Прилегла зона та її правовий режим

Делимитация исключительной экономической зоны между

Государствами с противолежащими или смежными побережьями

1. Делимитация исключительной экономической зоны между

государствами с противолежащими или смежными побережьями

осуществляется путем соглашения на основе международного права,

как это указывается в статье 38 Статута Международного Суда, в

целях достижения справедливого решения.

2. Если в течение разумного срока не может быть достигнуто

соглашение, заинтересованные государства прибегают к процедурам,

предусмотренным в Части XV.

3. До заключения соглашения, как предусматривается в пункте

1, заинтересованные государства в духе взаимопонимания и

сотрудничества предпринимают все усилия для того, чтобы достигнуть

временной договоренности практического характера и в течение этого

переходного периода не ставить под угрозу достижение

окончательного соглашения или не препятствовать его достижению.

Такая договоренность не должна наносить ущерба окончательной

делимитации.

4. Когда между заинтересованными государствами имеется

действующее соглашение, вопросы, относящиеся к делимитации

исключительной экономической зоны, решаются в соответствии с

положениями этого соглашения.

Прилегла зона та її правовий режим

Прилегла зона — це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль із метою недопущення порушень визначених правил (митних, фіскальних (податкових), імміграційних або санітарних). Прилегла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах території або територіальних вод прибережної держави.

Історія виникнення таких зон починається ще з XVIII сторіччя, коли ширина територіального моря у переважного числа держав не перевищувала 3 миль. Саме тоді деякі держави в односторонньому порядку стали встановлювати спеціальні зони за межами територіального моря, у яких вони претендували на здійснення юрисдикції у відношенні іноземних суден, головним чином із метою боротьби з контрабандою. Вперше 5-мильну митну зону оголосила Велика Британія в 1736 році. У 1799 році 12-мильна митна зона була встановлена США, пізніше прилеглі зони були встановлені Францією, Бельгією й інш. країнами. В основному вони були спрямовані на припинення контрабанди, але в деяких випадках вже оголошувалися фіскальні, санітарні й інші види прилеглих зон. З розвитком і інтенсифікацією торгового мореплавання багато держав почали укладати двосторонні і багатосторонні договори про прилеглу зону. Так, наприклад, Мексика в період 1882 - 1899 років уклала 10 угод із різними державами. Багатостороннім договором такого роду стала Конвенція, укладена в 1925 році прибалтійськими країнами для боротьби з контрабандною торгівлею алкогольними напоями, у якій держави-учасниці взаємно визнавали здійснення митного контролю над приватновласницькими суднами в 12-мильній зоні.

Перша спроба кодификації звичайних міжнародних норм, що стосуються прилеглої зони, була почата в 1930 році на Гаазькій конференції, що закінчилася невдачею. Кодифіковані норми про прилеглу зону вперше були встановлені в статті 24 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону1958 року, а потім у статті 33 Конвенції ООН з морського права 1982 року. Слід особливо зазначити те, що за своєю юридичною природою прилегла зона — це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Тому обидві зазначені конвенції містять положення про суто цільовий характер прилеглої зони. Вона встановлюється тільки для запобігання прибережною державою порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил, тобто, у точно визначених цілях, і розширення цих цілей неприпустимо. Отже, прилегла зона може бути тільки чотирьох видів:

·митна;

·фіскальна;

·імміграційна;

·санітарна.

За Конвенцією про територіальне море ширина прилеглої зони не може перевищувати 12 морських миль від тих же вихідних ліній, від яких відміряється ітериторіальне море. Іншими словами, право на прилеглу зону мають ті держави, територіальне море яких менше 12 миль (розмежування між суміжними державами проводиться серединною лінією при відсутності угоди про інше). Конвенція з морського права містить два відмінних положення:

·по-перше, прилегла зона поширюється на відстань до 24 миль, що відраховуються від вихідних ліній;

·по-друге, у статті 33 опущене посилання на те, що прилегла зона є районом відкритого моря.

Незважаючи на таке фактичне її положення, остання зміна була пов'язана з розбіжностями на III Конференції ООН з морського права щодо статусуекономічної зони, оскільки у випадку встановлення такої зони, прилегла зона буде перекрита нею. Прилеглу зони встановили:

·санітарну - Аргентина, Венесуела, Індія;

·митну — Сирія,

·фіскальну — Індія, Югославія, Сирія;

·імміграційну — Індія, Португалія.

·Українське законодавство не передбачає створення прилеглої зони.

Слід зазначити, що, незважаючи на обмеження видів прилеглих зон у Конвенції 1958 року, деякі прибережні держави на практиці почали встановлювати інші види таких зон:

·зони безпеки,

·карної і цивільної юрисдикції,

·нейтралітету,

·запобігання забруднення,

·фортечні зони та інш.

У тих випадках, коли їхня ширина не перевищувала разом із територіальним морем 12 морських миль, їхнє встановлення не викликало яких-небудь заперечень, тому що мова фактично йшла про максимальне використання своїх прав прибережною державою. Після ж прийняття Конвенції 1982 року це, безумовно, є неправомірним.