв'язувати педагогічні завдання, вміння володіти мовою, мімікою, жестами поставою і ін.), так і технічні засоби навчання і виховання. Ефективність педагогічної праці значною мірою залежить від уміння педагога використати в єдиній системі педагогічну техніку і технічні засоби.

Планування. Щоб скласти науково обгрунтований план навчально-виховної діяльності, педагог повинен добре знати закономірності педагогічного процесу.

План — це конкретна, точно розрахована система роботи педагога з чітко визначеною метою, завданнями, формами, методами, прийомами роботи, з використанням педагогічної техніки і ТЗН.

Педагог використовує у своїй роботі поурочні плани, тематичне і календарне планування. Наявність таких планів дає змогу вчителеві раціонально використовувати час. Проте створення таких науково обгрунтованих планів не виключає корекції і творчого використання їх з боку педагога з врахуванням його практичного досвіду, досягнень науки, конкретних умов праці і інших факторів.

У групу принципів організації вимірювань входять нормування, облік, контроль, оптимальність.

Під нормуванням розуміють визначення необхідних затрат робочого часу педагога для виконання тієї чи іншої роботи. Основна частина праці педагога унормована. Ці норми визначені в навчальних програмах (обсяг і зміст навчального матеріалу, кількість годин, що відводиться на його вивчення). Учителеві потрібно вміти корегувати їх з урахуванням конкретних умов, визначити характер та обсяг домашніх завдань, зміст виховної роботи з класом, окремим учнем, роботу з батьками.

Норми для учнів повинні бути посильними, тому що легкі норми розхолоджують їх, знижують інтерес до роботи, а надто напружені призводять до перевтоми, до втрати віри у свої можливості.

Облік — це одержання даних (кількісних і якісних) про результати праці, їх опрацювання, аналіз і систематизація. Для того, щоб правильно виконати облік роботи, потрібно, щоб вона була спланована, унормована, розділена між її учасниками.

Облік педагогічної праці поділяють на облік праці педагога і самооблік учня. Облік педагогічної праці дає можливість знати про розвиток інтересів учнів у процесі виконання певної роботи, про набуті знання, вміння і навички, про збагачення їх досвіду та ін.

Здійснюючи облік педагогічної праці, ми одночасно і контролюємо її. Педагогічний контроль передбачає, перш за все, одержання інформації про якісний стан роботи, про відповідність педагогічної праці прийнятим правилам, нормам і т.д.

Контроль повинен бути побудований таким чином, щоб одержати зворотний зв'язок — інформацію про хід і результати навчально-виховної роботи з учнями. Знання фактичного стану справ дозволяє педагогу свідомо управляти навчально-виховним процесом. Контролювати потрібно систематично, глибоко, детально, охоплюючи всі ланки роботи.

Принцип оптимальності передбачає досягнення високих результатів праці при мінімальних затратах часу, зусиль і засобів. Педагог у даних конкретних умовах повинен вибрати оптимальні способи подачі інформації, контролю за її сприйманням і засвоєнням, темп роботи і т.д.

До принципів загального призначення ми відносимо перспективність, стимулювання, комплексність, науковість.

Перспективність — це загальна спрямованість педагогічної діяльності педагога і навчально-пізнавальна діяльність учнів. Навчально-виховна робота вчителя, вихователя орієнтована на формування світогляду, озброєння учнів знаннями, вміннями і навичками, які їм будуть потрібні завтра.

Педагог повинен вміти визначати і забезпечувати реалізацію перспектив у вихованні і навчанні учнів. Загальні перспективи визначені в постановах уряду про школу, в навчальних програмах, а конкретні визначає сам педагог. Розвиток навчально-виховного процесу здійснюється в результаті переходу від близьких до далеких перспектив.

Успіх у досягненні перспектив залежить від стимулювання праці педагога, учнів. Суть принципу стимулювання полягає у формуванні в учнів інтересу до роботи. Виділяють систему як моральних, так і матеріальних стимулів, які повинні сприяти підвищенню якості знань, умінь і навичок учнів, їх вихованості.

Будь-яку педагогічну проблему, завдання потрібно вирішувати в комплексі і іншими питаннями. Принцип комплексності передбачає встановлення зв'язків даної педагогічної діяльності з іншими видами діяльності. Наприклад, вивчаючи конкретний матеріал навчальної дисципліни, педагог повинен розглядати його у зв'язку з іншими питаннями даної теми, розділу, курсу, використовувати міжпредметні зв'язки.

Будь-яка праця, в тому числі і педагогічна, повинна бути науково організована. Принцип науковості означає, що організація педагогічної праці повинна грунтуватися на достовірних знаннях, на сучасних досягненнях науки і практики, передового педагогічного досвіду.

Наукова організація праці педагога передбачає відповідно до конкретного змісту роботи підбір раціональної системи форм, методів і засобів її організації.